Отже, ознакою держави є організація населення за територіаль­ним принципом, наявність чітко визначеної території, обме­женої кордонами. 1 страница

У первісному суспільстві всі його члени могли брати участь у діяльності органу, що здійснював владу, — народних зборах. Усі члени суспільства брали участь і в забезпеченні виконання рішень цього органу, у захисті своєї території. З появою держави з’явля­ються спеціальні органи, що здійснюють владу від її імені. Влада відокремлюється від більшої частини суспільства, представляє ін­тереси насамперед окремої групи людей. Поява відокремленої від суспільства публічної влади, що здійснює лише керівництво державою і діє в інтересах певної частини суспільства, є також ознакою держави. Елементами такої публічної влади стають армія, суди, поліція, чиновництво, що наділені функціями керувати суспільством. На початкових стадіях розвитку держави апарат публічної влади є інструментом утримання влади, панування певного класу, стану, меншості суспільства. З розвитком держави функції публічної влади суттєво змінилися. Нині в багатьох країнах вона діє в інтересах абсолютної більшості людей, проте зберігається відокремлений державний апарат, який має функцію управляти суспільством.

Іноді серед ознак держави визначають наявність апарату при­мусу, до яких належать, зокрема, спеціальні «силові» структури — суд, прокуратура, органи внутрішніх справ, служба безпеки тощо. Щоб забезпечити виконання державних рішень, вони використо­вують різні засоби, у разі потреби й примусові. Наявність апара­ту примусу —.ознака держави.

Створення публічної влади, апарату примусу, які мали єдину функцію — управління суспільством і забезпечення виконання рі­шень публічної влади, вимагало вирішення питання про їх матеріа­льне забезпечення. Адже ці органи не брали безпосередньої участі в створенні матеріальних благ, тобто не мали змоги самостійно за­безпечити своє існування. Основним джерелом утримання апарату публічної влади стає збирання податків, що встановлює держава. Отже, обов’язковою ознакою держави є податкова система. Незва­жаючи на те, що сучасні держави мають й інші, крім податків, дже­рела отримання засобів існування державного апарату та й держа­ви в цілому, податкова система залишається обов’язковою ознакою держави.

Кожна держава визначає певні соціальні норми, правила пове­дінки, які є обов’язковими для всіх. При цьому право видавати за­кони та інші загальнообов’язкові соціальні норми є виключним правом держави. Наявність системи права також є обов’язковою ознакою держави.

Більшість держав мають збройні сили — армію, яка забезпечує захист незалежності, територіальної недоторканності, суверенітету від зовнішніх ворогів. Однак ця ознака не є обов’язковою. В історії відомі випадки, коли держави не мали чи не мають збройних сил. Після Другої світової війни певний час відповідно до умов капіту­ляції Німеччина була позбавлена права мати власні збройні сили, формально донині Японія не має армії (лише так звані сили само­оборони), багато років тому Ісландія відмовилася від власних збройних сил.

Для сучасних держав характерна також наявність державних символів — прапора, гімну, герба, іноді державного девізу. Однак ця традиція з’явилася набагато пізніше, аніж держава як така. Усі стародавні держави, більшість держав середньовіччя не мали

офіційних державних символів, тому державні символи є факультативною ознакою держави.

Зразки грошових купюр

обсягів. І хоча економічна ситуація в цій країні надзвичайно складна, існування держави ніхто не ставить під сумнів.

Чимало держав визначають одну або декілька державних (або офіційних) мов, які допомагають у консолідації суспільства. У гой же час ця ознака не є обов’язковою для існування держави, деякі країни світу не вважають за потрібне визначати державну мову в офіційних документах.

3. Суверенітет.

Обов’язковою ознакою кожної держави є наявність державного суверенітету.Державний суверенітет (від фр. 5отегаіпеЬе — вер­шина, верховна влада, з латин,Биретв —верхній) —повнота влади держави, самостійність держави, її незалежність від інших дер­жав у внутрішній і зовнішній політиці.

Кількість суверенних країн у світі постійно зростає. Перед по­чатком Другої світової війни існувала 71 незалежна держава, у 1947 р. — 81, у 1995 р. — майже 190. Після Другої світової війни отримали незалежність понад 100 територій, які стали державами.

