Етапи розвитку світового господарства. Світове господарство в своєму формуванні пройшло декілька етапів розвитку
Світове господарство в своєму формуванні пройшло декілька етапів розвитку.
Світовий ринок – це існуюча на базі міжнародного поділу праці система міжнародних торгово-економічних відносин.
Тобто виникнення світового ринку пов’язано з міжнародним поділом праці.
Міжнародний поділ праці – спеціалізація окремих країн на виробництві певних видів товарів або послуг для задоволення потреб світового ринку.
Формування світового ринку відбувається протягом тривалого часу. Перші торгові зв’язки – період рабовласницького ладу. Але саме світовий ринок в період рабовласництва не існував, тому що:
– лише частину країн світу було втягнуто в світову торгівлю
– нерозвинений механізм торгівлі
– конфлікти (війни) переривали зв’язки на багато років
– зв’язки носили локальний характер
Світовий ринок виникає лише на стадії капіталізму.
Етапи розвитку світового господарства
I.середина ХVІ ст.: мануфактурна стадія. Головні риси:
– розвиток мануфактурної промисловості стає джерелом первісного нагромадження капіталу
– виникає потреба постійно експортувати продукцію та імпортувати сировину
– відбувається прогрес у розвитку засобів транспорту і зв’язку
– швидка експансія країн європи, пік колонізації
II.середина ХVІІІ ст.: перехід від мануфактурного до фабричного способу виробництва.Велике підприємство повністю залежить від імпорту сировини, розраховує на експорт продукції. Перша економічна криза – 1825р., кожні 9-11 років повторюється економічна рецесія.
III.кін. ХІХ-поч. ХХст. Головні риси:
– різке зростання світової торгівлі
– виділення 4-х супердержав, що концентрують більшість світового експорту (сша, франція, німеччина, великобританія)
– інтенсивний вивіз капіталу, створення перших міжнародних кампаній
– подальша концентрація виробництва, створення нових форм підприємств, з’являються перші ознаки моделі економіки, для якої характерні:
a) монополії
b) олігополії
c) фірми-аутсайдери
– виникнення трестів, синдикатів, концернів конгломератів
Процес формування світового господарства закінчуєтсья на початку ХХ століття.
Ознаки кінця формування світового господарства.
1. Закінчується колоніальний розподіл світу
2. Торгівельні зв’язки стають сталими – міжнародна торгівля набула світового масштабу
3. Різко зростає могутність фінансово-промислового капіталу, зростають темпи міжнародного виробництва
Матеріальна основа СГ – машинне виробництво, що функціонує на основі міжнародного поділу праці.
Рушійний механізм – ринкова система, що базується на приватній власності і вільної конкуренції.
Інструмент функціонування – вивіз товарів, рух робочої сили, міжнародні кредитні відносини, вивіз капіталу.
Колоніальна система – сукупність колоній, напівколоній та залежних країн.
Колонія – країна або територія, де існує політична влада монополії, яка забезпечує економічну експлуатацію.
Напівколонія – країна, що формально є політично незалежною, але пов’язана з метрополією нерівноправними міжнародними угодами.
Залежна країна – країна, що формально є політично незалежною, але займає нерівноправне місце в СГ.
Значення колоній для СГ.
– ринок збуту
– постачання сировини
– сфера вкладання інвестицій
– резерв для поповнення армій
– плацдарми військових баз
СГ на початок ХХ ст. представляє собою монополярну систему. Полюс – ринкова економіка.
З 1917р. після жовтневої революції світова економічна система набуває іншого вигляду. Поступово утворюються система, яка відкидає засади ринкової економіки і функціонує на основі планової економіки. Спочатку – лише в СРСР, в 20-х рр. приєднується Монголія. Отже, після 1917р. світова економічна система набуває біполярного характеру: ринкова економіка ↔ планово-адміністративна економіка.
Ця модель існувала до середини ХХ ст. До 1912р. економічним центром світу є Європа. Після І-ї Світової війни відбувається знекровлення країн Європи, інфляція, як наслідок – революції.
В 20-ті рр. економіка більшості країн Європи переживала важкі часи (інфляція порядку 1000%). Економіка ж США розвивалася швидкими темпами. В свою чергу СРСР, подолавши перші труднощі планово-адміністративної економіки після утворення, показував дивовижні результати (період “двох стабілізацій”). Отже, як ринкова, так і планово-адміністративна економічні системи досить успішно розвиваються.
1929-1932 рр. – “велика депресія” в США, небачена криза, за короткий період виробництво скорочується на 40%. В Європі депресія відчувається менше. В ці роки ринкова система переживає рецесію.
На фоні депресії планово-адміністративна економіка показує дивовижні результати. Прихильники ринкової системи починають розуміти деякі переваги планово-адміністративної системи.
1936 р. – Дж.М.Кейнс публікує працю, в якій обгрунтовує необхідність деякого втручання держави в економіку. Першим ідеї Кейнса запровадив на практиці А.Гітлер. Як наслідок – Німеччина набуває економічного розвитку. Після Німеччини ідеї Кейнса запроваджуються і в США.
ІІ Світова війна – докорінні зміни як в перерозподілі сфер впливу, так і в економічному потенціалі країн.
10.09.99
США – країна №1 в світовій економічній системі, відбувається наплив інвестицій із США до інших країн. №2 – Британія, вдало втримала свої колоніальну систему. №3 – Франція. Німеччина повністю зруйнована, але показує найшвидші темпи по відновленню.
