ВИСНОВКИ. У гендерному аналізі як у жодному іншому значною є вага не лише риторичних фігур мовлення, а й риторичних фігур мовчання
У гендерному аналізі як у жодному іншому значною є вага не лише риторичних фігур мовлення, а й риторичних фігур мовчання. Те, що не сказано про жінку у медіальному дискурсі, не меншою мірою може характеризувати упередження суспільства, як те, що про неї сказано. Звідси інтерес гендерних критиків до тем із диспропорційним розподілом уваги до чоловічих та жіночих персонажів. В.Суковата (2), здійснюючи гендерний аналіз теми підприємництва у медіа, доходить висновку, що „поділ матеріалів на TV й у пресі виявився досі значною мірою „гендеризованим”: у програмах, присвячених успішним бізнесменам, фігурують переважно чоловічі імена, тоді як у матеріалах щодо безробіття, соціальної незахищеності, розгубленості за умов кризи – переважають жіночі. Цей підхід відтворює у просторі бізнесу традиційну патріархатну міфологему про чоловіка в образі „ковбоя-мачо” та жінку, котра посідає у цій структурі відносин традиційний локус жертви”. Прокоментована авторкою гендерна асиметрія в репрезентації престижних видів діяльності справді добре помітна з погляду деякої ідеальної гендерної моделі рівності. Якщо ж порівняти медіа-репрезентації з образами масової свідомості, то доведеться визнати за медіа гендерно прогресивну роль. Нерефлексивним відтворювачем (а тим паче прихильником) патріархальних схем журналістика не може бути хоча б тому, що сама чи не наполовину є жіночою. Свідомо (концептуально) чи несвідомо (просто інформуючи про нові рухи, погляди, ідеї) вона вносить у культуру елементи переоцінки гендерних ролей. Окремі варіанти і зрізи медіального дискурсу особливо чутливо реагують на нові феномени на перетині гендеру і соціуму, високо оцінюючи соціальну адаптабельність жінки („Поки він у депресії, вона рятує сім’ю”), вітаючи її нові ролі, застановляючись над її проблемами. Саме мас-медіа інтродукували цілком позитивний образ бізнес-леді на противагу справді реальному для окремих вимірів колективної свідомості стереотипові „бізнес – не жіноча справа”, який, за спостереженням В. Суковатої, підтриманий низкою не надто обґрунтованих, як переконливо доводить авторка, аргументів – упереджень „жінка йде проти природного призначення”, „жінка не здана приймати ефективні рішення”, „шлях у бізнес для жінки лежить тільки через інтимну сферу”. До розряду сенсацій і екзотики належать, але реально протистоять упередженості у ставленні до можливостей та мотивацій жінки сюжети і розповіді про екстремальні, незвичні для „слабкої статі” ролі – тренера з карате, альпініста високого класу. Не завжди справедливі нарікання на медіа, коли йдеться про тиражування образу феміністки-монстра, з якою ніхто не хоче дружити. Навпаки, образ жінки, яка відстоює свою гідність, став набагато персоніфікованішим - і цього було досить, щоб він став позитивним - завдяки медіа, які ініціюють дискусіії на гендерні теми.
Гендерні відмінності суттєво впливають на розподіл комунікативних потоків, формуючи в них “потічки” чоловічих і жіночих журналів та газет, сторінок, тем. Цілковиту гарантію читабельності мають як жанри “нешкідливих порад” для типового чоловіка чи типової жінки, так і розмаїті матеріали у дусі популярної психології про правила успішних стосунків статей. Порівняльний аналіз чоловічих і жіночих характерів – поширений мотив у медійному розважальному дискурсі: “Слова, що зриваються з вуст жінки, яка поцілила молотком не по цвяху, а по пальцях, можна сміливо випускати в ефір. Те, що кажуть у таких випадках чоловіки, трансляції не підлягає; Чоловіки вважають телефон засобом зв’язку й використовують його як передавач інформації. Жінка може погостювати в подруги кілька днів, але, повернувшись додому, негайно зателефонує їй і балакатиме ще майже годину” (“Чоловік і жінка: відмінності в характерах”// ДТ. 28.04.2001).
