Філософія як теоретичне ядро світогляду. Предмет філософії та його структура

Змістовий модуль 1. Вступ до філософії

Тема 1. Філософія як універсальний тип знань.

Семінарське заняття 1. Філософія як універсальний тип знань

(2 год)

Ключові терміни: філософія, світогляд, матеріалізм, ідеалізм, деїзм, рефлексія, категорії.

План

1. Світогляд: сутність, структура, історичні типи.

2. Філософія як теоретичне ядро світогляду. Предмет філософії та його структура.

3. Ідеалізм і матеріалізм як основні напрями філософії.

4. Метафізика і діалектика як основні філософськи методи.

5. Основні функції філософії.

Термін «філософія» приблизно в VI ст. до н. є. ввів славнозвісний математик і мислитель Піфагор. Цей термін утворюється із двох грецьких слів: ркііео — любов та зоркіа — мудрість. Отже, буквально філософія — любов до мудрості, або, як казали за давніх часів на Русі, «любомудріє». Пояснення та закріплення в європейській культурі слова «філософія» пов'язане з ім'ям Платона (427-347 рр. до н. є.). Філософи — це, на його думку, люди, які відкривають таємниці природи і людського життя, вчать діяти й жити у злагоді з природою і вимогами самого життя. Тож філософія є особливим видом знання — це «софійне», мудре знання і повчання на його основі. До того ж — це не просто абстрактна теорія, а й практична мораль. Часто її пов'язують із світоглядом, називають його основою. Щоб така характеристика філософії стала зрозумілою, слід розібратися в тому, яке місце в системі людських знань посідає світогляд, а яке — філософія.

Метою нашої лекції є аналіз феномену світогляду, його структури, історичних типів і особливо філософії, її власної природи і значення в особистому та суспільному житті людини.

1.Світогляд: сутність, структура, історичні типи.

У систему людських знань термін «світогляд» був запроваджений німецьким філософом Іммануїлом Кантом. Світогляд — невід'ємний атрибут людської свідомості.

Кожна людина має світогляд, і в кожної людини він індивідуально специфічний. Але чи є між ними щось спільне? Далі, чи змінюється зміст світогляду протягом життя окремої особи або ж поколінь людей, між собою історично віддалених? Тобто, чи розвивається світогляд? Отже, перед нами одна з одвічних філософських проблем: що таке світогляд людини, як його розуміти, яке його соціальне значення?

У найелементарнішому розумінні слова «світогляд» — це сукупність поглядів людини на світ і сенс життя. Якщо конкретизувати, то світогляд — це сукупність узагальнених уявлень про дійсність, які відображають, розкривають і зумовлюють певне практичне і теоретичне ставлення людини до світу, спосіб сприйняття, осмислення і оцінки навколишньої дійсності і самої себе як конкретно-історичного суб 'єкта пізнання і практики.

Світогляд — не просто узагальнене уявлення про світ, а форма самосвідомості людини, вузловими категоріями якої виступають поняття «світ» і «людина». Через ці поняття суб'єкт світогляду усвідомлює своє призначення у світі і формує життєві настанови. Відношення «світ — людина» — це основне питання світогляду.

Світогляд являє собою складне духовне явище, для якого характерні цілісність, єдність усіх компонентів.

Структуру світогляду становлять і виконують у ньому важливу роль такі елементи.

Узагальнені знання. Вони є основною, інформаційною базою світогляду. Чим більший запас знання того чи іншого народу або тієї чи іншої людини, тим серйознішу опору отримує відповідний світогляд. До світогляду належать не всі і не будь-які знання, а лише ті, які є життєво важливими для людини, які практично і теоретично розкривають сутність відносин між людиною і світом у кожну історичну епоху.

Переконання.Це внутрішні соціально-психологічні елементи духовності, завдяки яким сприймаються або ж, навпаки, відкидаються світоглядні знання. Переконання — це не тільки інтелектуальна позиція, а й емоційний стан, стійка психологічна настанова, впевненість у справедливості своїх принципів, ідей, поглядів. Тому переконання є одним з необхідних структурних елементів світогляду.

