Різновиди рекреаційних ландшафтів
Рекреаційні ресурси – це комплекси природних і соціально-економічних компонентів. що мають лікувально-оздоровчу, естетичну і пізнавальну цінність і є основою задоволення потреб населення у відпочинку, лікуванні і туризмі.
Рекреаційні ландшафти – це ландшафти, що утворюються в зонах відпочинку або в зонах активного туризму. Тобто це ландшафти і ландшафтно-техногенні комплекси навколо санаторіїв, пансіонатів, будинків і баз відпочинку, туристичні бази, кемпінги, великі міські і приміські парки з атракціонами, лісопарки, гідропарки, ландшафтно-архітектурні музеї та ін.
Такі ландшафти властиві:
зоні антропогенних ландшафтів біосферних заповідників (ця зона об’єднує території із землекористуванням, лісокористуванням, поселеннями, рекреацією та іншими видами господарської діяльності);
зоні регульованої рекреації національних парків (де здійснюються відпочинок та оздоровлення людей, оглядаються мальовничі й пам’ятні місця, прокладаються туристські маршрути та екологічні стежки, забороняються вирубування лісу, промислове рибальство й мисливство);
зоні стаціонарної рекреації національних парків (де розмішуються готелі, кемпінги. рекреаційні об’єкти для тривалого відпочинку);
зоні експозиційних ділянок ботанічних садів;
ландшафтам дендрологічних парків;
зоні рекреаційних ділянок зоологічних парків;
ландшафтам парків-пам’яткам садово-паркового мистецтва.
Нині в Україні є 4 біосферних заповідники, 11 національних природних парків, 28 регіональних ландшафтних парків. 22 ботанічних сади, 36 дендрологічних парків. 11 зоологічних парків, 510 парків – пам’яток садово-паркового мистецтва.
Біосферні заповідники України – "Асканія-Нова" ім. Ф.Фальц-Фейна, Чорноморський, Карпатський. Дунайський.
Біосферний заповідник "Асканія-Нова "створено на базі перщого в Україні природного заповідника, закладеного Ф.Фальц-Фейном 1898 року на 520 десятинах цілинного сухостепового ландшафту. На території заповідника розмішується цілинний степ з перелогами, дендрологічний парк, зоопарк, суходільні й поливні угіддя Інституту тваринництва степових регіонів, населені пункти, фермерські господарства.
У зоопарку здійснюють наукові дослідження з гібридизації та одомашнення диких тварин. У ландшафтному дендрологічному паркустворено лісові, лісостепові, приозерні, садово-паркові комплекси, водойми, пагорби, проводять роботи з акліматизації та інтродукції нових декоративних рослин. степового лісорозведення.
Орнітопарк – частина зоопарку з великими ставками, протоками, острівцями степу, в якому мешкає більш як 60 видів водоплавних перелітних птахів.
Проект дендропарку розроблено з урахуванням специфіки місцевих умов. Він може слугувати зразком для проектування і створення парків у посушливій зоні. Головною ідеєю було створення оази в степу з різноманітною рослинністю і пейзажами зі збереженням місцевої специфіки ландшафту і зв’язку з навколишніми степовими просторами. Велику увагу приділено експозиційній зоні, центром якої стала велика степова поляна, оточена насадженнями дуба і сосни. Вона була сформована на той час внаслідок експериментальних посадок минулих років і увійшла до композиції як неповторна за естетичною дією домінанта. Різноманітності пейзажів досягнено завдяки горбам, вкритим сосною і ялівцем, горіховій поляні з рідколіссям, бору з чорної сосни, дібровам, приозерному ландшафту. Великі деревні масиви захищають територію від вітрів. Через розриви в захисних посадках степ ніби входить у парк у вигляді полян. Арикова мережа, створена на території і система озер, разом із завданням поливу насаджень, вирішує також завдання формування різноманітних пейзажів і мікрокліматичного комфорту. У системі дорожньо-алейної мережі виділено головний маршрут протяжністю 3.3 км і другорядний. На кільці головного маршруту виділено основні видові пункти, з яких видно характерні пейзажі. Нині площа дендропарку становить 170 га. а дендрологічна колекція налічує більш як 700 видів дерев і чагарників з різних континентів. Близько 160 видів і форм пройшли тривалу акліматизацію. Паркова композиція будується на мальовничій системі алей і доріжок. У першому ярусі насаджень панують ясен звичайний, акація біла, дуб, гледичія, софора японська, в’яз, у другому – клен гостролистий, липа, глід. Підлісок складається з бузку, бузини чорної, акації жовтої, бирючини. Він перешкоджає задернінню ґрунту і є місцем гніздування птахів. Під запоною дубових і хвойних насаджень квітнуть конвалії, поляни вкриті барвінком і фіалками. Узлісся масивів і кургин оздоблюють квітучі чагарники. Окремі фрагменти парку справляють враження величного лісу, а чергування масивів дерев і полян – численних відкритих просторів. Всюди окремими групами ростуть бузок, жасмин і безліч інших красивих чагарників і квітів.
