Міжнародні фінансові інститути 1 страница

Національні за своїм походженням фінансові ресурси стають міжнародними та використовуються економічними агентами завдяки сучасній міжнародній системі перерозподілу фінансових ресурсів, яка складається з двох головних елементів:

Ф міжнародного ринкового механізму;

® міжнародного офіційного (позаринкового) механізму.

т- Функціонування міжнародного ринкового механізму передбачаєакумулювання та перерозподіл національних за походженням фінансових ресурсів на міжнародному ринку боргових зобов'язань. # Офіційний (позаринковий) механізм перерозподілу фінансових ресурсів охоплює офіційну міжнародну фінансову допомогу розвиткові країни, рух офіційних золотовалютних резервів, потоки з фінансування зовнішнього боргу. Формування та становлення позаринкового механізму відбувалося в основному в повоєнні роки, а отже, подібно до ринкового механізму, відбиває інтеграційні тенденції розвитку міжнародних валютно-фінансових відносин. Але, на відміну від ринків, цей механізм враховує нерівномірність економічного розвитку країн і ґрунтується на принципах лібералізації суспільно-економічного

Міжнародні фінанси 497


життя, офіційно декларованих головними промислово розвинутими країнами після Другої світової війни. Потоки офіційної міжнародної допомоги спрямовуються переважно у країни, що розвиваються, та постсоціалістичні країни.

У рамках офіційного перерозподілу рух фінансових ресурсів між позичальниками і кредиторами регулюється через міжнародні фінансові організації (МФО) глобального та регіонального рівнів.

из* Міжнародні валютно-кредитні та фінансові організації єважливою складовою сучасної інституційної структури світових валютно-фінансових відносин. Виникли вони після Другої світової війни (за винятком Банку міжнародних розрахунків, який був заснованим ще 1930 p.), їх функціонування та розвиток є одночасно важливою передумовою та елементом механізму поглиблення світогосподарських зв'язків у цілому.

Міжнародні фінансові інституції виникли внаслідок дії цілої низки загальних та спеціальних чинників. До чинників виникнення МФО слід віднести:

>> поглиблення інтернаціоналізації господарського життя;

> вихід відтворювального процесу за національні кордони;

У швидкий розвиток і посилення ролі транснаціональних корпо
рацій та банків у світовій економіці; \

> активізацію міждержавного та наднаціонального регулювання всіх форм сучасних міжнародних економічних відносин;

> необхідність створення організаційних основ міждержавного механізму спільного вирішення країнами валютно-фінансових проблем світогосподарського розвитку.

Метою діяльності МФО є:

* стабілізація і розвиток системи міжнародних фінансів та світової економіки в цілому;

—► міждержавне валютне та кредитно-фінансове регулювання;

—► розробка та координування стратегії й тактики розвитку світової валютно-фінансової та кредитної системи;

—► акумуляція фінансових ресурсів та їх використання з метою забезпечення стабільності національного, регіонального та світового економічного розвитку.

из* Основними функціями МФО є регулювання міжнародних валютно-кредитних та фінансових відносин, реалізація фінансових проектів, обговорення і розробка спільної позиції та рекомендацій у цій сфері, збір інформації, видання науково-практичноі літератури.

Тема 14


Залежно від критерію класифікації МФО поділяються:

> за характером діяльності - наміждержавні (міжурядові) та неурядові ;

> за колом компетенції-на загальної компетенції та спеціальної компетенції;

 

> за характером повноважень - на міждержавні, міждержавні з окремими наднаціональними повноваженнями і наддержавні, наднаціональні;

> за умовами прийому в члени - відкриті та закриті;

> за сферою діяльності - глобальні, регіональні та двосторонні;

> за функціями - універсальні та спеціалізовані.

+ До глобальних організацій належать передусім спеціалізовані інститути ООН - Міжнародний валютний фонд та Група Всесвітнього банку, а також ГАТТ-COT (Генеральна угода з тарифів і торгівлі - Світова організація торгівлі).

