Міжнародні акти, які регулюють туристичну діяльність
Тема: Міжнародно-правові акти з регулювання туристичної діяльності.
План
1. Кодекс туриста;
2. Хартія туризму;
3. Глобальний етичний кодекс;
4. Манільська декларація по світовому туризму;
5. Балійська декларація по туризму;
6. Сеульська декларація;
7. Гаазька декларація;
8. Монреальська декларація;
9. Роль та значення Всесвітньої туристичної організації (ВТО).
Міжнародні акти, які регулюють туристичну діяльність
1963 р. - "Загальна резолюція з розвитку туризму". Прийнята на конференції ООН по міжнародному туризму і подорожам (Рим).
1980 р.- "Манільська декларація по світовому туризму". Прийнята Всесвітньою конференцією по туризму (Філіппіни).
1985 р. - "Хартія туризму" і її складова частина "Кодекс туриста", Прийняті на сесії Генеральної асамблеї ВТО (Софія).
1989 р. - "Гаазька декларація з туризму". Прийнята на міжнародній конференції по туризму, що проводилася ВТО і Міжпарламентським союзом, є розвитком "Хартії туризму".
Основні терміни та поняття:
Інструменти регулювання міжнародної туристичної діяльності - це правові акти й офіційні документи, спрямовані на установлення визначеного порядку, норм, правил, принципів і підходів у здійсненні туристичної діяльності.
Міжнародне регулювання - це міжнародна система впливу і комплекс заходів, націлених на ефективне управління певним видом міжнародної діяльності (підтримка стабільності, її зміна, впорядкування) відповідно до визначених міжнародних принципів, норм і стандартів.
Міжнародні декларації- це офіційні заяви міжнародних організацій учасників чи міжнародних конференцій, що проголошують основні принципи політики або програмні положення діяльності організацій у якій-небудь конкретній сфері міжнародних відносин, наприклад у сфері туризму.
Міжнародні організації- це об'єднання державних і національних організацій неурядового характеру, створених для досягнення загальних цілей у певній сфері людської діяльності (у сферах політики, економіки, соціального і культурного життя, туризму та ін.). Міжнародні організації виступать як одна з важливих і найефективніших форм багатостороннього співробітництва між державами, що є їх членами.
Міжнародні конвенції- це один з видів договорів. Вони установлюють взаємні права й обов'язки держав у певній сфері людської діяльності.
Мiжнародним товариством виробленi принципи та норми, на яких має базуватися законодавство про туризм. цi правила фiксуються в багатостороннiх чи двохстороннiх договорах держав, а також в рiшеннях мiжнародних органiзацiй, в першу чергу – Всесвiтньої туристичної органiзацiї (ВТО), до складу якої входить 138 країн. Україна з 1999 року є членом її Виконавчої ради. Рекомендацiї, сформульованi ВТО, втiлюються в життя через прийняття вiдповiдних мiжнародних декларацiй та угод.
Найбiльш важливими мiжнародно-правовими документами в галузi туризму є Загальна резолюцiя Конференцiї ООН по мiжнародному туризму i подорожам (1963), Манiльська декларацiя по свiтовому туризму (1980), Хартiя туризму (1985), Гаазька декларацiя по туризму (1989). В них сформульованi принципи, якi мають бути покладенi як в основу вiдповiдних нацiональних законодавств, так i для укладання мiждержавних угод.
Iншою складовою туристичного законодавства України є, як вже вказувалося, мiжнароднi договори та угоди, в яких бере участь Україна. це, насамперед, Договiр про спiвробiтництво в галузi туризму, що пiдписаний в рамках СНГ 23 грудня 1993 року, а також двостороннi угоди з Iндiєю (27.03.1992), Грузiєю (13.04.93), Великим Герцогством Люксембург (12.02.1994), Туреччиною (30.05.1994), Тунiсом (07.04.1995), Росiйською Федерацiєю (16.07.1999), Вiрменiєю (11.12.1999).
Договiр, пiдписаний країнами СНГ, загалом базується на принципах Манiльської Декларацiї по свiтовому туризму i спрямований на розвиток рiвноправного та взаємовигiдного спiвробiтництва в галузi туризму. Важливим моментом як цього договору, так i бiльшостi двостороннiх угод є зобов'язання сторiн, що домовляються, сприяти спрощенню вiзових та митних процедур, а також обiцянка своєчасного iнформування про всi новоприйнятi нацiональнi нормативно-правовi акти, якi стосуються туризму. Двостороннi угоди також, як правило, передбачають, що сторони зобов'язуються створювати режим найбiльшого сприяння представникам туристичних фiрм, якi органiзують поїздки громадян.