Кін. 40-х–поч. 50-х рр. – здобуття колоніями незалежності. Як наслідок – на політичній карті з’являються багато нових незалежних країн, що розвиваються. Країни Сх. Європи знаходяться, з одного боку, під впливом авторитету СРСР, з іншого – під впливом армії СРСР. Як наслідок – виникає соціалістичний табір. Кількісно соціалістична система значно зростає.
П.пол. 70-х рр. – кульмінація. Соціалістична система досягає найбільшого розвитку (1\3 світової території, 25% світового населення, 40% світового промислового виробництва, 25% світового НД).
1971р. – створення Ради Економічної Допомоги, що об’єднує більшість країн соціалістичного табору.
Виникає група країн “соціальної орієнтації” (напр., Єгипет). Всього приблизно до 30 країн.
50-ті –60-ті рр. – країни з ринковою економікою відчувають періодичні рецесії. Тільки Німеччина і Японія показують стабільні економічні темпи росту. США загальмували в розвитку. Країни з ринковою економікою вкладають великі кошти у стримання визвольного руху в Африці, багато грошей витрачається на ВПК. Починається “гонка озброєнь”. Але на відміну від СРСР країни ринкової економіки частину військових досягнень впроваджують в економічне життя. Вибухає інформаційно-технологічна революція.
Радянська система, хоч і має подібні технології, абсолютно їх засекречує. Інформаційні ресурси Заходу дали змогу оновити економічний базис. Тільки в 70-ті рр. СРСР розуміє, що відстає на 20 років. Але виник величезний розрив у застосуванні комп’ютерів у ВПК і в економіці.
З 70-х рр. – нарощування відставання. Накінець 70-х – перші ознаки відставання, у 80-ті – повне відставання. Як наслідок – втрата ефективності самої системи. В деяких країнах соціалістичного табору відбуваються спроби перемінити систему (Чехія). Подібні сроби придушуються.
На поч. 80-х рр. – Польща фактично відходить від соціалістичної системи. Потім – Угорщина (змінює орієнтацію країни без кровавих наслідків. Наступні – Чехія, Румунія.
На кін. 80-х рр. – зовсім нова ситуація. В країнах з ринковою економікою відбуваються значні зміни:
– після світової рецесії, у 1984р. починається фаза підйому
– розробляються і впроваджуються нові технології (“зоряні війни”)
– впровадження соціальних механізмів для забезпечення добробуту населеня
Кін. 70-х рр. – остаточне гальмування економіки СРСР, проголошується “перебудова”.
Друга пол. 80-х рр. – нульовий приріст економічного розвитку. Стає зрозумілим, що СРСР програв технологічне змагання США. Як наслідок – колапс СРСР.
На поч. 90-х рр. – нова ситуація. Світова економічна система перетворюється на монополярну систему, з’являється нова модель СГ.
Риси нової модеді СГ
1. Відсутність політичного і економічного антагонізму (невирішуваних суперечностей)
2. Відсутність конфроонтацій (прямої економічної, політичної, військової боротьби)
3. Взаємозалежність всіх елементів системи
4. Дуже динамічна трансформація всіх елементів системи
Існує дві теорії стосовно сучасної моделі світового господарства, що обговорюються в літературі:
1. СГ – монополярна система, США – одноосібний лідер (гегемон)
2. США – один з наймогутніших полюсів, але не єдиний. Існує декілька центрів сили:
НІК – нові індустріальні країни
Центри сили – “локомотиви”, якщо вони не дадуть приростів економічного зростання, економіка не буде розвиватися.
ПРК – промислово розвинені країни.
Характерні ознаки цієї моделі
1. Глобальна трансформація:
– політичних взаємозв’зків
– економічних взаємозв’зків
– соціальної сфери
– способу життя
– масової свідомості
2. Імпульсація зростання світової економіки – синтез імпульсів, що породжують центри сили, а також вторинних імпульсів, що породджують іншт країни
3. Формування загальних цінностей (напр., еконогічна безпека, права людини, інформаційні питання).
Світову економіку як систему характеризують 2 аспекти:
– ієрархічність
– структурність
Матеріальні блага в такій системі розподіленні дуже нерівномірно. Переважна кількість багацтв концентрується в невеликій кількості держав: на США, Німеччину, Японію з 9% світового населення припадає 50% світового капіталу, 33% світової купівельної спроможності.
Світова економіка не може існувати без світового порядку.
Світовий порядок – норми міжнародного, публічного та приватного права, що регулюють відносини між країнами, а також інституції, що втілюють ці норми.
Основні суб’єкти СГ
– національні господарства
– ТНК
– міжнародні інтеграційні об’єднання
Критерії виділення підсистем СГ
1. Рівень економічного розвитку
2. Соціальна структура
3. Тип економічного розвитку
4. Характер зовнішньоекономічних зв’язків
Класифікація груп країн, що входять до СГ
І.1. Перший світ: ПРК
2. Другий світ: перехідні країни
3. Третій світ: країни, що розвиваються
ІІ. Класифікація ООН:
1. ПРК з ринковою економікою
2. країни з перехідною економікою
3. країни, що розвиваються
ІІІ. 1. країни Півночі
2. країни Півдня
IV. За типом індустріального розвитку:
1. постіндустріальні країни (США, найбільші країни Зах. Європи)
2. індустріальні країни (Росія, Україна, Греція тощо)
3. доіндустріальні країни (країни Азії, Африки, Латинської Америки)
23.09.99