Співробітництво Європейського Союзу з Радою Європи

В результаті розширення компетенції Європейського Союзу багато проблем і напрямів співпраці ЄС і Ради Європи стали подібними і не можуть бути вирішені лише зусиллями Союзу. Так, торгівля наркотиками, організована злочинність, відмивання грошей або тероризм зачіпають не тільки інтереси держав - членів ЄС, але і всю Європу в цілому. Очевидно, що подібні проблеми вимагають чіткої координації зусиль Європейського Союзу і Ради Європи.

Негативний аспект такого перетину компетенцій полягає в застосуванні подвійних стандартів, особливо там, де створюються органи або інститути зі схожою компетенцією, цілями та завданнями. Прикладом може служити сфера захисту прав людини, в рамках якої існує конфлікт юрисдикцій Суду Європейських співтовариств і Європейського суду з прав людини. Також можна навести приклад перетину компетенцій між Агентством з основних прав Європейського Союзу, яке покликане стежити за дотриманням і захистом прав людини в ЄС і його державах-членах, і ПАРЄ, а також Комітетом Міністрів Ради Європи, що здійснюють моніторинг у вказаній сфері.

Проблема узгодженості і координації діяльності окремих суб'єктів існує не тільки для міжнародних організації, але і на рівні їх окремих інститутів, а також на будь-якому іншому рівні, зокрема внутрідержавному. Таким чином, дане питання є загальним для міжнародного і національного права.

Співпраця Європейського Союзу і Ради Європи здійснюється у наступних організаційно-правових формах:

1. Співпраця на договірній основі, яка, у свою чергу, поділяється на:

а) односторонні акти Європейських Співтовариств, Європейського Союзу і Ради Європи (листи, офіційні заяви і т.п.)

б) двосторонні угоди між Європейським Союзом і Радою Європи;

в) участь Європейського Союзу в договорах Ради Європи.

2. Інституційна співпраця. В даному випадку під інституційною співпрацею слід розуміти відповідні відносини між органами, інститутами і іншими структурами Європейського Союзу і Ради Європи. Дане питання традиційно вивчається в рамках Загальної частини курсу «Право ЄС», тому ми зупинимося лише на першій формі співпраці.

Для вивчення договірних основ співпраці ЄС і Ради Європи потрібно визначити його нормативну базу, а також критерії розподілу повноважень між організаціями. Ідея встановлення співпраці між даними організаціями виникла відразу ж після їх створення. Про це свідчать положення ст. 230 Договору про Європейське Економічне Співтовариство (ст. 303 Договору про заснування Європейського Співтовариства), згідно з яким «Співтовариство встановлює співпрацю, у відповідних формах, з Радою Європи». Ця стаття дуже лаконічна, але її зміст набув розвитку у Маастрихтському договорі 1992р. Таким чином, правові рамки співпраці вже давно існують в засновницьких договорах.

У грудні 1957 р. Комітет Міністрів Ради Європи прийняв Резолюцію (57) 27, в якій було відображено прагнення встановити тісніші відносини із Співтовариствами. Парламентська асамблея виразила своє схвалення і підтримала цю ідею[30]. У 1959 р. були укладені перші Угоди між Комітетом Міністрів Ради Європи і Комісією Європейських Співтовариств.

Спочатку відносини між Радою Європи і ЄС характеризувалися розмежуванням компетенції і політикою відмови від конфліктів. Метод розмежування сфер діяльності не є виразом координації дій по розмежуванню компетенцій, він базується на трьох чітких і ясних критеріях:

1) географічний критерій, згідно якому до компетенції Ради Європи відносяться ті сфери діяльності, які зачіпають інтереси держав нечленів ЄС. Тобто, у всіх випадках, коли результат може бути отриманий в розширеному складі, пріоритет належить Раді Європи.

2) методологічний критерій, який проводить межу за ознакою міжурядового або інтеграційного характеру співпраці. Даний напрям отримав розвиток в роботі комісії Коломбо 1985г., створеної в рамках Парламентської асамблеї Ради Європи, що вивчала питання про майбутнє Європи[31].

