Ландшафтний підхід у землекористуванні
В останні роки в Україні відбувається трансформація землекористування, що крім позитивних моментів має такі негативні наслідки:
ü передача продуктивних земель населенню, переважно для провадження особистого підсобного господарства, не супроводжується адекватним зростанням обсягів виробництва у зв’язку із застосуванням переважно ручної праці, низької культури землеробства та недостатнього рівня сервісного обслуговування;
ü нерегульований процес реструктуризації наявного товарного сільськогосподарського виробництва призводить до руйнації цілісних майнових комплексів. Нові виробничі структури за розмірами землекористування створюють недостатніми для провадження конкурентоспроможного навіть на внутрішньому ринку виробництва, що зумовлює їхнє неминуче банкрутство. Так, з 1992 до 1997 року середній розмір селянських (фермерських) господарств зріс лише з 20 до 24 га площі сільськогосподарських угідь, що в 15-20 разів менше за оптимальний для основних спеціалізацій;
ü під час створення нових господарств ігнорують екологічні проблеми землекористування.
Як ілюструє схема, процес сучасного землевпорядкування набуває нових функцій, відмінних від дореформеного періоду. Зокрема в питаннях вдосконалення суспільних виробничих відносин, пов’язаних з використанням земель як засобу виробництва та його територіального базису. Насильницька економічна та шаблонна технологічна функції втратили своє панівне значення, перетворилися на обґрунтування правил найдоцільнішого та ймовірного використання земель у конкретних ландшафтних умовах.
Процес сучасного землевпорядкування має яскраво виражену екологічну й естетичну спрямованість, забезпечуючи тим самим системне здійснення природоохоронних заходів, що формують середовище, і методів посилення естетичних функцій ландшафтів.
Для сучасного етапу розпитку землекористування як науки симптоматичним є зростання інтересу до використання ландшафтного підходу в дослідженнях. Вчення про ландшафти є не тільки загальною науковою природно-історичною концепцію, а й методичною базою особливого підходу до вивчення стану земельних ресурсів і вдосконалення їх використання й охорони.
Ландшафтний підхід у землекористуванні в Україні, розпочавши формуватися на суто емпіричній базі, подолав уже достатній шлях прикладних узагальнень і потребує теоретичного осмислення та широкого втілення в процес землевпорядного проектування. Вчення про ландшафти дедалі більше є не тільки технічним засобом перерозподілу земель, а й дієвим засобом досягнення екологічної стійкості довкілля в гармонійному поєднанні економічних, соціальних та естетичних інтересів суб’єктів землевпорядкування. Ландшафтний підхід до землевпорядкування визначає потребу в розгляді будь-якого землекористування переважно як сукупності ландшафтних одиниць. Це зумовлює створення максимально можливої екологічної різноманітності в інтенсивно використовуваних у сільському господарстві ландшафтах. Оптимальна різноманітність ландшафтів забезпечується через раціональне зонування території, встановлення різних режимів використання земель у межах виділених зон: від повної консервації ландшафту через суворо регламентоване використання до обмеженої свободи землекористування. Важливим напрямом сучасного землевпорядкування повинна стати естетична оптимізація ландшафтних систем з погляду посилення естетичної привабливості агроландшафтів і для створення бездоганного природного життєвого середовища, розвитку рекреаційних можливостей сільської місцевості. У зв’язку із суттєвим зменшенням можливостей для тривалого відпочинку й оздоровлення жителів міст, особливо тих, кого приваблює сімейний відпочинок, сільська місцевість має невичерпні рекреаційні резерви за умови виконання в процесі землевпорядкування потрібних заходів. Принципом створення естетичних, таких, що формують середовище, та рекреаційних форм у сільській місцевості (лісів і захисних насаджень, окремих куртин, поодиноких дерев, груп чагарників, лук. штучних водоймів. садових і дачних ділянок, туристичних об’єктів. мисливських і рибальських станів та ін.) має бути їхня екологічна гармонізація з природним оточенням, з поселенською мережею. Заходи щодо оптимізації в процесі землевпорядкування ландшафтних систем у сільськогосподарському виробництві доцільно розглядати як процес формування культурних ландшафтів, маючи на увазі під цим визначенням створенні! за землевпорядних обґрунтувань найбільш стійкий до негативних природних і антропогенних впливів ландшафт, який найповніше відповідає потребам людини.