Перелік засвідчених у літературі і відтворюваних у масовій свідомості структурних опозицій гендеру - різниць, що характеризують когнітивну здатність чоловіка і жінки, а також їх соціальну активність і психологічні особливості, доволі численний: логіка – інтуїція, абстрактне мислення – конкретне мислення, інструментальність – експресивність, організованість – стихійність, влада – підпорядкування, справа, результат – стосунки, активність – пасивність, надійність – непостійність, матерія – дух, формотворення – податливість. (1,7). Ці риси і стани важко заперечувати загалом, але їх стереотипна роль виявляється тоді, коли з їх допомогою намагаються змалювати чоловічу або жіночу індивідуальність.
Упродовж історії траплялися дивовижні прецеденти гендерної інверсії навіть у патріархатних суспільствах (варто згадати Клеопатру, Роксолану, Жанну д’ Арк, жінок - політичних лідерів азійських країн XX сторіччя) – які сприяли подоланню порогів стереотипного сприйняття у „приписуванні” певної риси одній із статей, тобто відігравали ту роль, яку свідомо бере на себе гендерна теорія. Очевидно, має перспективу тенденція до „вбирання”, „проживання” кожною із статей усього спектра психологічних відтінків.
Та все ж найдієвішим механізмом утворення і відтворення побутових стереотипів у гендерній сфері залишається яскраво виражена ієрархічність гендерних класів: жінці приписується менша вартість, аніж чоловікові. Це накладає свій відбиток на сприймання усіх названих дистинкцій і, власне, наділяє усі можливі відмінності смислами “добре”-“погано”. Тому деконструктивістська настанова на правильне ставлення до особливих характеристик чоловіка і жінки, а не на їх стирання, є найважливішим ключем для міркувань про майбутнє структурних опозицій гендеру. Деконструктивістський дух у гендерній теорії сприяє аксіологічному урівнювання сутнісно відмінних позицій статей, подоланню диспропорційності в оцінках двох протилежностей, полюсних начал.
У поміркованих варіантах гендерного аналізу недаремно ідеться не стільки про розширення реєстру жіночих ролей через опанування традиційно чоловічих управлінських і технократичних функцій, скільки про адекватну оцінку соціальних спеціалізацій жінки, пов’язаних із роботою у сім’ї, вихованням дітей. Конкретні аргументи гендерного аналізу доволі-таки вагомі. Компетентна експертна оцінка енергомісткості і часозатратності непомітної хатньої роботи нагадує про те, що її реальна економічна вартість надто контрастує із її низьким престижем і невисоким соціальним пошануванням.
Обстоюючи ідею гідності та рівності, дискурс гендерного критицизму залучає і трансцендентну аргументацію. Метафізичні варіанти інтерпретації гендерних проблем намагаються осягнути „жіночий аспект Божественного”. Щоправда, глибоке опрацювання гендерної проблематики у теологічному контексті змушує визнати приявність певного конфлікту між лібералізаційними концепціями гендерних студій та рухів (як, втім, і будь-якими радикальними прогресистськими рухами) та канонічним християнським визначенням становища людини як „раба божого”.
Зведені у логічній площині дискурсу консервативні метафізичні та радикальні феміністичні аргументи зближують межу лібералізаційних жіночих прагнень із межею людської свободи загалом: обмеження, які накладають на жінку біологія і соціум, є одним із варіантів обмежень антропологічної природи. „Володіння тілом”, різниця чоловічої і жіночої фізіології у такій інтерпретації стають міжперсональними, не залежних від статі когнітивними (інтелектуальними) та економічними (матеріальними) обмеженнями, якими одна людина відрізняється від іншої і якими супроводжується здобування людського досвіду.
Помірковані, чи, краще сказати, збалансовані, деконструктивістські сучасні варіанти гендерних студій характеризуються „загальногуманістичним” радше ніж суто профемінним пафосом. Недаремно гендерні критики – постфеміністичного етапу специфіку чоловічих ролей і пов’язаних із ними стереотипів витлумачують не лише із чоловічого становища домінантності, а й із позиції постійного тиску, спричиненого нагальністю обов’язків, які суспільство накладає на чоловіка. У тому, як суспільство вчиться, з одного боку, боротися зі стереотипами, а з іншого – миритися з ними, виявляється подвійний постав людини у світі – смирення і активності, стабілізації потрібних для виживання вартостей і перспективи не пов’язаного упередженнями розвитку.