У доповідях комісії Коломбо ЄС характеризується як організація держав, яка заснована на інтеграційних методах співпраці, а держави-учасниці Ради Європи використовують лише метод міжурядової співпраці. Це міжурядова співпраця «готує підгрунтя для більш амбітної діяльності ЄС, що носить багато в чому примусовий характер. Є сфери і проблеми, де не можуть бути прямо застосовані інтеграційні методи ЄС; але такі питання можуть стати об'єктом гнучкішої співпраці, яка дозволяє деяку гармонізацію підходів і національної політики і відкриває шлях до більшої єдності в діях - інтеграції».

3) матеріальний критерій, що базується на розмежуванні сфер діяльності кожної організації.

Цей критерій достатньо складний в застосуванні, оскільки ЄС спочатку орієнтоване на економічну діяльність, а Раду Європи характерізує активність, мабуть, у всіх областях за винятком питань оборони. Така широта підштовхує до необхідності концентрації діяльності Ради Європи на декількох привілейованих областях: посилення демократії і захист основних прав і свобод; спільне вирішення проблем західних демократій; захист загальної культурної спадщини і європейської ідеї [32].

Викликає деяке занепокоєння відносно новий феномен перетину компетенції двох організацій, який пов'язаний з їх еволюційним розвитком. Це питання було спеціально вивчене в рамках Ради Європи. Очевидно, що перелічені критерії стає застосовувати все важче і важче, в першу чергу, із-за трансформації ЄС. ЄС веде достатньо активну політику розширення, що робить важко здійсненним застосування географічного критерію. Ця політика взагалі ускладнює географічне визначення Європи. Дотого ж, Рада Європи розробила своє визначення «європейської держави» для оцінки можливості вступу тієї або іншої держави до Ради Європи.

Третій критерій, матеріальний, згідно якому економічні питання вирішує ЄС, а політичні знаходяться у веденні Ради Європи, теж застарілий в результаті постійного і активного розширення сфер діяльності обох об’єднань. Так, вирішальне значення для переходу від «Європи - простору» до «Європи - сили» належить Маастрихтському договору. Положення цього акту наділили Євросоюз трьома державними «регаліями»: валюта, дипломатія, оборона. Таким чином, Маастрихтський договір не тільки розширює повноваження Співтовариств, але і офіційно закріплює його політичну спрямованість (до цього даний напрям розвивався на основі звичаїв). Політика проникла навіть в першу опору Союзу – Європейські співтовариства. Можна навести декілька прикладів:

- «умови політичного характеру» у відносинах з третіми державами, які з інструментів тиску перетворилися на справжні правові санкції;

- гуманітарний напрям діяльності: захист прав людини шляхом застосування техніки основних принципів;

- прогресивна інтеграція громадян в процес європейського будівництва, особливо після ухвалення Маастрихтського договору.

Таким чином, діяльність Євросоюзу стала носити політичний характер. Але і Рада Європи розвиває свою діяльність. Особливо активно це стало відбуватися у зв'язку з розпадом соціалістичного табору і, відповідно, переглядом завдань і розширенням кола учасників даної організації. І, оскільки Рада Європи прагне до загальних цінностей, то багато урядів переоцінили для себе ії роль в світі. Ряд спостерігачів вважає, що процес розширення привів до підвищення політичної ролі Ради Європи.

В даний час обидва об'єднання, і в першу чергу Рада Європи, усвідомили необхідність переоцінки їх співпраці, яка відтепер повинна базуватися не на розподілі компетенції rationae materiae, а на принципах взаємодії і взаємодоповнення.

Євросоюз і Рада Європи приступили до раціоналізації взаємовідносин ще в 1974 р. В Резолюції (74) 4 «Про майбутню роль Ради Європи» Комітет Міністрів відзначив, що розподіл сфер діяльності двох організацій є недоцільним. Необхідна координація їх діяльності з метою взаємодоповнення, внеску кожної Організації в рішення будь-якого питання. У цьому ж році в Брюсселі було створено Бюро зв'язку Ради Європи з Європейськими співтовариствами[33] Подальші події свідчать про майже остаточну відмову від відносин на основі принципу розділення компетенції і сфер діяльності.

