Дія кримінально-процесуального закону у просторі, у часі та по колу осіб

Кримінально-процесуальний закон, як і будь-який закон, має власні правила дії в часі, просторі й стосовно осіб. Вони викладенні у ст. 3 КПК України.

Дія кримінально-процесуального законувпросторіможе бути територіальною й екстериторіальною.

Територіальна чинністькримінально-процесуального закону окреслена територією України та визначається державним суверенітетом. Провадження у кримінальних справах на території України здійснюється за правилами Кримінально-процесуального кодексу України незалежно від місця вчинення злочину.

Екстериторіальнадія закону регулюється міжнародними договорами та передбачає поширення законодавства певної держави за межі її території. Так, провадження в кримінальних справах про злочини, вчинені на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває поза межами України під прапором або розпізнавальним знаком України, здійснюється згідно з кримінально-процесуальним законодавством України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами.

При виконанні на території України доручень судів і слідчих органів іноземних держав, з якими укладено договори про надання правової допомоги, застосовується кримінально-процесуальне законодавство України. Однак на прохання установи, від якої надійшло доручення про правову допомогу, при виконанні доручення може застосовуватися процесуальне законодавство відповідної іноземної держави, якщо воно не суперечить законодавству України. Питання про застосування в такому разі законодавства іноземної держави вирішують Верховний Суд України та Генеральний прокурор України.

Чинність кримінально-процесуального закону в часіможе бути прямою та зворотною. Пряма дія закону полягає в тому, що при провадженні у кримінальній справі застосовується кримінально-процесуальний закон, який діє під час провадження дізнання, досудового слідства чи судового розгляду справи.

За загальним правилом, закон зворотної сили не має (ст. 58 Конституції України). Проте кримінально-процесуальний закон, згідно з яким покращується становище учасників процесу (надаються нові додаткові права, скасовуються певні обмеження тощо), має зворотну силу, тобто поширюється на ті кримінально-процесуальні відносини, що виникли до його прийняття.

Закон (а отже, й кримінально-процесуальний закон) набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування (ч. 5 ст. 94 Конституції України).

Офіційні джерела опублікування нового закону:

1) журнал „Вісник Верховної Ради України";

2) газета „Голос України";

3) газета „Урядовий кур'єр".

Чинність кримінально-процесуального закону щодо осіб

характеризується загальним правилом: закон діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії та є суб'єктами відносин, котрі він регулює. Дія кримінально-процесуального закону поширюється на всіх громадян України, осіб без громадянства й іноземних громадян, окрім осіб, які користуються правом дипломатичної недоторканності (дипломатичним імунітетом).

На порядок дії кримінально-процесуального законуза колом осіб поширюється загальне правило: закон діє щодо всіх осіб, які перебувають на території його дії та є суб'єктами відносин, на які він розрахований. Дія процесуального закону поширюється на всіх громадян України. Згідно зі ст. 5 Закону України "Про громадянство України" від 18 січня 2001 р. документами, що підтверджують громадянство України, є:

- паспорт громадянина України;

- свідоцтво про належність до громадянства України;

- паспорт громадянина України для виїзду за кордон;

- тимчасове посвідчення громадянина України;

- проїзний документ дитини;

- дипломатичний паспорт;

- службовий паспорт;

- посвідчення особи моряка;

- посвідчення члена екіпажу;

- посвідчення особи на повернення в Україну.

Згаданим Законом України не допускається вихід із громадянства України, якщо особу, яка подала клопотання про це, в Україні притягнуто як обвинувачену у кримінальній справі або щодо якої в Україні є обвинувальний вирок суду, що набрав чинності та підлягає виконанню (ч. 13 ст. 18).

Коло осіб, які користуються правомдипломатичної недоторканності, визначено:

Віденською конвенцією про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 р. (зокрема п. 1, 3 ст. 22; ст. 24; п. 2, 3, 5 ст. 27; ст. 29, 30, п. 1, 2, 4 ст. 31; п. 2 ст. 36; п. 1 ст. 40), яка ратифікована Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 21 березня 1964 року.

2. Положенням про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні, затвердженим Указом Президента України від 10 червня 1993 року.

3. Віденською конвенцією про консульські зносини від 24 квітня 1963 р. (зокрема, статті 31, 33, 41, 43, 53, 59, 61).

Дипломатична недоторканність включає:

- недоторканність особи;

- недоторканність архівів;

- недоторканність документів, офіційного листування, дипломатичної пошти, службового й житлового приміщення;

- імунітет від кримінальної юрисдикції України (без згоди на це акредитуючої держави);

- імунітет від давання показань як свідка без згоди особи, яка користується правом дипломатичного імунітету;

- допит, обшук, виїмка у приміщеннях дипломатичних представників і в приміщеннях, де проживають члени дипломатичних представництв та їхні сім'ї, котрі користуються правом дипломатичної недоторканності, провадяться тільки за згодою дипломатичного представника. Така згода запитується через Міністерство закордонних справ України.

Дипломатична недоторканність може бути:

1) повною -вона обумовлює непідсудність за кримінальними справами судам України щодо будь-яких дій, незалежно від того, вчинені вони особою під час виконання її офіційних функцій чи в інших випадках, наприклад, у побутових відносинах;

2) обмеженою -за неї непідсудність поширюється виключно на дії, вчинені певною службовою особою під час здійснення своїх офіційних функцій.

Слід мати на увазі, що на осіб, які володіють повною чи обмеженою дипломатичною недоторканністю, може бути поширена кримінальна юрисдикція України, якщо відповідна держава дасть ясно виражену згоду на це і позбавить таку особу дипломатичного імунітету.

До осіб, на яких поширюється повна або обмежена дипломатична недоторканність, належать:

- Генеральний секретар ООН, його помічники та інші посадові особи ООН, а також члени їхніх сімей;

- представники іноземних держав, члени парламентських делегацій, а також, на підставі взаємності, співробітники делегацій іноземних держав, які приїздять в Україну чи проїжджають через її територію транзитом для участі у міжнародних переговорах, міжнародних конференціях та нарадах або з іншими офіційними дорученнями, члени сімей цих осіб, які їх супроводжують, якщо вони не є громадянами України;

- дипломатичні агенти: посол, посланник, повірений у справах;

- члени дипломатичного персоналу дипломатичного представництва, що мають дипломатичний ранг, - радники, торгові представники, військові аташе, перші, другі і треті секретарі, заступники торгових представників, помічники аташе і члени сімей зазначених осіб, якщо вони не є громадянами України;

- дипломатичні кур'єри під час виконання своїх обов'язків;

- дипломатичні агенти, які акредитовані в іншій державі і транзитом проїжджають через територію України; члени їхніх сімей, які супроводжують цих осіб або прямують окремо, щоб приєднатися до них або повернутися у свою державу;

- дипломатичні агенти, які є громадянами України або постійно в ній проживають, - лише щодо офіційних дій, вчинених ними під час виконання своїх функцій;

- адміністративно-технічний персонал дипломатичних представництв і члени його сімей;

- консульські посадові особи консульської установи, яким доручено виконання консульських функцій.