Проте й нині у світі ще існує майже ЗО територій, які не мають суверенітету. Це колонії, так звані заморські департаменти Франції (Гваделупа, Мартиніка, Французька Гвіана тощо), асоційовані дер­жави (Маршаллові Острови, Мікронезія тощо) та ін.

Державний суверенітет є невід’ємною ознакою держави. Повага до нього є одним з основних принципів сучасного міжнародного .пра­ва, він закріплений у Статуті Організації Об’єднаних Націй.

Із Статуту ООН Стаття 2

Організація та її члени діють у відповідності з наступ-

ними принципами:

1. Організація заснована на принципі суверенної рівності всіх її членів...

Уперше ідея державного суверенітету була висунута французь­ким ученим Ж. Боденом у 1576 р. Він пов’язував державний суве­ренітет з абсолютною й неподільною владою монарха, неможливіс­тю будь-якої іншої влади в державі або поза нею, яка б могла бути вищою за владу монарха.

Елементи

І державного суверенітету

Верховенство — відсутність іншої публічної влади

( Самостійність — незалежність від волі інших органів, осіб, \ суспільств

Повнота — поширення влади на всі сфери життя і все населення

Незалежність — можливість самостійно приймати рішення

Неподільність (єдність) єдність влади в цілому

Рівноправність у зовнішніх відносинах

Зовнішній суверенітет держави виявляється в її можливості виступати самостійним суб’єктом міжнародних відносин, між­народного права, у праві держави представляти суспільство у відносинах з іншими державами. Зовнішній суверенітет знахо­дить свій вияв у свободі зовнішньополітичної діяльності за ме­жами кордонів держави, однак за умови дотримання вимог між­народного права.

Необхідно зазначити, що в сучасному світі існує чимало між­державних об’єднань, яким окремі держави передають частину своїх повноважень. Уступаючи до таких об’єднань (до них, зокре­ма, належать Рада Європи, Європейський Союз тощо), держава, зберігаючи свою незалежність, визнає верховенство нормативних актів цих організацій з окремих питань, бере зобов’язання дотри­муватися встановлених цими організаціями вимог і правил. Фак­тично йдеться про певне добровільне обмеження власного сувере­нітету, що, однак, не ставить під сумнів збереження незалежності держав.

Народний суверенітет також є одним з основних принципів міжнародного права. Він передбачає, що саме народ є виключним джерелом влади в державі, саме він має виключне право визначати конституційний лад держави, обирати органи державної влади то­що. При цьому народний суверенітет може реалізовуватися кілько­ма шляхами.

Національний суверенітет — це суве­ренітет народу як політичної нації. Свого часу національний суверенітет ототожню­вався з народним суверенітетом, тобто пра­вом народу на участь в управлінні держа­вою. Таке розуміння й нині зберігається в конституціях ряду держав — Іспанії, Поль­щі, Туреччини тощо. Однак в сучасному українському правознавстві прийнято визначати національний суверенітет як поняття, що характеризує право нації на самовизначення.

У сучасній історії України всі ці три види суверенітету — державний, націо­нальний, народний — уперше отримали закріплення в Деклара­ції про державний суверенітет України, яка була прийнята 16 липня 1990 р.

Одним з основних понять сучасного правознавства є держава. Головними ознаками держави є наявність територіального прин­ципу поділу населення, суверенітет, наявність публічної влади, апарату примусу, податкової системи, системи права. Чимало дер­жав мають й інші — факультативні — ознаки: збройні сили, дер­жавні символи, державну мову тощо.

Сучасне правознавство розрізняє державний, народний та на­ціональний суверенітет. Повага до державного суверенітету й забезпечення народного суверенітету є одними з основних прин­ципів сучасного міжнародного права.

Держава, державний, народний, національний суверенітет.

ИІ ■

О 1. Дайте визначення понять держава, суверенітет.

: ^ ] 2. Які ознаки держави вам відомі?

З*. Використовуючи знання з історії й географії, доведіть наявність ознак держави в країн — сусідів України.

