Схема зеленого конвеєру для кабана
| Культура | Термін сівби | Термін згодовування | |
| початок | кінець | ||
| Озиме жито | середина серпня попереднього року | після танення снігу | 20-25 травня |
| Конюшина | посів минулих років | 10-15 травня | 5-10 червня |
| Віка - овес - горох: перша сівба друга сівба | термін посіву раннього вівса (до 10 квітня), через 10-15 днів після 1-ого посіву. | 5-10 червня 1-5-липня | 5-10 липня 20-25 липня |
| Поукісні посіви бобово-злакових сумішей | після збору озимого жита на зелений корм | серпень | вересень |
| Отава конюшини | посів минулих років | 5 червня, 15 вересня | 20-25 серпня, 1-5 жовтня |
| Турнепс | 15 - 20 квітня | 5 вересня | 1-10 жовтня |
| Картопля | 15 травня | вересень | жовтень |
| Кормова капуста | насінням - середина травня, розсадою - червень | 5 вересня | 25 жовтня |
| Топінамбур | 25 квітня - 3 травня | вересень | жовтень |
Підгодівля зайця-русака.
Заєць-русак в більшості випадків не страждає від нестачі кормів. Однак при правильній організації підгодівлі і цей звір користується нею, концентруючись біля кормових точок.
Заєць-русак поїдає сіно і гілкові корми вибірково і зовсім не чіпає забруднений корм. Тому викладену для них підгодівлю потрібно періодично міняти, не чекаючи повного поїдання. Викладати корми краще не прямо на землю, а на грати з віток встановлені в підгодівельному курені, або класти на купи хворосту чи підвішувати на суках, вбитої в землю гілки
(малюнок 5).
В умовах лісостепу заєць-русак починає систематично користуватися підгодівлею з випаданням снігу, тобто з кінця листопаду - початку грудня. Краще всього тварини поїдають сіно з тимофіївки і конюшини, висушений топінамбур (стебла і листя), капусту, березові віники зимової заготівлі. Ці корми можна вважати основними. Окрім них русаки використовують овес, листяні віники літньої заготівлі, брукву, ялівець.
Для зимової підгодівлі зайця-русака можливо використовувати кормові поля з озимим
житом ,нескошеними ділянками сіяних трав.
Малюнок 5. Споруди для підгодівлі зайців.
Підгодівля сірої куріпки.
Щоб пережити зиму, сірій куріпці потрібен цілий комплекс умов, до числа яких відноситься перш за все наявність горбистого рельєфу, щоб птах міг уподобати малосніжний схил, де легше знаходити їжу, купатися в піску і пилу і зігріватися на сонці. Необхідна також близькість чагарникових насаджень, які вкривали б птаха від негоди і хижаків. Стоги, скирти і сільськогосподарські споруди, навкруги котрих бувають розсипані сіно, полова і зерно, теж приваблюють сіру куріпку.
В безпосередній близькості до вибраних куріпками місць і штучних пурхалищ встановлюються вівсяні снопи на колах колосом до низу, невеликі купки з необмолочених снопів і підгодівельні курені (малюнок 6). Зрозуміло для успішної підгодівлі на початку зими доводиться обладнати немало таких підгодівельних точок, надалі поступово зменшуючи їх число до двох-трьох на кожну зграйку.
Для підгодівлі сірої куріпки застосовуються, якби “розпатлані”, вівсяні снопики, полова, відсів і насіння смітних трав. У великі морози до цього корму корисно додавати коноплі і льняне сім’я. Поблизу місць підгодівлі з осені добре залишати незібрані ділянки якої-небудь зернової культури, висаджувати колючі і ягідні чагарники.
Малюнок 6. Вівсяний снопик (а) та навіси-годівниці (б)
для підгодівля тетеруків та сірої куріпки.
Солонці. Сіль – необхідне доповнення до їжі, тому що в природі тварини не знаходять її в достатній кількості. Солонці споруджують в тихих місцях, поблизу від води та в рідколіссі. Щільність солонців в мисливських угіддях залежить від поголів’я та видів копитних, а також структури ґрунтів та рослинності. На 100 га угідь встановлюють не менш 1-2 солонців. Основні типи солонців зображені на малюнок 7.
Солонець у вигляді рами. Окрім природних пнів-солонців, які важко знайти в природних умовах, особливо там, де вони необхідні, добре зарекомендували себе солонці у вигляді рам, встановлених на пні. їх виготовлення нескладне. На рівному, гладко відпиляному дубовому, буковому або іншому пні, який залишається після лісозаготівель, прикріплюють раму, зроблену з товстої м’якої жердини. Величина і об’єм рами залежать від розміру пня і поголів’я окремих видів дичини, у тому числі мисливського угіддя, де створюється такий солонець. Висота пня 30-40 см. Солонці у вигляді рами, особливо з жердин (35*25*12 см), дешеві, гігієнічні, справляють враження натуральних пнів-солонців.
