Правила внутрішнього трудового розпорядку як засіб регулювання робочого часу

Одним з основних напрямів регулювання соціально-трудових відносин на підприємстві є підвищення ефективності використання робочого часу такими регуляторами, як взаємні обов'язки сторін, система матеріального стимулювання, умови праці. Їх об'єднано в Правилах внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або вповноваженого ним органу та профспілкового комітету на базі типових правил.

Типові правила є нормативним актом. Під час розроблення місцевих правил може бути включено положення, які доповнюють і конкретизують Типові правила. Правила внутрішнього трудового розпорядку визначають порядок прийняття та звільнення працівників, основні обов'язки працівників і роботодавців, заохочення за успіхи в роботі, відповідальність за порушення трудової дисципліни, час початку й закінчення щоденної роботи (зміни). Графіки змінності доводяться до відома працівників не пізніше ніж за І місяць до набирання ними чинності. В інших випадках, коли робота не проводиться змінами, передбачено затвердження графіків роботи. Вони складаються на певний робочий період, у межах якого має бути додержана встановлена тривалість робочого тижня.

Власник організації має право вимагати від працівника протягом робочого часу виконання трудових обов'язків і додержання правил внутрішнього трудового розпорядку. Порушення працівником цих правил, зокрема й щодо тривалості робочого часу, тягне дисциплінарну відповідальність працівника, а також інші заходи впливу, передбачені законодавством про працю, колективним договором та іншими нормативними актами (зокрема, позбавлення премії в разі застосування системи оплати праці, що охоплює преміювання). Порушення режиму робочого часу також не може бути компенсовано будь-якими досягненнями в праці та може тягти застосування заходів дисциплінарної відповідальності.

Режим праці та відпочинку

Режим праці й відпочинку — це регламентоване чергування періодів роботи та перерв на відпочинок протягом робочої зміни, доби, тижня, року. Розрізняють змінний, добовий, тижневий і річний режими праці й відпочинку. Змінний режим визначає загальну тривалість робочої зміни, час її початку та закінчення, тривалість обідньої перерви, праці, а також частоту регламентованих перерв на відпочинок. Добовий режим праці й відпочинку охоплює кількість змін роботи за добу, час відновлення працездатності між змінами. Тижневий режим праці й відпочинку передбачає різні графіки змінності, кількість і порядок надання вихідних днів, порядок переходу працівників з однієї зміни на іншу. Річний режим праці й відпочинку визначає кількість робочих та неробочих днів у даному періоді, кількість працівників, які йдуть у відпустку, тривалість основних та додаткових відпусток, а також їхній графік.

Режими праці й відпочинку формуються з урахуванням працез­датності людини. Це фізіологічний показник, який відображає взаємозв'язок людини з умовами зовнішнього середовища й характером трудової діяльності.

Рівень працездатності людини, тобто її здібність виконувати визначений обсяг роботи певної якості за певний час, змінюється в різні періоди робочого часу під впливом різних чинників. Головною причиною мінливості рівня працездатності протягом робочого дня, доби, тижня, року є зміни в характері протікання фізіологічних і психічних функцій в організмі людини.

Внутрізмінні режими праці й відпочинку охоплюють перерву на обід і короткочасні перерви на відпочинок. Обідня перерва необхідна не тільки для прийняття їжі, але й для зняття втоми, накопиченої протягом першої половини робочого дня. Короткочасні перерви призначені для зменшення втоми протягом зміни та для особистих потреб.

Рис. 10.1. Типова крива працездатності людини протягом робочої зміни

І – фаза входження в роботу;

ІІ – фаза високої працездатності;

ІІІ – фаза спаду працездатності під впливом втоми

Перерви на відпочинок мають бути регламентовані, а їхнє дотримання — обов'язковим. Наукові дослідження показують, що на різних роботах помітні схожі зміни в динаміці працездатності людини протягом робочого дня. Це дало змогу розробити типові умови праці залежно від їхнього впливу на працездатність і на цій базі — типові режими праці й відпочинку, які можна використовувати для багатьох видів робіт, не пов'язаних з екстремальними умовами.

