Регіональна регламентація основних біотехнічних заходів

10.2. Зимова підгодівля мисливських тварин

Підгодівля лося.

Лось пристосувався існувати на природних кормах без допомоги людини. Проте лісові насадження, де мешкає цей звір, далеко не рівноцінні по запасах доступних для лося кормів; тому турбота працівників мисливського господарства про цього звіра завжди дає позитивний ефект. Основним кормом для лося в зимовий період служать кора і молоді пагони чагарникових і деревних рослин, перш за все вербняку і осики. Найбільш багаті цими кормами молоді лісонасадження, зарослі зруби і узлісся, а також середньовікові та перестійні ліси з незначною зімкнутістю, великою кількістю просік, рідин і полян з чагарниковою рослинністю. Такі угіддя є в достатній кількості не скрізь, але мисливці зацікавлені в рівномірному і повному заселенні лосями своїх господарств; тому підгодівля лося виправдовує себе майже в кожному мисливському господарстві.

Лось добре поїдає кору і гілки осик, які повалені, його привертають лісові розробки, де він годується відходами деревини. При цьому лось мириться з найближчим сусідством людини, нерідко жирує всього в декількох сотнях метрів від лісорубів, заходить в приміські і міські парки навіть великих міст.

В мисливських господарствах доцільно створювати, так звані, підгодівельні майданчики для лосів, де зрубано по одній-дві осики і викладена сіль. Але, якщо говорити про дійсне збільшення чисельності лосів і підвищення ємності угідь, то такою підгодівлею обмежуватися не можна.

Якість угідь визначається перш за все не наявністю в лісі придатної для лосів їжі, а доступністю кормів. У всіх або майже у всіх лісових угіддях степової зони осичників більш ніж достатньо. Але, якщо вік дерев перевищує 7-10 років, то тварини просто не можуть використовувати їх гілки і кору. В таких місцях систематичне підрубування осичняку дозволяє підтримувати оптимальну чисельність лосів в угіддях. Таке підрубування повинне проводитися не від випадку до випадку, а день за днем протягом всього зимового періоду з урахуванням чисельності звірів, використання ними корму і фактичного розміщення тварин в угіддях.

Дерева рекомендується пиляти на висоті 1-1,5 м та слідкувати, щоб окорінок залишився на пні. В цьому випадку звалене дерево не заносить снігом (малюнок 1).

А б

Малюнок 1. Викладка дерев для підгодівлі: а - осики, б - верби.

Дорослий лось з’їдає за добу близько 20 кг деревної кори і дрібних, до 5 мм в діаметрі, гілок. Приблизно така кількість корму дає одна осика 15-20 м висоти. З цього розрахунку потрібно виходити при підгодівлі звірів, якщо угіддя не багаті кормами, а мисливці зацікавлені в підтримці високої щільності лосів. Зрозуміло, такі рубки осичняку повинні проводитися тільки за узгодженням з лісгоспами і так, щоб не перешкодити відновленню лісу і не стравить всі наявні корми за короткий проміжок часу. Осичняк і різні види верби, які поїдають лосі, належать до швидкорослих малоцінних з точки зору лісників порід; тому такі біотехнічні заходи цілком доцільні. У ряді випадків підгодівля лося може поєднуватися з рубкою лісонасаджень. Працівники господарства повинні тільки своєчасно погоджувати ці рубки і організовувати їх проведення силами єгерів або громадськості. Іноді мисливським господарствам доводиться оплачувати необхідний для підгодівлі осичняк, але частіше за все дозвіл на його рубку можна отримати за рахунок засобів, запланованих лісовим господарством на біотехнічні заходи або в оплату робіт по лісовідновленню, в яких господарства допомагають лісництвам.

Для підгодівлі лосів можливо використовувати інші відходи рубок лісу - гілки горобини, сосни (з хвоєю) та інших м’яколистяних порід.