Малюнок 7. Типи солонців.
Солонець у вигляді стовпчика найбільш вигідний, економічний і гігієнічний. Його роблять з м’якої колоди діаметром 15-20 см і завдовжки 120-150 см. Закопують в землю на глибину 30-50 см. На верхній частині стовпчика видовбують або просвердлюють отвір завдовжки близько 30 см, яке наповнюють грубопомеленою повареною сіллю або сіллю для худоби. Зверху кладуть шматок лікарської суміші або кам’яної солі і все це збризкують анісовим маслом. Із зовнішньої сторони стовпчика, з нахилом у напрямку до нижнього краю видовбаного дна, просвердлюють маленькі отвори, через які просочується вміст солонцю і просочує кору і весь стовпчик. Грубу кору знімають і зачищають стовпчик ножем, щоб тварини при лизанні солі не поранили язика. Отвір на верхній частині стовпчика закривають розсувною кришкою через яку додають сіль, а при сильній жарі збризкують водою. У основи стовпчика шар землі по колу замінюють глиною, яку щільно утрамбовують і формують з поглибленням, щоб сольовий розчин затримувався в ньому і не просочувався в землю.
В мисливських угіддях з великою чисельністю поголів’я оленів доцільно створювати солонці у високих пнях, які виглядають в лісі природно і тварини охоче їх відвідують. Для цього у тонких порожнистих хвойних або листяних дерев (ялини, ялиці, липи, осики і ін.) відпилюють частину стовбура на висоті 150-200 см, щоб отримати високий пень. Цей порожнистий пень до висоти 20 см над землею через верх наповнюють чистою глиною, добре утрамбовують її, щоб через пень сіль не йшла в землю. Потім пень до верху заповнюють повареною сіллю крупного помелу або червоною сіллю, яка поступово просочується через пень. Крупна дичина охоче приходить до таких солонців. З часом тварини злизують і обгризають весь пень солонцю.
Вище описані солонці застосовуються для сольових сумішей. Кускову сіль кладуть і в спеціальні стовпчикові солонці з навісом або в ясла. Солонець-ясла прикріплюють до дерева. Солонці-ящики найчастіше закріплюють на стаціонарних годівницях.
Від неекономічних і негігієнічних земляних солонців краще відмовитися.
Водопої. Дуже важлива наявність в угіддях постійних запасів чистої води (рік, струмків, джерел, поїлок). Природні джерела води необхідно постійно чистити від намулу, сміття, при необхідності поглиблювати дно та мурувати стінки камінням (малюнок 8). Регулюють також відтік води по канавах (затримують при необхідності або направляють в дерев’яні або бетонні корита). Джерела та поїлки 2-3 рази в рік дезінфікують розчином марганцевокислого калію, а територію навкруги мідним купоросом (1 чайна ложка на 10 л води).
Малюнок 8. Обладнаний струмок.
Невеликі струмки чистять граблями від гниючих гілок, кори. Струмки, де була знайдена загибла тварина, дезінфікують. При цьому концентрація розчинів мідного купоросу або негашеного вапна не повинна отруїти різні організми існуючі в водоймі.
Тварини також залюбки відвідують великі калюжі та заболочені ділянки, де можливо позбавитись зовнішніх паразитів та докучливих комах.
На території, де є проточні чи стоячі водойми, багато джерел, робота по водозабезпеченню тварин зводиться до підтримання належного їх санітарного стану, забезпечення штучних підходів до водопою, укріплення берегів в місцях підходів.
В угіддях можливо використання різних типів поїлок, наприклад, поїлка для дрібної дичини з розрізаного навпіл старого автомобільного скату. Можливі і інші форми поїлок та матеріал для їх виготовлення. В поїлках треба регулярно міняти воду, мити їх, дезінфікувати.
Основні біотехнічні споруди. В Додатках наведенні основні розміри та малюнки найбільш типових біотехнічних споруд, які використовуються у мисливських господарствах України.
Дуже важливо, щоб мисливськогосподарські споруди для зберігання кормів (сараї, погреба, навіси) були розміщені біля підгодівельних майданчиків, але в той же час подалі від сільськогосподарських угідь. В цьому випадку викладка кормів не потребує транспорту, що зменшує вартість робіт.