1.Кодекс туриста У Софії в 1985 році відбулась VI сесія Генеральної асамблеї Всесвітньоїтуристичної Організації, на якій було прийнято Хартію туризму і при нійКодекс туриста, в який увійшли з 10 по 14 статті, в яких визначаютьсяосновні принципи та засади поведінки туристів будь-якої країни. Зокрема в статті Х наголошується на тому, що туристи повинні своїмповодженням сприяти взаєморозумінню і дружнім відносинам між народами якна національному, так і на міжнародному рівні й у такий спосіб сприятизбереженню світу. В статті ХІ йдеться про дотримання певних етичних положень. Зокрема, умісцях транзиту і тимчасового перебування туристи повинні поважатисталий політичний, соціальний, моральний і релігійний уклад і підкорятися діючим законам і правилам. У цих же місцях туристи також повинні: а) виявляти розуміння у відношенні звичаїв, вірувань і вчинків місцевого населення і найбільша повага у відношенні природного і культурного надбання останнього; б) утримуватися від підкреслення економічних, соціальних і культурнихрозходжень, що існують між ними і місцевим населенням; в) бути сприйнятливими до культури місцевого населення, що приймаєтуристів, що є невід'ємною частиною загального надбання людства; г) перешкоджати експлуатації інших з метою проституції; д) утримуватися від торгівлі, перевезення і вживання наркотиків і (чи) іншихзаборонених препаратів. У статті ХІІ і ХІІІ Кодексу туриста йдеться про пропозиції для держав ітуроператорів. Так, у даній статті зазначено, що під час подорожі зоднієї країни в іншу й у межах приймаючої країни туристи повинні черезвідповідні урядові міри мати можливість для свого блага: а) зм'якшенням адміністративного і фінансового контролю; б) можливо кращими умовами на транспорті і протягом тимчасовогоперебування, що можуть бути надані постачальниками туристичних послуг. Туристам варто надавати вільний доступ як усередині, так і за межамисвоїх країн до місць і окремих районів туристського інтересу і волюпересування, з огляду на при цьому існуючі правила й обмеження. Після прибуття до місць і окремих районів туристського інтересу, а такожпротягом усього їхнього транзиту і тимчасового перебування туристи длясвого блага повинні забезпечуватись: об'єктивною, точною і вичерпною інформацією про умови і можливості,наданих протягом їхньої подорожі і тимчасового перебування офіційнимитуристськими організаціями і постачальниками туристських послуг; особистою безпекою, безпекою свого майна, а також захистом своїх прав якспоживачів; відповідною суспільною гігієною, особливо в засобах розміщення,суспільного харчування і на транспорті; інформацією про ефективні заходипо попередженню інфекційних захворювань і нещасливих випадків, а такожбезперешкодним доступом до служб охорони здоров'я; доступом до швидкого й ефективного суспільного зв'язку усередині країни,а також із зовнішнім світом; адміністративними і юридичними процедурами і гарантіями, необхідними дляпроцедурами і гарантіями, необхідними для захисту їхніх прав; можливістю сповідання своєї власної релігії і відповідними умовами дляцієї мети. Стаття ХІV стосується більше загальних прав і свобод людини: кожналюдина має право доводити до відома представників законодавчих органів ігромадських організацій про свої потреби, щоб повною мірою здійснюватисвоє право на відпочинок і проведення дозвілля для того, щоб користатисяперевагами туризму в найбільш вигідних умовах. 2. Хартія Туризму.
Хартія туризму - основний міжнародний документ, що зафіксував норми і принципи відносин держав у галузі туристської діяльності. Схвалена резолюцією VI сесії Генеральної асамблеї ВТО, Софія, 22 вересня 1985 р. Основні принципи X. т.:
а) "право кожної людини на відпочинок і дозвілля, включаючи право на розумне обмеження робочого дня і на оплачувану періодичну відпустку, а також право вільно пересуватися без обмежень, крім тих, які передбачені законом";
б) "держави мають розробляти і проводити політику, спрямовану на забезпечення гармонійного розвитку внутрішнього і міжнародного туризму, а також займатися організацією відпочинку на благо всіх тих, хто ним користується";
в) "державам слід сприяти упорядкованому і гармонійному зростанню як внутрішнього, так і міжнародного туризму";
г) "держави мають приводити туристську політику у відповідність з політикою загального розвитку, що здійснюється на різних рівнях - місцевому, регіональному, національному і міжнародному, - і розширювати співробітництво в галузі туризму як на двосторонній, так і на багатосторонній основі".
X. т закликає приділяти належну увагу принципам Манільської декларації зі світового туризму і Документу Акапулько; сприяти вжиттю заходів, що дозволяють кожному брати участь у внутрішньому і міжнародному туризмі, особливо за допомогою регулювання робочого часу і дозвілля; захищати на благо нинішнього і майбутнього поколінь туристське середовище, яке включає людину, природу, суспільні відносини і культуру, є надбанням усього людства; сприяти зростанню туристської свідомості і контактам відвідувачів з місцевим населенням з метою поліпшення взаєморозуміння і взаємного збагачення. Як частина
X. т. Кодекс туриста визначає норми поведінки, права й обов'язки туристів під час участі в туристських поїздках, що мають своєю поведінкою сприяти взаєморозумінню і дружнім відносинам між народами й у такий спосіб сприяти збереженню миру. Мета цих документів - узгодження планів міжнародного туристського обміну по окремим країнам і організаціям; відображення їх у міжурядових документах по туризму і планах співробітництва з закордонними об'єднаннями; здійснення постійного обміну інформацією про міжнародні туристські організації, зв'язки і кон'юнктуру туристського ринку, що складається в конкретних країнах, ціноутворення, тарифи на поїздки. Передбачаються ефективне і соціально виправдане застосування системи пільг і знижок; уточнення принципів і економічних умов співробітництва; взаємні консультації з питань спільної роботи в міжнародних туристських, транспортних та інших зацікавлених організаціях. Хартія і Кодекс закликають до більш активного проведення спільних наукових досліджень з проблем міжнародних туристських зв'язків, удосконалення їхніх форм, програм перебування, вимог до організації маршрутів з урахуванням запитів різних категорій туристів, вироблення принципів підготовки туристських кадрів, обміну досвідом та інформацією, навчальною літературою, посібниками і методичними розробками, а також створення кращих економічних, фінансових і адміністративних умов для туризму в цілому.