Консультування соціального педагога щодо забезпечення рекомендації стосовно медичного обслуговування
Рекомендація щодо медичного обслуговування
Генеральна конференція Міжнародної організації праці,
що скликана у Філадельфії Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібралася 20 квітня 1944 року на свою двадцять шосту сесію,
постановивши прийняти ряд пропозицій стосовно установ медичного обслуговування, що є частиною четвертого пункту порядку денного сесії,
вирішивши надати цим пропозиціям форми рекомендації,
ухвалює цього дванадцятого дня травня місяця тисяча дев’ятсот сорок четвертого року нижченаведену Рекомендацію, яка називатиметься Рекомендацією 1944 року щодо медичного обслуговування:
беручи до уваги, що в Атлантичній хартії передбачається “тісна співпраця між усіма країнами в економічній галузі з метою забезпечити для всіх кращі умови праці, економічний розвиток та соціальне забезпечення”,
Конференція радить членам Організації, як тільки умови в країні дадуть таку змогу, застосовувати нижченаведені принципи, розвиваючи ці установи медичного обслуговування з метою здійснення п’ятого принципу Атлантичної хартії і на запит Адміністративної ради подавати Міжнародному бюро праці доповіді щодо заходів, вжитих для впровадження в життя цих принципів.
I. Загальні принципи
Основні риси служби медичного обслуговування
1. Служба медичного обслуговування повинна забезпечити кожній особі медичний догляд з боку осіб з медичною і суміжними з нею професіями, а також усі інші види послуг, які надаються лікувальними закладами:
a) для відновлення здоров’я, запобігання розвиткові хвороби та полегшення страждань хворої особи (лікувальне обслуговування) і
b) для охорони та зміцнення здоров’я (профілактичне обслуговування).
2. Вид і обсяг обслуговування, що його надає служба, визначається законодавством.
3. Органи влади чи установи, які відають медичним обслуговуванням, повинні забезпечувати особам медичний догляд, використовуючи з цією метою послуги осіб медичної та суміжних з нею професій, а також організуючи медичне обслуговування в лікарнях та інших лікувальних закладах.
4. Витрати на медичне обслуговування повинні покриватися колективно шляхом внесення встановлених періодичних внесків, які можуть мати форму членських внесків на соціальне страхування чи форму податків або являти собою поєднання цих двох засобів.
Види служб медичного обслуговування
5. Медичні послуги повинні надаватися або відповідною службою медичного обслуговування, яка перебуває у віданні органу соціального страхування, разом із додатковою участю соціальної допомоги щодо незаможних осіб, ще не охоплених системою соціального страхування, або державною службою медичного обслуговування.
6. Якщо медичне обслуговування здійснюється службою органу соціального страхування, то:
a) кожна особа, що сплачує страхові внески, її чоловік, дружина і діти, які перебувають у неї на утриманні, та інші утриманці, визначені національним законодавством, а також будь-яка особа, застрахована на підставі сплати за неї внесків, повинна мати право на отримання всіх видів медичних послуг, що надаються цією службою;
b) незастраховані особи, якщо вони не в змозі дістати медичну допомогу за свій рахунок, повинні отримувати її як соціальну допомогу;
c) ця служба повинна фінансуватися за рахунок внесків застрахованих осіб і внесків їхніх роботодавців, а також за рахунок субсидій з державних фондів.
7. Якщо медичне обслуговування забезпечується державною службою медичного обслуговування, то:
a) кожний член колективу повинен мати право на отримання всіх видів медичних послуг, які надаються цією службою;
b) медична служба повинна фінансуватися за рахунок коштів, отриманих шляхом стягнення прогресивного податку, що збирається спеціально для фінансування служби медичного обслуговування або для фінансування всіх служб охорони здоров¢я, чи за рахунок загальних державних прибутків.
II. Сфера застосування
Поширення обслуговування на все населення
8. Медичне обслуговування повинно поширюватись на всіх членів колективу, незалежно від того, мають вони прибуткову роботу чи ні.
9. Якщо обслуговування поширюється лише на одну категорію населення чи на певний район, або якщо система, заснована на внесках, є чинною для інших галузей соціального страхування і є можливість охопити в майбутньому страхуванням все населення чи більшу його частину, то запровадження системи соціального страхування може вважатися за доцільне.
10. Якщо медичне обслуговування повинно поширюватися на все населення у цілому і якщо бажано об’єднати таке обслуговування із загальними службами охорони здоров’я, то введення державної системи медичного обслуговування може вважатися за доцільне.