Цінності.Це позитивне або негативне ставлення до явищ навколишнього світу, яке ґрунтується на потребах та інтересах людей, культур певного соціуму. Їх людина засвоює у процесі життя. За змістом і сутністю цінності відрізняються від знань.Знанням притаманне прагнення до істини — об'єктивного пізнання реального світу, а цінності втілюють у собі особливе ставлення людей до всього навколишнього відповідно до їх прагнень, потреб, інтересів.

Ідеали. Це світоглядна форма цілеспрямованого відображення дійсності, уявний зразок досконалості, норма, до якої слід іти як до кінцевої мети. Особливістю ідеалів є те, що вони становлять випереджене відображення дійсності. Слід підкреслити, що суспільний ідеал виконує не тільки цілеспрямовувальну, а й оцінювальну (аксіологічну) функцію щодо ставлення соціального суб'єкта до об'єкта і до самого себе. Світоглядні цінності — це вищі цінності життя і культури, які визначають життєву орієнтацію суб'єкта у всіх сферах його діяльності.

Вірування. Це форма і спосіб сприйняття соціальної інформації, норм, цінностей та ідеалів суспільного життя. Не набуті власним практичним чи пізнавальним досвідом, вони сприймаються як очевидні факти чи характеристики об'єктивної дійсності сущого і належного; спосіб засвоєння досвіду попередніх поколінь, сприйняття сподівань, очікувань та надій щодо майбутнього.

Принципи діяльності. Вони є нормативно-регулятивним компонентом світогляду; визначають свідоме практичне і теоретичне ставлення соціального суб'єкта до об'єкта і до самого себе.

Життєві норми.Це зразки, стандарти діяльності, що склалися історично або усталилися як певні правила поведінки, виконання яких окремою людиною чи групою людей є необхідною умовою підпорядкування особистої діяльності суспільним вимогам.

Слід також назвати ще один варіант структури світогляду, що сприяє розумінню його поліфункціональності. В основу цієї поліфункціональності покладено властиві людині фізіолого-психологічні механізми та засоби пізнання світу й орієнтації. Йдеться про такі засоби духовного світу людини і їх роль у функціонуванні світогляду, як: почуття, розум, воля і їхня взаємодія.

Виходячи з цього, у структурі світогляду вирізняють такі його підструктури:

а) світовідчуття, або емоційно-психологічний рівень світогляду;

б) світосприймання,або досвід формування пізнавальних уявлень про світ з використанням наочних образів;

в) світорозуміння, або пізнавально-інтелектуальний рівень. Синтез знань людей про природу і соціальну реальність утворює загальнукартину світу, сукупність природничих наук — природничо-наукову, а сукупність суспільних наук — соціально-історичну картину

Функціонування світогляду повинно:

а) забезпечити ефективність пізнавально-орієнтаційної діяльності людини

б) бути духовним спонукачем у її соціально-практичній діяльності.

Таким чином, світогляд виконує дві взаємопов'язані функції: пізнавально-орієнтаційну(яка забезпечується світоглядними знаннями і оцінками) та соціально-практичну (яка ґрунтується на світоглядних переконаннях і принципах діяльності).

Світогляд у цілому постає загальнолюдським явищем, тобто він притаманний кожній людині в її нормальному стані. Втім саме загальнолюдський характер світогляду зумовлює його надзвичайно велику різноманітність, адже люди по-різному уявляли і уявляють собі світ і себе в ньому. Якщо б ми поставили собі завданням перелічити основні види світогляду, нам, напевно, знадобилося б багато часу. Отже, виникає потреба в класифікації світогляду.

Існує кілька критеріївкласифікації світогляду.

За критерієм загальності можна виділити такі світогляди: індивідуальний, груповий (професійний, національний, класовий), загальнолюдський та ін.

За ступенем історичного розвитку виокремлюють античний, середньовічний і т. д. світогляди, а за ступенем теоретичної «зрілості» — життєво-практичний і теоретичний.