У 1987 р. в преамбулі Єдиного Європейського акту держави-члени Співтовариств оголосили про рішучість «сприяти зміцненню демократії, грунтуючись на правах людини, закріплених в Конституціях і законодавстві держав-членів, в Європейській конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і в Європейській соціальній хартії...».

Того ж року, 16 червня, було укладено Угоду у формі обміну листами між Радою Європи і Європейським Співтовариством, що були підписані Головою Комісії ЄС Жаком Делором і Генеральним секретарем Ради Європи Марселіно Орейя. Другий обмін листами від 5 листопада 1996р. доповнив цю домовленість і підтвердив прагнення обох сторін укріплювати співпрацю «завдяки найбільшій можливій участі Співтовариства в роботі Страсбургу»[34].

Ці обміни листами визнаються міжнародними угодами і слугують правовою основою співпраці Співтовариства і Ради Європи відповідно до статей 302 і 303 Римського договору. Проте ця співпраця не симетрична в тому сенсі, що Рада Європи рідко бере участь в засіданнях робочих груп Ради ЄС, тоді як Комісія ЄС присутня на засіданнях Комітету Міністрів Ради Європи.

Надалі співпрацю було зміцнено шляхом ухвалення Комітетом Міністрів Ради Європи 5 травня 1989 р. Політичної декларації «Про майбутню роль Ради Європи в європейському будівництві». Декларацією були запроваджені чотиристоронні зустрічі за участю Голови Комітету Міністрів і Генерального секретаря Ради Європи і Голів Ради і Комісії ЄС [35].

Нарешті, Маастрихтський договір 1992 р. доповнив вже існуюче загальне положення про співпрацю ЄС з Радою Європи, закріпивши ряд статей, в яких містяться положення про взаємодію ЄС з іншими міжнародними організаціями, зокрема з Радою Європи.

У 1993 р. на Саміті голів держав і урядів у Відні були підведені підсумки роботи Ради Європи і запропоновані основні напрями майбутньої діяльності. Зокрема, висловлювалася думка про необхідність зміцнення координації співпраці з іншими організаціями; наголошувалися успіхи в співпраці з Європейським Співтовариством на основі Угоди 1987 р. і мовилося про постійне розширення сфер даного партнерства, що є показником особливих відносин між Радою Європи і ЄС. Ці висновки були закріплені в Декларації, прийнятій 9 жовтня 1993 р.[36]

У листопаді 1996 р. відбувся обмін листами між Генеральним секретарем Ради Європи і Головою Європейської Комісії [37] на доповнення Угоди 1987 р. Зокрема, було передбачено активну участь представника Європейської Комісії у всіх формах роботи Комітету Міністрів Ради Європи, окрім процесу ухвалення рішень.

Починаючи з Міжурядової конференції голів держав і - відповідно до ст. 174 п. 4 Договору про заснування Європейського Співтовариства, «… в рамках своєї відповідної компетенції Співтовариство і держави-члени співробітничають [з питань навколишнього середовища] з третіми країнами і компетентними міжнародними організаціями. Форми співпраці можуть бути предметом договорів між ними і іншими зацікавленими сторонами...»;

3 квітня 2001 р. була підписана Спільна декларація про співпрацю і партнерство між Радою Європи і Європейською Комісією, [38] спрямована на «поглиблення партнерства і зміцнення співпраці з урахуванням останніх змін на континенті і нових пріоритетів в діяльності Європейського Союзу і Ради Європи».

Обговорення питання про зміцнення взаємодії і співпраці Ради Європи з Європейським Союзом стало одним з основних завдань Третього Саміту Ради Європи, що проходив 16-17 травня 2005 р. у Варшаві. Як відзначив Генеральний Секретар Ради Європи, Террі Девіс, даний Саміт увійде до історії як Саміт «європейської єдності»[39] .

Прийнятий як один з підсумкових документів Саміту План дій[40] передбачає, зокрема, зміцнення відносин Ради Європи з Європейським Союзом в цілях визнання їх взаємних досягнень; поглиблення співпраці в області заохочення плюралістичної демократії, прав людини і основних свобод і верховенства права; зміцнення взаємодія з питань, що зачіпають загальні інтереси, зокрема за допомогою сумісних програм і співпраці Євросоюзу із спеціалізованими установами Ради Європи.

