Завдання та методичні рекомендації до вивчення теми. Під час вивчення теми студенти повинні усвідомити, що активи являють собою ресурси, які перебувають у розпорядженні підприємства і використання яких веде до

 

Під час вивчення теми студенти повинні усвідомити, що активи являють собою ресурси, які перебувають у розпорядженні підприємства і використання яких веде до збільшення економічних вигод у майбутньому. До них відносять усі існуючі матеріальні цінності, нематеріальні активи та кошти, що належать підприємству на певну дату.

Згідно з П(С)БО 2 ”Баланс” активи підприємства поділяються на оборотні та необоротні активи. Оборотні активи являють собою частину майна підприємства, яка втілена в матеріально-виробничих запасах, не закінчених розрахунках, залишках грошових коштів і фінансових вкладеннях.

У балансі активи підприємства розміщені у трьох розділах:

I розділ – необоротні активи;

II розділ – оборотні активи;

III розділ – витрати майбутніх періодів.

Водночас, п. 10 ІІ(С)Б02 „Баланс” регламентує умови відображення активу в балансі. Тобто, актив відображається в балансі за умови, що оцінка його може бути достовірно визначена й очікується отримання в майбутньому економічних вигод, пов’язаних з його використанням. Активи балансу, як правило, класифікують за трьома ознаками:

- за тривалістю використання;

- за відношенням до об’єктів інвестування;

- за ступенем ліквідності.

Процес управління активами підприємства охоплює ряд ключових елементів:

- формування та управління фінансово-експлуатаційними потребами в обігових коштах;

- управління дебіторською заборгованістю;

- стратегію фінансування поточних активів;

- управління джерелами формування оборотного капіталу;

- управління необоротними активами;

- управління фінансуванням необоротних активів та управління грошовими коштами і короткостроковими вкладеннями.

У п. 4 П(С)Б02 „Баланс” чітко визначено активи, які включено в групу оборотних, а саме "... грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців з дати балансу". Водночас, законодавством визначено, що необоротними активами є активи, що не є оборотними.

Практична діяльність доводить, що політика управління оборотними активами тісно пов’язана з рівнем ефективності поточної діяльності підприємства. Відомо, що проблема розробки дієвої стратегії управління оборотними активам полягає в достатності оборотних активів, механізму їх планування, а також пов’язана з аналізом ефективності їх використання. На відміну від необоротних активів, ці активи підприємства споживаються протягом терміну, який не перевищує одного року або одного операційного циклу, за умови, що його тривалість перевищує один рік. У зв’язку з цим виникає необхідність постійного авансування фінансових ресурсів для поповнення запасів оборотних активів.

Під час розробки системи управління оборотними активами в контексті їх формування підприємству необхідно додержуватися наступних принципів:

- по-перше, самостійне розпорядження власними обіговими коштами;

- по-друге, визначення оптимальної потреби обігових коштів через їх нормування;

- по-третє, використання раціональних джерел фінансування обігових коштів;

- по-четверте, контроль і аналіз ефективності використання обігових коштів для прискорення їх обертання.

Дослідженнями доведено, що ефективне функціонування підприємства можливе тільки за умови оптимального співвідношення складових його оборотних активів.

Управління оборотними активами включає:

- управління виробничими запасами та запасами готової продукції;

- управління дебіторською заборгованістю;

- управління грошовими коштами.

Управління виробничими запасами являє собою частину загальної політики управління оборотними активами підприємства, яка полягає в оптимізації розміру і структури запасів товарно-матеріальних цінностей, мінімізації витрат щодо їх обслуговування та забезпечення ефективного контролю за їх рухом.

Виходячи з мети управління виробничими запасами перед фінансовим менеджером ставляться такі завдання:

1. Провести аналіз запасів товарно-матеріальних цінностей у минулому періоді. Зокрема, слід розглянути показники загальної суми запасів матеріальних цінностей, їх динаміки, питому вагу в обсязі оборотних активів, вивчити структуру запасів у розрізі основних груп, виявити сезонні коливання їх, визначити ефективність використання різних груп виробничих запасів, розрахувати показники їх оборотності.

