Загальна характеристика уваги
Увага – один з тих пізнавальних процесів людини, у поглядах на які, стосовно їх сутності та самостійного характеру, серед психологів дотепер немає згоди, незважаючи на те, дослідження ведуться вже багато століть. Одні вчені стверджують, що як особливий, незалежний процес увага не існує, вона виступає лише як сторона будь-якого іншого психічного процесу чи діяльності людини. Інші вважають, що увага являє собою цілком незалежний психічний стан людини, специфічний внутрішній процес, який має свої особливості, незвідні до характеристик інших пізнавальних процесів.
Дійсно, у системі психологічних феноменів увага займає особливе місце. Вона входить до всіх інших психічних процесів, виступає як їх необхідний момент, і відокремити її від них, виділити й вивчати в “чистому” вигляді не видається можливим. Увага – наскрізний психічний процес [3].
До людини надходить величезне число подразників, однак вона відбирає найважливіші з них та ігнорує інші. Людина потенційно може зробити велике число рухів, але виділяє деякі доцільні рухи, що входять до складу її дій, і гальмує інші. У неї виникає велика кількість асоціацій, однак вона зберігає лише деякі, істотні для її діяльності, і абстрагується від інших, що заважають протіканню її мислення.
Здійснення добору потрібної інформації, забезпечення вибіркових програм дій і збереження постійного контролю над їх перебігом і прийнято називатиувагою.
1Види уваги
Залежно від того, на що саме спрямовано увагу, можна виділити такі її різновиди:
1) сенсорна увага – на сприймання;
2) інтелектуальна увага – на мислення й роботу пам'яті;
3) моторна – на рух.
Але це скоріше не види, а форми прояву уваги.
Говорячи про види, розрізняють три основних:
1. Мимовільна увагане пов'язана з цілеспрямованою діяльністю і вольовим зусиллям. Про мимовільну увагу говорять у тих випадках, коли увага людини залучається самим подразником. Мимовільна увага – увага неуважної людини.
Фактори, що викликають мимовільну увагу:
– інтенсивність (сила) подразника;
– новизна подразника;
– контраст подразників;
– відповідність внутрішньому станові організму (потребам);
– безпосередній інтерес: те, що цікаве, емоційно насичене, захоплююче викликає тривале інтенсивне зосередження;
– загальна спрямованість особистості.
Механізми мимовільної уваги спільні в нас із тваринами. Це насамперед орієнтувальний рефлекс або, за визначенням І.П.Павлова, рефлекс “що таке?”.
Мимовільна увага є вже в маленької дитини, але на перших етапах онтогенезу вона має хитливий і відносно вузький за обсягом характер (дитина раннього й дошкільного віку дуже швидко втрачає увагу до нового подразника, орієнтувальний рефлекс у неї швидко згасає чи гальмується появою будь-якого іншого подразника), обсяг її уваги відносно вузький і вона не може розподіляти свою увагу між декількома подразниками.
2. Довільна увага має цілеспрямований характер і вимагає вольового зусилля. Цей вид уваги існує тільки в людини.
Основний факт, що вказує на наявність у людини особливого типу уваги, невластивого тварині, полягає в тому, що людина довільно може зосереджувати свою увагу то на одному, то на іншому об'єкті, навіть у тих випадках, коли в навколишній обстановці нічого не змінюється.
Дитина раннього віку розглядає звичну обстановку, і її погляд блукає по навколишніх предметах, не зупиняючись на жодному з них і не виділяючи того чи іншого предмета з інших. Мати говорить дитині: “Це чашка!” і вказує на неї пальцем. Слово і вказівний жест матері відразу ж виділяють цей предмет із інших, і дитина фіксує поглядом зазначену чашку й тягнеться до неї рукою. Увага дитини продовжує мати мимовільний, зовнішньо детермінований характер, з тією тільки відмінністю, що до природних факторів зовнішнього середовища приєднуються фактори суспільної організації її поведінки, керування увагою дитини за допомогою вказівного жесту й слова. У такому випадку організація уваги розподілена між двома людьми: мати націлює увагу, дитина підкоряється її вказівному жесту й слову.
Однак це є лише перший етап формування довільної уваги: зовнішній за джерелом і соціальний за природою. У процесі свого подальшого розвитку дитина опановує мову і стає спроможна самостійно вказувати на предмети й називати їх. Розвиток мови дитини вносить корінну перебудову в керування її увагою. Зараз вона вже здатна самостійно переміщати свою увагу, указуючи на той чи інший предмет жестом або називаючи його відповідним словом. Організація уваги, яка раніше була розподілена між двома людьми, матір'ю та дитиною, стає тепер новою формою внутрішньої організації уваги, соціальною за своїм походженням, але внутрішньо опосередкованою за своєю структурою.
Фактори довільної уваги, на відміну від мимовільної, пов'язані не стільки із зовнішніми подразниками, скільки із самим суб'єктом і структурою його діяльності, насамперед з цілями і завданнями цієї діяльності.
Механізмом довільної уваги можна вважати принцип домінанти. На думку О.Ухтомського, у мозку завжди є домінуючий, пануючий осередок збудження. Він характеризує домінанту як констеляцію “центрів з підвищеною збудливістю”. Особливістю домінанти є те, що вона не тільки придушує нові осередки збудження, але й здатна залучати (“притягати”) до себе слабкі збудження і підсилюватися за їх рахунок, ще більше домінувати над ними. Домінанта є стійкий осередок збудження. Уявлення О.Ухтомського про домінанту дозволяють зрозуміти нервовий механізм тривалої інтенсивної уваги.