Реалізація нормативної функції, тобто нормативне регулювання, як в ЄС, так і в Раді Європи відбувається дуже інтенсивно, але здійснюється в «різних форматах». Органи Ради Європи не приймають юридично обов'язкових актів, хоча, безумовно, такі акти мають політичну і моральну вагу. Тобто, обов'язковими для держав-членів є лише Конвенції (міжнародні договори), які прийняті самими державами, а не органами регіональної організації.

Інститути ЄС, навпаки, мають в своєму розпорядженні можливості для застосування інтеграційних методів в нормотворчості, які вимагають для організації наявність законодавчих повноважень. Не тільки договори, укладені безпосередньо державами-членами ЄС (наприклад, засновницькі договори), але і акти інститутів ЄС є обов'язковими для всіх держав-учасниць.

Але специфіка правової інтеграції ЄС не може відсунути на другий план нормотворчу діяльність Ради Європи. Хоча вона є класичною і пов'язана з використанням звичайних конвенційних механізмів, проте, її кількісні і якісні показники дійсно значні.

Важко представити участь Ради Європи в нормативній інтеграції ЄС, яка відходить від методу одноголосного ухвалення рішень. Тому використовувані до сьогоднішнього дня способи правової взаємодії і взаємопроникнення спрямовано в основному на участь Європейського Співтовариства в конвенціях Ради Європи. На відміну від колишньої достатньо складної техніки ухвалення протоколу з поправками, що дозволяє ЄС брати участь в тій або іншій конвенції Ради Європи, остання віддає перевагу спрощеній процедурі: з моменту розробки Конвенції вводити в її текст положення, що відкриває даний документ для участі Європейського Співтовариства. Завдяки цьому Рада Європи уникає необхідності ратифікації додаткового протоколу всіма учасниками конвенції.

Така процедура була спрощена можливістю вступу протоколу в дію після закінчення певного періоду, якщо ніхто не виразив заперечень. Це є проявом новаторського підходу Ради Європи у використанні класичної конвенційної техниці.

Не дивлячись на відносну легкість, що надається співтовариству для участі в регульованій конвенціями сфері Ради Європи, Співтовариство пов'язане зобов'язаннями лише за десятьма договорами Ради Європи, на основі їх підписання, приєднання або схвалення:

1. Європейська угода щодо обміну терапевтичними речовинами людського походження, підписана 30.03.1987;

2. Угода про тимчасове ввезення із звільненням від митного збору для безкоштовного використання в діагностичних або терапевтичних цілях медико-хірургічного і лабораторного обладнання, призначеного для медичних установ, підписана 30.03.1987;

3. Європейська угода щодо обміну реагентами для визначення групи крові, підписана 30.03.1987;

4. Європейська угода щодо обміну реагентами для визначення групи тканини (приєднання 22.11.1977);

5. Європейська конвенція про захист тих тварин, що містяться на фермах , схвалена 18.10.1988;

6. Конвенція про збереження європейської живої природи і природних місць існування (Бернська Конвенція), схвалена 7.05.1982;

7. Конвенція про захист хребетних тварин, що використовуються для експериментів або в інших наукових цілях, схвалена 30.04.1998;

8. Конвенція щодо розробки європейської фармакопеї (приєднання 21.06.1994);

9. Європейська конвенція з питань авторських і суміжних прав у сфері транскордонного і супутникового мовлення, підписана Співтовариством 26.06 1996;

10. Конвенція про інформаційну і правову співпрацю відносно «Інформаційних суспільних служб», підписана 22.03.2004. [41]