4*. Наведіть приклади добровільного обмеження суверенітету державами, які стають членами певних міждержавних об’єд­нань.

5. Порівняйте державний, національний і народний суверенітет.

§ 5. Функції держави

1. Поняття «функції держави».

З моменту утворення держава мала певні завдання, здійснюва­ла діяльність, заради якої вона й виникла.Основні напрями, види діяльності держави, які виражають її суть і призначення, роль і місце в суспільстві, називають функціями держави.

Функції держави не залишалися незмінними протягом тисячо­літь її існування. їх перелік і співвідношення суттєво залежать від історичної епохи, типу держави, її історичних і географічних особ­ливостей тощо. Так, раніше однією з основних функцій держави вважалося підтримання влади однієї соціальної групи над іншими, забезпечення панування певного прошарку населення. З розвит­ком суспільства держава набуває нової якості — з класової вона поступово перетворюється на загальнонародну. При цьому відпо­відно змінюються і функції держави — замість функції підтриман­ня влади певного прошарку населення виникає функція забезпе­чення прав усіх людей.

2. Класифікація функцій держави.

Класифікація

функцій

держави

За сферами суспільного життя (економічні, політичні, ідеологічні тощо)

За напрямами діяльності (внутрішні та зовнішні)

За часом виконання (постійні та тимчасові)

\ ґ

За соціальним значенням (основні та неосновні)

У V

Найчастіше функції держави поділяють за напрямами її діяльності — на внутрішні та зовнішні. Внутрішні функції забезпе­чують діяльність держави всередині країни. Серед них визначають: господарсько-економічну, культурно-виховну, охорони правопо­рядку, прав і свобод людини, соціальну, екологічну тощо. Госпо­дарсько-економічна функція реалізується через організацію ді­яльності державних підприємств (в Україні це, наприклад, Укрзалізниця), збирання податків та отримання коштів з інших джерел. Культурно-виховну функцію держава виконує шляхом

організації діяльності навчальних закладів, театрів, музеїв, архівів, засобів масової інформації тощо. Важливою функцією держави є забезпечення правопорядку, законності шляхом діяльності дер­жавних правоохоронних органів. Певну роль у цій діяльності віді­грають також суди. Останнім часом особливу увагу приділяють та­кій внутрішній функції, як забезпечення, гарантування прав і свобод людини, яка стає однією з найважливіших. Чимало уваги нині приділено виконанню соціальної функції — забезпеченню засобів існування для людей, які з об’єктивних причин не можуть себе забезпечити самостійно. Порівняно новою функцією є й еко­логічна — забезпечення екологічної стійкості та безпеки держави, безпечного та незабрудненого навколишнього середовища.

Зовнішні функції реалізуються за межами території держави. До них належать: забезпечення відносин з іноземними держава­ми — зовнішньополітична функція, ведення міжнародних еконо­мічних відносин — зовнішньоекономічна функція, захист суве­ренітету й незалежності держави, гуманітарна функція тощо. Найдавнішою із цих функцій є захист суверенітету, територіальної цілісності, незалежності держави. Цю функцію держава виконує з минулих часів і донині. Досить давню історію мають і зовнішньопо­літична, і зовнішньоекономічна функції. Набагато пізніше виникла гуманітарна функція держави — здебільшого вона з’явилася напри­кінці XX ст.

Важливе значення має поділ функцій держави за їх соціальним значенням — на основні та неосновні функції.

Основними вважають такі функції, без здійснення яких дер­жава не може існувати, вони визначають найважливіші напрями її діяльності. Основні функції визначають соціальну сутність дер­жави. Так, якщо основною функцією феодальної держави було утримання в покорі залежних селян, підтримка влади феодалів, то основною функцією сучасної держави є забезпечення прав і свобод усіх своїх мешканців. Основні функції держави мають, як правило, комплексний характер, уключаючи ряд напрямів діяль­ності. Реалізація основних функцій забезпечується всією держа­вою, комплексом державних органів, а не окремим органом дер­жавної влади.

Неосновні функції багато науковців уважають складовими еле­ментами основних функцій. Тобто неосновні функції є більш вузь­кі, конкретні елементи основних функцій. Відповідно здійснення цих функцій забезпечується окремими державними органами, а не державою в цілому.