2. Обчислити оптимальні розміри основних груп поточних запасів. Для цього запас матеріальних цінностей необхідно поділити на дві основні групи: виробничі запаси (запаси сировини, матеріалів, напівфабрикатів) та запаси готової продукції. У розрізі кожного із зазначених видів виділяються запаси поточного зберігання, тобто постійно оновлена частина запасів, які формуються на регулярній основі і рівномірно витрачаються в процесі виробництва продукції або її реалізації покупцям.

3. Оптимізувати загальну суму запасів товарно-матеріальних цінностей, які включаються в оборотні активи.

4. Побудувати ефективну систему контролю за рухом запасів на підприємстві.

5. Відображати у фінансовому обліку вартість запасів матеріальних цінностей в умовах інфляції.

Слід зазначити, що в сучасних умовах господарювання підприємствам не встановлюються нормативи формування оборотних активів і вони можуть утримувати на своєму балансі запаси на таку суму, на яку у підприємства є тимчасово вільні грошові кошти. У критичних ситуаціях підприємство може продати частину своїх запасів або, навпаки, терміново їх закупити, щоб не зупинився виробничий процес.

Оптимальний розмір замовлень матеріальних цінностей можна визначити за допомогою такої формули:

 

(2.1)

 

де ОРЗ – оптимальний розмір замовлень матеріальних цінностей у натуральному виразі;

З – затрати на підготовку замовлень (розміщення, доставка, приймання) у розрахунку на одне замовлення, грн.;

Р – річна потреба в одиницях матеріальних цінностей (у натуральному виразі);

В – витрати на зберігання запасів та складування в розрахунку на одиницю запасів, грн.

ОРЗ змінюється прямопропорційно витратам на підготовку замовлень, річної потреби в матеріальних цінностях та обернено пропорційно витратам у розрахунку на одиницю запасу.

У практиці фінансового менеджменту для відображення реальної вартості виробничих запасів можна застосувати метод LIFO, який полягає у використанні в обліку ціни за принципом ”остання партія матеріальних цінностей до прибутку – перша партія до витрат”. Другий метод (FIFO) передбачає оцінку виробничих запасів за принципом ”перша партія матеріальних цінностей до прибутку – перша партія до витрат”.

Для визначення оптимальної потреби в оборотних активах використовуються два методи: прямий і аналітичний.

У процесі господарської діяльності підприємству необхідно визначити короткострокові потреби в грошових коштах для забезпечення поточної діяльності підприємства з урахуванням відстрочення платежу покупцям.

Короткострокові потреби в грошових коштах являють собою поточні фінансові потреби і визначаються за формулою:

 

ПФП = Зо + Дз – Кз (2.2)

 

де ПФП – поточні фінансові потреби;

Зо – оптимальний запас матеріальних цінностей;

Дз – дебіторська заборгованість;

Кз – кредиторська заборгованість.

 

Основними завданнями управління дебіторською заборгованістю є:

1) аналіз дебіторської заборгованості підприємства за минулий період. Зокрема, оцінювання рівня і складу дебіторської заборгованості підприємства. Оцінювання цього рівня здійснюється на основі визначення коефіцієнтів відволікання оборотних активів у дебіторську заборгованість, середнього періоду її інкасації, коефіцієнта простроченості дебіторської заборгованості. Розглядається склад дебіторської заборгованості залежно від терміну заборгованості, тобто за строками її інкасації. На основі проведеного аналізу дебіторської заборгованості минулого періоду визначається сума ефекту, яка може бути отримана від інвестування коштів у дебіторську заборгованість;

2) визначення форм реалізації готової продукції покупцям;

3) визначення суми грошових коштів, яка буде відволікатись в дебіторську заборгованість у наступному періоді;

4) формування умов відвантаження готової продукції покупцям відповідно до укладених угод;

5) оцінювання кредитоспроможності покупців на підставі відомостей, які надаються покупцями;

6) розроблення порядку проведення інкасації дебіторської заборгованості в наступному періоді;

7) використання на підприємстві сучасних форм рефінансування дебіторської заборгованості;

8) здійснення ефективного контролю за рухом і своєчасною інкасацією дебіторської заборгованості.

