Заміщення по атому вуглецю

Пірол являє собою електрононадлишкову систему і тому легко вступає в реакції з широким набором електрофілів. Заміщення переважно йде в α-положення, хоча можна отримати і продукти заміщення в β-положенні і полі заміщені сполуки.

Атака піролу E+ призводить до утворення продуктів заміщення в α- і β- положення з утворенням катіонів 14 і 15, перехідний стан 14 є нижче за енергією за 15, а резонансні структури ілюструють ступінь делокалізації в обох катіонах.

Перевага SE в α-положення можна проілюструвати на прикладі протонування піролу: для катіона 16 (α-положення) рКа = - 3,60 , а для альтернативного катіона 17 (β-положення) рКа = -5,90, звідки слідує мала імовірність його існування в рівновазі.


 

Хоч 17 знаходиться в дуже малій концентрації, його реакційна здатність значно більша, ніж у катіону 16, і, як електрофіл, атакує непротоновану молекулу піролу і в результаті послідовності цих реакцій утворюється полімер.

В інших SE реакціях пірол проявляє себе, як сильно ароматичну нуклеофільну сполуку. Реагенти треба підбирати так, щоб не піддавати пірол дії сильних окисників, яке призводить до його полімеризації.

Табл. 14. Електрофільне заміщення в піролі.

Особливо важливою в хімії піролу можна назвати реакцію формулювання, бо пірол – 2 – карбоксальдегіди використовують в синтезах порфіну. Для введення формільної групи широке значення набула реакція Вільсмейєра. Близька їй реакція за Губеном – Фешем, в котрій взаємодія RCN і HCl призводить до електрофілу . Цей електрофіл може атакувати різноманітні піроли (в тому числі дезактивовані замісниками) з утворенням після гідролізу ацильваних піролів.

Інший важливий тип SE заміщення – реакція з альдегідами та кетонами в присутності кислого каталізатора – реакція Ерліха (рис. 26).

У випадку піролу ці реакції часто приводять до утворення полімерів, хоча реакція Ерліха використовується як для піролу, так і для його заміщених аналогів. З простішими альдегідами і кетонами (ніж на рис. 26)також утворюється катіон типу (18), але він, як електрофіл, атакує іншу молекулу піролу. Послідовність цих реакцій для 5 – незаміщеного піролу може привести в кінцевому рахунку до утворення полімеру.


 

Рис. 26. Реакція Ерліха.

При взаємодії піролу з PhCHO на повітрі з малим виходом утворюється тетрафенілпорфірин (19) (рис. 27).

Рис. 27.

Електронодонорний замісник в α(2)-положенні направляє електрофільну атаку в положнення 3 або 5, тоді як електроноакцепторна група – в основному у положення 4 і в незначній мірі у положення 5. Замісники при атомі азоту впливають значно слабше, об’ємні чи сильноелектроноакцепторні замісники орієнтують SE заміщення в β- положення. Часто в синтезах використовують силюлований пірол 20 бо він активно моно- і дибромується виключно β- положення (рис. 28)

Рис. 28.

N-силіліруванні бром піроли використовують для синтезу інших β- заміщених піролів з літійорганікою.

Наявність спряженої електроноакцепторної групи в циклі понижає реакційну здатність по відношенню до електрофілів і дозволяє краще контролювати заміщення.

1 – пірилмагнійгалогенід реагує з електрофілами в неполярних розчинниках з утворенням в основному 2-заміщених, хоч часто отримують 3- і дизаміщені (рис 29).

Рис. 29. Ацилювання 1 – пірилмагнійхлориду.

Літіювання N-заміщених піролів в α-положення дозволяє вводити в ці положення замісники у специфічнах і контрольованих умовах (рис. 30):

Рис. 30. Використання 2-літійпіролів для специфічного заміщення.(1)-гептаналь; (2) - NiCl2; (3) – PhBr, PdCl2, Ph2P(CH2)4PPh2.