Іноді функції поділяють за часом їх виконання. Частина функ­цій виконується державою протягом майже всього часу її існуван­ня. Саме такими є функції підтримання правопорядку, захисту не­

залежності держави тощо. Такі функції мають назву «постійні». Інші ж функції держава виконує лише на окремих етапах свого розвитку. Так, функція ліквідації наслідків катастрофи на Чорно­бильській атомній електростанції, яку вже протягом багатьох років вимушена виконувати наша держава, існувала не завжди, і, будемо сподіватися, прийде час, коли ця функція відійде в минуле. Так само тимчасовими є функції, які держава виконує в часи вій­ни (наприклад, мобілізація економіки, усього господарства для відсічі ворога). Такі функції мають назву «тимчасові».

Держава здійснює свої функції в різних сферах суспільного життя. Відповідно до цього функції держави можуть бути класифі­ковані до сфер життя суспільства, де вони здійснюються, — еконо­мічні, соціальні, політичні, ідеологічні тощо.

Наведіть приклади функцій, які належать до кожної з цих сфер суспільного життя.

Потрібно мати на увазі, що може існувати чимало різних спосо­бів класифікації функцій держав, які не обмежуються тими, які на­ведено вище.

3. Форми і методи здійснення функцій держави.

Зазначені функції держави знаходять свій вияв у різних формах.

Правовими формами здійснення функцій держави є ті, що ма­ють правові наслідки.

Правотворча (або законодавча) форма полягає в створенні й прийнятті різноманітних нормативно-правових актів. Крім них, держава створює й інші джерела права — залежно від тієї правової системи, яка діє в конкретній державі, це можуть бути релігійно- правові акти, правові прецеденти тощо.

Надзвичайно широкою є управлінська форма реалізації функцій держави. Здійснюючи цю форму діяльності, держава за­стосовує й виконує прийняті правові норми, забезпечує управ­ління процесами розвитку суспільства. Ця форма реалізується через численні органи держави, державний апарат і механізм держави.

На жаль, у діяльності кожної держави трапляються випадки, коли певні особи порушують установлені правові норми. Держава повинна реагувати на ці порушення, попереджати та припиняти їх. Саме ця діяльність знаходить свій вияв у правоохоронній формі здійснення функцій держави. Для цього держава створює спеціаль­ні правоохоронні органи.

Правові норми й правила, створені державою, залишаються «мертвими» доти, поки їх не починають застосовувати в практич­ній діяльності державних органів. Саме тому важливою формою здійснення функцій держави є правозастосовна форма діяльності держави. Вона полягає у виданні індивідуальних правових актів на основі чинних нормативно-правових актів. Саме це відбувається, коли суд на основі одного із законів приймає рішення в конкретній справі; коли міліціонер виносить постанову про накладення штра­фу на правопорушника; коли сільська рада приймає рішення про виділення земельної ділянки тощо. При цьому важливо зазначити, що ці рішення, хоча й мають суто індивідуальний характер, є обов’язковими для виконання тими, кого вони стосуються.

Організаційна форма здійснення функцій держави знаходить свій вияв у діяльності, яка безпосередньо не тягне за собою пра­вових наслідків. Так, організаційно-регламентуюча форма здійс­нення функцій держави полягає в підборі, розподілі й подальшому аналізі ефективності діяльності посадових і службових осіб дер­жави, кадрів, які виконують певні державні функції в численних державних органах, установах та організаціях. Для здійснення державних функцій необхідні певні матеріальні умови — кожен державний орган повинен мати приміщення для роботи, певне обладнання (відповідно до своїх функцій) — комп’ютери, копію­вальні апарати, меблі тощо. Забезпечення цих умов — прояв орга­нізаційно-економічної форми здійснення функцій держави. Вона забезпечує (як зрозуміло із самої назви) контроль за виконанням завдань у сфері виконання функцій держави всіма державними органами й установами.

