Господарства. Їх соціально-політичні наслідки для України
Відбудова народного господарства, яка була успішно здійснена завдяки непу у першій половині 1920-х рр., не подолала відставання СРСР від технічно розвинутих країн. Слід було здійснити індустріалізацію країни, тобто зробити основою господарства такі галузі виробництва, як: машинобудування, металургія, нафтохімія, електроенергетика, тощо.
На відміну від інших країн, у СРСР основні засоби виробництва належали державі, що й обумовило перехід до планової економіки, здійснення п'ятирічних планів 1928/29 - 1932/33, 1933 – 1937 та ін.
Значна частина великих промислових об'єктів була збудована у роки перших п'ятирічок на Україні. Серед них такі гіганти, як: Дніпрогес. Новокраматорський завод важкого машинобудування, Харківський тракторний, Криворізький металургійний заводи тощо.
Про методи, темпи, джерела фінансування індустріалізації йшлося на ХІV (1925), ХV (1927), ХVІ (1930), ХVII (1934) з'їздах ВКП(б), інших партійних форумах. Проте на практиці індустріалізація здійснювалася не за рішеннями партз'їздів, а за схемою Й. Сталіна. Країна індустріалізувалася надвисокими темпами за рахунок селянства, ціною зубожіння і каторжної праці мільйонів людей.
На початку індустріалізації була здійснена невдала спроба отримати необхідні кошти шляхом цінової політики (високі ціни на промислову продукцію, низькі — на сільськогосподарську). Неперспективним здавався і шлях насильницького викачування хліба з окремих селянських господарств.
«Вихід» був знайдений Сталіним у використанні ідеї ленінського кооперативного плану з метою примусового об'єднання хліборобів у колгоспи, що й було здійснено, починаючи з листопадового (1929 р.) пленуму ЦК ВКП(б). Одним із наслідків цієї політики став голод 1932-1933 рр., під час якого в Україні загинули мільйони селян. Провина за цю трагедію лежить не тільки на Сталіні, але й на провідниках його політики в Україні: Л. Кагановичі, В. Молотові, С. Косіорі, П. Постишеві, В. Чубарі та ін. Разом з тим у СРСР відбувалися позитивні процеси: швидке зростання економічного потенціалу, небувалий підйом науки і техніки, розвиток загальної освіти та професійно-технічного навчання. Лозунги перших п'ятирічок, віра в близьке щасливе життя і реальні кроки в цьому напрямку заохочували людей до ударної праці. У цій атмосфері в 1935 р. на Донбасі розпочався рух новаторів виробництва, названий на честь шахтаря О.Стаханова.
Головним соціальним наслідком націоналізації засобів виробництва, індустріалізації промисловості та колективізації сільського господарства була ліквідація промислово-фінансової торговельної і сільської буржуазії, створення міського і сільського пролетаріату, позбавленого приватної власності. Вважалося, що були створені соціалістичні за своїм характером класи та ліквідована експлуатація людини людиною. Хоча насправді, замість одних панівних класів сформувався новий – партноменклатура, у колективній власності і володінні якої фактично перебували всі засоби виробництва..
За цих умов у 1936 р. була прийнята Конституція СРСР і проголошена перемога соціалізму (аналогічна Конституція УРСР з’явилася у 1937 р.). Однак об'єктивний аналіз радянського суспільства показує, що в ньому поряд з безперечно соціалістичними рисами (соціальні гарантії, планування економіки, суспільний характер виробництва) існували феодальні елементи (сталінська деспотія, кріпосне право, примусова праця, номенклатурні привілеї) Отже, саме гострота цих суперечностей і зумовила особливий драматизм в історії України радянського періоду.
Контрольні запитання
1. Які основні причини політичної і економічної кризи у 1921 р.?
2. У чому суть непу?
3. Яким чином був утворений СРСР?
4. Які причини призвели до згортання непу?
5. Яким чином проводилася індустріалізація промисловості в Україні?
6. Що означало на практиці проведення суцільної колективізації?
7. Хто з керівників УРСР був причетний до Голодомору 1932-1933 рр. ?
8. Як пояснити причини високого трудового підйому у середині 30-х рр.?
9. Чи був збудований у СРСР та УРСР соціалізм?
ХІV. Українська РСР у роки Другої світової та Великої
Вітчизняної війн
Ключові слова:державне регулювання, фашизм, нацизм, агресія, ультиматум, пакт, оборона, оточення, окупація, плацдарм, рейд, рейкові операції, ОУН, УПА, партизани, фронт, героїзм, мужність, звитяга, Червона армія.
Друга світова війна – одна з найтрагічніших подій у історії людства. Почавшись 1 вересня 1939 р. з нападу нацистської Німеччини на Польщу, вона тривала довгих 6 років. У неї було втягнуто 72 держави, де проживало 80% всього людства. Воєнні дії велись на території 40 держав, воювали понад 110 млн. людей.
Україна найбільше постраждала з воюючих країн. Матеріальні збитки, завдані їй, становили 285 млрд. крб. у довоєнному обчисленні. Без житла залишилося майже 10 млн. людей. На фронтах війни загинуло 3 млн. українців. Ще більшими були жертви мирного населення. Загалом у роки війни загинув кожний шостий українець. Більше 2 млн. осіб було вивезено в Німеччину. Війна обійшлася Україні 14-мільйонними демографічними втратами.
Історична доля розпорядилася так, що українцям довелося воювати у складі різних армій по обидва боки лінії фронту, сотням тисяч із них – одночасно проти найголовніших ворогуючих сторін.