+ До регіональних міжнародних фінансових організацій належать насамперед регіональні банки розвитку (Європейський банк реконструкції й розвитку - ЄБРР, Міжамериканський банк розвитку - МаБР, Африканський банк розвитку - АфБР, Азійський банк розвитку - АзБР) і регіональні валютно-кредитні та фінансові організації (Європейський центральний банк - ЄЦБ, Європейський інвестиційний банк - ЄІБ, Європейський фонд розвитку - ЄФР тощо). Виникнення регіональних фінансових інституцій зумовлене посиленням ролі країн, що розвиваються, у світовій економіці; специфічними потребами регіонального розвитку; переміщенням основних потоків іноземних приватних інвестицій у промислово розвинуті країни.

За характером повноважень МФО поділяються на три типи: міжнародні організації, які здійснюють координаційні функції; міжнародні організації, які виконують окремі наднаціональні функції; наддержавні (наднаціональні) організації.

cs- МФО координаційного типу поділяють повноваження з державою. Вони різняться співвідношенням повноважень та механізмами регулювання. Як правило, організація має право зобов'язувати своїх членів без їх згоди та проти їх згоди шляхом обов'язкових рішень більшістю голосів. До таких організацій належать, наприклад, більшість установ ООН, які займаються валютно-фінансовими проблемами.

в^ Повноваження МФО з окремими наднаціональними функціями

обмежуються певними сферами. В установчих документах таких

Міжнародні фінанси 499


організацій прямо обмежується компетенція держав-учасниць в окремих сферах, ухвалення рішень державами в цих сферах можливе тільки за згоди міжнародної організації. Це, зокрема, Міжнародний валютний фонд (МВФ) та Міжнародний банк реконструкції й розвитку (МБРР).

ваг Нарешті, специфіка наднаціональних МФО полягає у створенні обов'язкових для держав-учасниць правил та норм, механізмів контролю та спонукання до виконання цих правил. Ці особливості у сфері регулювання валютно-фінансової та кредитної політики притаманні Європейському Союзові, Європейському валютному союзові, Європейському центральному банку.

Міжнародні фінансові інституції відіграють вагому роль у процесі
глобалізації світового господарства. З одного боку, саме їх
виникнення є наслідком розвитку об'єктивних процесів поглиблення
міжнародного поділу праці, і в цьому аспекті вони можуть
розглядатися як особлива форма вияву економічної глобалізації. З
іншого боку, міжнародні фінансові структури безпосередньо
впливають на цей процес, створюючи валютно-фінансові пере
думови більш інтенсивного світового обміну товарами, послугами,
капіталом та робочою силою. Тому діяльність цих інституцій є
важливим чинником глобалізації світового господарства. J

МФО впливають на глобалізацію світового господарства за кількома напрямами:

© процес глобалізації безпосередньо пов'язаний з лібералізацією міжнародної торгівлі, поточних платежів та руху капіталу. Діяльність міжнародних фінансових організацій спрямована на зменшення або усунення бар'єрів та обмежень у валютно-фінансовій сфері, що значно підвищує ефективність розміщення ресурсів, у тому числі й через міжнародні потоки факторів виробництва. Так, до кінця минулого століття більшість країн-членів МВФ скасувала валютні обмеження на міжнародні поточні операції. Таким чином, МВФ виконав свою основну "системну функцію". Проблемами регулювання міжнародних капітальних операцій займаються Організація економічного співробітництва й розвитку (ОЕСР), частково Міжнародний валютний фонд (МВФ) та Світова організація торгівлі (СОТ); © окремі МФО концентрують значні ресурси, частка яких уже є помітною в глобальних фінансах. Спираючись на вагому фінансову базу, ці інституції використовують їх з метою полегшення пристосування національних економік до

Тема 14


міжнародної конкуренції, відкриття внутрішніх ринків, стабілізації національних грошових систем; ® МФО мають разгалужену систему функцій, які охоплюють практично весь спектр функціонування світових фінансів: консультації, обмін інформацією, розробка спільних позицій, надання фінансової допомоги, врегулювання національних та регіональних фінансових криз, фінансування національних програм розвитку, структурних перебудов тощо. Доповнюючи одна одну за функціями та сферами діяльності, міжнародні фінансові організації формують інституційну основу механізму регулювання глобальних фінансів, центральне місце в якому належить Міжнародному валютному фонду.

