Політика на Далекому Сході й у Тихому океані 2 страница
Однією з найважливіших ознак пореформеного російського села було малоземелля, спричинене насамперед швидким зростанням населення: за 40 років сільське населення в Європейській Росії збільшилося з 48,9 до 80 млн осіб. На зростання малоземелля впливали умови селянської реформи, зокрема "відрізки" землі на користь поміщиків, що були особливо значними у чорноземних губерніях. Переселення до Сибіру стримувала влада, яка побоювалася, що поміщики будуть позбавлені потрібної кількості робочих рук. Зменшення душового наділу майже вдвічі (з 5,1 до 2,6 десятин) змушувало орендувати землю у поміщиків, ціни на яку невпинно зростали: за 40 поре-формених років у чорноземних губерніях ціни на землю зросли в 10 разів.
У нечорноземних губерніях аграрне перенаселення дещо пом'якшував відхід селян у місто, на заробітки. У деяких селах Калузької, Костромської, Ярославської, Тверської та інших нечорноземних губерній все доросле чоло-
Економіка та соціальні відносини
перехідні
;ного права,
Виявом та-
капіталістичної
ітки, що їх
замінюва-
швентарем
поміщицького
до відро-
Водночас
Відробіт-
прийоми ве-
продуктивність
відробіт-
ська, Яро-
промисловість,
зменшити
значних про-
одарства.
Росії - у Бал-
новоросійсь-
господа-
; о менше,
господарства із
значення
вах - роз-
сшьськогос-
села бу-
населення: за
до 80 млн
зрми, зокре-
значними у
яка побо-
очих рук.
змушувало
40 поре-
разів.
якшував
омської,
ле чоло-
віче населення працювало на промислових підприємствах, забезпечуючи фабрики і заводи найманою робочою силою.
На розвиток сільського господарства Росії вагомий вплив мала світова аграрна криза, що почалася наприкінці 70-х і тривала до середини 90-х років XIX ст. Втягуванню Росії у світову аграрну кризу сприяла її частка у світовій торгівлі зерновими: 35,8% світового вивозу зерна в 1883-1887 роках (перше місце серед країн-експортерів), серед них 88,4% загального вивозу жита і 67% ячменю. Головним виявом аграрної кризи стало падіння цін на зерно, яке зробило до 1887 р. майже повсюди збитковим виробництво найбільш масової (до 2/5 посівів) культури - жита, а також вівса. Особливо значними були збитки у центральних і східних частинах Центрально-Чорноземного району, Середнього Поволжя, де ціна на жито впала в 5 і більше разів. Виняток становили південні степові губернії, де жито й особливо пшениця давали прибуток, і в 1890-ті роки тут перейшли до переважного вирощування пшениці.
У період аграрної кризи скоротилася площа зернових посівів (за 1881-1895 роки більше ніж на 2,5 млн га у 50 губерніях Європейської Росії). Водночас швидко зростали площі під картоплею (за 1881-1895 роки - майже на 60% у 50 губерніях Європейської Росії), збільшилось поголів'я худоби. На тлі аграрної кризи 1891 р. велику територію Росії охопив неврожай. За ним на село прийшов голод, який поширився на 29 губерній, 35 млн людей голодували, близько 600 тис. померли. Голод 1891-1892 р. привернув і владу, і громадськість до глибинних проблем російського села.
Промисловість.Промисловий переворот, який розпочався на зламі 30^10-х років XIX ст., у пореформений період пришвидшився і в основних сферах промислового виробництва машинна техніка поступово заміняла ручну працю. Однак лише в результаті промислового піднесення 90-х років парові машини і механічні верстати завоювали панівне становище в гірничо-видобувній, металообробній і текстильній галузях промисловості.