Мисливські вежі. Стаціонарні і пересувні вежі використовуються для спостереження за тваринами та фотографування і забезпечують також безпеку при колективному полюванні. Стаціонарні вежі споруджуються на вкопаних в землю стовпах або жердинах. З метою маскування, вежі рекомендується ставити на узліссях, на краю зрубу або поблизу поодиноких дерев. По дорозі до вежі треба прагнути якомога менше переїздити звірині стежки, а в засідці влаштовуватися так, щоб світло місяця не заважало вести спостереження при відстрілі.
Вежі до 3 м висотою виготовляють із сухих ялинових жердин. Для вищих конструкцій краще використовувати пиломатеріали (малюнок 9а). Така вежа складається із сходів із сидінням і опорної рами, закріпленої на шарнірах. Зручні і практичні звичайні сходи із сидінням, які можна притулити до дерева.
З підручних матеріалів (гілок, лози, високостеблового бур’яну) виготовляють наземні засідки. Засідку можна також створити шляхом посадки групи чагарників та живоплоту (малюнок 9б).
При полюванні поодинці широко використовуються пересувні вежі різних конструкцій. Вони зручні для перевезення, їх легко збирають 2-3 людини прямо на місці.
Все ширше застосовуються доладні металеві вежі різних конструкцій, які можна перевозити в розібраному вигляді в багажнику легкового автомобіля. Вони виготовлюються з тонкостінних сталевих або алюмінієвих труб. Такі вишки збираються на місці з 2-4 ланок, їх вага не перевищує 10-14 кг, висота 2,5-3 м. Частіше всього це драбинка або триноги з сидінням, що обертається.
В цілях запобігання нещасних випадків на полюванні із загоничами в практику входять найпростіші вежі-майданчики заввишки 1,5-2 м. Як правило, це тринога, споруджується з жердин і дощатого настилу. Вежа встановлюються на місці уподобаному для полювання за 2-3 дні, із закінченням мисливського сезону зберігається на мисливській базі.
а) б)
Малюнок 9. Стаціонарні вежі для обліку та відстрілу тварин (а) та мисливські засідки (б).
Сніговий плуг. Значний сніговий покрив для більшості видів тварин обмежує можливість добування кормів. Тому в глибокосніговий зимовий час доцільно своєрідне “розорювання снігу” смугами уздовж узлісь ялинових і соснових лісів, багатих ягідниками. Таке відкриття снігу полегшує тваринам здобич корму. Проводиться воно за допомогою імпровізованого “сніжного плуга” у вигляді масивного трикутника з дощок з перекладиною - сидінням для людини.
Довжина сторін плуга-косинця близько 1,5 м, висота дощок 40 см. Позаду дошки розташовані одна від одної приблизно на 1 м 20 см. В лісі з ягідниками кінь порівняно легко протягає такий плуг навіть по купині і заростях дрібного чагарнику.
Мисливським господарствам рекомендується мати такий плуг в якості необхідного інвентарю.
Для покращання якості підгодівлі мисливських тварин бажано створити підгодівельну лінію– систему мисливських споруд для підгодівлі звірів. Ці споруди розміщують в угіддях так, щоб тварини на добре вибраній довгій трасі по черзі знаходили різноманітний і якісний корм (об’ємний, ядровий, соковитий, лісову суміш, солонці і джерела води). Правильно розмістивши ці споруди, можна примусити тварин пересуватися по угіддях і при цьому не наносити пошкоджень лісовим культурам.
Підкормову лінію слід створювати у формі замкнутого прямокутника або еліпса, в центрі якого повинен знаходитися центральний склад або бункер для зберігання великої кількості корму (малюнок 10).
а б
Малюнок 10. Сарай для зберігання кормів в угіддях (а)
та навіс для зберігання грубих кормів (б).
Дикі тварини потребують не тільки властиві їм природні корми, а й мінеральні солі. Тому, проектом передбачається мінеральна підгодівля основних видів звірів.
Для диких парнокопитних і зайця-русака запроектовані солонці із розрахунку: по 2 солонця на 10 лосів, по одному солонцю на 20 голів козулі чи зайця і на 10 голів кабана.
Безперебійна підгодівля кухонною сіллю зайця-русака на протязі всього року являється обов’язковим заходом при веденні господарства на цей вид тварин.
Річна витрата солі на одну тварину складає: для козулі – 1 кг, для кабана – 2 кг, для зайця-русака – 0,5 кг. Загальний обсяг заходів по мінеральній підгодівлі парнокопитних і зайця-русака наводиться у табл. 10.2.3.
Таблиця 10.2.3.