Іноземці та особи без громадянства мають такі ж процесуальні права і обов'язки, як і громадяни України.

11.Співвідношення кримінально-процесуального права з іншими галузями права та суміжними науками.

Кримінальний процес як вид юридичної діяльності, галузь права і юридична наука має широкі зв'язки з іншими видами юридичної діяльності, галузями права, науками і навчальними дисциплінами. Найбільш глибокі зв'язки кримінальний процес має з конституційним правом, судоустроєм, прокурорським наглядом та адвокатурою, кримінальним правом, цивільним, трудовим, екологічним та цивільно-процесуальним правом, міжнародним правом, а також експертологією, криміналістикою, оперативно-роз-шуковою діяльністю, судовою психологією і психіатрією, судовою медициною та кримінологією.

Конституція України визначила пріоритетні напрямки розвитку правової системи, основні соціальні цінності і головні завдання та обов'язки держави. Згідно зі ст. З Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та її гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави в усіх сферах діяльності.

Ці фундаментальні положення безумовно стають принципами кримінального процесу, визначають його зміст і форму. Поряд з цими вихідними положеннями в ст. 28-32, 55-59, 62, 63, 129 Конституції України сформульовані інші засади правосуддя взагалі і кримінального судочинства в тому числі.

Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії.

Із цього випливає." норми Конституції мають фундаментальний і концептуальний характер для всього кримінально-процесуального права; норми кримінально-процесуального права не повинні суперечити Конституції України і прийматись відповідно до її положень; при розв'язанні проблемних ситуацій і конкуренції правових норм перевагу слід надавати нормам конституційного права; нормативні акти, які суперечать Конституції України, не мають юридичної сили і не підлягають застосуванню; норми конституційного права є нормами прямої дії і безпосередньо застосовуються в випадках неурегулювання якихось відносин галузевим законодавством.

Згідно зі ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинного законодавства не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод людини. Для кримінального процесу це вихідне і визначальне положення означає можливість розвитку законодавства тільки в напрямку зміцнення гарантій прав і свобод людини, недопустимість звуження прав учасників кримшального процесу. Особливого значення набувають проблеми забезпечення недоторканності особи, особистого життя, житла людини.

Суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.

Тісний взаємозв 'язок кримінальний процес має з законодавством про судоустрій, прокурорський нагляд і адвокатуру, в якому закладені принципи організації і діяльності суду, адвокатури, прокуратури та органів попереднього розслідування, гарантії незалежності і недоторканності суддів, як важливої умови їх об'єктивності і неупередженості, закріплені гарантії діяльності адвоката, що дозволяють йому ефективно здійснювати повноваження захисника в кримінальному процесі.

Основні положення названого законодавства стосуються безпосередньо відношення до здійснення кримінально-процесуальної діяльності.

Кримінальний процес та кримінальне право. Кримінальне право визначає поняття злочину, юридичний склад злочину як підставу кримінальної відповідальності, обставини, що виключають кримінальну відповідальність чи звільняють особу від покарання, поняття і форми вини, види покарань. Норми кримшального права не можуть бути реалізовані без застосування норм кримінально-процесуального права. Кримінально-процесуальне право визначає порядок встановлення як підстав кримінальної відповідальності, так і підстав звільнення від кримшального покарання, порядок притягнення винного до кримінальної відповідальності. Кримінальний процес є засобом реалізації, формою застосування норм кримшального права.

Зв'язок з міжнародним правом. У процесуальних нормах втілюються міжнародні правові акти щодо захисту прав і свобод людини, правила поведінки посадових осіб щодо затриманих та арештованих. Міжнародні угоди про взаємодопомогу держав у сфері кримшального судочинства, по суті, створюють окремий шститут процесуального права України.

У кримінальному процесі застосовуються Загальна декларація прав людини; Європейська конвенція з прав людини (Рим, ХІ.1950), ратифікована Законом № 475/97-ВР від 17.07.97; Міжнародний пакт про громадянські і політичні права; Європейська конвенція про взаємодопомогу у кримінальних справах, ратифікована Законом України від 16.01.98 № 44/98-ВР; Конвенція Співдружності Незалежних Держав про права та основні свободи людини; Конвенція про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом (ратифікована Законом № 738/97-ВР від 17.12.97); Конвенція про правову допомогу та правові відносини з цивільних, сімейних та кримінальних справ (ратифікована державами Співдружності Незалежних Держав — Мінськ, 22.01,93) та інші міжнародні правові акти.

Виходячи з положення ст. 9 Конституції України про те, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, при здійсненні процесуальної діяльності міжнародні договори застосовуються, якщо вони не суперечать Конституції України.

Зв'язки кримінального процесу з щвільним, трудовим, екологічним, земельним та цивільно-процесуальним правом. Держава гарантує захист будь-яких прав, свобод і законних інтересів людини. Якщо в ході кримшального процесу в зв'язку з розслідуванням чи судовим розглядом справи будуть встановлені порушення прав, свобод чи законних інтересів громадян, слідчі і судові органи повинні вжити заходів для відновлення порушених прав і свобод та відшкодування заподіяної людині шкоди.

Наприклад, якщо злочином заподіяна майнова шкода, то відповідно до законодавства про власність та цивільного права,керуючись цивільно-процесуальним законодавством, слідчий і суд вживають заходи по відшкодуванню шкоди: надають право подання цивільного позову в рамках кримінального судочинства, доказують фактичні обставини заподіяння шкоди і її розмір, накладають арешт на майно і вклади обвинувачуваного тощо. Якщо злочином, наприклад порушенням правил, що спричинили аварію морського судна чи залізничного транспорту, заподіяна шкода довкіллю і праву громадян на здорове довкілля, слідчий і суд визначають характер і розмір шкоди, призначають екологічну експертизу і вживають заходів по відшкодуванню шкоди.

По суті, при розслідуванні чи судовому розгляді будь-яких справ, якщо будуть з'ясовані факти порушення будь-яких прав людини, передбачених чи то трудовим, земельним, екологічним правом, правом власності чи законодавством про освіту або іншими законодавчими актами, слідчий, прокурор і суд повинні вживати заходів по усуненню негативних наслідків, відновленню порушених прав і відшкодуванню моральної і матеріальної шкоди, керуючись відповідними нормами галузевого законодавства. Інститут цивільного позову став складовою частиною кримінально-процесуального законодавства.