Індустріальний розвиток країни в перші пореформені десятиліття визначала легка промисловість, насамперед текстильна, зосереджена у Московському, Петербурзькому і Балтійському промислових регіонах, на які припадало 75% ткацьких верстатів, 80% потужності парових машин і 85% робітників усієї текстильної промисловості країни. Від 60-х років бурхливий розвиток текстильної промисловості спостерігався в польському місті Лодзі. За двадцять пореформених років споживання бавовняних тканин на душу населення в Росії подвоїлося. Значне зростання спостерігалося в харчовій промисловості, особливо в цукровій, зосередженій переважно в українських губерніях. Середньодушове споживання цукру за ці роки також подвоїлося (до 2 кг на рік на початку 80-х років), почався його експорт.
Скасування кріпосного права болісно позначилося на гірничозаводській промисловості Уралу, заснованій майже винятково на примусовій праці. Звільнені від кріпацтва робітники масово залишали роботу і поверталися
Росія в другій половині XIX ст.
на батьківщину чи переселялися в інші місця. Виплавлення чавуну на уральських заводах зменшилося майже на 30% і тільки до 1870 р. досягло рівня 1860 р. Повільна перебудова уральської промисловості призвела до втрати регіоном свого значення. Від середини 70-х років набувала сили гірничовидо-бувна і металургійна промисловість у Донецькому басейні, де запроваджувалися капіталістичні форми господарювання. Потужність парових двигунів зросла тут від 1877 до 1893 р. у 6 разів (на Уралі в 2,5 раза). Якщо 1880 р. Донбас давав 5% чавуну, що виплавлявся в Росії, а Урал - 70%, то за двадцять років це співвідношення становило відповідно 52% : 27%; якщо в 60-х роках частка Донбасу у видобутку вугілля становила 33% (більшу частину вугілля тоді видобували в Польщі, у Домбровському басейні), то до початку 90-х років - 70% вугілля. У другій половині 80-х років, з розвитком експлуатації криворізьких руд і закінченням побудови Катеринославської залізниці, що сполучала вугільні копальні Донбасу з Криворізьким рудним родовищем, тут стало швидко розвиватися металургійне виробництво. Частка Донецько-Криворізького регіону у виплавленні чавуну 1893 р. становила 29% проти 10% 1886 р. Від 70-х років XIX ст. розпочався видобуток нафти, основним центром якої став Бакинський район; до початку 90-х років частка азербайджанської нафти становила 95% від усієї, що видобували в Росії.
У перші пореформені десятиліття ставало на ноги й російське машинобудування. У 60-80-ті роки було побудовано декілька машинобудівних заводів у Петербурзі, завод Бромлея в Москві, великими центрами транспортного машинобудування (паровозів, вагонів і пароплавів) стали Сормово (поблизу Нижнього Новгорода), Луганськ і Коломна, центрами сільськогосподарського машинобудування - Харків, Одеса, Бердянськ, Єлисаветград. Кількість машинобудівних заводів у Європейській Росії (без Польщі та Фінляндії) збільшилася від 1860 до 1890 р. в 3,5 раза, кількість робітників на них - у понад 20 разів, а вартість продукції - у 50 разів.
Поряд з великим машинним виробництвом, що інтенсивно впроваджувалося, в пореформеній Росії зберігалося мануфактурне виробництво, а також дрібнотоварне, засноване на ручній праці. У промислово розвинених регіонах падіння одних видів промислів під впливом конкуренції з боку машинної індустрії змушувало переходити до інших промислів. Наприклад, у Владимирській губернії виникнення шевського (чоботарського) і валяльного промислів було зумовлено занепадом ручного ткацтва, витісненого фабричним виробництвом. Велике виробництво творило нові види промислів, які обслуговували його потреби. У тій же Владимирській губернії фабричне ткацтво зумовило виготовлення човників, дерев'яних деталей для ткацьких верстатів, коробок для упакування тканин тощо.
