Надати характеристику основним концепція управління витратами
Концепція витратоутворюючих чинників має назву традиційного управління витратами (управління цільовими витратами). Ця концепція, як теоретична основа управління витратами, була сформульована у 80-х роках ХХ століття західними вченими. Одночасно в Росії у 1985 році Хотинською Г.І. було проведено дослідження залежності витрат побутових послуг від структурних чинників. Витрати за цільовим призначенням розподіляються на дві категорії: прямі і непрямі витрати. Прямі витрати можуть бути спостережені по кожній цільовій витраті, тому що вони прямим і єдиним способом можуть бути конкретно віднесені на продукт згідно з встановленою метою. Такий спосіб можна назвати відстеженням витрат. Непрямі витрати не можуть безпосередньо доведені до кожної цільової витрати, тому що мають відношення одночасно до декількох напрямів використання. У зв’язку з чим, непрямі витрати відносяться до цільових за допомогою розподілу понесених витрат певного типу. База розподілу є важливим чинником, який значною мірою впливає на розмір витрат. Такий вид описується як причинно-наслідковий розподіл. У випадку менш значущої бази розподілу використовується термін «умовний розподіл». У залежності від способу віднесення непрямих витрат за цільовим призначенням використовуються дві системи розподілу традиційна система розподілу витрат і функціональна система.
Функціональна система, яка також має назву системи АВС за першими літерами відповідного англійського терміну «activity–based costing», це – витрати на основі видів діяльності або функцій (драйверів).
Системи розподілу витрат типу АВС стали застосовуватися в практичній діяльності зарубіжних підприємств наприкінці 80–х років 20 сторіччя. Головною метою впровадження функціональних систем було застосування причинно–наслідкового розподілу витрат. І в традиційній, і в функціональній концептуальних
системах управління витратами при віднесенні прямих витрат на продукт за цільовим призначенням застосовуються цілком
В практиці зарубіжних підприємств широко розповсюджена концепція доданої вартості управління витратами. Принцип цієї концепції полягає у тому, що основним чинником, який визначає характер кривої конкурентної пропозиції підприємства, є крива його граничних витрат.
Граничні витрати – це додаткові витрати, які пов’язані з виробництвом додаткової одиниці продукту найдешевшим способом. Граничні витрати ще називають «прирощенням витрат», «диференційними витратами», «додатковими витратами». Концепція прирощених витрат і надходжень схожа на концепцію маржинальних витрат й маржинальних надходжень. Концепція доданої вартості відіграє ключову роль в управлінні витратами. Згідно з цією концепцією
усі види діяльності, які призводять до витрат, поділяються на: такі, які приносять підприємству додаткову вартість (тобто їх наявність є виправданою); такі, які не приносять підприємству додаткової цінності.
Ідея концепції стратегічного управління витратами полягає в тому, що аналіз витрат підприємства дозволяє піднятися на найбільший рівень причин їх виникнення. У цьому випадку існує потенційна
можливість, прийнявши стратегічне рішення на верхньому рівні (наприклад, змінивши технологію) відразу позбавитися від великої кількості факторів нижчого рівня (виробничих, комерційних носів витрат). Але стратегічне рішення призводить, як правило, до великого обсягу інвестиційних витрат.
Концепція витрат, що пов’язана з якістю була сформована ще в 50 роки минулого століття. Але за її застосування у діяльності підприємств виникає ряд проблем, до яких по-перше, можна віднести оцінку прибутковості конкретних заходів.
Витрати з управління якістю віддзеркалюють вартість ресурсів, що використовуються для забезпечення споживача товарами й послугами відповідної якості. Концепція управління конкурентоспроможними витратами. На корпоративному рівні в підвищенні конкурентоспроможності підприємства важливого значення набуває застосування логістичного підходу, або логістичного міксу. Логістичний підхід дозволяє забезпечити наявність необхідного продукту у потрібній кількості і якості в необхідному місці у встановлений час для конкретного споживача з найкращими витратами. Тобто логістичний підхід дозволяє визначити ключові показники конкурентоспроможності підприємства – якість, час і витрати – як своєрідні вимірювачі конкурентної позиції підприємства на ринку.