Народницький період на західноукраїнських землях
Центром першої хвилі національного відродженняна західноукраїнських землях став Перемишль, де навколо владики – єпископа Івана Снігурського у
20 – 30-х роках XIX ст. згуртувалося невелике коло представників національно свідомої інтелігенції – Іван Могильницький, Йосип Левицький, Йосип Лозинський, Антін Добрянський, Іван Лаврівський. З їх ініціативи були відкриті парафіяльні школи (понад 380), які поширювали серед народу освіту, пропагували досягнення української культури. З'явилися перші граматики (спочатку –
у рукописах, пізніше – друком) української мови Івана Могильницького (1822), Йосипа Лозинського (1833), Йосипа Левицького (1834).
У науковій праці «Відомості о руськом язиці» (1829 р.) І. Могильницький (1777 – 1831 рр.) висловив свою думку щодо української мови як народної, яка має право на самостійне існування у сім’ї братніх слов’янських мов, а також про єдність галицьких і „малоросійських» українців. За ідеєю І. Могильницького було утворено товариство галицьких священиків греко-католицького обряду (1816 р.), яке ставило за мету поширення книжок-пастирів для навчання вірних. Діячі товариства виявили чітке розуміння мовного питання, яке було у той час важливим елементом питання національного. Високу оцінку культурно-просвітницької діяльності товариства дав І. Франко. Він назвав його «зірницею відродження в Галичині».
Помітний внесок у національно-культурне відродження Галичини
зробили М. Герасевич – автор твору з історії української церкви, В. Компаневич – дослідник історії монастирів, І. Лаврівський, який підготував популярну історію Русі та переклав польською мовою «Повість временних літ».
Вийшли друком перші збірки народної творчості: «Пісні польські і руські люду галицького» Вацлава Залеського (1833) й «Руське весілля» Йосипа Лозинського (1835), що мало для Галичини таке саме значення, як «Малороссийские песни» Миколи Максимовича для Наддніпрянщини. Водночас у Галичині з'являються збірки і видання з Наддніпрянської України, перші рукописні копії «Енеїди» Котляревського. В Австрійській імперії 1830 р. вперше було надруковано граматику української мови, її написав латиною український греко-католицький священик із Закарпаття Михайло Лучкай.
Надзвичайно багато зробив для українського національного відродження на Закарпатті священик Олександр Духнович. Виступаючи за релігійну і народну єдність, він опікувався станом та розвитком народної освіти, писав і видавав шкільні підручники, літературні твори, видавав молитовник, записував твори усної народної творчості, організував перше літературне товариство закарпатських русинів-українців «Літературноє заведеніє Пряшівськое», видавав літературні альманахи, народні календарі, збирав предмети для майбутнього народного музею.
В добу дворянського українського відродження на початку ХІХ ст. помітно зростає зацікавлення класичною філософією. Одним із перших українських вчених, які познайомилися з філософськими творами І. Канта, був Петро Лодій із Закарпаття (1764 – 1829 рр.). У 1782 р. він навчався
у Львівській греко-католицькій семінарії, а згодом став професором філософії Львівського університету. Потім П. Лодій був запрошений на викладацьку роботу до Краківського та Петербурзького університетів. У свої наукові твори
з проблем філософії він прагнув ввести русько-слов’янську термінологію, близьку до тодішньої народної мови, був автором підручника з логіки – «Логічні настанови» (1815 р.), який отримав високу оцінку наукової громадськості.
На українське національне відродження значно вплинули революційні події 1848 р. у Відні. Під їх тиском Австрійський уряд змушений був піти на деякі поступки. У 1848 р. він прийняв нову конституцію, згідно з якою українці мали право обиратися до національного парламенту (Рейхстагу); була скасована панщина, внаслідок чого українські селяни звільнялися від кріпацтва; проголошувалася загальна рівноправність громадян.
З метою захисту національних і політичних прав українського населення за активного сприяння греко-католицької церкви у Львові в 1848 р. була створена перша політична організація – Головна Руська Рада, яка складалась з духовенства і міської інтелігенції. У своїй діяльності вона обмежувалася вимогами культурно-національної реформи для українського населення Галичини. Головна Руська Рада організувала культурно-освітнє товариство – «Галицько-руську матицю», відкрила народний просвітній інститут – «Народний дім»; провела з'їзд діячів української культури (Собор руських учених); видавала першу в Галичині українську газету – «Зоря Галицька» (виходила у Львові з 1848 по 1857 рр.).
У Львівському університеті була відкрита кафедра української (руської) мови
та літератури, яку очолював професор Я. Головацький. Водночас викладання деяких предметів було переведено на українську мову.