Ремісники, які мали власні майстерні й водночас зберігали зв'язок із землею, перетворювалися фактично на найманих робітників-надомників, залежних від мануфактуристів і фабрикантів. Із середовища дрібних товаровиробників виділялися скупники-посередники між надомниками і мануфакту-
Економіка та соціальні відносини
ристами. Селянська промисловість створювала підґрунтя для зростання капіталістичної промисловості: тут формувалися кадри навчених працівників, з цього середовища виходили власники стартового капіталу, потрібного для великого капіталістичного виробництва.
Російська промисловість перших пореформених десятиліть пережила кілька періодів піднесення, криз і депресій, які збігалися із загальноєвропейськими циклами в промисловому виробництві. Від кінця 60-х років промисловість Росії переживала піднесення, зумовлене активним залізничним будівництвом. Настала смуга грюндерства, тобто активного виникнення промислових і транспортних підприємств. Зростала кількість акціонерних компаній: від 1869 до 1873 р. було засновано 281 акціонерну компанію з капіталом 697,6 млн руб., тобто в середньому по 56 на рік, тоді як від 1861 до 1865 р. їх було засновано тільки 44 з капіталом 99 млн руб. Нове промислове пожвавлення наприкінці 1870-х років змінилося кризою і депресією, що тривала до 1887 р. Тільки від кінця 1887 р. почалося пожвавлення, яке переросло у промислове піднесення в 90-х роках.
Шляхи сполучення.Пореформений розвиток великої промисловості та капіталістична перебудова сільського господарства перебували в нерозривному зв'язку із створенням широкої мережі залізничних доріг у Росії. Указом від 1857 р. було створено Головне товариство російських залізниць, яке розробило широку програму залізничного будівництва, що передбачала насамперед сполучення зернових районів країни із судноплавними ріками Чорного і Балтійського морів. Нестача державних засобів змусила уряд залучити до залізничного будівництва приватний капітал, також іноземний. До 1871 р. майже всі залізниці опинилися в приватних руках. Однак ці дороги обходилися державній скарбниці дуже дорого, і вже за десять років уряд змушений був повернутися до державного будівництва залізниць, а потім і до поступового викупу приватних залізниць. Підвищення податків з населення і великі викупні платежі з селян за землю дозволили скарбниці здійснити ці заходи.
Залізничне будівництво найінтенсивніше розвивалося в 1866-1880 роках, тоді проклали понад 19,7 тис. км залізничного полотна. Мережа залізниць, побудованих за 60-70-ті роки, охоплювала лише Європейську Росію і частково Кавказ. Головні магістралі сполучали промислові центри з південними чорноземними губерніями, з Поволжям і морськими портами Балтійського і Чорного морів. Уже тоді визначилося місце Москви як головного залізничного вузла Росії. Упродовж цього двадцятиліття залізничні колії сполучили Москву з Нижнім Новгородом, Воронежем, Харковом, Києвом, Ростовом і Варшавою.
Споруджуючи залізниці, враховували не тільки їхнє господарське значення, а й геостратегічне. Ще 1868 р. військовий міністр Д. Мілютін подав записку про будівництво магістралей, які сполучали б Польщу з Централь-
Росія в другій половині XIXст.
ною Росією. У 80-х роках збільшилася мережа залізниць біля західних кордонів, залізничні колії сполучили Катеринослав з Донбасом і Кривим Рогом. У 1883-1888 роках збудували Закавказьку і Закаспійську залізниці.
Протяжність залізничних колій у Росії 1891 р. становила понад 32 тис. км. (До порівняння: 1890 р. Велика Британія мала 32,3 тис. км залізниць, Німеччина - 42,9 тис. км, США - 156 тис. км.)
Вплив залізничного будівництва на всі галузі економіки країни був величезний. Залізниці, сполучивши віддалені райони країни з центром і між собою, сприяли поглибленню їхньої спеціалізації, розвиткові внутрішнього і зовнішнього ринку, дали потужний поштовх піднесенню різних галузей промисловості. Залізничне будівництво потребувало металу, вугілля, лісу, нафти, чим сприяло швидкому зростанню вугільної і лісозаготівельної промисловості, підприємств з видобутку і перероблення нафти, металургії, транспортного машинобудування. Залізниці створювали щораз більше робочих місць: якщо 1865 р. на залізниці працювало 32 тисячі робітників, то 1890 р. - майже чверть мільйона.