Зв'язок кримінального процесу з криміналістикою. Криміналістика — наука, яка вивчає засоби і методи встановлення об'єктивної істини, відштовхуючись від слідів злочину чи іншої події. Іншими словами, це наука про злочини, сліди злочинів та їх взаємозв'язок.

Вона вивчає особливості окремих слідів, методику їх виявлення, збирання, фіксації та дослідження, розробляє рекомендації щодо провадження криміналістичної експертизи.

Головним завданням криміналістичної експертизи є ідентифікація, встановлення тотожності осіб та предметів і речовин по їх слідах. Відповідно об'єкти експертного дослідження поділяють на ідентифіковані та ідентифікуючі. Поряд з цим за допомогою криміналістичної експертизи встановлюється групова належність об'єктів та вирішуються діагностичні завдання.

Криміналістична експертиза, узагальнюючи і накопичуючи досягнення хімії, фізики, біології, медицини та знання, здобуті фахівцями багатьох інших наук, стає все більш природничою, комплексною та універсальною, її методологія поповнюється досягненнями інших наук і найбільш прилаштована до методики розслідування злочинів. Це робить її найпоширенішою експертизою в слідчій практиці.

Водночас слід зауважити, що всі досягнення криміналістики можуть застосовуватись тільки в рамках кримінально-процесуального законодавства, з дотриманням процесуальної форми. Здобуті фактичні дані можуть бути використані в судовому доказуванні тільки, якщо вони відповідають встановленим процесуальним законом правилам допустимості доказів.

Взаємодія кримінального процесу і судової психології вбачається в тому, що судова психологія виконує функцію надання допомоги в забезпеченні найбільш ефективного здійснення слідчих та інших процесуальних дій. Вона розробляє, на основі спеціальних знань, пропозиції і рекомендації щодо встановлення психологічного контакту з учасниками, тактики проведення слідчих дій, організації судових дебатів, проголошення судових промов, наукової організації праці. Передбачена можливість проведення судово-психологічної експертизи, об'єктами дослідження якої є психічно здорові люди. Використання досягнень судової психології можливе тільки з дотриманням процесуальної форми. Кримінальний процес надає правову базу для застосування методів і прийомів судової психології.

У кримінальному процесі широко використовуються досягнення судової медицини та судової психіатрії.

Судова медицина — галузь науки, яка вирішує питання з застосуванням спеціальних знань медичного, медико-біологічного та медико-криміналістичного характеру в сфері правосуддя.

Сьогодні судово-медична експертиза — одна з найбільш поширених у кримінальному процесі. В її рамках проводиться експертиза живих людей, трупів, речових доказів та матеріалів кримінальної справи.

При проведенні досудового слідства та судового розгляду нерідко виникає потреба в визначенні осудності обвинувачуваного та необхідності застосування до нього примусових заходів медичного характеру. Ці питання вирішуються за допомогою судової психіатрії, зокрема судово-психіатричної експертизи, основними завданнями якої є: а) визначення психічного стану та висновку про осудність підозрюваних, обвинувачуваних, підсудних та про необхідність застосування до них примусових заходів медичного характеру; б) визначення психічного стану свідків і потерпілих, спроможності їх правильно сприймати, запам'ятовувати і відтворювати обставини, що мають значення для справи; в) визначення психічного стану позивачів, відповідачів, а також осіб, стосовно яких вирішується питання про їхню дієздатність.

При проведенні стаціонарної експертизи підозрюваного або обвинувачуваного, який не утримується під вартою, а також позивачів і осіб, стосовно яких вирішується питання про дієздатність,поміщення їх у лікувально-психіатричний заклад провадиться тільки за рішення суду.

Використання досягнень судової медицини і судової психіатрії в кримінальному процесі здійснюється з дотриманням норм процесуального законодавства. Одержана за допомогою судової медицини чи судової психіатрії інформація може бути використана в доказуванні, якщо вона здобута законним шляхом з дотриманням процесуальної форми проведення слідчих та інших процесуальних дій.

Підсумовуючи слід зазначити, що кримінальний процес є такою галуззю юриспруденції, в рамках якої широко застосовуються практично всі юридичні науки. Широка ерудиція і глибокі юридичні знання — необхідна передумова успішної кримінально-процесуальної діяльності.

12. Кримінальний процес як учбова дисципліна.

Уголовный процесс как учебная дисциплина

Совокупность наиболее тщательно апробированных научно-теоретических знаний в области уголовного судопроизводства образует основу содержания учебного курса «Уголовный процесс», который преподается во всех юридических учебных заведениях. Необходимость изучения этой учебной дисциплины в системе подготовки кадров специалистов-правоведов определяется тем, что деятельность, основывающаяся на уголовно-процессуальном праве (уголовно-процессуальная деятельность), является одним из важнейших направлений юридической практики. На уголовно-процессуальном праве базируется осуществление правосудия по уголовным делам,

следственная работа, значительная часть прокурорской и адвокатской деятельности.

Учебная дисциплина «Уголовный процесс» тесно переплетается с другими учебными юридическими дисциплинами, что обусловлено связью уголовно-процессуального права с другими отраслями права, а также с практической деятельностью по реализации норм этих отраслей права и соответствующими отраслями юридической науки. Наиболее тесно связаны между собой уголовно-процессуальное и уголовное материальное право, нормы которого устанавливают ответственность за совершение определенных общественно опасных деяний. Эти нормы реализуются только в уголовном процессе, только на основании норм процессуального права. С другой стороны, существование процессуальных норм без уголовного права лишено смысла.

Уголовно-процессуальное право находится в неразрывной связи с массивом юридических норм о судоустройстве, организации деятельности прокуратуры, других правоохранительных органов и адвокатуры, то есть с нормами, которые сейчас изучаются в рамках учебной дисциплины под названием «Правоохранительные органы Российской Федерации», потому что уголовно-процессуальное право применяют именно эти органы - суд, прокуратура, органы внутренних дел, другие органы дознания, следователи различных правоохранительных ведомств и адвокаты, выступающие защитниками и представителями по уголовным делам.

Тесная специфическая связь существует между уголовно-процессуальным и уголовно-исполнительным правом, которое устанавливает порядок и условия исполнения и отбывания наказаний, применения средств исправления осужденных; порядок деятельности учреждений и органов, исполняющих наказания; порядок участия государственных органов, органов местного самоуправления, иных организаций, общественных объединений, а также граждан в исправлении осужденных; порядок освобождения от наказания; порядок оказания помощи освобождаемым лицам (статья 2 Уголовно-исполнительного кодекса Российской Федерации 1996 г.). Уголовно-процессуальное право регулирует процедуру обращения судебных приговоров к исполнению, порядок разрешения ряда неясностей, возникающих при их исполнении, порядок возбуждения и процедуру рассмотрения дел об условно-досрочном и досрочном освобождении осужденного от отбывания наказания и др. Словом, уголовно-исполнительные и уголовно-процессуальные правоотношения, подчиняясь общей задаче противодействия преступности, взаимно дополняют друг друга и находятся в постоянном взаимодействии.