Проте до комунітарного права включено вже двадцять п'ять конвенцій Ради Європи, яких повинні дотримуватися держави-кандидати на вступ до ЄС, а сорок одна конвенція РЄ містить положення, що дозволяє ЄС стати учасником цих договорів. Але виникають проблеми, пов'язані із значними відмінностями між деякими нормами двох об’єднань. Правові служби обох об’єднань шукають відповідні рішення, щоб зменшити негативні наслідки конфлікту норм. Таким рішенням є, наприклад, використання так званої від’єднальної умови, коли держава може не виконати свої обов'язки за Конвенцією Ради Європи, щоб відповідати правилу ЄС, яке відрізняється від правил Конвенції Ради Європи (зрозуміло, якщо таке правило є). Також існує нова техніка з врегулювання розбіжностей, її передбачають деякі конвенції Ради Європи, серед них, наприклад: Європейська угода щодо обміну терапевтичними речовинами людського походження 1958 г.; Конвенція щодо розробки європейської фармакопеї 1964 г.; Конвенція про збереження тваринного світу і природного місця існування в Європі 1979 р. і ін. Підписаний, але поки не вступив в силу Додатковий протокол № 14 до Європейської конвенції про права людини, який передбачає положення, що дозволяє ЄС стати учасником Конвенції.

Другий метод правової взаємодії полягає в можливій інтеграції змісту деяких директив ЄС в конвенції Ради Європи. Але даний процес є малоефективним, оскільки у разі інтеграції змісту якої-небудь директиви ЄС в конвенцію Ради Європи внесення змін до такої директиви інститутами ЄС поставить Раду Європи в досить скрутне положення. Це одна з причин, по якій обидва об'єднання віддають перевагу в даному виді співпраці тим директивам, які не можуть бути змінені в найближчому майбутньому.

Збільшився ризик подвійних стандартів, особливо у сфері соціального захисту і транскордонного телебачення. В рамках Ради Європи діє Європейська соціальна хартія, яку в 1996 р. було піддано серйозному перегляду. У Євросоюзі ж є свої спеціальні норми в соціальній сфері, і викликає неспокій різниця між ними (наприклад, в області зайнятості молоді). Та ж ситуація склалася і з переглядом директиви ЄС про транскордонне телебачення, яка помітно розходиться з відповідною Конвенцією Ради Європи. В даний час спостерігається тенденції збільшення кількості подібних розбіжностей. Така ситуація пов'язана з розширенням компетенції rationae materiae обох сторін.

Окремим випадком подвійних стандартів є різнорідність європейського права прав людини. Різниця в судовій практиці стала вже очевидною і зачіпає як зміст порушеного в конкретних випадках принципу, так і допустимі межі реалізації права. Ця різниця стосується, наприклад, таких важливих принципів, як недискримінація і захист житла (зокрема, поширення цього принципу на професійні приміщення). Тому приєднання ЄС до Європейської конвенції про права людини має велике значення для зменшення низки подвійних стандартів.

Різнорідність європейського права в області основоположних прав і свобод людини може тільки збільшитися з розвитком практики Суду ЄС у сфері основних принципів права. Рушійною силою для Люксембурзького Суду є «нормативна інфляція» Євросоюзу, яка збільшує необхідність розвитку гарантій прав особи по відношенню до законодавства, що постійно доповнюється.

Ще один спосіб зближення законодвств держав і нормативної взаємодії двох об’єднань - так звані часткові угоди. Ця формула вже використовується Радою Європи і, можливо, набуде свого поширення в Європейському Співтоваристві, щоб дозволити третім державам (що є, проте, членами Ради Європи) брати участь в деяких актах Європейського Співтовариства. Таке багатство способів розширення класичного конвенційного процесу свідчить про творчий потенціал ЄС та Ради Європи.

Необхідність приєднання Європейського Співтовариства (а в майбутньому - Євросоюзу) до Європейської конвенції і його переваги обговорювалися в рамках двох об’єднань вже неодноразово. Європейське Співтовариство несе відповідальність за свої акти тільки у внутрішньому правопорядку, зовнішній контроль за актами інститутів ЄС виключений: лише держави-члени ЄС можуть нести відповідальність перед Європейським Судом з прав людини за застосування вторинного права ЄС, у разі невідповідності Європейській конвенції про права людини. На думку багатьох, необхідна уніфікація європейського права в області основних прав і свобод людини вимагає участі ЄС в даному документі Ради Європи.