Зупинимося на фінансових аспектах діяльності деяких міжнародних фінансово-кредитних інститутів.

Міжнародний валютний фонд

Міжнародний валютний фонд почав свою діяльність 1 березня 1947 р. Цій події передували перемога країн антигітлерівської коаліції у Другій світовій війні, однією з головних передумов розв'язання якої були, на думку багатьох американських та англійських учених, глибокі й тривалі потрясіння на світових фінансових і товарних ринках.

Кон'юнктурна недалекоглядна зовнішньоекономічна політика більшості європейських країн у 30-х роках сприяла поширенню кризових явищ у міжнародному просторі, що привело до поглиблення економічної кризи у світовому масштабі. Спричинений цією кризою параліч системи міжнародного кредиту (особливо довгострокового) супроводжувався стихійним переміщенням величезних мас "гарячих" грошей у пошуках прибутку та (або) притулку, нестабільністю платіжних балансів та валютних курсів і, в кінцевому підсумку, переростанням валютних суперечностей у валютну війну, основними інструментами проведення якої в усіх європейських країнах (крім Швейцарії) стали валютні інтервенції, валютний демпінг, валютні обмеження та створення валютних блоків.

Відвернення можливості повторення валютно-фінансових криз у майбутньому і стало пріоритетною проблемою, для вирішення якої в липні 1944р. в американському містечку Бреттон-Вудсі на міжнародній валютно-фінансовій конференції ООН зібралися представники країн-переможниць. На розгляд делегатам Бреттон-Вудської конференції було подано два плани реорганізації валютно-фінансових відносин, підготовлені експертами США і Великої Британії.

Міжнародні фінанси


Перший (дата публікації - 7 квітня 1943 р.) план - створення міжнародного стабілізаційного фонду - був розроблений заступником міністра фінансів США Гаррі Декстером Байтом. Лейтмотивом цього плану стало прагнення США усунути перепони в міжнародній торгівлі за умови недопущення виникнення всесвітніх наднаціональних органів влади. Планом передбачалося укладання багатосторонньої валютної угоди між США та їхніми союзниками з метою заснування стабілізаційного фонду в розмірі 5 млрд дол., внески до якого мали робитися золотом і державними цінними паперами країн-учасниць. Основною метою пропонованого фонду, ресурси якого мали надаватися в короткострокові позики країнам-учасницям для фінансування дефіцитів їхніх платіжних балансів, проголошувалася допомога в стабілізації валютних курсів, скороченні тривалості та міри нерівноваги платіжних балансів, а також сприяння пожвавленню зовнішньої торгівлі й виробництва, послаблення валютних обмежень і скасування інших дискримінаційних заходів; головним ворогом було визначено протекціонізм.

У більш амбіційному плані Джона Мейнарда Кейнса (поданому в тому ж 1943р. Міністерству фінансів Великої Британії під назвою "Пропозиції зі створення Міжнародного компенсаційного союзу") пропонувалася розбудова багатосторонньої платіжної системи і встановлення колективної відповідальності за впорядкування та врегулювання міжнародних валютних і платіжних відносин. Для цього передбачалося заснувати міжнародний кліринговий союз, який би емітував власну валюту. Ці світові кредитні гроші, прирівняні до певної кількості золота, мали стати єдиним міжнародним засобом ліквідності й замінити золото, виступаючи при цьому в ролі бази для визначення валютних паритетів національних валют. Сальдо взаємних розрахунків через кліринговий союз мало, за проектом Кейнса, покриватися за допомогою автоматичних взаємних кредитів країн - членів союзу.

