Фактори і резерви підвищення продуктивності праці

Фактори— це об’єктивно діючі умови, рушійна сила, що впливає та змінює рівень і динаміку продуктивності праці.

Фактори зростання продуктивності праці за змістом можливо поділити на 3 групи:

· матеріально-технічні фактори, які характеризують рівень розвитку, ступень використання та якість засобів виробництва. До цієї групи належать усі напрямки прогресивних змін у техніці і технології виробництва;

· організаційно-економічні, які характеризують ступень розвитку форм організації та управління суспільного виробництва. До цієї групи належать прогресивні зміни в організації праці, виробництва та управлінні

· соціально-економічні пов`язані з роллю людини у суспільному виробництві і характеризують ступінь використання робочої сили.

Сукупність матеріально-технічних факторів та їх вплив на рівень продуктивності праці можна характеризувати системою показників: електроозброєність, енергоозброєність, фондоозброєність праці, фондовіддача.

Між рівнем і динамікою технічною озброєності та продуктивністю праці існує пряма залежність:

,

де ПП – продуктивність праці; Фо – фондоозброєність; Фв – фондовіддача.

Резерви підвищення продуктивності праці— це невикористані можливості економії затрат праці (як живої, так і уречевленої), які виникають унаслідок дії тих чи інших факторів (удосконален­ня техніки, технології, організації виробництва і праці тощо). Рівень продуктивності праці залежить від ступеня використання резервів.

З метою виявлення та найповнішого використання резервів зростання продуктивності праці всі резерви класифікуються залежно від видів ресурсів, що використовуються (резерви кращого використання засобів виробництва та поліпшення використання робочої сили), часу їх використання (поточні та перспективні), сфери виникнення (загальнодержавні, міжгалузеві, галузеві та внутрішньовиробничі).

Внутрішньовиробничі резерви підрозділяються на:

· резерви зниження трудомісткості продукції;

· резерви поліпшення використання робочого часу;

· резерви поліпшення структури і використання кадрів;

Необхідною умовою виявлення і використання резервів є їх кількісна оцінка.

Оцінка резервів підвищення продуктивності праці визначається за формулами:

· за рахунок зниження трудомісткості:

;

де ПП - величина підвищення продуктивності праці, %; t1, t2 – трудомісткість на операцію або виріб до і після впровадження заходів; Еч - економія чисельності робітників; N — кількість виробів або операцій; Ф - реальний фонд робочого часу одного робітника, год.; Кв.н. - коефіцієнт виконання норм.

· за рахунок поліпшення використання робочого часу (зменшення його втрат):

де т — втрати робочого часу в базовому періоді, %; п — втрати робочого часу в поточному періоді, %.

· за рахунок змін у структурі кадрів:

Iп.з = Іп Іd ,

де Іп.з — індекс загальної продуктивності праці; Іп — індекс продуктивності праці основних робітників; Іd — індекс зміни частки основних робітників у загальній кількос­ті робітників у поточному періоді порівняно з базовим.

Зіставлення динаміки річного, денного і годинного виробітків сприяє виявленню резервів підвищення продуктивності праці че­рез поліпшення використання робочого часу.

Шляхи реалізації резервів зростання продуктивності праці:

· впровадження досягнень науково-технічного прогресу;

· удосконалення організації виробництва і праці;

· підвищення якості професійно кваліфікаційного рівня робочої сили;

· удосконалення систем мотивації та стимулювання праці.

На підприємствах для використання резервів розробляють плани організаційно-технічних заходів, в яких зазначені види резервів підвищення продуктивності праці, заходи щодо їх використання, витрати на них, строки проведення, а також відповідальні виконавці.