"Асканія-Нова" входить до міжнародної системи біосферних заповідників, бере участь у глобальній системі біосферного моніторингу.
Чорноморський біосферний заповідник розташований у Голопристанському районі Херсонської та Очаківському районі Миколаївської областей, на північно-західному узбережжі Чорного моря між Дніпровським лиманом і Тендрівською Косою. Заповідник утворено 1927 року, з 1975 року віднесено до водно-болотних угідь міжнародного значення. 1984 року його внесено до міжнародної мережі біосферних заповідників.
Чорноморський заповідник організовано як спеціалізований науковий об’єкт орнітологічного профілю, але в процесі багаторічної діяльності він став комплексною науково-дослідною установою, що вивчає систему природних умов і ресурсів Причорноморського регіону.
Чорноморський заповідник своєрідний і в естетичному сенсі. Чергування степових ділянок з невеликими перелісками і широкою акваторією забезпечує безмежний перегляд на всіх напрямках (рис. 10.3, кольорова вкладка). Переліски виконують роль куліс, створюючи певну різноманітність і виразність ландшафту.
В Україні це найбільший за площею заповідник, в якому поєднуються аквальні й теральні природні комплекси. Серед теральних природних комплексів вирізняються лісостепові, пішано-степові, опустелені степові, приморські солончакові. Основне завдання Чорноморського заповідника – охорона південностепових ландшафтів, птахів, які тут зимують. Рекреаційних ландшафтів цей біосферний заповідник не має.
Карпатський біосферний заповідник розташований на південно-західному макросхилі Українських Карпат. З 1992 р. входить до міжнародної мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО. Заповідні масиви розмішуються в межах складчастих гір (Чорногірський, Свидовецький. Мармарошський, Кузійський, Угольсько-Широколужанський) і в Закарпатській западині (масиви "Долина нарцисів", ботанічні заказники "Чорна Гора" і "Юлівська Гора").
У Карпатському біосферному заповіднику представлено весь спектр висотної поясності Українських Карпат. Тут наявні низинні заплавні луки, передгірні дібровні, низько- і середньогірські ландшафти з буковими, мішаними і смерековими лісами, сосново-вільховим криволіссям, субальпійськими луками, скелями. Па Закарпатській низовині в ботанічних заповідниках, гірських масивах ростуть дубові, дубово- грабові, дубово-букові, буково-дубові ліси. У Кузійському масиві наявне найвище в Україні місцезростання дуба скельного (1090 м над рівнем моря). У всіх гірських заповідних масивах ростуть чисті букові ліси, а найбільш поширені смереково-ялицево-букові. ялицево-смереково-букові та буково-ялицево-смерекові лісові угруповання. У Чорногірському, Свидовецькому. Мармарошському масивах верхня межа лісів утворена смерекою. У субальпійському поясі спостерігаються угруповання із сосни гірської, вільхи зеленої, ялівцю сибірського, рододендрона східнокарпатського та ін. У трав’яному покриві трапляються щучник дернистий, куничник волохатий, мітлиця тонка, костриця червона, тонконоги лучний та альпійський, рідкісні рослини: анемона нарцисоцвітна, роман карпатський, жовтяниця альпійська, тирличі, перестріч скельний, медунка угорська, білотка альпійська та ін.
У Карпатському біосферному заповіднику провадяться наукові дослідження, створено науково-пізнавальні та природоосвітні маршрути, єдиний в Україні музей екології гір та історії природокористування Карпат.