У пореформені роки зросла кількість парового водного транспорту. Якщо 1860 р. в країні було майже 400 річкових пароплавів, більшість з яких припадала на Волзький басейн, то 1895 р. - понад 2,5 тисячі. Річкове пароплавство розвивалося також в басейнах Дону, Дніпра, Західної Двіни, Єнісею, Амуру. Розвивалося і морське пароплавство. Кількість морських пароплавів за 60—90-ті роки зросла в десять разів. У 90-х роках частка річкового, морського і гужового транспорту становила 30% усіх перевезень, тоді як 70% вантажів перевозили залізницями. Якщо в 60-70-х роках 40% залізничних вантажних перевезень - це було зерно, то в 90-х роках - уже не більше 25%; основними вантажами стали метал, машини, ліс, вугілля, нафта і нафтопродукти.
Внутрішня і зовнішня торгівля.Інтенсивне будівництво залізниць та інших шляхів сполучення позитивно вплинуло на розвиток внутрішньої та зовнішньої торгівлі. Успішно розвивався зерновий ринок. Майже половина зібраного урожаю надходила на ринок, а центрально-землеробські, поволзькі та лівобережно-українські губернії продавали від 55 до 60% зерна. До того ж 60% зерна збували на внутрішньому ринку і 40% - на зовнішньому.
Зростала і торгівля промисловими товарами. їх потребувало населення міст, що активно побільшувалося; значним споживачем промислової продукції ставало сільське населення, яке купувало не тільки знаряддя праці, а й фабричні тканини, предмети загального вжитку. Розвиток промисловості теж потребував металу, вугілля, нафти, машин.
Втягування Росії у світовий ринок зумовило зростання обсягу її зовнішньої торгівлі. Якщо на початку 60-х років зовнішньоторговельний обіг імперії становив 430 млн руб., то наприкінці 90-х - 1 306 млн руб. Торговельний баланс Росії, за винятком 1866-1875 років, був активним, тобто вивезення товарів переважало їх ввезення.
| /лє |
ОІЛС |
- Е Архангельськ
ШВЕЦІЯ
Котлас
4 Тюмень
Березники - £
Курган
ЛЄРМ І; Д
Єкатеринбург *
| Вятка |
| Гельсіцг |
| <<, Л/байа |
| Урапьськ "З Саратов |
| НІМЕЧЧИНА |
| Варта Лодзь ЛгОбЛ'Н |
0. Санкт- Вологда
^гЛетербург .■
| * Казань |
і Новгород ^Нижній
| ,06X06 |
Симбірсьн
М°«ва@1 ..... . * Самара
• *-.. - -:
п/^шй *" •• ? -: V Тула* _„ .Тамбов
КОвЧО.%. Р"1І>"? ф + » С/МО«вНЄЬК , .;■ ~ <Г_-*і
•- Мінськ Бря^^І^^- "% " Т,
| '%Царшцт |
'.* ""••.»•:">-'/ * .'*Ворс*вК.
Г-*""«К^ ^>^% £урськ^ *** %»---"7% "
И Уфа
іахань
| РУМУНІЯ ' БОЛГАРІЯ, |
АВСТРО-УГОРЩИНА
■
■■■■■.. ■ ■ ■
уполь -,
мгаїв - А32£|'
Кишинів "V-------- ^ »-Ч
\ ' 4. _/Одеса/' і -.: _ -ІГалаи # "\
Севастополь
ЧОР НЕ М ОРЕ
КАСПІЙСЬКЕ
и оре
ГрОЗИШЇ^Ч; • Тифліс
Quot;У
ОСМАНСЬКА ІМПЕРІЯ
Міста і залізниці в Європейській частині Росії (1897-1914)
Населення міст
з кількістю мешканців (1897):
© понад 200 000 ф 100 000-200 000
Головні залізниці
--■---« завершені до 1879 р.
