Педагогічна майстерність і педагогічне спілкування в роботі вчителя
Педагогічна майстерність - це володіння педагогом всією сукупністю психолого-педагогічних знань, умінь та навичок, розвиток педагогічного мислення та інтуїції, морально-естетичне відношення до життя, глибокі переконання та тверда воля.
Майстерність розглядається як комплекс властивостей особистості педагога, що забезпечує високий рівень самоорганізації педагогічної майстерності.
Педагогічна майстерність складається з компонентів: мета, засоби для досягнення мети; об'єкт (учні); суб'єкт (педагог та батьки).
Майстерність - це вищий рівень педагогічної діяльності, який проявляється в тому, що у відведений час педагог досягає оптимального результату.
До елементів педагогічної майстерності відносять: гуманістичну направленість діяльності (інтереси, цінності, ідеали) педагога; його професійні знання (знання предмета, методики його викладу, педагогіки І психології); педагогічні здібності (комунікативність, дидактичні, мовні, емоційна стійкість, оптимальне прогнозування, коректність); педагогічна техніка (вміння управляти собою, уміння діяти).
Спілкування - найважливіший професійний інструмент педагогічної діяльності. Педагогічне спілкування - це професійне спілкування вчителя з учнями на уроках та поза ними, націлене на створення сприятливого психологічного клімату. Неправильне педагогічне спілкування породжує страх, невпевненість, послаблення уваги, пам'яті, працездатності, порушення динаміки мови, породжується негативне відношення до вчителя, а потім і до предмета.
Функції процесу спілкування: пізнання особистості; обмін інформацією; організація діяльності, обмін ролями, співпереживання; самоствердження.
Структура спілкування: моделювання спілкування з класом; спілкування в момент початку взаємодії; управління спілкуванням в ході педагогічного процесу; аналіз здійснення системи спілкування і моделювання її на наступну діяльність.
Стилі взаємовідносин вчителя і учнів: стійко-позитивний, пасивно-позитивний, нестійкий (зустрічаються вчителі з негативним відношенням до дітей); ситуативно-негативний; стійко-негативний.
69. Методологічні основи процесу навчання. Рушійні сили процесу навчання.
Методологічні основи процесу навчання – наукова теорія пізнання, яка передбачає єдність історичного та логічного в пед процесах, методологічний аналіз основних дидактичних понять. (філософські ідеї, концепції, закони, які лежать в основі вивчення будь-якої науки і допомагають зрозуміти чому саме так розвивається наука і як вона буде розвиватись у майбутньому)
Процес навчання - це динамічна взаємодія (співробітництво) вчителя та учнів, в ході якої здійснюється стимулювання і організація активної навчально-пізнавальної діяльності школярів з метою засвоєння системи наукових знань, умінь, навичок, розвитку всебічно вихованої особистості.
Складові процесу навчання: викладання (діяльність вчителя); учіння (діяльність учня). А детальніше: мета, засоби, результат.
Процес навчання є складовим процесу пізнання. Він є суперечливим, розглядається як процес постійного руху і розвитку. Тобто процес навчання характеризується складними характеристиками: великі і малі стрибки, осявання.
Методичною основою процесу навчання є пізнання і закони філософії (взаємозв’язок і взаємозалежність, єдність та боротьба протилежностей, заперечення заперечення, перехід кількісних змін в якісні).
Процес навчання зіткано з протиріч. Протиріччя - це об'єктивний факт навчання.
Це рушійні сили процесу навчання.
суперечливість:
-між постійно зростаючими вимогами суспільства до процесу навчання і наявним станом освіти, яка потребує неперервного удосконалення; - між виникаючими під впливом вчителя потребами у засвоєнні знань, умінь, навичок і реальними можливостями учня; - між знаннями учня і умінням їх застосовувати.
мотиви процесу навчання: - суспільні (хочу бути корисною для суспільства людиною); - пізнавальні (цікаво вчитись, бо щодня дізнаюсь про нове), - моральні (повинен добре вчитися); мотиви самовиховання (хочу розширити свій світогляд), мотиви спілкування.