Дунайський біосферний заповідник створено на базі заповідника "Дунайські плавні" 1998 року на площі 46 403 га в Килійській дельті Дунаю (рис. 10.6, кольорова вкладка). Дельта порізана рукавами, каналами, в ній багато озер. У межах заповідника розташовані острови Анкундинів. Єрмаків, Кубанський, Полуденний.
За Рамсарською конвенцією заповідник має статус водно-болотних угідь міжнародного значення. Тут гніздяться і мешкають водоплавні й навколоводні численні пташині зграї. Багатий і різноманітний рослинний і тваринний світ заповідника. Серед 950 видів судинних рослин багато псамофітів і північнопричорноморських ендемів: жовтозілля дніпровське, козельці українські й дніпровські, громовик дніпровський, ковила дніпровська, верблюдка українська та ін. Ростуть три види водяного горіха, на солончакових ґрунтах поширений кермек дунайський, сотник високий, курай содовий, солонець європейський. Великі площі займають очерет, осока гостролиста, чистець болотний, плакун верболистий. м’ята водяна та ін. До Червоної книги занесено 14 видів рослин, серед них – меч-трава болотна, зозулинець болотний, альдрованда пухирчаста, сальвінія плаваюча, водяний горіх, ковила дніпровська та ін.
У Дунайському біосферному заповіднику досліджують вплив господарської діяльності на його біокомплекси, розробляють наукові основи їх збереження й охорони.
Нині Дунайський заповідник має особливий статус, потребує особливої уваги не тільки фахівців, держави, а й міжнародної спільноти, має екологічні проблеми.
Розпочатися ці проблеми на початку 2003 і не закінчилися досі. Головною причиною стало будівництво Україною судноплавного каналу завглибшки до 7.6 м, завширшки близько 80 м і завдовжки близько 170 км у дельті Дунаю, в межах української її частини (устя Бистре). Дельта Дунаю, за твердженням вчених-гідроекологів, є «екологічним серцем» Дунаю. Її води, природні умови забезпечують багате біологічне різноманіття, яке можна знайти в наш час у дуже небагатьох місцях світу. На думку науковців Світового фонду природи (\V\VF). дельта Дунаю є «найважливішим водно-болотним угіддям Європи» (2002). Вона також є «найбільщою взаємопов’язаною територією у світі, де росте очерет, домівкою для 325 видів птахів і 75 видів риб, багато з яких занесено до Червоної книги... Естуарій є важливим біологічним середовищем для нересту багатьох економічно цінних морських видів риб...».
Важливість акваторії визнано на міжнародному рівні. Дельту Дунаю занесено у список Global-2000 як один з найважливіших і найрізноманітніших регіонів світу. На міжнародному рівні дельту Дунаю 1998 року визнано біосферним заповідником відповідно до Програми ЮНЕСКО "Людина і біосфера".
Незважаючи на це, керуючись лише короткостроковими економічними вигодами і суб’єктивними соціально-політичними і бізнесовими міркуваннями, без належної об’єктивної екологічної експертизи, залучення громадськості, всупереч доказам фахівців Національної академії наук України та міжнародним домовленостям і конвенціям. уряд України (Міністерство транспорту за підтримки Президента України Л.Кучми) після майже десятирічних непримиренних суперечок щодо оптимального варіанта будівництва каналу затвердив програму розвитку морегосподарського комплексу Дунайського регіону і розпочав будівництво судноплавного каналу для великих морських суден через центральну, найбільш екологічно вразливу і цінну частину унікальної дельти Дунаю. Цей канал перетинає і біосферний заповідник, і Ромсарське угіддя. Крім того, не взято до уваги і той важливий, добре відомий гідрологам факт, що це дуже активна зона дельти, де всякчас потрібно боротися із занесенням каналу дунайським мулом і витрачати на це величезні кошти.
2006 року всьому світу стали очевидними важкі негативні еколого-економічні наслідки цих непродуманих дій. Все, що було поглиблено і викопано в зоні канату, практично занесено мулом, і рух великих суден став неможливим. Марно витрачено величезні державні кошти, а обіцяні прихильниками будівництва каналу (справді дуже потрібного Україні, але не в такий спосіб і не в цьому районі дельти Дунаю!) вигоди й прибутки від експлуатації виявилися фікцією. Водночас екосистемам акваторії завдано великої шкоди навіть за період будівництва першої черги каналу (2003-2005 pp.). Розпочато судові справи щодо покарання винних, активно працюють природоохоронні громадські організації, але будівництво каналу не припинено.