3. Післядовільна увага (поняття було введене М.Ф.Добриніним [16;243-259]).
Якщо в цілеспрямованій діяльності для особистості стають цікавими й значимими зміст і сам процес, а не тільки результат, як при довільному зосередженні, є підстава говорити про післядовільну увагу. Діяльність так захоплює в цьому випадку людину, що їй не потрібно вольових зусиль для підтримки уваги. Післядовільна увага характеризується тривалою високою зосередженістю, з нею обґрунтовано пов'язують найбільш інтенсивну й плідну розумову діяльність, високу продуктивність усіх видів праці.
Властивості уваги
Увага людини має 5 основних властивостей (характеристик, параметрів):
1. Стійкість уваги виявляється в здатності тривалий час утримуватися на будь-якому об'єкті, не відволікаючись і не послабляючись. Стійкість залежить: 1) від складності завдання; 2) наявності перешкод; 3) установки й інтересу; 4) особливостей нервової системи.
2. Зосередженість (концентрація) виявляється в глибині “занурювання” в той чи інший об’єкт і відволіканні від інших.
3. Здатність до переключення уваги – навмисне її переведення з одного об'єкта на інший, з одного виду діяльності на інший.
Можна говорити про повне й неповне переключення. У першому випадку попередня діяльність не гальмує ту, на яку була переключена увага, у другому –така інтерференція існує.
Існують деякі закономірності переключення:
· успішність переключення знижується під час переходу від легкої до важкої діяльності;
· чим цікавіша була попередня й менш цікава подальша діяльність, тим важче переключення;
· перехід до нової діяльності значно важчий, якщо не довершена попередня;
· при глибокому зосередженні переключення досягається на превелику силу;
· ясність і чіткість мети нової діяльності, її значимість для особистості поліпшують переключення.
4. Розподіл уваги полягає в здатності розосередити увагу на значному просторі, паралельно виконувати кілька видів діяльності або робити кілька різних дій.
Розподіл уваги залежить від психологічного й фізіологічного стану людини. У разі стомлення, під час виконання складних видів діяльності, які вимагають підвищеної концентрації уваги, область розподілу звичайно звужується.
Розподіл уваги має певні закономірності:
· чим складніші види діяльності, які сполучаються, тим сутужніше розподіл
уваги; важко сполучати два види розумової діяльності;
· розподіл найбільш ефективний за умови сполучення розумової й моторної діяльності, при цьому продуктивність розумової діяльності знижується більше, ніж моторної;
· основна умова успішного розподілу – автоматизація принаймні одного з видів діяльності, які здійснюються одночасно.
5. Обсяг уваги – це така її характеристика, яка визначається кількістю інформації, здатної одночасно зберігатись у сфері підвищеної уваги (свідомості) людини. Кількісна характеристика середнього обсягу уваги людей 7±2. за один погляд (200 мсек) дорослий здатний утримати стільки одиниць інформації. Ця характеристика пов'язана з обсягом короткочасного запам'ятовування.
Теорії уваги
Класичні теорії уваги
Здавна добре відомі форми прояву уваги та її значення для успішності всякої предметної діяльності. Але питання, що таке сама увага, до останнього часу викликає найрізноманітніші тлумачення й суперечки.
М.М.Ланге в роботі “Теорія вольової уваги” (1893 р.) наводить огляд теорій уваги від Августина до кінця XIX ст. Він розподіляє ці теорії на 8 груп:
1. Моторні теорії уваги.
Увага розглядається як результат рухового пристосування, що “миттєво” поліпшує сприймання предмета чи розумовий розгляд ідеї.
2. Увага – результат обмеження обсягу свідомості (І.Гербарт, В.Гамільтон).
Увага пояснюється тим, що обсяг свідомості обмежений і “сильні” уявлення витісняють із неї більш слабкі.
3. Увага – результат емоцій.
Явище уваги є результат емоцій і окремого процесу уваги не існує. Те, що привертає увагу, завжди так чи інакше пов'язане з інтересом, а інтерес – це емоція, вона і надає об'єкту сприймання або уявлення додаткової інтенсивності, а з нею – ясності, виразності й стійкості у зміні асоціацій.
4. Увага – результат аперцепції, що розглядається як первинна духовна здатність (В.Вундт) чи внутрішня воля, автономна первинна духовна сила (В.Джемс).
5. Увага – результат посилення нервової подразливості або додаткового нервового подразнення, що виходить від вищих нервових центрів і веде до посилення образа або поняття.
6. Увага – результат особливої активної здатності духу (волі).
7. Увага як діяльність розрізнення.
Первинний ефект уваги – не в посиленні (підвищенні інтенсивності) уявлення, а в з'ясуванні (більшому розрізненні) його.
8. Увага як результат нервового придушення.
Увага пояснюється антагоністичною взаємодією нервових процесів: той процес, що складає фізіологічну основу об'єктів уваги, придушує нервові процеси, що складають основу інших уявлень, і тим самим забезпечує “своєму уявленню” панування та стійкість у полі ясної свідомості [16; 107-143].
Огляд теорій, запропонованих у минулому, дає підстави стверджувати:
1. Увага завжди розглядається як прояв чогось іншого.
2. Увага не має свого окремого специфічного продукту. Її результатом є поліпшення всякої діяльності, до якої вона приєднується, і це скоріше за все говорить проти визначення уваги як окремої форми психічної діяльності.