Пропонована Кейнсом методика обчислення квот членів союзу та "анти золота" спрямованість планів створення нової міжнародної рахункової валютної одиниці віддзеркалювали прагнення Великої Британії зберегти незалежність своєї валютної політики від Сполучених Штатів, де на той час було акумульовано майже 3/4 офіційних запасів золота всього капіталістичного світу. Та безумовне на той період американське лідерство як у політичній, так і в економічній та фінансовій сферах не залишало жодного шансу на узгодження плану Кейнса.

Після тривалого (з 1 по 29 липня) і бурхливого обговорення на Бреттон-Вудській валютно-фінансовій конференції ООН проект

Тема 14


КейнсЪ Йув розкритикований експертами США й офіційно відхилений, а за основу розбудови повоєнної валютної системи прийнято план Байта.

Інституційною основою реалізації узгодженого плану стали, згідно з досягнутими у Бреттон-Вудсі домовленостями, дві міжнародні фінансові організації: Міжнародний валютний фонд і Всесвітній банк.

ваг У загальному вигляді мета МВФ, визначена в ст. 1 Статуту Фонду, полягає в сприянні:

> міжнародній валютній співпраці;

> розвитку і гармонійному зростанню міжнародної торгівлі, що має стимулювати розвиток виробничих ресурсів, встановлення і підтримку високого рівня зайнятості та збільшення реального прибутку;

> стабільності валютного обміну, усуненню причин для породженого конкуренцією знецінення валют та для обмежень валютного обміну, що перешкоджають розвиткові світової торгівлі;

> встановленню і підтримці багатосторонньої системи розрахунків за поточними операціями.

Крім того, цілями Фонду визначено:

> надання із власних ресурсів фінансової підтримки членам Фонду в їхніх намаганнях досягти зовнішньої платіжної рівноваги без уживання заходів, потенційно небезпечних для національного та (або) міжнародного добробуту;

> обмеження і зменшення діапазону порушень рівноваги платіжних балансів.

Досягнення встановлених цілей має забезпечуватися виконанням Фондом консультативних, регулятивних та фінансових функцій у валютно-фінансовій сфері.

Серед функцій Фонду важливе місце належить функції нагляду за політикою країн-членів щодо дотримання зобов'язань згідно зі статтями Статуту МВФ. Кожна країна - член МВФ, зобов'язана співпрацювати з Фондом з метою впорядкування валютних режимів та сприяння стабільності системи обмінних курсів. Конкретні зобов'язання держав передбачають проведення ними економічної та фінансової політики, спрямованої на стимулювання економічного зростання за умов зваженої стабільності цін, упорядкованих економічних та фінансових базисних передумов, запобігання маніпулюванню обмінними курсами або міжнародною валютною системою з метою отримання однобічних переваг у конкуренції з іншими країнами - членами Фонду. Фонд контролює виконання

Міжнародні фінанси 503


кожною державою-членом своїх зобов'язань за допомогою відповідних принципів та процедур нагляду, включаючи жорсткий нагляд за політикою обмінних курсів.

us* Важливим напрямом діяльності Фонду є проведення консультацій відповідно до ст. IV Статуту МВФ. Практично кожен рік Фонд проводить двосторонні дискусії з урядами країн - членів організації, співробітники Фонду приїздять до країни, збирають економічну та фінансову інформацію, обговорюють з офіційними представниками країни проблеми її економічного розвитку та політики. Після повернення до штаб-квартири Фонду вони готують доповідь, яка стає основою для дискусії у правлінні Фонду. У результаті дискусії директор-розпорядник як голова Виконавчого комітету підсумовує точки зору директорів, і цей звіт надсилається керівництву відповідної країни. У цьому документі директори аналізують соціально-економічні успіхи та проблеми країни; вказують на можливі шляхи розв'язання проблем; дають відповідні рекомендації.