Уголовный процесс как наука и как практическая деятельность взаимодействует и с другими отраслями знаний. Уголовно-процессуальное право предполагает широкое применение в следственной и судебной деятельности специальных научно-технических средств, тактических приемов производства следственных действий и разработанной наукой методики расследования отдельных видов преступлений, достижений криминалистики. Их применение регулируется и регламентируется нормами данной отрасли права. Однако, в отличие

от требований уголовно-процессуального закона, криминалистические рекомендации не являются обязательными; их выбор и использование зависят от конкретной ситуации и усмотрения должностного лица или органа, в производстве которого находится уголовное дело, и ни один криминалистический прием расследования не должен ни в коей мере противоречить действующим нормам уголовно-процессуального права.

При производстве по уголовному делу находят применение достижения судебной медицины, судебной психиатрии и судебной психологии. Судебно-медицинские познания обычно используются в уголовном процессе при экспертных исследованиях для установления причин смерти, степени тяжести вреда, причиненного здоровью, возраста участника процесса, характера и тяжести заболевания обвиняемого и др. Данные судебной психиатрии как науки о расстройствах психики применяются для определения психического состояния участника процесса во время совершения соответствующего деяния, по поводу которого ведется уголовное дело, или же во время производства соответствующего следственного действия. Достижения судебной психологии, изучающей закономерности здоровой человеческой психики, помогают следователю, дознавателю, прокурору и суду более эффективно выполнять судебные и следственные действия, связанные с получением показаний по уголовному делу. Практическая связь, существующая между уголовным процессом и судебной медициной, судебной психиатрией и судебной психологией, обусловливает существование такой же связи и между одноименными юридическими учебными дисциплинами.

Уголовный процесс связан с криминологией, изучающей причины и условия преступности и пути их устранения. Условия, способствовавшие совершению конкретного преступления, а также личность преступника устанавливаются уголовно-процессуальными средствами при производстве по конкретному уголовному делу. Суммированные же данные используются в криминологических целях, то есть для изучения общих и частных причин преступности в отдельном регионе или в стране в целом и разработки на этой основе мер социальной профилактики преступности.

13. Поняття, значення і система принципів кримінального процесу.

Перш за все підкреслимо: кримінально-процесуальна діяльність суттєво зачіпає права і законні інтереси учасників процесу. Кримінальне судочинство може бути джерелом підвищення небезпеки для кожної особи і для судочинства в цілому, якщо воно не базується на демократичних і гуманних принципах або якщо ці принципи тільки проголошені, але їх не додержують.

Принципами кримінального процесу є основні положення, які закріплюють найбільш загальні і суттєві властивості кримінального процесу, виражають його природу і демократичну суть.

Кримінальний процес, як діяльність органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду по порушенню, розслідуванню і розгляду кримінальних справ, суворо регламентований нормами кримінально-процесуального права. Тому принципи, як основні положення цієї діяльності, теж повинні бути закріплені в кримінально-процесуальних нормах, бо інакше вони не будуть регулювати правову діяльність і правовідносини.

Основні положення, щоб отримати значення принципів, повинні діяти на всіх стадіях кримінального процесу, або на деяких з них. Але кожне основне положення, яке визнається принципом, обов'язково повинно діяти в стадії судового розгляду, що обумовлено значимістю і. місцем цієї стадії в кримінальному процесі. Які критерії визнання певного положення принципом?

Після того як я проаналізував наукову літературу, до критеріїв визнання певного положення принципом кримінального процесу слід віднести таку сукупність властивостей:

1. Це найбільш загальні, вихідні положення, ідеї, які мають фундаментальне значення для кримінального процесу, визнають його спрямованість, побудову в цілому, форму і зміст його стадій і інститутів.

2. Принципи виражають панівні в нашій державі політичні і правові ідеї, які стосуються завдань, способу формування і здійснення правосуддя в кримінальних справах.

3. Принципи повинні бути закріплені в нормах права.

4. Принципи мають діяти у всіх стадіях або кількох стадіях кримінального процесу і обов'язково в її центральній стадії - стадії судового розгляду.

5. Порушення будь-якого принципу означає незаконність рішення в справі та обов'язкове його скасування.

Таким чином, принципи кримінального процесу - це найважливіші правові положення, які визначають кримінального процесу в цілому, форму і зміст його стадії та інститутів, порушення яких обов'язково тягне за собою скасування вироку та інших рішень у справі.

На мою думку значення принципів полягає в тому, що вони:

По-перше, відображують демократизм і гуманізм кримінального процесу, визнають структуру і систему.

По-друге, служать основою для подальшого удосконалення кримінально-процесуальних норм і кримінально-процесуальних інститутів.

По-третє, є базою для розтлумачення і застосування кримінально-процесуальних норм, їх дотримання є необхідною умовою для досягнення всіх завдань кримінального судочинства.

2. Система принципів кримінального процесу

На даний час в Україні поширена думка, про те, щоб усі принципи судоустрою залучити до системи принципів кримінального процесу і не провадити між ними чіткого розмежування. На мою думку слід розрізняти принципи:

1) суто організаційні, наприклад, назначуваність слідчих і прокурорів, централізація і єдиноначальність у системі суддів, особливий порядок притягнення їх до кримінальної і дисциплінарної відповідальності; для діяльності щодо порушення, розслідування, судового розгляду й вирішення кримінальних справ вони не мають безпосереднього значення;

2) організаційно-функціональні, наприклад, одноособовість і колегіальність, нагляд вищестоящих судів за судовою діяльністю нижчестоящих, гласність; вони визначають як організацію, так і діяльність кримінально-процесуальних органів і є принципами судоустрою і кримінального процесу або органічною частиною принципу останнього;

3) суто кримінально-процесуальні, функціональні, наприклад, презумпція невинуватості, забезпечування підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист, змагальність, встановлення істини, публічність, безпосередність; вони визнають кримінально-процесуальну діяльність. Як принципи кримінального процесу слід також розглядати деякі загально-правові засади і конституційні гарантії, які мають визначальне, принципове значення для кримінально-процесуальної діяльності і специфічне відбиття в кримінальному процесі.

В системі принципів кримінального процесу доцільно вирізняти конституційні принципи, бо вони мають особливе політико-юридичне значення. Закріплення певних принципів судочинства в Конституції пояснюється значенням їх для сфери основних громадських прав і свобод, для врегулювання діяльності органів правосуддя, а також історичними традиціями. Можна з певністю констатувати, що політичне і юридичне значення конституційних принципів в Україні останнім часом значно зросло.