Дебіторська заборгованість поділяється на такі види: дебіторська заборгованість за товари, строк яких не настав; дебіторська заборгованість за товари, строк сплати яких минув; дебіторська заборгованість за векселями отриманими; дебіторська заборгованість за рахунками та інша поточна дебіторська заборгованість.

Управління дебіторською заборгованістю включає кілька етапів. На першому етапі здійснюється аналіз дебіторської заборгованості в минулому періоді. З цієї метою розраховуються показники, які характеризують стан дебіторської заборгованості за минулий рік. Такими показниками є: коефіцієнт відволікання оборотних активів, який розраховується за формулою:

Дз

Кв.о.а. = ------- (2.3)

За

де: Кв.о.а. – коефіцієнт відволікання оборотних активів;

Дз – дебіторська заборгованість за товарними операціями за минулий період;

За – загальна сума оборотних активів підприємства.

 

Другий показник це – середній період інкасації дебіторської заборгованості, який визначається за формулою:

Дз.с

Пі.д.з. = ----- (2.4)

Вд

де: Пі.д.з. – середній період інкасації дебіторської заборгованості;

Дз.с – середній залишок дебіторської заборгованості у звітному періоді;

Вд – одноденна виручка від реалізації продукції у звітному періоді.

 

Третій показник – кількість оборотів дебіторської заборгованості за відповідний період – визначається за формулою:

ВР

Ко.д.з = ----- (2.5)

Дз

ВР – виручка від реалізації продукції за звітний період.

 

На практиці використовуються такі методи визначення оптимальної дебіторської заборгованості в плановому періоді: нормативний, розрахунково-аналітичний.

До основних методів проведення кількісного аналізу у процесі моделювання дебіторської заборгованості підприємства можна віднести такі:

- теорія процента та часова вартість грошей;це дає змогу порівнювати вартості відділених у часі грошових потоків на підприємстві, використовуючи значення теперішньої чи майбутньої вартості грошей, визначеної на основі дисконтування чи компаундування;

- диференційне та інтегральне числення: дає можливість, з одного боку, визначати швидкість зміни одного фактора моделі відповідно до зміни другого фактора, а з іншого – провести оптимізацію цільової функції через пошук її максимуму-мінімуму;

- теорія ймовірності та статистичні висновки: дає змогу оцінити величину ймовірності настання певної події на основі оцінювання чи перевірки гіпотези визначити достовірність побудованого на основі минулих періодів тренду зміни величини параметра.

Основними формами рефінансування дебіторської заборгованості є:факторинг, облік векселів, які видані покупцям продукції, або їх продаж на фінансовому ринку, форфейтинг, спонтанне рефінансування.

Метою управління необоротними активами є визначення форм і методів фінансового управління необоротними активами підприємства в процесі здійснення різних фінансових операцій та оптимального їх розміру.

Основними завданнями управління необоротними активами є:

- визначення можливих форм оновлення основних виробничих засобів на простій та розширеній основі;

- визначення потреби в необоротних активах для збільшення обсягів виробництва;

- забезпечення ефективного використання раніше сформованих та нововведених основних засобів та нематеріальних активів;

- формування необхідних фінансових ресурсів для відтворення необоротних активів та оптимізація їх структури.

За функціональними видами необоротні активи поділяються на: основні засоби, які беруть участь у виробничому процесі строком більше одного календарного року; нематеріальні активи, які не мають матеріальної основи і забезпечують основні види діяльності підприємства; незавершене будівництво, яке вимірються обсягом виконаних робіт на будівництво і обсягом монтажу окремих об’ємів основних засобів; обладнання, придбане підприємством і призначене до монтажу; довгострокові фінансові інвестиції, які являють собою цінні папери зі строком використання більше одного року.

Переважна частина необоротних активів функціонує в процесі операційної діяльності.

Коефіцієнт участі операційних необоротних активів у загальній сумі активів підприємства визначається за формулою:

(2.6)

де Ку - коефіцієнт участі операційних необоротних активів у загальній сумі активів підприємства;

ВАс – середня вартість операційних необоротних активів підприємства в минулом періоді;

ОАс – середня сума оборотних активів підприємства в минулому періоді.

