Тема 12. Аграрні відносини
Семінар 13
Аграрні відносини– особливий вид економічних відносин, основою яких служить володіння, розпорядження і користування землею.
Аграрна політика– сукупність заходів щодо розвитку аграрного сектора економіки, які здійснює держава в галузі аграрних відносин, пов'язаних з володінням і користуванням землею як основним засобом виробництва у сільському господарстві; складова частина загальної економічної політики держави. Мету і спрямованість аграрної політики визначають основні політичні сили держави. У більшості держав світу, особливо розвинутих, проводиться протекціоністська політика щодо розвитку сільського господарства, зокрема фермерства, через пільгове оподаткування сільських товаровиробників, надання пільгових довгострокових кредитів, безвідсоткових позик, дотацій, організовану закупівлю сільгоспродуктів, державні замовлення на них, забезпечення високопродуктивною технікою, організацію відповідних послуг тощо.
Власність на землю – належність фізичній особі, юридичній особі, територіальній громаді чи державі земельної ділянки на праві володіння, користування та розпорядження нею.
Фермерське господарство – приватне господарство, яке веде фермер, головним чином, з використанням найманої праці на власній або орендованій землі.
Агропромисловий комплекс (АПК)– сукупність галузей, що включає сільське господарство і галузі промисловості, пов’язані з сільськогосподарським виробництвом, які здійснюють транспортування, зберігання, переробку сільськогосподарської продукції, доведення її до споживача, забезпечують сільське господарство технікою і добривами, обслуговують його.
Агропромислова інтеграція– форма господарювання, за якої відбувається процес зближення і поєднання галузей сільського господарства і промисловості з метою зростання виробництва і забезпечення продуктивної кооперації праці в аграрній та промисловій сферах економіки.
Земельна рента – доход, який отримують землевласники, реалізуючи свою власність на землю. В основі лежить нетрудова приватна власність на землю як основний засіб сільськогосподарського виробництва, не пов’язана з підприємницькою діяльністю.
Диференційна рента – додатковий прибуток, що виникає незалежно від форми власності на землю внаслідок монополії на землю як на об’єкт господарювання. Розрізняють дві форми диференційної ренти – першу і другу. Перша диференційна рента є додатковим чистим доходом, який одержують в результаті продуктивнішої праці на кращих за родючістю і місцезнаходженням землях. Друга диференційна рента виникає в результаті підвищення продуктивності землі на основні використання ефективніших засобів виробництва, тобто додаткових вкладень у землю.
Абсолютна рента – різниця між ринковою вартістю сільськогосподарських продуктів та ціною виробництва їх. Абсолютна рента виникає там, де панує приватна власність на землю і діє міжгалузева конкуренція. Її причиною є монополія приватної власності на землю, яка закріплює високу норму прибутку в сільському господарстві понад середню норму прибутку. Тому абсолютна рента – це надлишок вартості сільськогосподарського продукту над його ціною виробництва.
Практичне заняття 14
Модуль 2
Тема 13. Ринок. Конкуренція й основні моделі ринків
Семінар 15
Семінар 16
Ринок– сукупність економічних відносин між усіма суб’єктами господарювання з приводу організації створення та обміну життєвих благ відповідно до законів товарного виробництва. Існують різноманітні концепції і класифікації ринків за багатьма критеріями.
Суб’єктами ринкує продавці та покупці.В ролі продавців і покупців виступають як домогосподарства (одна особа або кілька осіб), підприємства (фірми), держава. Більшість суб’єктів ринку діють одночасно і як покупці, і як продавці. Усі господарські суб’єкти тісно взаємодіють на ринку, створюючи взаємопов’язаний «потік» купівлі-продажу.
Об’єктами ринкує товар і гроші. Товарами виступає не тільки вироблена продукція, чинники виробництва (земля, праця, засоби виробництва, капітал), а й послуги, ноу-хау, інформація. Функцію грошей виконують усі фінансові засоби (самі гроші та цінні папери).