Технічні і політичні труднощі даного приєднання є очевидними. А Консультативний висновок Суду ЄС від 28.03.1996г. [42] про неможливість приєднання тільки сприяв новим дебатам. Як відзначив Суд ЄС в своєму висновку, дотримання прав людини - це умова легітимності ЄС, проте це не означає, що гарантія даних прав відноситься до нормативної компетенції Європейського Співтовариства[43].

Насамкінець, необхідно відзначити, що для ефективного партнерства між Радою Європи і Євросоюзом необхідний перехід від двосторонньої співпраці до координації діяльності. Не дивлячись на величезний економічний потенціал і сформовану правову систему, Європейський Союз зацікавлений в уніфікації норм європейського права, особливо у сфері захисту прав людини, де основним «законодавцем» на Європейському континенті є Рада Європи. Не можна не відзначити роль Ради Європи і в розширенні ЄС. Наявність Копенгагенських критеріїв як основоположних принципів Ради Європи, що є одночасно і політичними критеріями ЄС, дозволила підготувати багато держав-кандидатів для повноправного членства в Європейському Союзі.

Запитання для самоперевірки:

1. Які організаційно-правові форми співпраці існують між Європейським Союзом і Радою Європи?

2. Які причини заважають приєднанню Європейського Союзу до Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свободё 1950 р.?

3. Проаналізуйте ступінь участі Європейського Союзу в договорах Ради Європи.

4. Які правові заходи вживаються Радою Європи та ЄС з метою уніфікації норм щодо захисту прав людиини?

5.З чим пов’язане існування розбіжностей між правовою системою Європейського Союзу і системою права Ради Європи та подвійних стандартів?

[1] Див.: Делинский А.А. Историко-правовые аспекты становления и развития системы европейской безопасности // Актуальні проблеми політики: Зб. наук. пр. Одеської нац. юрид. академії. – Одеса: Юрид. л-ра, 2000. – Вип. 9 – С. 95.

[2] Міжнародно-правові аспекти становлення і розвитку європейської безпеки на порозі ХХІ століття: Монографія / Баймуратов М.О., Делінський О.А. – Одеcа: Юрид. л-ра, 2004. – С. 55.

[3] Невлер В.Е. Мадзини и «Молодая Европа» // Вопросы истории. – 1972. – №7. – С. 65.

[4] Бирюков М.М. Европейское право: курс лекций. – М.: Изд-во «Омега-Л», 2006. – С. 8.

[5] Дюрозель Ж.-Б. Історія дипломатії від 1919 року до наших днів / Пер. з фр. Чайковського В., Марічева Є., Погорєлової Л. – К.: Основи, 1999. – С. 122-124.

[6] Западно-европейская интеграция: политические аспекты / [Ю. В. Шишков, Д. Е. Мельников, В. Г. Барановский и др.]; Отв. ред. Н. С. Кишилов. - М. : Наука, 1985. - С. 57.

[7] Единый европейский акт; Договор о Европейском союзе : [Перевод] / Редкол.: Ю. А. Борко (отв. ред.) и др. - М. : Междунар. изд. группа "Право" : Фонд "Правовая культура", 1994. - С. 127.

[8] Декларація відповідала курсу Римської декларації на розвиток європейського виміру|вимірювання| безпеки при одночасному зміцненні атлантичної солідарності. Згодом, 14 листопада 1988 р. був підписаний протокол про приєднання до ЗЄС Іспанії і Португалії (набрав чинності 27 травня 1990 р.). Посилена здатність|здібність| ЗЄС забезпечувати узгодження позицій і практичну взаємодію країн-учасниць у військово-політичних і оборонних питаннях була продемонстрована ним в ході ірано-іракської| війни (квітень 1988 р.) і війни в Перській затоці (серпень 1990 р. - квітень 1991 р.). Поряд з|поряд із| активною політичною діяльністю в цей період ЗЄС вперше|уперше| за свою історію застосував ст|.VIII зміненої Брюссельської угоди, забезпечивши координацію дій держав-членів в проведенні спільних|сумісних| військових|воєнних| операцій. (Европейское сообщество; проблемы 80-х годов : Реф. сб. / [Ред.-сост. Гаврилова И. В.]. - М. : ИНИОН, 1985. - С.91).