Вирізнення конституційних принципів зовсім не означає приниження фундаментального значення інших принципів кримінального процесу, які закріплені в кримінально-процесуальному кодексі, а не в Конституції. Важливим є зміст певного положення, його значення для побудови і функціонування системи кримінально-процесуального права, регульованої ним діяльності суб'єктів кримінального процесу і правовідносин між ними.

В юридичній літературі називаються й інші принципи кримінального процесу зокрема науковість, стадійність, достатність підстав для процесуальних рішень, обов'язок органів судочинства поважати додержувати права, законні інтереси і гідність громадян, справедливість. Мабуть ці положення не будуть розглядатись як принципи бо згадані вимоги характерні для всіх видів правозастосувальної діяльності і не зазнають побудову і характер кримінального процесу.

Всі принципи тісно пов'язані між собою постійно взаємодіють, і тому ми цілком обґрунтовано говоримо не просто про сукупність, а про систему принципів кримінального процесу. Кожний з принципів поряд з тим, що він тісно стикається, взаємодіє з іншими принципами, зберігає свою власну цінність для побудови і перебігу процесу, свій юридичний зміст.

2. Система принципів кримінального процесу.

У кримінальному процесі знаходять закріплення принципи різного рівня узагальненості:

- загально-правові принципи - принципи, характерні для всіх галузей

права (наприклад, законність, справедливість, рівність людей перед законом і судом);

- міжгалузеві принципи - принципи, характерні для деяких галузей права (наприклад, притаманні як цивільному, так і кримінальному процесу принципи гласності судового процесу, об'єктивної істини, незалежності суддів);

- галузеві принципи - принципи, характерні тільки для окремої галузі права (наприклад, щодо кримінального процесу це презумпція невинуватості обвинуваченого, публічність, недопустимість примусу до свідчень проти самого себе і своїх близьких-родичів та членів сім'ї тощо). Діюча система принципів кримінального процесу сприйнята українською процесуальною наукою від теорії процесу радянських часів.

З урахуванням історичного та світового досвіду, положень міжнародних правових актів та сучасних досягнень юридичної науки така система вимагає коректив і подальшого розвитку. Зокрема, подальшої розробки потребують саме галузеві, сугубо процесуальні принципи, які визначають особливості саме кримінального процесу. Аналіз співвідношення загально-правових, міжгалузевих і галузевих принципів показує дуже малу частку саме галузевих принципів у цілісній системі таких.

Таким чином, необхідно поповнити концептуальну модель системи принципів кримінального процесу, а саме:

- систему галузевих принципів, які визначають особливості саме кримінального процесу, доповнити такими засадами, як: недопустимість примушування до свідчень проти самого себе. членів своєї сім'ї і своїх близьких родичів (свобода самовикриття та викриття близьких); забезпечення безпеки учасників кримінального процесу; допустимість притягнення до кримінальної відповідальності лише за умови доведеності вини; допустимість застосування примусових і запобіжних заходів лише в разі крайньої необхідності; забезпечення ознайомлення особи, що притягується до відповідальності, з обвинуваченням і допустимість судового розгляду справи тільки в рамках пред'явленого обвинувачення; незалежність слідчого;

прокурорський нагляд за забезпеченням законності на досудових стадіях та підтримання державного обвинувачення прокурором у суді; недопустимість щодо правового стану обвинуваченого повороту до гіршого в апеляційній та касаційній стадіях процесу, реабілітація невинуватих; документованість про-цесуальних дій і рішень;

- систему міжгалузевих принципів доповнити засадами: гарантованість доступу до правосуддя;

- систему загально-правових принципів доповнити засадами: повага та захист

честі і гідності людини; презумпція добропорядності людини;забезпечення захисту прав і свобод людини недоторканність особи, житла, сфери особистого життя, таємниця листування, телефонних та інших розмов, таємниця банківських вкладів, нерушимість права власності та інші); гуманізм, толерантність і справедливість.

14. Принципи кримінального процесу, закрепленні в Конституції України.

Принцип законності. Цей принцип закріплено у ст. 8 Основного Закону, яка містить положення про норми Конституції як норми прямої дії, та ст. 129 (про основні засади судочинства). Реалізаціяпринципу законності передбачає забезпечення державою для всіх суб’єктів повного і реального здійснення їхніх прав. Дотримання законів — гарантія правосуддя.

Рівність громадян перед законом і судом. Правовою підставою цього принципу є положення ст. 129 Конституції України та , а його суть полягає в тому, що як у кримінальному процесі, так і в усіх сферах суспільного життя всі громадяни рівні перед законом і судом. Ця рівність не залежить від раси, кольору шкіри, стал, національності, мови, соціального походження, майнового та посадового стану, місця проживання, ставлення до релігії, тощо.

Принцип державної мови судочинства. Згідно зт ст. 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська. Саме цією мовою провадиться судочинство. Лише у винятках, якщо більшість населення йолодіє іншою мовою, судочинство може провадитись нею. При цьому особам, що беруть участь у справі і не володіють мовою, якою провадиться судочинство, забезпечується право користування рідною мовою і послугами перекладача та захисника, а слідчі та судові документи, які підлягають врученню обвинуваченому (обвинувальний висновок та вирок суду), перекладаються його рідною мовою, або іншою мовою, якою він володіє

Здійсненні правосуддя тільки судом. Вихідними для цього принципу є ст.ст. 124 і 125 Конституції України. Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається.

Незалежність суддів і підкорення їх тільки законові гарантовано Конституцією та законами України (ст.ст. 126, 129 Конституції України, Суть цього принципу полягає в прагненні створити такі умови для здійснення правосуддя, за яких суд зміг би приймати процесуальні рішення за своїм внутрішнім переконанням без стороннього впливу.

Гласність судового розгляду. Розгляд справ у всіх судах є відкритим Це регламентовано у ст. 129 Конституції України та ст. 20 КПК. Слухання справи в закритому засіданні можливе.лише у випадках, передбачених законом.

Колегіальний та одноособовий розгляд справи. За загальним прави лом, у судах першої інстанції справи розглядає суддя одноособово, тобто він діє як суд. У КПК передбачено випадки,, коли справи по пер- яШ шій інстанції розглядаються колегіально: кримінальні справи про злочини, за які може бути призначено покарання у вигляді довічного позбавлення волі.

Принцип охорони честі, гідності, недоторканності приватного життя. Ст.З Конституції України встановлює, ідо людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю, ст.28 Конституції гарантує, що кожен має право на .повагу до його гідності..

