Поняття, цілі і завдання|задачі| СПБЗ

ДЄС визначив компетенцію СПБЗ таким чином: спільна зовнішня політика і політика безпеки охоплює всі сфери зовнішньої політики і політики безпеки (ст. 11 ДЄС)[9]. Відсутність чіткої нормативної дефініції привела до розробки доктринальних дефініцій спільної зовнішньої політики і політики безпеки ЄС. Більшість з них не відображає суті СПБЗ ЄС (хоча як правило, визначаючи її як другу опору ЄС)[10], або визначають дану сферу через органи, які здійснюють цю діяльність[11].

СПБЗ можливо визначити як самостійну сферу діяльності ЄС, в рамках|у рамках| якої він здійснює заходи щодо забезпечення зовнішньополітичних, безпекових і оборонних завдань|задач| ЄС.

ДЄС вказує цілі СПБЗ таким чином[12]:

- зміцнення безпеки Союзу|спілки| у всіх її формах;

- сприяння міжнародній співпраці|співробітництву|;

- розвиток і зміцнення демократії і правової держави, а також шанування прав людини і основних свобод.

- визначення принципів Спільної|загальної| зовнішньої політики і політики безпеки та її спільних|загальних| орієнтирів;

- ухвалення|приймання| рішень про спільні|загальні| стратегії;

- ухвалення|приймання| спільних|загальних| акцій;

- ухвалення|приймання| спільних|загальних| позицій;

- зміцнення систематичної співпраці|співробітництва| між державами-членами в проведенні їх політики.

Функції, які повинні виконуватися подібним самостійним потенціалом ЄС, були сформульовані у прийнятій в червні 1992 р. Петерсберзькій декларації Ради міністрів ЗЄС і отримали назву «Петерсберзькі завдання». Вони увійшли до базових документів ЄС і включають гуманітарні завдання і порятунок людей, завдання з підтримки миру і завдання бойових підрозділів в управлінні кризами, включаючи миротворчість[13].

Джерела СПБЗ

Найважливішими джерелами права ЄС в області СПБЗ є|з'являються| засновницькі|установчі| договори ЄС, до яких відносять Паризький договір від 18 квітня 1951 р., Римські договори від 25 травня 1957 р., Маастрихтський договір 1992 р., а також Амстердамський договір 1997 р. і Ніццький договір 2001 р. На даний час|нині| підписаний Лісабонський договір 2007 р., який в разі|у разі| успішної ратифікації, також стане одним з головних джерел первинного права ЄС.

Згідно з абз. 2 ст. 12 ДЄС, найбільш загальною і абстрактною формою є визначення принципів СПБЗ і її спільних орієнтирів (англ. – general guidelines). Вони закріплюються у висновках Європейської ради, що приймаються нею за підсумками кожної її сесії. Найчастіше вони носять вельми абстрактний характер, проте, можуть містити і конкретні завдання ЄС у сфері СПБЗ і ЄПБО[14]. Основоположним документом у сфері СПБЗ є прийнята Європейською Радою 12 грудня 2003 р. Європейська стратегія «Безпечна Європа в світі, який має стати краще», що містить основні принципи і вказівки на загрози сучасній міжнародній безпеці[15].

Другою формою реалізації СПБЗ є вироблення спільних стратегій (англ. – common strategies) Союзу (абз. 3 ст. 12 ДЄС), які відповідно до параграфа 2 ст. 13 ДЄС приймаються також Європейською радою в тих сферах, де держави-члени мають важливі спільні інтереси[16]. У спільних стратегіях указуються їх цілі, термін дії і засоби, які надаватимуться Союзом і державами-членами. Згідно з параграфом 3 статті 13, рішення, необхідні для розробки і втілення в життя СПБЗ, Рада розробляє на базі спільних орієнтирів. Спільні стратегії реалізуються Радою ЄС шляхом внесення рекомендацій до Європейської ради, а також шляхом затвердження спільних акцій (англ. – common actions) і спільних позицій (англ. – common positions), які є відповідно, – третьою і четвертою формами реалізації СПБЗ.

Спільні акції, відповідно до параграфа 1 ст. 14 ДЄС, приймаються Радою ЄС і стосуються до певних ситуацій, в яких визнані необхідними практичними діями з боку Союзу[17]. У спільних акціях встановлюються їх цілі, сфера використання, засоби, які мають бути надані у розпорядження Союзу, умови про хід їх здійснення і, при необхідності, термін дії. Визначено, що спільні акції є обов'язковими для держав-членів при висловленні ними своїх позицій і здійсненні своїх дій. Передбачена можливість звернення Ради ЄС до Європейської комісії із запитом про надання їй будь-якої відповідної пропозиції, що відноситься до СПБЗ, з метою забезпечити втілення в життя спільної акції.

Інша форма координації закріплює ст. 15 ДЄС, де вказано, що Рада ЄС приймає «спільні позиції». У них визначається позиція Союзу з конкретного питання географічного або тематичного характеру[18]. Держави-члени стежать за відповідністю своєї національної політики спільним позиціям. На відміну від розглянутих вище спільних стратегій, спільні позиції відображають не напрям чи план дій ЄС відносно якогось регіону планети або держави (modus vivendi), а реакцію і оцінку Союзом певної події міжнародного характеру[19].