------------------ завершені у 1880-1900 роках
Кордони головних регіонів Європейської частини Росії
300 км
Росія в другій половині XIX ст.
Головними статтями експорту країни були традиційно продукти землеробства і тваринництва. Експорт зерна збільшився з 60,3 млн руб. у 1861-1865 роках до 305,9 млн руб. у 1876-1879 роках. Поступово Росія ставала одним із найбільших у світі експортерів зернових культур, її частка в світовому експорті в 1884—1888 роках становила: за вивозом пшениці - 25,3%, жита - 68,7%, ячменю - 43,6%, вівса - 66%, кукурудзи - 15%. У 1880-ті роки Росія в середньому експортувала щорічно 6,980 млн т зерна. Окрім зернових, вивозили льон (на нього припадало 2/3 всього світового виробництва), ліс, вироби деревообробної промисловості, шкіру. У структурі російського експорту промислові товари навіть на початку XX ст. становили незначну частку.
У структурі імпорту збільшувалася частка сировини і напівфабрикатів для промисловості. Перше місце серед імпортованих товарів 1861 р. посідала бавовна (12,8% усього ввезення), закуповували також різноманітне обладнання, машини, які забезпечували легку та харчову промисловість. Від 1880-х років збільшилася питома частка товарів, які забезпечували розвиток важкої промисловості. Попри швидкі темпи зростання видобутку вугілля і виплавки металів, навіть наприкінці XIX ст. щорічно для потреб російської промисловості імпортували понад 150 млн пудів вугілля і 35 млн пудів металів, що становило до 40% видобутку і виробництва цієї продукції в самій Росії.
Основними торговельними партнерами Росії були Німеччина та Велика Британія. У 1886-1890 роках на Німеччину припадало 24,8% російського експорту та 29,4% імпорту, на Великобританію - відповідно 32,9 та 23,8%.
Банки. Іноземний капітал.У пореформені роки було створено мережу державних кредитних установ, які відіграли важливу роль у фінансуванні промисловості, залізничного будівництва, торговельного землеробства. Утворений 1860 р. Державний банк одержав право емісії грошових знаків і надання комерційних позик. Селянський (1882) і Дворянський (1885) банки здійснювали операції на ринку землі.
Перший акціонерний комерційний банк було засновано 1864 р. в Петербурзі. Незабаром подібні банки створили в Москві, Києві, Харкові. Наприкінці 70-х років у Росії діяли понад 40 комерційних акціонерних банки із загальною сумою капіталу 350 млн руб.
Наступними десятиліттями спостерігалося значне зростання банківської системи і розширення масштабів її діяльності. Державний банк через свої філії розгорнув обліково-кредитні операції, зокрема надавав довготривалі позики найбільшим промисловим підприємствам країни. У приватному кредитуванні зростали капітали великих столичних банків. До початку XX ст. капітали і вклади акціонерних комерційних банків перевищили 1 млрд руб. У мобілізації капіталів вагому роль відіграли й ощадні каси, але до середини 80-х років вони залучали невеликі грошові кошти.
Розвиткові кредитної системи сприяв іноземний капітал, який вливався не тільки в банківську справу, але і в промисловість, у транспорт, засоби зв'яз-
Економіка та соціальні відносини
ку. Інвестиції іноземного капіталу 1890 р. становили майже 200 млн руб. Якщо в 60-70-ті роки іноземні кошти (переважно у вигляді позик) спрямовували здебільшого на будівництво залізниць, то з 80-х років - уже в гірничовидо-бувну, машинобудівну та хімічну галузі промисловості. Переважав французький, англійський, німецький та бельгійський капітал (загалом він становив 96% іноземних вкладів у російську промисловість). Дешева робоча сила і вигідний ринок збуту - ось що приваблювало іноземних інвесторів у Росію. Французькі та бельгійські підприємці вкладали свої кошти в металургійну, металообробну та машинобудівну промисловість, банківську справу. Англійських капіталістів приваблювали вугільна та металургійна промисловість Донбасу; німецьких - машинобудування, електротехнічна та хімічна промисловість.