Попит – це певна кількість товарів та послуг, яку хочуть і можуть продати продавці покупцям, на ринку товарів та послуг, за даного рівня цін, у певний період часу.
Закон попиту – загальний економічний закон, згідно з яким за незмінюваності всіх інших параметрів зниження ціни зумовлює відповідне зростання величини попиту і навпаки, тобто між ціною і попитом існує обернена залежність.
Еластичність попиту – показник, що показує, на скільки відсотків може змінитися попит на товар на вільному ринку при зміні ціни його на 1%. Широко використовується для прийняття рішень про рівень та зміну цін.
Попит нееластичний– попит, величина якого слабо реагує на зміну ціни внаслідок сталості кон’юнктури.
Попит еластичний – попит, величина якого активно реагує на зміну ціни внаслідок сталості кон’юктури.
Одинична еластичність попиту –ситуація, за якої зміна ціни на 1 % зумовлює таку саму зміну обсягу попиту на 1 %. Коефіцієнт одиничної еластичності попиту завжди дорівнює одиниці Ер = 1, тому що величина попиту і ціна змінюються однаковими темпами.
Пропозиція – це певна кількість товарів та послуг, яку хочуть і можуть запропонувати продавці покупцям, на ринку товарів та послуг, за даного рівня цін, у певний період часу.
Закон пропозиції – виражає глибинний зв’язок між змінами цін і кількістю продукції, яку готові виробити підприємства на ринок. Ця залежність прямо пропорційна. Зростання цін зумовлює збільшення обсягів виробництва, і навпаки.
Еластичність пропозиції – реакція пропозиції на зміну ціни.
Ринкова рівновага– приблизна рівність попиту і пропозиції на макрорівні, а також на конкретний товар у певний час і на певному ринку.
Рівноважна ціна– ціна товару, що встановлюється на ринку при досягненні рівноваги між попитом і пропозицією цього товару.
Ринкова ціна– ціна, що складається на вільному, конкретному ринку під впливом попиту і пропозиції; рівноважна ціна.
Конкуренція– протиборство, суперництво між виробниками товарів і послуг за кращі результати виробництва й реалізації; боротьба за ринки збуту товарів з метою отримання більш високих доходів, прибутку. Цивілізована і легалізована форма суперництва у підприємницькій сфері, один з найдієвіших механізмів регулювання ринкової економіки.
Досконала конкуренція – її ще називають чистою, або ідеальною. Має місце на ринку однойменних, взаємозамінних товарів. Передбачає наявність великої кількості дрібних продавців, жоден з яких неспроможний суттєво вплинути на ціну і масштаб продажу.
Недосконала конкуренція – означає, що фірми можуть впливати на умови реалізації товарів і їх ціни, обмежувати вхід на ринок.
Монополістична конкуренція – складається на ринку з великою кількістю продавців і покупців при значній різноманітності товарів.
Цінова конкуренція– один з видів конкуренції, пов'язаний з використанням цін як засобу досягнення кращих економічних умов збуту, проникнення і завоювання ринку. Включає швидке маневрування (маніпулювання) цінами, систему поступок для тих чи інших покупців іншими фірмами збутовиками тощо.
Нецінова конкуренція– підтримання окремими монополіями вищого попиту на свої товари, порівняно з товарами інших монополій через нецінові фактори: вищу якість, технічні параметри, надання додаткових послуг.
Олігополія(гр. oligos – нечисленний і poleo – продаю, торгую) – економічна модель ринку, що характеризується домінуванням невеликої кількості суб’єктів у виробництві та обміні товарів. Переважає в капіталістичних країнах. Олігополісти дуже взаємочутливі щодо зміни цін, структури витрат і т.д. Це також один із видів конкуренції.
Чиста монополія – різновид монополіїї, за якої на ринку діє лише один виробник (продавець), що реалізує товар, у якого немає близьких замінників.