vss- Вагому роль у діяльності МВФ відіграють технічна допомога та навчання. Фонд пропонує країнам широкий спектр технічної допомоги, яка охоплює монетарні, податкові, статистичні, юридичні та інформаційні проблеми. Форми надання консультативної" (технічної) допомоги МВФ можуть бути найрізноманітнішими: відрядження до країни, якій вона надається, експерта (чи цілої місії) на строк від кількох місяців до року, відкриття постійних представництв, підготовка економічних звітів чи оглядів, проведення семінарів, нарад та підготовчих курсів для місцевого керівництва, надання "гарячих" (on-line) консультацій та порад співробітниками штаб-квартири тощо. Фонд надає освітні послуги державним службовцям вищого та середнього рівня, а також підприємцям, журналістам та представникам приватного і державного секторів країн - членів МВФ. Технічна допомога та навчання здійснюються відповідними структурами МВФ -Інститутом МВФ, департаментами податкових справ, юридичним, монетарним, статистичним, казначейським, Бюро комп'ютерної служби, а також спеціально заснованим Об'єднаним Віденським інститутом, фундаторами якого стали Банк міжнародних роз- . рахунків (БМР), Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), Міжнародний валютний фонд (МВФ) та Організація економічного співробітництва й розвитку (ОЕСР).

Тема 14


Т

Найбільш знаною функцією МВФ є надання фінансової допомоги.

Процеси розвитку міжнародного поділу праці, глобалізації світового господарства супроводжуються суттєвими змінами в системі цілей та функцій МВФ:

# по-перше, перехід більшості країн до системи плаваючих
валютних курсів унеможливив регулятивний вплив Фонду на
цю сферу міжнародних валютних відносин. Свої зобов'язання
за ст. VII його Статуту, який передбачає відміну валютних
обмежень у міжнародних поточних операціях, визнали 147
країн світу. Фактично це означає ліквідацію обмежень у
міжнародних поточних трансакціях та перехід більшості
країн-членів до вільної конвертованості національних валют,
тобто позбавлення МВФ його основної "системної функції";

• по-друге, досягнення в основному Фондом цієї мети ставить
нові завдання - регулювання валютних обмежень у сфері
міжнародного руху капіталу. Це фактично веде до появи нової
функції Фонду - гарантування платоспроможності країн-
позичальниць у цілому. Поява нової функції МВФ вимагатиме
внесення відповідних змін до його Статуту, а також коорди
нації цієї діяльності з іншими міжнародними організаціями,
зокрема ОЕСР та СОТ;

♦ по-третє, від надання фінансової допомоги з метою ліквідації
тимчасових дефіцитів платіжних балансів Фонд поступово
переходить до використання фінансових інструментів для
структурної перебудови національних економік. Значне місце
в його діяльності вже належить фінансуванню економічних
програм окремих країн. Надаючи фінансову допомогу
країнам, МВФ установлює відповідні кількісні та якісні
показники, досягнення яких повинні забезпечити уряди. Ці
показники визначаються для політики валютного курсу,
внутрішнього кредиту, процентних ставок, бюджетного
дефіциту, політики цін, лібералізації торгівлі, приватизації,
податкової політики, урядових витрат, реформування
фінансового сектора;

♦ по-четверте, у 90-ті роки минулого століття виникла
принципово нова функція МВФ - врегулювання національних
ти регіональних криз фінансових систем, яка передбачає
відміну валютних обмежень у міжнародних поточних
операціях, запобігання їх поширенню. Фактично йдеться про
перебрання Фондом на себе принципово нової функції -
регулятора світової фінансової системи в цілому. Складовими

Міжнародні фінанси 505


стратегії МВФ щодо врегулювання регіональних фінансових
криз наприкінці XX ст. стали посилення нагляду за валютно-
фінансовою ситуацією в окремих країнах (включно з
контролем), мобілізація достатніх за обсягом фінансових
ресурсів з метою вирівнювання диспропорцій, надання
ефективної допомоги біднішим країнам з метою попередження
фінансової кризи.
# по-п'яте, починаючи з 90-х років минулого століття МВФ
відіграє важливу роль у підтримці ринкової трансформації у
постсоціалістичних країнах. Надання фінансової допомоги
цим країнам обумовлюється виконанням їхніми урядами
певних зобов'язань щодо розвитку ринкових відносин, а також
інтеграції національних господарств у світову економіку. У
зв'язку з цим керівництво Фонду контролює процеси
управління економікою в країнах із перехідною економікою.
Мандат на контрольні повноваження в інституційній сфері був
наданий Фонду ухваленою у вересні 1996 р. декларацією
Тимчасового комітету "Партнерство для стабільного
зростання", пізніше доповненою нормативним документом
"Рекомендації з управління", затвердженим Директоратом
Фонду в серпні 1997 p. v