Загалом економічний розвиток Росії в перші 20 років після реформ йшов успішно. Торгівля виявляла потреби ринку, потреби людини. На основі цих потреб формувалися і розвивалися всі галузі економіки. Фінансово-економічна урядова політика: протекціонізм, контроль над біржовими операціями і приватним підприємництвом, економічна підтримка поміщицького і селянського господарств - теж сприятливо вплинула на розвиток економіки країни.
2. Населення. Міста
За даними Всеросійського перепису 1897 р.*, населення Російської імперії становило понад 125 680 тис. осіб (без Фінляндії, де перепис не проводився і де налічувалося майже 2,2 млн фінів та 300 тис. шведів). На Європейську Росію припадало 102, 9 млн осіб, на Азійську - 22,7 млн. Найбільшою густота населення була в найзахіднішій частині імперії - Царстві Польському. Тут проживало майже 85 осіб на 1 кв. км, регіоном з найменшою густотою населення був Сибір - 0,5 особи на 1 кв. км (тут проживало майже 5,7 млн).
У Російській імперії народжуваність була найвищою в Європі - на кожну тисячу мешканців народжувалося в середньому близько 46 осіб на рік (у розвинених європейських країнах - від 21 до 44). Водночас у Росії була найвищою і смертність - до 35 осіб на рік на тисячу мешканців (у Європі - від 17 до 24). Росіяни жили в середньому також менше, ніж європейці: до 30 років, тоді як у Європі - на десять років більше. Такий низький російський показник пояснюється високою дитячою смертністю, низьким рівнем охорони здоров'я, періодичними епідеміями.
Від часу перепису міст 1863 р. до 1897 р. міське населення збільшилось у 2,5 раза (з 6,1 млн до 16,8 млн осіб), а питома частка міських жителів зросла з 8 до 13,4%. (До порівняння: 1890 р. міське населення Німеччини становило 47%, Великої Британії - 72%, США - 37,7%.)
* Перепис було проведено 28 січня 1897 р. Переписний формуляр містив такі питання: прізвище, ім'я та по батькові особи, стать, сімейний статус, стан чи звання, місце народження, місце прописки і проживання, віровизнання, рідна мова, грамотність, заняття.
Росія в другій половині XIX ст.
Після 1860-х років номенклатура міських поселень, окрім міст, обмежувалася посадами і містечками, причому, щоб вважатися міськими, ті та інші поселення мали населяти міщани, які утворювали міську спільноту. Однак формальні критерії для того, щоб вважати поселення містом, були ті ж, що й раніше: статус міста надавав поселенню уряд, у місті мали існувати особливі громадські установи, передбачені міським положенням (у 1870-1891 роках - "Міським положенням" 1870 р., у 1892-1917 роках - "Міським положенням" 1892 р.) тощо.
Попри неточність тодішньої статистики, 1897 р. в Європейській Росії (без Польщі і Фінляндії) налічувалося 494 повітових і губернських міста, 122 неповітових міста і 52 посади, в Сибіру - 47 губернських і повітових міст і 4 безповітових міста (посадів у Сибіру не було). Середня відстань між найближчими містами і посадами в Європейській Росії становила 83 км, а в Сибіру - 495 км. У європейських країнах ця відстань на початку XX ст. становила від 8 до 15 км, що давало змогу тамтешньому селянинові за один день дістатися до міста і повернутися додому пішки, а міському мешканцеві -добратися до іншого міста. А в Європейській Росії, враховуючи ще й поганий стан доріг, подорож із села до міста потребувала кількох днів, із міста в місто - ще більше. Це надзвичайно ускладнювало зв'язки між містом і селом та між містами, заважало швидкому економічному зростанню.