Потребу посилення екологічних та естетичних функцій землевпорядкування обґрунтовано в проекті Національної програми охорони земель на 1997—2010 роки. У процесі її реалізації передбачається здійснити через землевпорядкування територіальну організацію агроландшафтів на площі 41.8 млн га. що забезпечить їх саморегуляцію з мінімальними затратами енергії і ресурсів, підвищить стійкість до деструктивних процесів. Систему природних територій в агроландшафтах передбачається збільшити до 5% площі сільськогосподарських угідь. Загальну площу порівняно незмінених природних територій в агроландшафтах буде доведено до 17.2 млн га. З активного господарського обігу планується вилучити 3,7 млн га сільськогосподарських угідь і здійснити їх консервацію. На відміну від попередніх періодів, зважаючи на потребу збагачення ландшафтів природними компонентами, головними напрямами рекультивації порушених земель визначено лісогосподарський, водогосподарський і рекреаційний. Передбачається завершити формування поліфункціональних лісомеліоративних систем, посилити протиерозійну стійкість агроландшафтів через комплексне застосування агротехнічних, лісомеліоративних і гідротехнічних заходів. Загалом внаслідок оптимізації агроландшафтів питома вага природних територій у країні повинна зрости з 36.9 до 42.9%.
Основними принципами сучасного землевпорядкування за переходу до ринкової економіки повинні стати:
1. Земельні ділянки повинні використовуватися максимально ефективно за цільовим призначенням без втрат корисних властивостей і погіршення стану довкілля.
2. Створення юридичних, територіальних та еколого-економічних умов щодо реалізації громадянами України прав на земельні ділянки.
3. Досягнення комплексності розвитку територій, організації вивчення і використання їх як сукупності складних природних і антропогенних екосистем.
4. Пріоритетність сільськогосподарського землеволодіння і землекористування.
5. Забезпечення рівних умов розвитку різних форм господарювання на землі.
6. Суворе дотримання земельного законодавства і нормативних актів.
7. Максимальне врахування природноекономічних і соціальних умов та екологічних вимог у забезпеченні пріоритету збереження та поліпшення довкілля, охорони земельних ресурсів і відтворення родючості ґрунтів, продуктивності земель лісового фонду, забезпечення встановленого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, обмеження негативного впливу господарської діяльності на рослинний і тваринний світ, водні джерела та інші природні ресурси.
8. Забезпечення збагачення естетичних властивостей ландшафтів землеволодінь і землекористувань.
9. Недопустимість вилучення для несільськогосподарських потреб особливо цінних продуктивних земель, а також земель, що мають особливий статус охорони.
10. Забезпечення платності землеволодіння і землекористування, економічного стимулювання раціонального користування та охорони земель.
На землях сільськогосподарського призначення відповідно до Закону України «Про охорону земель» для своєчасного виявлення змін стану земель. їхньої оцінки, збереження та відтворення родючості ґрунтів, відвернення та ліквідації наслідків негативних процесів здійснюється моніторинг ґрунтів, який включає:
ü агрохімічне обстеження ґрунтів;
ü контроль змін якісного стану ґрунтів;
ü агрохімічну паспортизацію земельних ділянок.
Агрохімічна паспортизація орних земель повинна здійснюватися через кожні п’ять років. сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень – через кожні п’ять-десять років.
Суцільне ґрунтове обстеження повинно здійснюватися через кожні 20 років.
Порядок моніторингу земель встановлює Кабінет Міністрів України.
Отриману інформацію надсилають органам виконавчої влади й органам місцевого самоврядування для розроблення науково обґрунтованих рекомендацій і своєчасного ухвалення рішень щодо поліпшення охорони земель, запобігання негативним змінам їхнього стану та дотримання вимог екологічної безпеки.