НІМЕЦЬКА КЛАСИЧНА ФІЛОСОФІЯ. МАРКСИЗМ
| Німецька класична філософія кінця XVIII— першої половини XIX ст. — період формування нового стилю філософського мислення, яке грунтувалося на методі «розумного» теоретичного вирішення філософських проблем |
| Головні напрями |
| Об’єктивний ідеалізм | Суб’єктивний ідеалізм | Матеріалізм |
| Представники |
| Імануїл Кант (1724— 1804 рр.) | Ґеорг Геґель (1770— 1831 рр.) | Фрідріх Шеллінґ (1775— 1854 рр.) | Йоганн Фіхте (1762— 1814 рр.) | Людвиґ Фейєрбах (1804— 1872 рр.) |
| Основні риси |
| Головну увагу зосереджено на дослідженні су тності людського існування |
| Особливу увагу приділено проблемі розвитку як саморозвитку |
| Значно збагачено логіко-теоретичний апарат філософії |
| Розглянуто історію як цілісний процес |
| Відкрито багато видатних філософів, які стали фундаторами сучасної світової філософії |