Здійснення медичного обслуговування з боку органів
соціального страхування
11. Якщо медичне обслуговування здійснюють органи соціального страхування, всі члени колективу повинні мати право, як застраховані особи, на користування послугами або, чекаючи поширення на них режиму страхування, повинні мати право на медичний догляд за рахунок компетентного органу влади, якщо вони не мають матеріальної можливості дістати послуги за свій власний рахунок.
12. Усі дорослі члени колективу (тобто усі особи, за винятком дітей, відповідно до наведеного у параграфі 15 визначення) з доходами не нижче від прожиткового мінімуму повинні сплачувати внески на страхування; чоловік або жінка, які перебувають на утриманні особи, що сплачує внески, вважаються застрахованими у разі сплати цього внеску, розмір якого не може бути збільшено з цього приводу.
13. Усі інші дорослі особи, які мають можливість довести, що їхні доходи є нижчими за прожитковий мінімум, а також незаможні повинні мати право на медичне обслуговування як застраховані, причому страховий внесок за них повинен сплачувати компетентний орган влади. Компетентний орган влади встановлює в кожній країні розмір прожиткового мінімуму.
14. Якщо дорослі особи не мають можливості сплачувати внески і не застраховані у передбаченому параграфом 13 порядку, вони повинні мати право на отримання медичних послуг за рахунок компетентної влади.
Надання медичних послуг державною службою
18. Якщо медичне обслуговування забезпечується державною службою, то здійснення медичного догляду не повинно супроводжуватися ніякими умовами, наприклад, сплатою податків чи перевіркою засобів існування, і всі повинні мати рівні права на отримання медичного догляду.
III. Надання медичних послуг і його координація
із загальними службами охорони здоров¢я
Охоплення послугами
19. Особи, які отримують медичні послуги, повинні мати можливість отримувати в будь-який час профілактичний і лікувальний догляд, раціонально організований і, якщо це можливо, координований із загальними службами охорони здоров’я.
Постійна можливість отримання повного догляду
20. Усі члени колективу, на яких поширюються послуги, повинні мати право в будь-який час і в будь-якому місці користуватися повним профілактичним і лікувальним доглядом на рівних засадах і без якихось перешкод чи обмежень адміністративного, фінансового чи політичного плану та без усяких інших труднощів, які не стосуються стану здоров’я.
21. Обслуговування лікарями з загальних хвороб і лікарями-спеціалістами як хворих, що перебувають у лікарнях, так і амбулаторних хворих (куди входить догляд удома); лікування зубів; догляд, який надають медичні сестри вдома, в лікарні чи в будь-якому іншому лікувальному закладі; догляд, що здійснюють дипломовані акушерки і будь-який догляд у період материнства удома чи в лікарні; утримання в госпіталі, в будинку для осіб, які видужують, в санаторії чи в іншому лікувальному закладі; по можливості забезпечення потрібними хірургічними засобами (серед яких протези), а також догляд з боку всіх інших осіб, які визнаються на підставі закону такими, що належать до суміжної медичної професії.
22. Будь-який догляд і забезпечення повинні бути в розпорядженні заінтересованих осіб у будь-який час та без обмежень строку, оскільки є конче потрібними, а надання їх повинно залежати лише від міркувань лікаря і здійснюватися в обсязі розумних обмежень, що випливають з технічної організації служби.
Раціональна організація медичного обслуговування
27. Особам, яких обслуговують, треба надавати максимальний медичний догляд, забезпечуючи найбільш можливу економію та ефективність шляхом поєднання знань, персоналу, обладнання й інших ресурсів служби, а також шляхом встановлення контакту і тісного співробітництва між усіма членами медичної і суміжних з нею професій та організаціями.
28. Для забезпечення успішного національного медичного обслуговування потрібна повна готовність брати в ньому участь якомога більшої кількості членів медичної і суміжних з нею професій. Кількість лікарів з загальних хвороб і лікарів-спеціалістів, стоматологів, медичних сестер і членів інших професій, що співробітничають зі службою, має бути узгоджено з розміщенням та з вимогами осіб, які користуються медичними послугами.
29. Лікарі з загальних хвороб повинні мати у розпорядженні потрібне обладнання для діагностики і надання допомоги, зокрема лабораторії та рентгенологічні кабінети; для обслуговування хворих лікарі з загальних хвороб повинні мати можливість звертатися за порадами й послугами до лікарів-спеціалістів, медичних сестер і акушерок, фармацевтичних та інших допоміжних служб, а також мати можливість влаштувати хворого до лікарні.