Принцип права на свободу та особисту недоторканість. Цей принцип закріплено у ст. 29 Конституції України, де зазначено, що ніхто не може бути заарештований чи триматись під аартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Принцип недоторканності житла гарантує Конституція України (ст.ЗО): ніхто не може проникати в житло чи в інше володіння особи, проводити там огляд чи обшук інакше як за вмотивованим рішенням суду.

Принцип забезпечення обвинуваченому права на захист передбачає право мати захисника, який встановлюватиме як всі обставини, що діють на користь підозрюваного чи обвинуваченого, а також те, що захисник надаватиме необхідну правову допомогу.

Принцип презумпції невинуватості. Частина 1 ст. 62 Конституції України встановлює, що особу вважають невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддано кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Принцип змагальності судового розгляду. За своєю суттю змагальність означає, що дві сторони наділено однаковими правами, за допомогою яких вони мають можливість відстоювати свою позицію.

Принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду. Цей принцип закріплено у Конституції України: ч.4 ст. 125 встановлює, що відповідно до закону діють апеляційні та місцеві суди, ч. З п. 8 ст. 129 закріплює, що однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Принцип обов’язковості рішень суду. Судові рішення, які набрали законної сили, є обов’язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об’єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України.

15. Зміст та реалізація принципів на окремих стадіях кримінального процесу.

Характеристика принципів 16 -20

16. Принцип змагальності.

Пунктом 4 ч.З ст.39 Конституції України до основних засад кримінального судочинства віднесена змагальність сторі-н І свобода в наданні ними суду своїх доказів, і у доведенні перед судом їх переконливості.

Принцип змагальності найбільш чітко виявляється у стадії судового розгляду, особливо в такій його частині, як судові дебати. в досудових стадіях його дія обмежена.

Змагальність - це така побудова судового розгляду, в якій функції обвинувачення і захисту відокремлені від суду, який вирішує справу і здійснюються сторонами, наділеними рівними процесуальними правами для відстоювання своїх інтересів, а суд керує процесом і вирішує кримінальну справу по суті.

Основними елементами змагальності є:

1) відокремлення функцій обвинувачення і захисту від функції правосуддя і здійснення їх незалежними один від одного суб'єктами;

2) наділення сторін рівними процесуальними правами для здійснення свої функцій

3) керуючи положення суду в процесі і надання тільки суду права й приймати по справі рішення.

Одним з напрямків судово-правової реформи в Україні є подальший розвиток змагальності в кримінальному судочинстві, усунення обвинувального нахилу в діяльності суду.

Пленум Верховного Суду України в постанові № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" від 1 листопада 1996 р. вказав, що статею 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено змагальність сторін,

забезпечення доведеності вини та підтримання в суді державного обвинувачення, яке згідно з ст.121 Конституції покладається на прокуратуру. Виходячи з цього при відданні особи до суду слід в всіх справах, що надійшли до суду з обвинувальним висновком, визнавати обов'язковою на підставі п.1 ст.253 КПК участь у судовому засіданні прокурора (п.18 Постанови)

Порушення принципу змагальності є істотним порушенням кримінально-процесуального закону, який тягне за собою скасування вироку

17 Принцип гласності.

Одним з принципів судочинства є гласність судового процесу і його повне фіксування технічними засобами (п.7 ч.З ст. 129 Конституції).

Гласність кримінального процесу полягає в тому, що, за загальним правилом, суд розглядає справи у відкритих засідання у присутності громадян, які не є учасниками процесу, представників засобів масової інформації, які мають вільний доступ до залу судового засідання.

Кожний громадянин України, який досягнув 16-го віку, вправі бути присутнім під час слухання кримінальної справи. Хід судового розгляду і його результати можуть висвітлюватись в пресі, по радіо, телебачення. З метою підвищення ролі судового процесу в необхідних випадках повідомляють громадян за місцем роботи або проживання підсудних про судові процеси, а також після вступу вироку в законну сили повідомляють про результати розгляду кримінальної справи. Частина 5 ст.20 КПК передбачає можливість проведення виїзних судових засідань за місцем роботи, навчання, проживання підсудного або потерпілого або за місцем вчинення злочину. Це так звана зовнішня гласність. Але навіть коли кримінальна справа слухається в закритому судовому засіданні, цей принцип зовсім не виключається, бо діє так звана внутрішня гласність, що знаходить вияв у присутності в судовому засіданні прокурора, потерпілого, підсудного, захисника та інших учасників судового розгляду, а також свідків, експерта, спеціаліста, перекладача. Крім того, вироки судів у всіх випадках проголошується публічно. Їх зміст може бути доведений до відома населення і засобам масової інформації.

Однак у вироках щодо справ, які слухалися у закритих судових засіданнях не повинно міститися відомостей, які стали підставою для проведення закритого судового розгляду.

Діюче законодавство передбачає винятки з принципу гласності. Розгляд справ, в яких зачіпаються інтереси державної таємниці, завжди провадяться у закритих судових засіданнях

Перелік зведень, що містять державну таємницю, вказані в законі України "Про державну таємницю".

Крім того за мотивованим рішенням суду, закритий судовий розгляд допускається у справах про злочини осіб, які не досягли 16-го віку, в справах про статеві злочини, а також в інших справах з метою запобігання розголошення відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі). Закритий судовий розгляд може мати місце також у випадках коли цього вимагають інтереси •безпеки осіб, взятих під захист (ч. 1 ст.16 Закону України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві").

Дія принципу гласності при провадженні попереднього розслідування обмежена, оскільки в цій стадії застосовується правило про недопустимість розголошення даних розслідування

Але особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор в обсязі, який вони визнають можливим, мають право поінформувати громадськість про обставини вчинення злочину або дозволити це зробити іншим особам.

Якщо судом порушені вимоги закону, які встановлюють відкритий судовий розгляд справи, це розцінюється як істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, що тягне за собою безумовне скасування вироку

18. Принцип законності

КпК 2012: Стаття 9. Законність

1. Під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов’язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

2. Прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов’язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом’якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.

3. Закони та інші нормативно-правові акти України, положення яких стосуються кримінального провадження, повинні відповідати цьому Кодексу. При здійсненні кримінального провадження не може застосовуватися закон, який суперечить цьому Кодексу.

4. У разі якщо норми цього Кодексу суперечать міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, застосовуються положення відповідного міжнародного договору України.

5. Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

6. У випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.

У сфері кримінального процесу діє не принцип "дозволено все, що не заборонено", а протилежна засада - "дозволено тільки те, що передбачено законом", інакше неодмінно запанує сваволя владних державних органів і посадових осіб, які ведуть процес.