Життєво-практичний світогляд являє собою сукупність різноманітних, а іноді таких, що виключають одні одних світоглядних понять, ідей, поглядів, цілей соціального суб'єкта. Такий світогляд породжується безпосередніми умовами життя і досвідом людей, який передається з покоління в покоління. Він має стихійний, несистематизований характер, становлячи набір сентенцій життєвої мудрості, виражених у прислів'ях, приказках, притчах та інших фольклорних формах. Цей рівень світогляду існує у формі здорового глузду.

Теоретичний світогляд більш складний: тут усвідомлюються світоглядні проблеми, дається їх розгорнуте обґрунтування і вирішення. Це можуть бути

різні концепції простору, часу, суспільного розвитку, людини тощо. Теоретичний світогляд існує в логічно впорядкованих системах, в основі яких лежить певний категоріальний апарат і логічні процедури доведень та обґрунтувань.

Світогляд має історичний характер. Це означає, що індивідуальний світогляд змінюється протягом життя окремої людини, а суспільний світогляд еволюціонує з розвитком спільноти, людства.

Таке розуміння світогляду породжує необхідність виділення його історичних типів. Протягом історії людської цивілізації сформувалися такі типи світогляду:міфологічний, релігійний та філософський. Звичайно ці типи світогляду не відокремлені один від одного якоюсь чіткою межею або історичною датою. У реальному, особливо сучасному, світогляді завжди можна відшукати елементи всіх його історичних форм. Проте така класифікація дає змогу виявити певну закономірність соціального функціонування та розвитку світогляду як певної реальності. Розглянемо історичні типи світогляду детальніше.

Міфологічний світогляд. Міфологія (від грец. туthos— оповідь і logos — слово, поняття, вчення) є універсальним типом світогляду первісних суспільств; усі етноси своїм першим світоглядом мають міфологію, яка містить у своїй основі міф — вигадану розповідь, витвір народної фантазії, в якому явища природи або культури подаються в наївно-антропоморфній формі. Порівняльне вивчення міфів різних народів показало, що, по-перше, дуже схожі міфи існують у різних народів, у різних частинах світу і, по-друге, міф був єдиною універсальною формою свідомості. Він відображав світовідчуття, світосприйняття і світорозуміння тієї епохи, в яку створювався. У міфологічній свідомості закріплені поетичне багатство та мудрість різних народів.

Чому ж сприйняття світу первісною людиною набуло такої дивної форми, як міфологія? Слід, напевно, враховувати такі передумови:

а) первісна людина ще не вирізняла себе з навколишнього середовища — природного та соціального;

б) нероздільність первісного мислення, яке ще чітко не відокремилося від емоційної сфери. Наслідком таких передумов стало наївне олюднення навколишнього природного середовища. Людина перенесла на природні об'єкти свої особисті властивості, приписувала їм життя, людське почуття. У міфі неможливо відокремити натуральне від символічного, реальне від фантастичного, існуюче від бажаного, духовне від природного, людське від нелюдського, зло від добра і т. ін. Через це міфу характерна така форма

цілісності, яка для інших форм свідомості майже неможлива.

Окрім того, міф для носіїв міфологічної свідомості був не думкою чи розповіддю, а самою реальністю.Отже, нездатність провести різницю між природним і надприродним, байдужість до протиріч, слабкий розвиток абстрактних понять, чуттєво-конкретний, метафоричний, емоційний характер — ці та інші особливості первинної свідомості перетворюють міфологію на дуже своєрідну символічну (знакову) систему, через терміни якої сприймався і описувався увесь світ.

Релігійний світогляд.Це більш зріла форма світогляду, ніж міфологія. У ній буття осягається не міфічними, а іншими способами.

Вирізнимо такі:

а) у релігійній свідомості вже чітко розділяються суб'єкт і об'єкт, а отже, долається характерна для міфу неподільність людини і природи;

б) світ роздвоюється на духовний та тілесний, земний і небесний, природний і надприродний, до того ж земний починає розглядатися як наслідок надприродного. Міфологічні ж персонажі живуть у феноменальному світі (на горі Олімп, на горі Меру тощо);

в) у релігії надприродний світ недоступний органам чуття, а тому — в об'єкти цього світу треба вірити. Віра і виступає головним засобом осягнення буття;