Національні природні парки (НПП) – території, які виділяють для збереження, відтворення, раціонального використання природних комплексів та об’єктів, що мають особливу екологічну. природоохоронну, історико-культурну. Естетичну й освітню цінність. Ці парки є природоохоронними, рекреаційними, науково-дослідними і культурно-освітніми установами, які регулюють режим охорони і використання території парку.
У проектах організації національних природних парків залежно від характеру ландшафтної структури території, наявності та стану природних компонентів, їхньої збереженості чи зміненості господарською діяльністю вирізняють такі функціональні зони:
заповідну, в якій охороняються та відновлюються найцінніші природні комплекси. забороняється рекреаційна та інша господарська діяльність;
регульованої рекреації, де здійснюються відпочинок та оздоровлення людей, оглядаються мальовничі й пам’ятні місця, прокладаються туристські маршрути та екологічні стежки, забороняються вирубування лісу, промислове рибать- ство й мисливство;
стаціонарної рекреації, де розмішуються готелі, кемпінги, рекреаційні об’єкти для тривалого відпочинку;
господарську, в якій розтащовано населені пункти, землі, що входять до парку і на яких господарську діяльність здійснюють з дотриманням загальних вимог щодо охорони довкілля. В Україні створено національні природні парки: Карпатський,Синевир, Вижницький, Сколівські Бескиди, Шацький, Деснянсько-Старогутський, Яворівський, Подільські Товтри, Святі гори, Азово-Сивашський, Ужанський.
Провідний напрям діяльності НПП – рекреація і раціональне використання рекреаційних ресурсів.
Ботанічні сади – це установи, які створюють для збереження, вивчення, акліматизації. розмноження та господарською використання рідкісних і типових видів місцевої і світової флори. Цю флору поповнюють, зберігають у ботанічних колекціях, використовують в науковій, навчальній і освітній діяльності.
У ботанічних садах вирізняють такі ділянки: експозиційну, відвідування якої регулюється: наукову, на якій розтащовують колекції; експериментальні: заповідну, на якій проводять наукові спостереження. Відомі в Україні ботанічні сади: Нікітський. Центральний республіканський. Ботанічний сад ім. В.Фоміна. Дніпропетровського, Львівського, Харківського, Чернівецького університетів та ін.
Дендрологічні парки – це установи, які створюють для збереження і вивчення у спеціальних умовах різноманітних видів дерев і чагарників та їхніх композицій дня наукового. культурного, рекреаційного та інщого використання.
Відомі дендрологічні парки – Софіївський, Олександрійський,Тростянецький, Веселі Боковеньки та ін.
Зоологічні парки – це природоохоронні культурно-освітні установи, які створюють для організації екологічної освітньо-виховної роботи, створення експозицій рідкісних. екзотичних і місцевих видів тварин, збереження їхнього генофонду, вивчення дикої фауни та розроблення наукових основ її розведення в неволі. У зоологічних парках вирізняють такі ділянки:
ü експозиційну, на якій утримують тварин з культурно-пізнавальною метою;
ü наукову, де проводять науково-дослідну роботу та відвідування;
ü рекреаційну, в якій організовують відпочинок відвідувачів;
ü господарську з господарськими об’єктами.
Парками – пам’ятками садово-паркового мистецтва є природоохоронні, рекреаційні установи з визначними та цінними зразками паркового будівництва для охорони та використання їх в естетичних, виховних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях.
Оголошення парків – пам’яток садово-паркового мистецтва провадиться з вилученням або без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об’єктів у їхніх власників або користувачів.
На їхній території можуть здійснюватися наукові дослідження, моніторинг довкілля, екскурсії та відпочинок населення, догляд за насадженнями; вживаються заходи щодо запобігання самосіву, збереження деревних, чагарникових і квіткових рослин.
Відомі в Україні парки – пам’ятки садово-паркового мистецтва – Сокиринський. Стрийський, Корсунь-Шевченківський.