30. Служба повинна мати повне і сучасне технічне обладнання з усіх спеціальностей, зокрема стоматологічне обладнання; вона повинна надавати лікарям-спеціалістам всі можливості для роботи в госпіталях і для проведення дослідницької роботи, а також надавати в їхнє розпорядження, через лікаря з загальних хвороб, будь-які додаткові послуги для хворих, які не перебувають у лікарні, як наприклад, догляд медсестер.
31. Для досягнення цієї мети догляд бажано надавати в процесі спільної роботи лікарів у різних амбулаторіях, які працюють у тісному зв’язку з госпіталями.
Співробітництво із загальними службами охорони здоров’я
42. Особи, які користуються медичними послугами, повинні мати в своєму розпорядженні всі загальні служби охорони здоров’я, тобто користуватися послугами служб, які дають можливість всьому колективу або окремим групам осіб засоби поліпшення й охорони здоров’я до того, як виникне загроза здоров’ю; такі послуги повинні надаватися членами медичної і суміжних з нею професій або іншим чином.
43. Медичні послуги повинні забезпечуватися у тісному співробітництві із загальними службами охорони здоров’я шляхом встановлення тісного співробітництва між страховими установами, що надають медичні послуги, та органами влади, які відають загальними службами охорони здоров’я, або шляхом об’єднання служб медичного обслуговування і загальних служб охорони здоров’я в єдину службу державної охорони здоров’я.
44. Слід прагнути до координації діяльності на місцевому рівні служб медичного обслуговування і служб охорони здоров’я чи то шляхом створення центрів медичного обслуговування поблизу місця розміщення управлінь загальних служб охорони здоров’я, чи то шляхом створення спільних центрів для загального управління всіма службами охорони здоров’я чи їхньою більшістю.
45. Члени медичної і суміжних з нею професій, які співробітничають із службою медичного обслуговування і працюють в медичних центрах, можуть бути залучені до надання такої загальної медичної допомоги, яку успішно може надавати той самий персонал, враховуючи щеплення, медичний огляд учнів та осіб інших категорій, консультації для вагітних жінок і матерів немовлят, а також інший догляд такого роду.
IV. Якість послуг
Оптимальні норми медичного обслуговування
46. Установи медичного обслуговування повинні націлюватися на здійснення якісного догляду, враховуючи важливе значення стосунків між лікарем і хворим та професійної й особистої відповідальності лікаря, захищаючи разом із тим інтереси особи, яка дістає догляд, і кваліфікованого персоналу, який співробітничає з установою.
Вибір лікаря і постійність догляду
47. Особа, яка користується медичними послугами, має право вибирати лікарів з загальних хвороб, які перебувають у розпорядженні відповідної установи поблизу місця проживання цієї особи (домашнього лікаря); вона повинна мати таке саме право вибирати лікаря для своїх дітей. Ці принципи мають однаково застосовуватися щодо вибору домашнього стоматолога.
48. Якщо обслуговування доручається центрам охорони здоров’я, то особа, яка дістає послуги, повинна мати право вибирати центр, розташований на зручній відстані від місця її проживання, і вибрати для себе та своїх дітей лікаря і стоматолога серед лікарів з загальних хвороб і стоматологів, які працюють у цьому центрі.
49. У разі відсутності центру охорони здоров’я, особа, яка дістає медичні послуги, повинна мати право вибирати собі домашнього лікаря чи стоматолога серед лікарів з загальних хвороб і серед стоматологів, які співробітничають із цим центром, а також лікувальні кабінети, розташовані на зручній відстані від місця її проживання.
Норми кваліфікації і професійних знань
66. Щодо професій, за якими спеціалісти співробітничають зі службою, потрібно мати й підтримувати найвищий рівень кваліфікації і знань, для чого слід пред’являти вимоги стосовно суворого дотримання умов наукової та практичної підготовки і допуску до роботи за професіями; водночас слід стежити за тим, щоб установи підтримували й удосконалювали свою кваліфікацію.
67. Лікарі, які беруть участь у роботі служби, повинні мати достатню підготовку в галузі соціальної медицини.
68. Для того, щоб здобути право працювати у службі медичного догляду як цілком кваліфіковані лікарі чи стоматологи, студенти-медики і студенти стоматологічних курсів повинні проходити стажування як асистенти у центрах охорони здоров’я чи в лікувальних кабінетах, особливо в сільських районах, під наглядом і керівництвом лікарів.
