Норми міжнародного праваі міжнародні договори

Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні до­говори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства. Порядок дії міжнародних договорів на території України рег­ламентує Закон України від 29 червня 2004 р. «Про міжнародні договори України ». Укладені і належним чином ратифіковані міжнародні догово­ри становлять невід’ємну частину національного законодавства України. Пріоритет, згідно з нормами міжнародного права, мають норми міжнародних договорів.

Серед міжнародних договорів, які регулюють цивільні відно­сини, можна назвати Конвенцію про позовну давність у міжна­родній купівлі-продажу товарів 1974 p., Віденську конвенцію про цивільну відповідальність за ядерну шкоду 1963 p., Міжнародну конвенцію про морські застави та іпотеки 1993 р.

Звичай

Звичай - це правила поведінки в цивільному обороті, які формувалися тривалий час і які санкціонуються суспільством для правозастосовчої практики. Як джерело цивільного права звичай був найпоширеніший на початкових етапах розвитку держави та права. Нині звичай (ділового обігу) є важливим джерелом цивільного права в комерційному обороті (в торговельному мореплавстві, в торгівлі).

Для визнання звичайних правил саме звичаями необхідно, щоб ці правила відповідали певним умовам:

а) ці правила поведінки повинні бути постійними за характе­ром і чітко визначеними за змістом;

б) широко застосовуватися в підприємницьких відносинах;

в) регульовані ними відносини не повинні регламентуватися законодавчими нормами.

Практично, звичай і без формального закріплення виступає джерелом права. Водночас він може бути відоб­ражений у певному документі (одним із найбільш поширених міжнародних торгівельних звичаїв є Правила «ІНКОТЕРМС»(Міжнародні правила тлу­мачення комерційних термінів), які періодично затверджують­ся Міжнародною Торговельною Палатою). Законодавець інколи не лише рекомендує використовувати звичаї, а і прямо вимагає цього.

Договір

Вперше в ЦК України як джерело цивільного права закріплено договір(ст. 6 ЦК). Сторони мають право укласти договір, який не встановлено актами цивільного законодавства, але відповідає його загальним заса­дам, можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати відносини між собою на власний розсуд. Сторони не можуть відсту­пити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано на це, а також у разі, якщо обов’язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Корпоративні правила

Важливою формою приватного регулювання цивільного обігу виступають корпоративні норми поведінки. Регулювання цивільного обігу шляхом прийняття норм, які є обов’язковими для певного кола осіб, здійснюєть­ся шляхом прийняття установчих документів господарських товариств, договорів про приєднання, статутів громадських організацій тощо. Такі акти приймаються відповідно до вимог цивільного зако­нодавства і вимагають певної поведінки від осіб, на яких поши­рюється їх дія.

Юридична доктрина

Як джерело права представляє собою наукові правові ідеї, офіційно визнані загальнообов’язковими положеннями на практиці. У сучасній теорії юридична доктрина втратила значення самостійного джерела права. Водночас не можна заперечувати практичне значення юридичної доктрини у формуванні понятійного апарату, тлумаченні правових норм, концептуальному обґрунтуванню проектів нормативних ак­тів. Досить поширеними є випадки, коли юрисдикційні органи звертаються до фахівців за роз’ясненнями у зв’язку з необхідністю кваліфікації того чи іншого юридичного факту.