ІІ. ПРОСВІТНИЦЬКІ ІДЕЇ Б. СПІНОЗИ, ДЖОНА ЛОККА, Ж.Ж. РУССО, Ш. МОНТЕСК’Є
Визначальним для світогляду Спінози є раціоналізм, тобто осмислення розуму як рушійного фактору еволюції, й переконання у тому, що людському розуму доступне абсолютне знання. Такий підхід знайшов своє відображення в його розумінні держави і правової реальності в цілому.
Державу і право Спіноза уявляє як органічну частину природи. У природі немає випадковостей − усе в ній зумовлено необхідністю. Природне право ототожнювалося мислителем із здатністю будь-якого компоненту природи до самозбереження. Закон самозбереження − верховний закон для всього сущого. Люди як «частки природи» теж, наскільки можуть, прагнуть цього.
Сила – це необхідна умова прогресу. Вона потрібна для зародження й подальшого існування усього сущого у відповідності із законом інерції, що діє як у фізичному, так і в соціальному вимірах. Сила, міць індивіда пропорційна обсягам його природних прав: «кожна людина має стільки прав, наскільки сильною вона є».
Проте, в природному стані, де відсутнє загальне для усіх право, люди не в змозі задовольнити свою потребу у самозбереженні і безпечному існуванні. Тому, на думку Спінози, їм зручніше і вигідніше спільно користуватися тим правом на все, яке кожен має від природи. Для цього кожному індивіду слід приборкати свої ниці поривання і об’єднатися з іншими у єдине ціле, підкорившись загальній волі. До спільного і впорядкованого життя, до утворення держави людей штовхає і необхідність разом виробляти матеріальні блага, а потім розподіляти їх між членами суспільства. Тож причин для об’єднання більш ніж достатньо, і людям залишається лише укласти про це договір.
Джон Локк вважається засновником емпіричної філософії. Емпіризм (від грец. empeiria – досвід) – філософське вчення, що визнає досвід єдиним достовірним засобом пізнання. Локк доводив, що ідеї, набуті на основі відчуттів людини – це первинний матеріал для формування знаннєвої бази. Без нього неможливий розвиток будь-яких ідей.
Локк визначав державу як сукупність людей, які об'єдналися в єдине ціле під егідою встановлених ними ж законів і створили особливі органи для залагодження конфліктів та покарання порушників законів. Особливість держави він бачив у наявності політичної влади, яка відрізняється від інших видів влад. «Владу посадової особи над підданими слід відрізняти від влади батька над своїми дітьми, від влади господаря над своїми слугами, від влади чоловіка над своєю дружиною і від влади пана над своїм рабом».
Політична влада – це влада, яка продукує закони і застосовує силу для запровадження їх у життя, а також для захисту народу від зовнішньої небезпеки. Об’єднуючись у державу на основі суспільного договору, народ сам визначає обсяг прав, який їй делегується. Державі надається стільки політичної влади, скільки необхідно для забезпечення природних прав і політичних свобод громадян. Локк виступає проти гоббсовського наділення держави необмеженою, абсолютною політичною владою. Він пропонує обмежити владу держави принципами: згоди громадян, невідчужуваності свободи, розподілу влади і опору тиранії.
Важлива особливість вчення Локка полягає в тому, що він обґрунтував існування ідеї прав і свобод людини ще до появи держави. Природний стан, за Локком, − «стан повної свободи дій, а також розпорядження своїм майном і власне собою», «стан рівності, при якому всяка влада і всяке право є взаємними, ніхто не має більше за іншого».
До основних природних прав Локк відносив:
(1) право на життя і особисту недоторканність;
(2) право на працю і власність;
(3) право на свободу думки, слова, совісті.
Жан-Жак Руссо – один із найбільш яскравих і оригінальних мислителів за всю історію розвитку філософських і політичних вчень. У своїх політичних трактатах він досліджує проблеми держави і права з позиції обґрунтування і захисту ідеї народного суверенітету.
У природному стані, стверджував Руссо, немає приватної власності, усі вільні і рівні. Нерівність тут може бути лише фізична, обумовлена природними відмінностями людей. З появою приватної власності і соціальної нерівності починається боротьба між багатими і бідними. Знищення рівності спричинило, на думку Руссо, «жахливу смуту». Аби бідним врятувати себе, а багатим зберегти свої статки, вони домовилися («уклали угоду») про створення держави і законів, яким підкорятимуться усі.
Ключовими у працях Ж.-Ж. Руссо, присвяченим питанням державного устрою і влади, стали твердження: держава має бути народною; закони повинні створюватися народом, без посередництва виборних представників і партійних кандидатів, аби кожен громадянин зміг зробити свій внесок у побудову правової системи у державі;
Шарль Луї Монтеск’є (1689−1755рр.) французький мислитель, філософ епохи Просвітництва – син свого часу, великий просвітник, а не реакціонер чи ідеолог аристократичного лібералізму, як вважають деякі західні дослідники, які наголошують на його відданості історичним традиціям. Новаторство Монтеск’є якраз і полягало у тому, що він обґрунтував новий, буржуазний устрій суспільства за допомогою аргументів, понять, положень з арсеналу створених раніше філософсько-правових вчень, спираючись при цьому на історичний і соціологічний підхід до розуміння правових явищ.