V. Фінансування служби медичного обслуговування
Створення фонду фінансування служби
соціального страхування
75. Максимальний розмір членського внеску, який сплачується зацікавленою особою, не повинен перевищувати такої частки її прибутку, яка у застосуванні до прибутків усіх застрахованих осіб, узятих разом, становить суму, що дорівнює передбачуваній вартості медичного обслуговування, куди входить обслуговування утриманців, визначених у параграфі 6.
76. Членський внесок, що сплачується кожною застрахованою особою, повинен становити таку частку максимального внеску, яка може бути сплачена застрахованою особою без надмірного обтяження для неї.
Створення фонду для фінансування державної
служби медичного обслуговування
84. Витрати на медичне обслуговування повинні покриватися за рахунок державних фондів.
85. У разі, якщо медичне обслуговування поширюється на все населення у цілому і якщо всі служби охорони здоров’я належать до однієї й тієї самої адміністрації у центрі чи в областях, вважається за доцільне, щоб витрати на медичне обслуговування покривалися за рахунок загальних доходів держави..
90. Доцільно, щоб особливий податок збирався органами влади, які відають збиранням загального прибуткового податку, а у разі його відсутності – владою, яка збирає місцеві податки.
Створення капітальних фондів
91. Крім передбачення загальних ресурсів для фінансування медичного обслуговування, треба вживати заходів щодо використання активів установ соціального страхування або фондів з інших джерел для покриття надзвичайних витрат, пов’язаних із розширенням і поліпшенням обслуговування, шляхом побудови та обладнання госпіталів чи інших медичних центрів.
VI. Контроль і керування службою
медичного обслуговування
Єдність служб охорони здоров’я і демократичний контроль
92. Усі служби медичного обслуговування і загальної охорони здоров’я повинні контролюватися центральним органом і керуватися у межах санітарного округу, як це визначено в параграфі 24; особи, які користуються послугами служби медичного обслуговування, а також особи медичної і суміжних з нею професій повинні допускатися до участі в управлінні цією службою.
Єдине адміністративне керівництво у центрі
93. Орган центральної влади, що уособлює колектив, повинен формулювати політику в галузі охорони здоров’я, наглядати за службами медичного обслуговування і загальними службами охорони здоров’я, за умови консультації і співробітництва з представниками медичної і суміжних з нею професій щодо всіх професійних питань, а також за умови консультації з особами, які отримують послуги, стосовно загальних принципів і управління службою медичного обслуговування.
94. Якщо медичне обслуговування поширюється на все населення в цілому чи на більшість населення, і якщо всі служби медичного обслуговування і загальної охорони здоров’я контролюються або належать до відання центрального державного органу, то начальник цього органу може вважатися особою, яка репрезентує населення, що отримує послуги.
Управління на місцях
104. Управління службами медичного обслуговування та загальної охорони здоров’я на місцях має бути об’єднано чи скоординовано за округами, створеними з цією метою відповідно до параграфа 24, і медичне обслуговування в кожному окрузі має бути кероване органами, що репрезентують осіб, котрі дістають медичні послуги, або за допомогою таких органів за участю представників медичної і суміжних з нею професій чи за сприяння таких представників для захисту інтересів осіб, які дістають медичне обслуговування та осіб відповідних професій, а також для забезпечення технічної ефективності обслуговування і професійної свободи лікарів, які в ньому працюють.
105. Якщо медичне обслуговування поширюється на все населення санітарного округу чи на більшу його частину, вважається за доцільне, щоб усіма службами медичного обслуговування і загальної охорони здоров’я керував єдиний окружний орган влади.
Право оскарження
112. Особи, яких обслуговують, або члени медичної і суміжних з нею професій, які подали скарги до згаданого в параграфі 63 арбітражного суду, повинні мати право оскаржити постанови цього органу y незалежній судовій інстанції.
113. Члени медичної і суміжних з нею професій, до яких згаданий в параграфі 64 орган нагляду застосував дисциплінарне стягнення, повинні мати право оскаржити рішення цього органу у незалежній судовій інстанції.
114. Якщо згаданий у параграфі 64 орган нагляду не вживає заходів дисциплінарного стягнення за поданою йому відповідно до параграфа 65 арбітражним органом справою, заінтересовані сторони повинні мати право оскаржити це рішення у незалежній судовій інстанції.