Дотримання законності забезпечується системою процесуальних гарантій. До них, зокрема, належать: така побудова кримінального процесу, при якій у кожній наступній стадії перевіряється законність і обґрунтованість рішень, прийнятих у попередніх стадіях; можливість оскарження рішень та дій органів досудового розслідування, прокуратури й суду; нагляд прокурора, судовий і відомчий контроль за дотриманням законів органами дізнання та досудового слідства.

Принцип законності— це вимога нормативного характеру, що зобов'язує особу, яка проводить дізнання, орган дізнання, слідчого, прокурора, суддю (суд), & також осіб, які беруть участь у справі, неухильно і точно виконувати всі норми Конституції України, кримінального і кримінально-процесуального законодавства. Ніщо не може виправдати порушення законності. Враховуючи вимоги життя, закони можуть змінюватись, але в жодному разі й за жодних підстав не повинні порушуватися.

У правовій державі діє принцип верховенства закону: органи влади створюються і функціонують на підставі закону. Законність — це правовий режим точного та неухильного додержання законів при здійсненні правозастосовчої діяльності. Законність — одна з гарантій встановлення істини по справі та забезпечення захисту прав та свобод людини. Принцип законності полягає в єдиному порядку провадження по всім кримінальним справам, неухильному виконанні процесуальної форми та передбаченої процедури, забезпеченні застосування закону.

Принцип законності в кримінальному процесі має свою специфіку. По-перше, кримінальний процес, як діяльність органів дізнання, слідства, прокуратури та суду, докладніше регламентований законом, ніж будь-яка інша державна діяльність, без чого неможливе розкриття злочинів, викриття винних та їх справедливе покарання. По-друге, в кримінальному процесі на органи дізнання, досудо-вого слідства, прокуратуру та суд покладено обов'язки з порушення, розслідування та вирішення кримінальних справ, для чого ці органи наділяються владними повноваженнями та правом застосування примусових заходів У випадках та порядку, прямо передбачених у законі. По-третє, на органи дізнання, слідства, прокуратури та СУДУ покладено обов'язок з роз'яснення та забезпечення прав та законних інтересів усіх громадян, які беруть участь у судочинстві, а також із пра-вильного здійснення ними своїх процесуальних обов'язків, що передбачено законом1.

Принцип законності вимагає виконання всіх інших принципів кримінального процесу загального характеру, але він цим не обмежується, а потребує також застосування та виконання всіх норм кримінального та кримінально-процесуального закону, що застосовуються в кримінальному судочинстві, а також у необхідних випадках виконання норм інших галузей права (цивільного, адміністративного тощо).

Точне та неухильне виконання закону забезпечується контролем держави, що здійснюється у формі прокурорського нагляду, а також відомчим контролем (процесуальним, що здійснюється керівниками слідчих підрозділів, та організаційним — з боку керівників органів внутрішніх справ). Істотне порушення принципу законності ставить під сумнів результати процесуальної діяльності, а також тягне за собою відміну вироку та повернення кримінальної справи на додаткове розслідування.

19. Принцип публічності

КпК 2012, Стаття 25. Публічність

1. Прокурор, слідчий зобов’язані в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення (за виключенням випадків, коли кримінальне провадження може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого) або в разі надходження заяви (повідомлення) про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.

Принцип публічності-це правове положення, відповідно до якого орган дізнання, слідчий, прокурор і суд повинні на підставі наданих їм державою повноважень здійснити в офіційному порядку, незалежно від позиції будь-кого з суб'єктів, усі процесуальні дії в кримінальній справі для досягнення мети кримінального процесу та задоволення таким чином загальносуспільних інтересів у сфері боротьби зі злочинністю (ст. 4 КПК України).

Принцип публічності кримінального процесу проявляється у таких положеннях:

- закон зобов'язує державні органи, що уповноважені здійснювати кримінальне судочинство, вести процес від імені держави;

- закон зобов'язує ці органи керуватися законом, діяти в межах своїх повноважень на виконання поставлених завдань за власною ініціативою, в інтересах держави, незалежно від інтересів, бажань і уподобань будь-яких інших державних органів, службових осіб, політичних партій та громадських організацій, окремих громадян;

- органи, що ведуть кримінальний процес, зобов'язані в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину та вжити передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, й до їх покарання;

- органи, що ведуть кримінальний процес, зобов'язані встановити всі суттєві обставини, зібрати та перевірити всі необхідні докази, незалежно від клопотань учасників процесу;

- органи, які ведуть кримінальний процес, зобов'язані за наявності відповідних підстав надати певний статус його учасникам, а також забезпечити права всіх учасників кримінального судочинства.

Отже, порушення кримінальних справ, розслідування злочинів і здійснення правосуддя у справах не залежить від позиції потерпілого. Такі кримінальні справи належать до категорії справ публічного обвинувачення.

Винятки:

1. Справи приватного обвинувачення

За новим кодексом, кримінальне провадження у всіх справах приватного обвинувачення розпочинають слідчий або прокурор, але виключно за заявою потерпілого. Тобто, самостійно до суду скаргу вже подавати не потрібно. До злочинів, що відносяться досправ приватного обвинувачення належать наприклад : умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження без обтяжуючих обставин, погроза вбивством без обтяжуючих обставин, незаконне проведення дослідів над людиною без обтяжуючих обставин, порушення недоторканності приватного життя та багато інших.

2. Справи приватно-публічного обвинувачення, наприклад згвалтування без обтяжуючих обставин та інш.

3. Угода про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим, що може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості та у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.

4. Винятком є ті стадії, провадження у яких розпочинається і здійснюється у зв'язку з реалізацією суб'єктами процесу свого права на оскарження судових рішень. Це стосується стадій апеляційного та касаційного провадження. У них більшою мірою проявляється дія принципу диспозитивності в кримінальному процесі.

Та інш.

20. Принцип недоторканності особистості та житла.

КпК 2012, Стаття 12. Забезпечення права на свободу та особисту недоторканність

1. Під час кримінального провадження ніхто не може триматися під вартою, бути затриманим або обмеженим у здійсненні права на вільне пересування в інший спосіб через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення інакше як на підставах та в порядку, передбачених цим Кодексом.

2. Кожен, кого затримано через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення або інакше позбавлено свободи, повинен бути в найкоротший строк доставлений до слідчого судді для вирішення питання про законність та обґрунтованість його затримання, іншого позбавлення свободи та подальшого тримання. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого судового рішення про тримання під вартою.

3. Про затримання особи, взяття її під варту або обмеження в праві на вільне пересування в інший спосіб, а також про її місце перебування має бути негайно повідомлено її близьких родичів, членів сім’ї чи інших осіб за вибором цієї особи в порядку, передбаченому цим Кодексом.