Як правило, підгодівля лося повинна поєднуватися і з іншими заходами щодо збільшення кормової продуктивності угідь. Якнайкращий ефект дає омолодження затравлених лосями старих вербняків шляхом їх вирубки з тим, щоб в короткий термін отримати більше кореневої порослі. Застосовуються також посадки верби на узліссях, просіках, уздовж ярів, доріг і річкових заплав. Підрубування осичняку для підгодівлі лося проводять після обпадання листя в більшості місць - з другої половини жовтня або з початку листопаду.

Підгодівля європейського оленя.

В умовах порівняно м’якого клімату європейський олень відчуває гостру потребу в підгодівлі лише в особливо багатосніжні зими. Але інтереси спортивного мисливського господарства примушують підгодовувати цього звіра, щоб утримувати його на обмежених територіях, добитися більш інтенсивного приросту поголів’я, а в окремих випадках - збільшити природну продуктивність угідь.

Успіх підгодівлі європейського оленя залежить від наявності кормових полів, приваблюючих і утримуючих тварин до глибокого снігу. Підгодівельні майданчики, розміщені навкруги кормових полів, утримують дичину в таких місцях протягом року.

Підгодівля оленів має багато спільного з підгодівлею козулі, тому часто здійснюється спільно з використанням годівниці схожого типу (малюнок 2).

Годівниці для оленів роблять тільки стаціонарні і з кормонакопичувачем. У годівниці обов’язково треба ставити корита для згодовування соковитих кормів, комбікорму і солонці. Відстань між жердинами в годівниці 20-25 см.

Всіляко необхідно уникати викладки кормів на землю або сніг. Сіно можливо викладати невеликими копицями.

Малюнок 2. Типи годівниць для оленів та козуль.

Взимку олені йдуть на пошуки кормів на досить велику відстань (до 10 км), тому вибір місця для годівниці не має особливого значення. Краще всього ставити їх на сонячних узліссях, лісових галявинах або в рідколіссі на відстані 50-100 м від хвойного молодняку або інших відповідних укриттів. Витрата кормів в годівницях порівняно велика, тому треба передбачати можливість підвезення їх трактором або автомашиною. Для того, щоб олені встигли звикнути до годівниць, їх встановлюють вже в середині літа.

Для збереження природного ритму пасовищної активності, необхідно розташувати підгодівельні споруди (годівниці, силосні ями, копиці сіна, солонці) по жировочному ходу оленів. Для заохочення тварин до пересування по створеному маршруту необхідно прокласти тропи.

Восени і на початку зими олень часто виходить кормиться на озимі культури, ділянки прибраних картопляних полів з мілкими картоплями, що залишилися на поверхні землі або навідується до стогів лісового різнотравного сіна, заготовленого лісниками для худоби. В таких місцях природних жирувань також корисно організувати підгодівлю. А вибрані оленями стоги сіна краще всього викупити у власників або обміняти на наявний в господарстві фураж.

Підгодівля козулі.

Козуля прагне уникнути труднощів зими, відкочовуючи на десятки і сотні кілометрів в лісостепові ділянки, де снігу затримується менше, або в хвойні ліси, де взимку легше прожити. Але в умовах мисливського господарства відкочовки козулі небажані. Набагато вигідніше затримувати козулю в угіддях на кормових полях і у годівниць.

Обмежені в пересуванні і доступі до корму, досяжні хижакам козулі ухитряються пережити сувору пору року завдяки дуже обережному і прихованому способу життя на невеликих індивідуальних ділянках площею всього 25-50 га. Обмежений запас доступних зимових кормів на таких невеликих площах угідь обумовлює можливість існування козуль лише невеликими групами. Ці тварини або тримаються поодинці або пасуться невеликими групами в дві-три голови. Це, зрозуміло, обтяжує підгодівлю тварин, які так сильно розсереджені по угіддях.

Встановлено, що в суворі зими багато козуль гинуть від запалення легень, особливо у листяних насадженнях, тому рекомендується створювати в рідколіссі та на галявинах зимові сховища в вигляді навісів з годівницями, закритих з 2-3 сторін для захисту від вітру та снігу (малюнок 3).

Малюнок 3. Стаціонарні годівниці для оленів і козуль: а – із сховищем для кормів, б – годівниця-бункер, в – пересувна годівниця, г – годівниця з навісом.

