Досвід організації оптової торгівлі в країнах з розвинутою ринковою економікою

Тенденція до укрупнення і об’єднання підприємств, що спостерігається в роздрібній торгівлі та виробничому секторі вимагає відповідних змін і в оптовій торгівлі. Розвинуті економіки створюють мотивацію для крупних учасників ринку, в той же час бажання захопити частку ринку і відсутність фінансової стабільності у дрібних та середніх торгових підприємств сприяє їх об’єднанню. Глобалізація світової економіки робить цю тенденцію визначальною і в інших країнах. Створення різних видів об’єднань, зокрема в оптовій торгівлі США, суттєво збільшило ефективність її функціонування. Так, за 1982-1992 рр. Чисельність працівників, зайнятих в оптовій торгівлі, зросла на 16,3 %, а обсяг оптового товарообороту – в 1,7 рази. Ця тенденція характерна і для нинішнього часу, причому не тільки в США, а й в інших розвинутих країнах. Зарубіжний досвід, зокрема США, свідчить, що існує три категорії основних торговців: 1)Торгові підрозділи і збутові контори фірм товаровиробників, що здійснюють без участі оптових посередників прямий продаж власної продукції; 2)Агенти, комісіонери (оптові посередники), що здійснюють продаж товарів виробника, але не придбавають права власності на них; 3)Оптові торгові посередники, що придбавають право власності і, як правило, закуповують товари для подальшого перепродажу. Найбільша питома вага в оптовому товарообороті припадає на оптових торгових посередників, це основний канал розподілу для кожної з лідируючих асортиментних, з якими працюють оптовики.

18. Стан і основні напрями формування конкурентного середовища в оптовій торгівлі України.

Оптова торгівля– це вид економічної дія-ті в сфері товарного обігу, яка охоплює купівлю-продаж товарів партіями з метою подальшого їх продажу кінцевому споживачу через роздрібну ланку або для безпосереднього виробничого споживання та надання оптовим покупцям послуг. Оптову торгівлю здійснюють: - товаровиробники: -оптові торгові посередники; суб’єкти господарювання, що займаються роздрібною торгівлею. Питома вага оптових підприємств у збуті споживчих товарів за останнє десятиріччя суттєво зменшилась, особливо найбільших оптових підприємств колишньої система Міністерства торгівлі. Аналіз обороту підприємств оптової торгівлі показав, що у загальному його обсязі суттєво переважає продукція виробничо-технічного призначення: у 2002 р на неї припадало 71,4% (207 млрд. грн.), а на споживчі товари лише 28,6% (83,1 млрд. грн..). За останнє десятиріччя було суттєво порушено спеціалізацію оптових підприємств. Вони переорієнтувалися на продаж товарів великої рентабельності та оборотності, а також імпортних, просування яких фінансувалося іноземними партнерами. У 2002 р. у структурі оптового обороту прод товарів товари вітчизняного виробництва складали 80%, а непрод. товарів – 44%. На шляху до кінцевого споживача з’явилась невиправдано велика кількість малих посередників, внаслідок чого зростає ціна товару, а питання його якості, формування оптимального товарного асортименту, оптимізації витрат товароруху при цьому часто залишаються поза їхньою увагою. Почав руйнуватися складський фонд оптових підприємств, оскільки бракує коштів на його реконструкцію та оновлення. Такі процеси та зниження ролі оптових посередників у сфері товарного обігу обумовлено не тільки економічною кризою, яка супроводжувала трансформаційний період в Україні, а й відсутністю обґрунтованої політики щодо посередницької діяльності як з боку держави, так і з боку суб’єктів господарювання. За станом на 1 січня 2003 року на оптовому ринку України функціонувало 459 бірж і майже 69 тис. оптових підприємств, з них 31,6 тис. здійснювали оптову торгівлю споживчими товарами; приблизно 500 спільних посередницьких підприємств, заснованих на змішаній формі власності, у тому числі х іноземними інвестиціями; 559 підприємств з 100% іноземним капіталом. Позитивним є те, що вже створене певне конкурентне середовище, але збільшення кількості підприємств відбувається за рахунок малих посередницьких підприємств, що негативно відображається на якості надання посередницьких послуг.

Отже, стратегічні напрямки розвитку оптової торгівлі в Україні: -створення різноманітної структури оптових підприємств за функціональним призначенням, розміром, спеціалізацією, зоною діяльності, організаційно-правовими формами господарювання.; -прискорення розвитку оптових продовольчих ринків; -розвиток мережі дрібнооптових торгових посередників (для обслуговування малих суб’єктів господарювання), що застосовують самообслуговування і реалізують товари за готівку без доставки покупцям і за більш низькими цінами; -створення різних видів об’єднань, у тому числі на принципах франчайзингу; - формування логістичних систем на ринках, де оптова ланка повинна відігравати активну роль як організатор, інтегратор, координатор процесу управління товарними, інформаційними та фінансовими потоками.