[9] Для порівняння таке формулювання компетенції СПБЗ передбачено Лісабонським договором:спільна зовнішня політика і політика безпеки охоплює всі сфери зовнішньої політики а також увесь комплекс питань, що відносяться добезпеки ЄС, включаючи поступову розробку спільної обороної політики, яка може привести до спільної оборони (ст. 24 ДЄС в редакції Лісабонського договору).

[10] Право Европейского Союза в вопросах и ответах: Учеб. пособие / С.Ю. Кашкин [и др.]; отв. ред. С.Ю.Кашкин. – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2005. – С. 145; Європейський Союз. Словник-довідник / Ред. Марченко М. – К.: К.І.С., 2005. – С. 112.

[11] Дейвис К. Право Европейского Союза: Пер. со 2-го англ.. – К.: Знання, 2005. – С. 86.

[13] Ortega M. Petersberg tasks, and missions of the European Force [Електроний ресурс] / EU Institute for Security Studies. – Режим доступу: http://www.iss-eu.org/esdp/04-mo.pdf. – Загол. з екрану.

[15] Secure Europe in a better World – The European Security Strategy. Approved by the European Council held in Brussels on 12 December 2003 and drafted under the responsibilities of the EU High Representative J. Solana. [Електроний ресурс] // Режим доступу: http://www.consilium.europa.eu/uedocs/cmsUpload/031208ESSIIRU.pdf. – Загол. з екрану.

[16] Так, Радою|порадою| ЄС була прийнята стратегія і щодо|відносно| України – Common Strategy 2003/897/CFSP of the European Council of 12 December 2003 amending Common Strategy 1999/877/CFSP on Ukraine in order to extend the period of its application OJ L 333, 20.12.2003, p. 96–96 [Електроний ресурс] // Режим доступу: http://eur-lex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=CELEX:32003E0897:EN:HTML. – Загол.. з екрану.

[17] До їх числа можна віднести конвоювання гуманітарної допомоги до Боснії і Герцеговини, організації управління в місті Мостар, надіслання спостерігачів на вибори до Росії і ЮАР, висновок|ув'язнення| на основі спільного|сумісного| плану дій Пакту стабільності в Центральній Європі в 1994 р.

[19] Один з останніх прикладів|зразків| – спільна|загальна| позиція з обмежувальних заходів стосовно Узбекистану: Council Common Position 2007/734/CFSP of 13 November 2007 concerning restrictive measures against Uzbekistan OJ L 295, 14.11.2007, p. 34–39 [Електроний ресурс] // Режим доступу: http://eur-lex.europa.eu/ LexUriServ/LexUriServ.do?uri=OJ:L:2007:295:0034:01:EN:HTML. – Загол. з екрану.

[21] Детальніше ознайомитися з|із| інформацією про діючі і завершені акції можна на сайті Ради ЄС: http://www.consilium.europa.eu/showPage.aspx?id=268&lang=EN

[22] Журкин В.В. Военные структуры ЕС: цель – 2010 // Современная Европа. – 2005. – №3. – С. 10-12.

[23] Ukraine-EU: Chronology of Bilateral Relations. [Електроний ресурс] // Сайт Європейської комісії в Україні. – Режим доступу: http://www.delukr.ec.europa.eu/page4824.html. – Загол. з екрану.

[24] Регламентом Ради ЄС Україну виключено зі| списку| країн с неринковою економікою: Council Regulation (EC) No 2117/2005 of 21 December 2005 amending Regulation (EC) No 384/96 on protection against dumped imports from countries not members of the European Community [Електроний ресурс] // Official Journal of the European Union 23.12.2005 L 340/17. – Режим доступу: http://europa.eu.int/eur-lex/lex/LexUriServ/site/en/oj/ 2005/l_340/l_34020051223en00170017.pdf. – Загол. з екрану.

[25] Action Plan for Ukraine. Communication from the Commission to the Council. COM (96) 593 final, 20.11.1996 [Електроний ресурс] // Режим доступу: http://aei.pitt.edu/6288/01/003457_1.pdf. – Загол. з екрану.