Домінували міста з населенням менше 20 тис. мешканців. Якщо ж наприкінці 60-х років XIX ст. серед міст Європейської Росії тільки в п'яти (Москва, Петербург, Одеса, Кишинів, Рига) населення перевищувало 100 тис. осіб, то наприкінці 90-х років міст із 100-тисячним населенням і вище було 14. Найбільшими містами були: Петербург (1 267 023 мешканців), Москва (1 035 664), Варшава (638 208), Одеса (405 041). У двох останніх етнічні росіяни не були найбільшою спільнотою.
Міста зростали завдяки новоприбулому населенню і меншою мірою -природному приросту. Прибуле населення 1900 р. становило майже 70% мешканців Петербурга та Москви. У становій структурі міст значною була частка селян - понад 40% населення.
Міста були адміністративними, промисловими і торговельними центрами. Саме тут зосереджувалися університети, інститути, гімназії, бібліотеки, музеї, театри, тут відбувалися різноманітні виставки. Москва і Петербург зберігали роль столичних центрів. Якщо Петербург був центром, де найповніше втілилися ідеї європеїзму, то Москва все ж тяжіла до традиційності в культурі та масовій свідомості. Російська провінція більше тягнулася до Москви як берегині традиційного способу життя й історичної пам'яті.
У другій половині XIX ст. інфраструктура міського господарства стає складнішою; 1859 р. з'явився водопровід у Петербурзі, а згодом і в інших губернських містах - Саратові, Ярославлі, Твері, Одесі, Харкові та ін. Однак водопровід не став масовим явищем. Навіть у Москві водопровід мали тільки 20% будинків.
| ШВЕЦІЯ |
| НІМЕЧЧИНА |
міст, обме-, ті та • Од-, були ті ж, існувати (у 1870-- "Міським
Росії
міста,
міст
між
83 км,а в
XX ст. ста-
один день
ще й пога-, із міста в
■уі І СЄ-
ж на-
в п'яти
100 тис.
вище було
), Москва
етнічні ро-
мірою -70% меш-була част-
цент-
бібліотеки,
Петербург
де найпов-
в
до Моск-
стає і в інших та ін. Од-мали
\Архангельсь
Тюмень \
Березники . . . •
Курган
Пера ■ • . '-\Х''
| В'ятка |
| Гельсінгі |
• '• Єка
- ■■■'.' '; ■-
| Новгород ХІсков) |
| ї |
| _9 <с іРиеа ** (............. * і |
| \Ч^йаа/7ЬСЬІС |
| аку |
ЯрЬславм
| -,....... ,'. *0<ух | ~ | \\\Х\г ■ |
| Кордони головних регіонів Європейської частини Росії |
Промисловість і сільське господарство в Європейській частині Росії (1897-1914)
Головні гірничо-металургійні райони Інші важливі промислові райони Нафтовидобувні райони
УУ/у^ Райони вирощування цукрового буряку
Райони вирощування зернових культур на експорт
300 км
і Райони вирощування зернових культур для внутрішнього споживання
Росія в другій половині XIX ст.
У містах будували залізничні вокзали, у деяких містах наприкінці XIX ст. з'явився трамвай. Спочатку це були кінно-залізничні лінії ("конка"), і лише пізніше використовували електричну тягу. Перша конка з'явилася в Москві 1872 р. під час Політехнічної виставки. У 70-80-х роках конка діяла як вид громадського транспорту в обох столицях, деяких губернських містах. На початку XX ст. електричне і газове освітлення мали тільки 85 міст Росії (приблизно десята частина).
З масовою міграцією селянства в міста село стало потужно впливати на культуру і менталітет містян, насамперед міських низів. Оскільки нові мешканці міст несли на собі відбиток традиційної сільської культури, то міграція гальмувала формування буржуазного менталітету серед широких мас міського населення, означала відтворення стандартів і стереотипів селянської свідомості та поведінки.