4. Кожен, хто понад строк, передбачений цим Кодексом, тримається під вартою або позбавлений свободи в інший спосіб, має бути негайно звільнений.

5. Затримання особи, взяття її під варту або обмеження в праві на вільне пересування в інший спосіб під час кримінального провадження, здійснене за відсутності підстав або з порушенням порядку, передбаченого цим Кодексом, тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Стаття 13. Недоторканність житла чи іншого володіння особи

1. Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим судовим рішенням, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Конституція України:

Стаття 29. Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.

Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою.

Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника.

Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання.

Про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено родичів заарештованого чи затриманого.

Стаття 30. Кожному гарантується недоторканність житла.

Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.

У невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку.

24. Суд – органи здійснення правосуддя.

Суд (суддя)- це єдиний орган держави, уповноважений здійснювати правосуддя, зокрема й у кримінальних справах Правосуддя здійснюють професійні судді й, у визначених законом випадках,

Кримінальні справи розглядаються по першій, апеляційній і касаційній інстанціях, а також у порядку виключного провадження суддею одноособово, колегією суддів або судом присяжних (ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Суддя, що діє одноособово, користується правами суду і постановляє рішення від імені держави.

20) суд апеляційної інстанції - Апеляційний суд Автономної Республіки Крим, апеляційний суд області, міст Києва та Севастополя, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться суд першої інстанції, що ухвалив оскаржуване судове рішення;

21) суд касаційної інстанції - Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ;

22) суд першої інстанції - районний, районний у місті, міський та міськрайонний суд, який має право ухвалити вирок або постановити ухвалу про закриття кримінального провадження;

Суд (суддя) зобов'язаний всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідити із додержанням усіх принципів кримінального процесу та правил судочинства всі обставини справи, встановити об'єктивну істину та вирішити справу по суті, вжівші заходів до захисту прав і законних інтересів громадян і юридичних осіб та до усунення причин і умов, що сприяли вчиненню злочину. За результатами розгляду справи суд має право: винести вирок (обвинувальний або віправдувальній), закрити справу, направити справу на додаткове розслідування.

У кримінальному судочинстві суд — це активний його суб'єкт. Тому не можна вважати суд виключно арбітром у кримінальному процесі. Коли суд здійснює правосуддя, він реалізує суддівську дискрецію, або суддівський розсуд.

Суддівський розсуд — це передбачена юридичними нормами правозастосовна діяльність суду, яка здійснюється у процесуальній формі та встановлених кримінально-процесуальним законодавством межах, повинна бути мотивованою та полягає у виборі варіантів вирішення у кримінальному судочинстві правових питань, що виникають. У кримінальному процесі України суд не має права, розглядаючи кримінальну справу по суті, збирати докази. Але відповідно до чинного кримінально-процесуального законодавства він має широкі повноваження для того, щоб впливати на сторони, які беруть участь у кримінальному судочинстві з метою повного та об'єктивного дослідження обставин кримінальної справи.

Щоб ця мета була досягнута, законодавець надає суду право з урахуванням думки учасників судового розгляду своєю постановою визначити обсяг та порядок доказів, які будуть досліджуватися у судовому засіданні. Заборона суду збирати докази у кримінальній справі за власною ініціативою не позбавляє його права самостійно досліджувати докази, на які спираються сторони. Думка сторін відносно досліджених доказів для суду не є обов'язковою. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом Якщо суд вважає за потрібне перевірити або уточнити фактичні дані, що були одержані у ході судового слідства, він за власною ініціативою виносить судове доручення, яким доручає органу, що проводив розслідування, виконати певні слідчі дії, спрямовані на перевірку доказової інформації, отриманої у судовому засіданні .(Хоча суд досліджує тільки ті докази, на які спираються сторони, однак його вирок повинен бути законним, обґрунтованим та справедливим. Суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті у судовому засіданні. Таким чином, суд, відправляючи правосуддя з кримінальних справ, у повному обсязі використовує суддівську дискрецію (суддівський розсуд), коли обирає порядок дослідження доказів, вирішує питання щодо клопотання учасників судового розгляду, досліджує та оцінює докази, виносить вирок. Тому суд у кримінальному процесі України є активним суб'єктом кримінального судочинства.

Правосуддя по кримінальних справах може здійснюватися як судом колегіально, так і суддею одноособово. Кримінальні справи в суді першої інстанції розглядаються суддею одноособово. Однак справи про злочини, за які законом передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше десяти років, розглядаються в суді першої інстанції колегіально судом у складі трьох осіб, якщо про такий розгляд заявив клопотання підсудний. Кримінальні справи про злочини, за які законом передбачена можливість призначення покарання у вигляді довічного позбавлення волі, розглядаються судом у складі двох суддів і трьох народних засідателів.

Розгляд справ в апеляційному і касаційному поряду здійснюється судами у складі трьох суддів. Розгляд справ у виключному порядку здійснюється апеляційними і касаційними судами у складі не менше трьох суддів.

Судді незалежні і підкоряються тільки закону. При здійсненні правосуддя судді вирішують кримінальні справи на основі закону, в умовах, що виключають сторонній вплив на суддів (). Незалежність і недоторканність суддів гарантується Конституцією і законами України (ч. 1 ст. 126 Конституції України).

Для виконання своєї функції судці наділяються не тільки суттєвими повноваженнями, а й статусом, який гарантує їм принциповий, незалежний, неупереджений і справедливий розгляди справи.

Суддя, який брав участь у розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції, не може брати участі в розгляді цієї справи в апеляційному чи касаційному порядку, а так само брати участь в новому розгляді справи в суді першої інстанції в разі скасування вироку або ухвали про закриття справи, поставлених з його участю.

Суддя, який брав участь у розгляді справи в апеляційному порядку, не може брата участі в розгляді цієї справи в суді першої інстанції або в касаційному порядку, а так само в новому розгляді справи в касаційній інстанції після скасування ухвали, постановленої з його участю.

Суддя, який брав участь у розгляді справи в касаційному порядку, не може брати участі в розгляді тієї самої справи в суді першої інстанції і в апеляційному порядку, а так само в повторному розгляді справи, якщо постанову (ухвалу), винесену з його участю, скасовано.

Суддя, який брав участь у розгляді справи, не може брати участі в розгляді цієї справи в порядку виключного провадження.

До складу суду, що розглядає кримінальну справу, не можуть ^ходити особи, які є родичами між собою.

Судді, слідчі, особи, які проводять дізнання, прокурор мають право на забезпечення безпеки в передбачених законом випадках І відповідно до положень

• ⇐ Назад
• 1
• 2
• 345
• 6
• 7
• 8
• 9
• 10
• 11
• 12
• 13
• 14
• 15
• 16
• Далее ⇒