При виконанні своїх функцій держава використовує різнома­нітні методи, основними з яких є переконання, примус і заохочен­ня. Найпоширенішим методом є метод переконання. Він забезпе­чується шляхом правового виховання та освіти (вивчення шкільного курсу правознавства також є його невід’ємним та важ­ливим елементом). Державні органи здійснюють профілактичну діяльність із метою недопущення правопорушень з боку різних осіб. Держава може заохочувати осіб за ретельне виконання своїх обов’язків, суворе дотримання правових норм. Це може проявля­тися в наданні особі певних пільг, передбачених законодавством, застосуванні відзнак і нагород тощо. Однак якщо засобів переко­нання й заохочення не вистачає, держава має право застосувати примус для забезпечення виконання своїх настанов і вимог. У цьо­му випадку держава використовує встановлені окремими норма­тивними актами стягнення й покарання. Важливо зазначити, що застосування будь-якого стягнення й покарання можливе лише в суворій відповідності до закону, з дотриманням установленої про­цедури.

4. Сутність держави.

У сучасній правовій науці тривають суперечки щодо сутності держави, її соціального призначення. І це не дивно, адже держава є надзвичайно складним суспільно-політичним явищем. У різні істо­ричні часи, у різних географічних умовах держави суттєво відріз­няються за своїм устроєм, організацією влади тощо. Розглянемо де­які з теорій, які пояснюють сутність держави.

У 20—30-і роки XX с/г. в Італії виникла теорія еліт, або елі­тарної держави. Автори цієї теорії вважали, що основна маса на­селення нездатна управляти державою, що це є привілегією й обов’язком невеликої частини населення держави. Уся діяльність держави, згідно з цією теорією, є боротьбою еліти, яка керує держа­ною, і основної маси населення. Прихильники теорії заперечують демократію, уважають, що спроби організувати управління держа­ною за допомогою демократичних процедур неминуче в подальшо­му призводять до диктатури. Потрібно зазначити, що, згідно з цією теорією, місце в еліті отримують не за походження чи багатством, .1 відповідно до досягнутих успіхів в освіті, професійній діяльності гощо. Ця теорія пояснює розвиток держави заспокоєнням правля­чої еліти своїм становищем, припиненням її розвитку і — як про- і н вага цьому — зародженням і поступовим розвитком нової еліти, яка приходить їй на зміну та забезпечує розвиток держави на наступному етапі.

На сучасному етапі однією з течій теорії еліт стала технокра­тична теорія. Відповідно до неї зростання ролі науки, техніки в житті суспільства, збільшення їх впливу на його розвиток призво­дить до зосередження в руках технічних спеціалістів — технічної еліти, технократії — не лише управління виробництвом, наукою, а й політичної влади. Отже, функції еліти, про які йдеться в теорії елі­тарної держави, переходять до науково-технічної інтелігенції — технократії, звідки й походить назва теорії.

У Німеччині майже одночасно з елітарною теорією виникла фашистська теорія держави. Серед головних положень теорії — расизм, проголошення однієї з рас «вищою», культурною, а ін­ших — неповноцінними. Саме представники «вищої» раси займа­ють панівне становище в суспільстві, посідають державні посади, ним керують. При цьому головним завданням держави є забез­печення умов для розвитку «вищої» раси, у тому числі шляхом за­хоплення території, на якій проживають «нижчі» раси. Ще одним постулатом фашистської теорії є вождізм — проголошення беззапе­речного підкорення вождю нації, держави, який уособлює націю й виступає захисником її інтересів. При цьому вождізм передбачає покору не лише вождю нації в цілому, а й кожному місцевому керівнику — своєрідному «маленькому вождю».

У період між світовими війнами виникла теорія держави за­гального благоденства, яку іноді, за іменем автора — Дж. Кейнса, називають «кейнсіанською». Ця теорія досить популярна й нині. Вона передбачає докорінну зміну сутності держави. На зміну дер­жаві класового характеру приходить держава всього суспільства. У ній поступово знижується роль репресивно-каральних правоохо­ронних функцій держави, на зміну яким приходять переважно соціально-економічні функції. При цьому суттєво зростає роль держави в економіці. В ній збільшується частка державної влас­ності, запроваджується державне планування й у соціальному розвитку. Держава загального благоденства забезпечує широкий розвиток соціальних послуг, соціального забезпечення, захист працівників. Теорія передбачає існування сильної держави, яка завдяки впливу на широке коло суспільних відносин забезпечує успішне існування абсолютної більшості населення держави.