Згідно з рішеннями Бреттон-Вудської конференції, фінансовою основою діяльності МВФ мав стати акціонерний капітал, утворений шляхом оплати кожною країною - членом Фонду виділеної їй кількості акцій.

Угода про створення МВФ набрала чинності наприкінці грудня 1945 р. після того, як її ратифікували 29 країн, а фінансові операції Фонду розпочалися восени 1947 p., коли кількість його членів уже досягла 39.

У перші роки діяльності Фонду єдиним джерелом його кредитів були гроші, внесені акціонерами за акції, продані відповідно до виділених їм квот.

Квоти країн - членів МВФ є унікальним феноменом. Будучи основою формування ресурсів цієї міжнародної організації, вони виконують ще ряд важливих функцій: їхня величина визначає максимальну величину кредитів, на які може розраховувати кожний член Фонду, а також реальні владні повноваження, які ця країна має у керівних органах Фонду. Аналіз квот країн - членів МВФ варто почати з нагадування про те, що 75% розміру своєї квоти кожна країна вносить у своїй національній валюті і лише 25% - у твердій валюті або золотом. Але навіть ці 25 % країна, що внесла їх,

506 Тема 14


може за бажанням відразу повернути собі - без будь-яких умов і без сплати відсотків. Сама можливість автоматичного повернення резервної частки дає підставу вважати її міжнародним ліквідним ресурсом країн - членів Фонду.

Встановлені в МВФ правила оплати акцій зумовили виникнення найсерйознішої проблеми - ліквідності авуарів Фонду.

І

* Авуари - грошові ресурси банку в чужоземних валютах, золоті, що є на його рахунках в закордонних банках.

Засновники МВФ виходили з того, що попит на всі види валют буде рівномірним, тому той чи інший член Фонду постійно користуватиметься всіма національними грошовими одиницями. Проте дуже скоро стало очевидним, що попит у більшості членів Фонду мають валюти менш ніж ЗО із 183 членів Фонду. Відсутність попиту на кредити в решті валют спричинює загострення проблеми ліквідності Фонду: до половини коштів з рахунків МВФ (у тому числі і гривня) взагалі ніким і ніколи не використовуються.

У зв'язку зі специфікою якісного складу авуарів МВФ його керівництво регулярно (раз на 5 років) перевіряє адекватність рівня ліквідності резервів потребі в них. У разі необхідності квоти країн підвищуються або абсолютно - всі однаково відповідно до потреб самого Фонду або відносно - з урахуванням зміни питомої ваги кожної країни у світовій торгівлі. Сукупна величина авуарів Фонду, що становила на момент його створення 7,6 млрд. дол., нині сягає 270 млрд. дол.

Величина квоти члена МВФ є визначальною для розрахунку максимального розміру кредиту, на який може претендувати член Фонду: за правилами МВФ верхня межа кредиту встановлюється в процентному відношенні до квоти. Сумарна величина коштів, що виділяються за різними кредитними лініями членам Фонду, як правило, не може перевищувати суму її внеску більш ніж утроє. Величина квоти визначає також можливості впливу кожного члена Фонду на ухвалення рішень, оскільки, на відміну від класичної міжнародної організації, де кожна країна має один голос, кількість голосів кожної країни - члена МВФ залежить від розміру її внеску.