Враховуючи, що вказаному виду притаманна значна осілість та незначний розмір індивідуальної ділянки (100-300 га), зберегти козулю та утримати її в своїх угіддях можна створенням кормових полів за схемою, яка зараз широко запроваджена у багатьох господарствах (таблиця 10.2.1).

Таблиця 10.2.1

Схема зеленого конвеєру для козулі

На кормових майданчиках і у вольєрах козуля найбільш охоче поїдає сіно різнотравне, листяні віники, плющений овес, висівки, макуху, сухарі, картоплю, буряк, моркву, капусту, а також силос дрібного різання, сіль і крейду. Під час жирування тварини переходять від одного корму до іншого, переміщуючись від годівниці до годівниці. Сіно і кормові віники вони поїдають не підряд, а вибірково. З 1 кг хорошого сіна козуля з’їдає не більше половини, причому залишене сіно козуля, як правило, більше не чіпає і його слід замінювати.

Якщо підходити до підгодівлі козулі серйозно, підгодівельні майданчики для них потрібно створювати в кожному обжитому ними лісовому кварталі. Доцільно завчасно стягувати тварин на стики обжитих ними ділянок де на галявинах і узліссях сіють такі культури, як озимі, кормова капуста, горохо-вівсяна суміш і ін.

Слід звернути увагу, що при посадках топінамбура, частину ще зелених стовбурів на початку осені бажано зрізати для заготівлі віників. Це кращий зимовий корм для козулі у будь-якому регіоні.

Там, де кормові поля для козуль невеликі і є небезпека відвідування їх кабанами, не слід вводити в сівозміну картоплю і топінамбур, які приваблюють кабанів. Щоб зберегти кормову капусту, яку вирощують для козуль і зайців, від лосів – їх відлякують, встановлюючи жердини з пучками поліетиленових стрічок, що шарудять від вітру.

Підгодівля кабана.

Для кабанів найбільш несприятливі умови створюються в період з сильними морозами (більш –15°С) без снігу, або навпаки, у дні з високим сніговим покривом, який тримається близько тижня. Без підгодівлі за цей час можуть загинути всі поросята, що залишились без свиноматки. Тому терміни викладки кормів у роки з пересічними кліматичними умовами потрібно приурочити до кінця зими – початку весни. В екстремальні періоди, після сильних снігопадів і особливо під час ожеледі, підгодівлю слід розпочинати негайно.

Для утримання кабанів від міграцій слід починати викладку качанів кукурудзи та віниччя сорго ще до початку зими. Краще це робити перед періодом гону – в кінці жовтня.

При високій чисельності кабана, для зменшення його шкідливої діяльності в сільськогосподарських угіддях, необхідно проводити підгодівлю в літній період. При цьому, треба забезпечити певний контроль з боку єгерів за місцями викладки кормів для охорони їх від розкрадання та для попередження браконьєрства.

Кабан є всеїдною твариною, тому реагує на різноманітну підгодівлю. При наявності вибору кабан у зимовий період віддає перевагу зерновим кормам та комбікормам, потім з’їдає картоплю, харчові відходи, силос. При відсутності кормів не нехтує падлом.

Корма для кабанів викладають на підгодівельних майданчиках, які часто поєднують з вежею для селекційного відстрілу. Основною вимогою до місця розташування є можливість прихованого підходу звірів (наявність навколо підросту, чагарників).

Необхідно також практикувати влаштування спеціальних огорож, за якими викладають корм для поросят (малюнок 4).

Малюнок 4. Годівниця для підсвинків.

Можна значно покращити умови існування кабана створенням спеціальних кормових полів за наведеною схемою (таблиця 10.2.2), які позитивно впливають і на інших звірів та птахів. Кормові поля виконують також функцію захисту сільськогосподарських угідь від звірів, деякі з них використовуються для заготівлі кормів на зимовий період.

Таблиця 10.2.2.

• ⇐ Назад
• 4
• 5
• 6
• 7
• 8
• 9
• 10
• 11
• 12
• 13
• 141516
• 17
• 18
• 19
• Далее ⇒