Загальна характеристика інституту президента
Президент - одноособовий виборний глава держави в країнах із республіканською формою правління, який обирається її громадянами або парламентом на 4-7 років.
Цей інститут нині є доволі поширеним і конституйований у близько 150 державах світу з понад 200, що існують на сьогодні в світі.
Уперше інститут президента виник у США як результат прагнення до встановлення сильної, але дійсно демократичної державної влади і держави в цілому на противагу монарха. Президент як глава держави є одноособовим інститутом, хоча зустрічаються й інститути колегіального президентства.
Президент, як правило, обирається громадянами відповідних держав шляхом прямих або непрямих виборів. Прямі вибори найбільш характерні для країн із президентською або напівпрезидентською формами правління. Прямими виборами обирається президент і в деяких парламентських державах. Непрямі вибори президента здійснюються як колегіями виборщиків. які обираються населенням (США), так і спеціальними колегіями, до яких входять представники суб'єктів федерації або адміністративно-територіальних одиниць із широкою автономією (ФРН, Індія, Пакистан, Італія).
У більшості парламентських республік президент обирається парламентом, у зв'язку з чим його влада вважається похідною від парламенту. Конституційно-правовий статус президента визначається, як правило, конституціями відповідних держав, а іноді й окремими законами. Ці нормативно-правові акти визначають роль і місце президента в механізмі держави і його взаємовідносини з іншими органами державної влади, порядок заміщення поста президента, його повноваження та відповідальність за порушення конституції, зраду держави тощо.
У кожній окремо взятій країні світу конституційно-правовий статус президента має відмінності залежно від різних видів республіканської форми правління (парламентської, президентської або змішаної форми правління). Навіть якщо обмежитись країнами західної демократії, то президенти є і у президентських, і напівпрезидентських, і парламентських республіках, але їх функції та повноваження різняться.
У більшості країн президенти мають ряд повноважень щодо організації і діяльності органів законодавчої влади. Вони призначають дати виборів у парламенти, скликають їх на сесії, можуть достроково розпускати парламенти з обов'язковим призначенням нових виборів, санкціонують, підписують і оприлюднюють закони, мають право вето - право повернення закону на повторний розгляд парламенту. Президенти мають також право законодавчої ініціативи, право звернення з посланнями до парламенту, які не підлягають обговоренню тощо. Президенти мають значні повноваження також щодо формування й інших органів державної влади та призначення вищих посадових осіб.
У ряді країн президент може видавати нормативні й ненормативні акти, які мають силу закону. Нормативні акти приймаються (видаються), як правило, на основі делегування повноважень парламентом. Водночас президенти мають право оголошувати надзвичайний чи воєнний стан, уводити президентське правління у суб'єктах федерації. У всіх країнах за конституціями президенти є головнокомандувачами, відповідають за безпеку держави як гаранти її цілісності. Ці повноваження президенти здійснюють через раду безпеки або подібні їй органи.
За конституціями більшості країн президенти мають розгалужену систему гарантій своєї діяльності у вигляді отримань і противаг та несуть відповідальність за свої дії. Зокрема, президентам властиві такі інститути отримань і противаг щодо інших органів державної влади: право розпуску парламенту, право вето, право призначення референдуму тощо. Президент, на відміну від монарха, несе конституційну відповідальність за виконання службових обов'язків, за свої дії.
Президент несе відповідальність за навмисне порушення конституції і законів, за державну зраду, заподіяння шкоди державній незалежності, хабарництво, вчинення інших тяжких злочинів. Така відповідальність має переважно форму імпічменту, процедура якого полягає в тому, що обвинувачення президенту формулює й приймає нижня палата парламенту, а рішення про зміщення його з посади приймає сенат. У деяких країнах парламент приймає лише обвинувальний висновок, а судить президента особливий суд (Франція, Польща).