Показник психофізіологічних умов праці визначається сумою балів показників умов праці, які об'єднуються в такі групи:

· психофізіологічні— обумовлені конкретним змістом трудової діяльності (фізичне й нервово-психічне навантаження, монотонність і ритм праці);

· санітарно-гігієнічні — визначають зовнішнє виробниче середовище (мікроклімат, стан повітря, шум, вібрація, різні види випромінювання, освітлювання, контакт з водою, маслом, токсич­ними речовинами тощо);

· режим праці й відпочинку — забезпечує високу працездатність за рахунок зменшення стомлення;

· естетичні — які сприяють формуванню позитивних емоцій у працівника;

· соціально-психологічні — характеризують взаємовідносини у трудовому колективі та створюють відповідний психологічний настрій працівника.

Відповідно до цього показника, сумарний час на регламенто­ваний відпочинок розраховується за рівнянням регресії:

Т_р= 1,41 х- 7,85, (10.1)

де х — показник умов праці у балах.

Мінімальний час на відпочинок за будь-яких умов має бути не меншим ніж 10 хвилин на зміну, не враховуючи обідньої перерви. Крім часу на відпочинок, також передбачається час для особистих потреб, який на базі фізіологічних досліджень передбачає для робітників промислових підприємств 10—15 хвилин.

Порядок використання робочого часу (режим змінності, початок і кінець зміни, тривалість обідньої перерви, режим праці й відпочинку) установлюється кожною організацією самостійно й відображається в колективному договорі.

Важливим засобом регламентування режимів праці й відпочинку як у безперервному, так і у звичайному виробництві з багатозмінною працею є графіки змінності, які визначають кількість і порядок чергування змін, їхню тривалість, час відпочинку між змінами. На підприємствах використовуються різні графіки змінності: одно-, дво-, три і чотиризмінні (для однієї, двох, трьох, чотирьох і п'яти бригад); для звичайного й безперервного робочого тижня з постійними та змінними вихідними днями.

Перехід з однієї зміни в іншу, як правило, має відбуватися через кожний робочий тиждень у години, визначені графіками змінності. Тривалість перерви в роботі між змінами має бути не меншою подвійної тривалості роботи в попередній зміні (враховуючи й тривалість перерви на обід).

У регулюванні робочого часу слід враховувати інтереси як організації в цілому, так і її працівників. Якщо інтереси цих двох сторін не збігаються, тоді варто шукати компромісні варіанти розв'язання питань запровадженням:

· змінного робочого тижня;

· гнучкого графіка роботи (гнучкий робочий день, режим «змінного обсягу робочого часу», режим «ступінчастого графіка», режим «стислого робочого тижня»);

· неповного робочого дня;

· неповного або подовженого робочого дня;

· розірваного робочого дня;

· тимчасової роботи;

· сезонної роботи, сумісництва;

· надомної праці тощо.

Як свідчить зарубіжний досвід, іноді ефективно застосовувати на підприємствах, крім чинного жорсткого графіка роботи, гнучкі режими праці (гнучкий робочий день). Сутність гнучкого графіка робочого часу полягає в тому, що робочий день розподіляється на дві частини: фіксований робочий час у середині дня - час обов'язкової присутності всіх працівників на своїх робочих місцях і змінний (гнучкий) робочий час — на початку й наприкінці робочого дня, коли працівник самостійно регулює час початку й завершення роботи. Змінний (гнучкий) час має бути відпрацьований у такий спосіб, щоб в цілому було додержано тривалості роботи, установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку в розрахунку на тиждень або на місяць. Фіксований робочий час за своєю тривалістю має становити більшу частину робочого часу, що обумовлено необхідністю здійснення відповідних виробничих контактів і контролю за працівниками, що працюють за таким графіком.

Гнучкі режими праці можуть вводитися на певний період або без обмеження строками. На рис. 10.2 наведено варіанти традиційного та гнучкого графіків роботи.

Умовні позначення:

		ü обідня перерва

Рис. 10.2. Варіанти традиційного та гнучкого графіка роботи

Можливість переходу до режиму гнучкого робочого часу лімітується необхідністю чіткого забезпечення обсягу робіт.

• ⇐ Назад
• 31
• 32
• 33
• 34
• 35
• 36
• 373839
• 40
• 41
• 42
• 43
• 44
• 45
• 46
• Далее ⇒