Теорія національної держави набула поширення наприкінці

XX ст. на території Східної Європи та колишнього Радянського Союзу. За цією теорією, основним призначенням держави є забез­печення максимально сприятливих умов для розвитку певної нації. Незважаючи на те, що ідея створення національних держав свого часу була досить плідною, на сучасному етапі це часом призводить до абсолютизації національної ідеї, нехтування інтересами інших націй, які проживають у державі. Існує небезпека зближення ідей
цієї теорії з фашистською, провокування громадянської війни, як це сталося на території колишньої Соціалістичної Федеративної Республіки Югославія.

На сучасному етапі все більшого поширення набуває теорія правової держави. Вона виникла вже у XX ст. Теорія передбачає співробітництво між державою та громадянським суспільством — сукупністю відносин, які не регулюються державою. До громадян­ського суспільства відносять сім’ю, об’єднання громадян, зокрема політичні партії, засоби масової інформації, релігійні об’єднання тощо. Теорія правової держави передбачає верховенство права, розглядає народ як єдине джерело публічної влади, носія суверені­тету. При цьому громадяни мають природні права й свободи, які є невід’ємними. Щодо правової сфери за цією теорією для громадян діє правило — «дозволено все, тцо не заборонено», а щодо держави та її органів, навпаки, — «дозволено лише те, що прямо передбаче­но законом». Ідея правової держави нині закріплена в Конституції України.

Основні напрями діяльності держави називають її функціями. Існує чимало підходів до класифікації функцій держави. Перелік і співвідношення між різними функціями держави суттєво зале­жать від історичного типу держави й особливостей її розвитку та природних умов існування.

Функції держави реалізуються в різних формах за допомогою різних методів.

Щодо сутності держави донині тривають суперечки, з’явля­ються нові теорії держави, інші відходять в історію.

1. Поясніть поняття функції держави.

2. Назвіть відомі вам функції держави.

3. Наведіть приклади виконання державою її різних функцій, вико­ристовуючи власний життєвий досвід, повідомлення засобів ма­сової інформації.

4. Визначте форми виконання державою її функцій.

5*. Наведіть приклади застосування державою різних методів для ви­конання функцій держави.

6*. Порівняйте різні теорії сутності держави, визначте, яку з них ви вважаєте найприйнятнішою. Наведіть аргументи на користь цієї теорії.

З курсу історії пригадайте, як змінювалася система управління державою у Франції, Німеччині, Росії, інших державах.

ПЛ

ТЕМА 3. ДЕРЖАВНИЙ ЛАД

§ 6. Форма держави. Форма державного правління

1. Поняття «форма держави».

Нині у світі існує понад 200 держав. Протягом багатьох століть науковці намагаються визначитися з їх класифікацією. Для цього використовується поняття «форма держави», яке відображає особ­ливості організації механізму здійснення державної влади й взає­модії держави із суспільством. Форма держави — це порядок (спосіб) організації та здійснення державної влади, які виража­ють її сутність.

Спроби дати характеристику держави робили ще філософи стародавніх часів Арістотель і Платон. Арістотель пропонував розрізняти держави за кількістю тих, хто править, і тих, у чиїх інтересах здійснюється правління. Саме поняття «форма держа­ви» з’явилося у XVII] ст. Одним із перших став застосовувати це поняття Ш. Монтеск’є, який поділив усі держави на респуб­ліки (в основі держави — доброчесність і рівність), монархії (ос­нова влади — честь) і деспотії (основа влади -- страх). Іншу точ­ку зору мав Ж.-Ж. Руссо, який визначав монархію (владу здійснює одна людина), аристократію (влада належить невели­кій кількості людей) і демократію (владу здійснюють усі члени суспільства). Можна помітити, що більшість із вчених із старо­давнього до Нового часу розуміла поняття «форма держави» до­сить вузько.

• ⇐ Назад
• 1
• 234
• 5
• 6
• 7
• 8
• 9
• 10
• 11
• 12
• 13
• 14
• 15
• 16
• Далее ⇒