Відповідно до правил, установлених ще в 1944 p., кількість голосів, що належать кожному з членів Фонду, визначається додаванням до 250 голосів, які кожна країна автоматично отримує при вступі до Фонду, по одному голосу за кожні 100 СПЗ (спеціальні права запозичення) у сумі зробленого нею внеску. Тому кількість голосів, що належать різним країнам, різниться в кілька сотень разів. До найвпливовіших членів МВФ належать разом із Сполученими

Міжнародні фінанси 507


Штатами Японія, яка має 6,33 % голосів, і Німеччина - 6,19 %, а також Франція та Велика Британія, що мають по 5,11 % голосів. У сумі країни ЄС володіють майже 27 % голосів, а всього 24 промислово розвинутим країнам належить 60 % голосів, тоді як на решту країн, кількість яких перевищує 85 % кількості членів Фонду, припадає лише 40 % голосів. Величина квоти України нині становить 1,925 млрд дол. (на момент вступу - 1,364 млрд. дол.), що дає нашій країні право на 13 970 голосів (0,64 % їх загальної кількості - 2 166000) і можливість претендувати на кредити в розмірі, що не перевищує 5,777 млрд. дол. (раніше - 3,98 млрд. дол.).

Розмір квоти членів Фонду є визначальним при формуванні керівних органів МВФ. Керівні органи МВФ складаються з Ради управляючих, Ради директорів та виконавчого директора.

Вищим органом є Рада управляючих, до якої кожний член МВФ призначає на п'ятирічний термін свого управляючого та його заступника. Як правило, представниками кожної країни в Раді є міністри фінансів чи управляючі центральним банком країни. Всі управляючі уповноважені висловлювати офіційну позицію своєї країни і захищати її національні інтереси.

Рада управляючих МВФ збирається раз на рік на спільну з Радою управляючих МБРР сесію і вирішує стратегічні проблеми діяльності Фонду, а також розглядає питання про доцільність внесення змін до Статуту, про прийом нових і виключення старих членів та (або) зміну розмірів їхніх квот, зважує своєчасність нової емісії СПЗ тощо. До компетенції Ради належать також вибори виконавчого директора (директора-розпорядника) на черговий п'ятирічний термін.

Рішення ухвалюється зваженим голосуванням; як уже зазначалося, кількість голосів кожної держави пропорційна розмірові її фінансового внеску до Фонду. Для ухвалення рішень з оперативних питань достатньо простої більшості; для вирішення найважливіших економічних чи політичних проблем необхідна "спеціальна більшість" (відповідно 70 % або 85 % голосів членів МВФ).

Вирішення тактичних питань є компетенцією Ради директорів (Executive Board), яка забезпечує поточне керування фінансами МВФ і має керуватись інтересами цієї організації. Це постійно діючий орган, який збирається в штаб-квартирі МВФ у Вашингтоні у міру необхідності (в середньому 3 рази на тиждень). До складу Ради входить 24 директори, 8 з яких призначаються на національному рівні - вони представляють країни, що мають найвищі квоти (США, Велику Британію, Німеччину, Саудівську Аравію, Францію,


Японію, Китай і Росію), а інші 16 директорів представляють більш або менш однорідні групи країн і вибираються всередині кожної з цих груп країн. Україна входить до однієї групи з Вірменією, Боснією та Герцеговиною, Болгарією, Хорватією, Грузією, Кіпром, Ізраїлем, Македонією, Молдовою, Румунією та Нідерландами (громадянин Нідерландів постійно представляє інтереси всієї групи в Раді директорів).

Кожний директор розпоряджається сумарною кількістю голосів, що належать країнам (країні), які він представляє. Головує на засіданнях директор-розпорядник, що є одночасно і головою Ради директорів. За традицією цю посаду обіймає представник європейської країни. Найдовше (понад половину часу існування цієї посади) її займали громадяни Франції. Зокрема, попередник теперішнього директора Хорста Келера (Horst Koehler) Мішель Камдессю обіймав цю посаду в МВФ з 1987 до 2000 р. Заступником директора-розпорядника так само традиційно має бути американець.

Саме Рада директорів під головуванням директора-розпорядника за Статутом МВФ уповноважена ухвалювати рішення про розподіл кредитних ресурсів Фонду.