[26] Спільна стратегія Європейського Союзу щодо України, схвалена Європейською Радою 11 грудня 1999 р. [Електроний ресурс] // Интернет-сайт Верховной Ради «Законодавство України». – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi. – Загол. з екрану.

[27] European Parliament resolution on the Common Strategy of the European Union on Ukraine (C5-0208/2000 - 2000/2116(COS)) [Електроний ресурс] // Интернет-сайт Представительства Украины при Европейском Союзе. – Режим доступу: http://www.ukraine-eu.mfa.gov.ua/eu/en/publication/content/2136.htm. – Загол. з екрану.

[28] Див. п. 13 висновків самиту ЄС у Гетеборзі 15-16 червня 2001 р.: Presidency Conclusions Goteborg European Council 15 and 16 june. 2001SN 200/1/01 REV 1 [Електроний ресурс] // Режим доступу: http://ec.europa.eu/governance/impact/docs/key_docs/goteborg_concl_en.pdf. – Загол. з екрану.

[29] Цей документ, затверджений спочатку строком на 3 роки, в 2008 р. був продовжений ще на рік..

[30] Res(57) 27 / 13 dеcembre 1957, Rationalisation des institutions europeennes // http://www.coe.int/T/CM/Svstem/WCDsearch.asp

[31] Conseil de I'Europe. Commission Coiombo.Ccmmission Colombo : rapport au Conseil de I'Europe. I, Strasbourg : Conseil de I'Europe Section des publications, 1986, pp. 12, 13.

[32] Право Европейского Союза: Учебник для вузов / Под ред. СЮ. Кашкина. - Москва: Юристь, 2004. - С.50. Також див. Преамбулу Статуту Ради Європи і Преамбулу Договору про Європейський Союз.

[33] Резолюція Комітету міністрів Ради Європи (74) 13 від 6.05.1974 «Про створення Бюро зв'язку Ради Європи в Брюсселі». Текст Резолюції див. в Збірці текстів, регулюючих відносини між Радою Європи і Європейським Союзом, стор. 20-21 (Recueil des textes regissant les relations entre le Conseil de I'Europe et PUnion Europ^enne. - Strasbourg: Conseil de I'Europe, 3me edition, 1997- 25 p.).

[34] Повний текст листів див.: Обмен письмами между Советом Европы и Европейским Сообществом относительно укрепления и интенсификации сотрудничества (16 июня 1987 г.) (87/476/ЕЕС) // http://www.coe.int

[35] Декларація була прийнята у формі Резолюції (89) 40 від 5.05.1989 р. під час 84 Сесії Комітета міністрів. Текст Декларації і Резолюції див. в Збірці текстів, регулюючих відносини між Радою Європи і Європейським Союзом, стор. 13-14 (Recueil des textes rеgissant les relations entre le Conseil de I'Europe et I'Union Europeenne. - Strasbourg: Conseil de I'Europe, 3me edition, 1997- 25 p.)

[36]Повний текст Декларації:див.: Универсальный сборник прав человека (RUDH), 1993, с.293.

[37] Обмін листами між Генеральним секретарем Ради Європи і Головою Європейської Комісії від 5.11.1996 р., доповнюючий Угоду між Радою Європи і Європейським Співтовариством від 16.06.1987 р. - Strasbourg: Conseil de I'Europe, 3me edition, 1997, p.8-11.

[38]Текст Декларації: див. http:/www.coe.int/programmes/generaI/JointDeclaration_EF.asp]

[39] Промова Т.Дэвиса на завершальних зборах Третього Саміту голов держав і урядів Ради Європи//http://www/coe.int/t'dcr/summit/20050517_speech_sg_fr.asp

[40] Повний текст Плану дій див.: http://wvvw.coe.int/t/dcr/summit/20050517_plan_action_fr.asp

[41] Джерело: Бюро договорів www.coe.int

[42] CJCE, Avis 2/94 du 28.03.1996, Rec. р. 1-1763

[43] CJCE, Avis 2/94 du 28.03.1996, Rec. р. 1-1763, CJCE, Avis 2/94 du 28.03.1996, Rec. р. 1-1763