 

Коефіцієнт зносу операційних необоротних активів характеризує ступінь фізичного зносу операційних необоротних активів. Він розраховується в динаміці як відношення суми зносу операційних необоротних активів до вартості операційних необоротних активів підприємства на кінеь звітного періоду.

Коефіцієнт придатності операційних необоротних активів визначається як відношення залишкової вартості операційних необоротних активів до первісної вартості операційних необоротних активів.

Період обороту операційних необоротних активів розраховується як відношення середної вартості операційних необоротних активів підприємства до суми зносу операційних необоротних активів.

Фінансування оновлення операційних необоротних активів може здійснюватися за рахунок власного і залученого капіталу.

Підвищення ефективності управління необоротними активами полягає в такому:

- формування необхідного рівня інтенсивності оновлення окремих нруп операційних необоротних активів за рахунок правильно вибраної амортизаційної політики;

- визначення необхідного обсягу оновлення операційних необоротних активів;

- вибір найефективніших форм оновлення окремих груп необоротних активів.

 

Питання для самоконтролю

1. Розкрийте зміст активів підприємства як об’єкта фінансового менеджменту.

2. Дайте визначення поняття „активи підприємства”.

3. Визначте склад і структуру активів підприємства.

4. Які відмінні ознаки притаманні оборотним активам підприємства?

5. Що являють собою необоротні активи підприємства?

6. За якими ознаками проводиться класифікація активів підприємства?

7. У чому різниця між валовими і чистими активами підприємства?

8. Назвіть особливості, які необхідно враховувати при розгляді

активів як об’єкта управління.

9. Що виступає загальною інформаційною базою в управлінні активами підприємства?

10. Яким чином об’єктивна оцінка активів пов’язана із платоспроможністю підприємства?

11. Чому вважається, що управління активами становить значну частину операцій фінансового менеджменту?

12. Які методи оцінки сукупної вартості активів вам відомі?

13. Як здійснюється процес оцінки вартості майна підприємства?

14. Опишіть основні підходи до оцінки вартості сукупних активів підприємства.

15. Розкрийте зміст мети використанню різних методів оцінки сукупної вартості активів.

16. Яким чином визначається дохідність фінансових активів підприємства?

17. Основні завдання управління дебіторською заборгованістю.

18.Основні форми рефінансування дебіторської заборгованості.

19. Охарактеризуйте показники ефективності використання грошових коштів.

20. Опишіть складові процесу управління оборотними активами підприємства.

21. Охарактеризуйте етапи політики управління необоротними активами підприємства.

22. Назвіть мету процесу управління оновленням необоротних активів підприємства.

Завдання до самостійної роботи

Тестові завдання

1. Активи підприємства - це:

а) сукупність матеріальних і нематеріальних засобів підприємства;

б) економічні ресурси підприємства у формі сукупних майнових цінностей, які використовуються в господарській діяльності з метою одержання прибутку;

в) активи, що перебувають у формі наявних коштів і різних фінансових інструментів;

г) сукупність майнових цінностей підприємства, що багаторазово беруть участь у процесі його господарської діяльності;

д) вірна відповідь відсутня.

 

2. Основною метою формування активів підприємства є:

а) виявлення й задоволення потреб для забезпечення операційного циклу;

б) встановлення групи активів, які швидко перетворяться в грошову форму без відчутних втрат своєї поточної вартості;

в) оцінка рівня неліквідних активів у сукупному майні підприємства;

г) визначення майнових цінностей підприємства, що обслуговують поточний виробничий процес;

д) вірна відповідь відсутня.

 

3. До складу нефінансових активів підприємства включають:

а) незавершені капітальні вкладення;

б) грошові кошти та їх еквіваленти;

в) інструмент власного капіталу іншого підприємства;

г) програмне забезпечення;

д) вірна відповідь відсутня.

 

4. Назвіть основні етапи розвитку підприємства, які пов’язані з формуванням активів:

а) розширення діючого підприємства;

б) відтворення операційних активів;

в) оцінка оборотності активів;

г) створення нових структурних одиниць діючого підприємства;

д) вірна відповідь відсутня.