У 1860-х роках новою формою організації стали товариства, що виникли на основі нових конституційних законів. Першим з них була «Руська Бесіда»
у Львові (1861) – товариський клуб, що з успіхом вів національний театр.
У 1868 р. засновано «Просвіту». Вона займалася спершу видаванням популярних книжок, а пізніше організувала свої читальні й охопила своєю працею широкі кола селянства.
І.Я. Франко
У діяльності передових діячів української культури все більше спостерігається поєднання культурно-просвітницьких і політичних ідей, серед яких провідне місце займала українська національна ідея. У другій половині ХІХ ст. зароджується новий радикальний напрям, на чолі якого був І. Франко. До історії української літератури Франко увійшов як видатний поет-новатор
і революціонер. Його перша зріла поетична збірка «З вершин і низин»
(1887 р., 1893 р.) стала новим етапом у розвитку української поезії. Саме у 90-х роках XIX ст. національний рух на західноукраїнських землях вступив
у політичну стадію розвитку. У той час на ґрунті наявних суспільно-політичних течій утворилися перші політичні партії, були сформульовані їхні програми та політичні гасла. Завдяки цьому національна ідея почала оволодівати народними умами, а національний рух набув політичного змісту і став масовим.
М.С. Грушевський
У 1894 р. з Києва до Львова за рекомендацією Володимира Антоновича переїхав молодий історик Михайло Грушевський. Він очолив кафедру історії
у Львівському університеті і став головою Національного товариства ім. Т.Г. Шевченка (НТШ). Грушевський брав активну участь у політичному житті Галичини. Разом з Іваном Франком він став ідейним лідером українського національного руху.
Таким чином, головним здобутком періоду відродження стало формування свідомою частиною української спільноти національної ідеї. Це знайшло відображення у творчій діяльності багатьох видатних представників нашої культури, але символом національної культуротворчості для усіх українців став Тарас Григорович Шевченко.
Під впливом творчості Т.Г. Шевченка проходила літературна діяльність цілої плеяди відомих українських поетів і прозаїків, творчість яких пронизана ідеями гуманізму, демократизму та народності. На ниві поезії плідно працювали Л. Глібов, А. Свидницький, С. Руданський, П. Чубинський, П. Куліш та ін. Демократичний напрям української літератури у прозі представляли Марко Вовчок, Панас Мирний, М. Коцюбинський, І. Нечуй-Левицький, І. Франко, Леся Українка. Їхні твори залишили глибокий слід у свідомості народу, сприяли формуванню національних і патріотичних почуттів українців.
Література
1. Абрамович С.Д. Світова та українська культура. – Львів: Світ, 2004. – 344 с.
2. Білик Б.І., Горбань Ю.А., Калакура С.Я та ін. Історія української та зарубіжної культури / За ред. С.М. Клапчука, В.Ф. Остафійчука. – К.: Вища школа, Знання, 1999. – 326 с.
3. Бокань В., Польовий Л. Історія культури України. – К.: Генеза, 2001. – 290 с.
4. Горбач Н.Я., Гелей С.Д., Росінська З.П. Теорія та історія світової і вітчизняної культури. – Львів: Каменяр, 1992. – 352 с.
5. Грушевский М.Г. Очерк истории украинского народа. – К.: Глобус, 1991. – 460 с.
6. Закович М.М. Культурологія: українська та зарубіжна культура. – К.: Знання, 2010. – 589 с.
7. Історія України в особах: ХІХ – ХХ ст. Кер. авт. кол. Войцехівська І., Абліцов В., Божко О. та ін. – К.: Україна, 1995. – 350 с.
8. Качкан В.А. Українське народознавство в іменах/ Навч. посібник. Т.2. – К.: Либідь. 1995. – 380 с.
9. Костомаров М.І. Слов’янська міфологія: Вибрані праці з фольклористики й літературознавства. – К.: Либідь. 1994. – 384 с.
10. Культура і побут населення України: Навч. посібник для вузів / За ред. В.І. Наулко, Л.В. Артюх, В.Ф. Горленко, Т.В. Косміна; МО України. – К.: Либідь. 1993. – 288 с.
11. Лекції з історії світової та вітчизняної культури: Навч. вид. / За заг. ред. А.В. Яртися та ін. – Львів: Світ, 1994. – 496 с.
12. Шейко В.М., Білоцерківський В.Я. Історія української культури. – К.: Знання, 2009. – 413 с.
Запитання та завдання до самоконтролю
1. Визначте сутність поетапного становлення української національної самосвідомості у період культурного відродження ХІХ ст.
2. Які перешкоди чинила імперська політика на шляху розвитку української культури?
3. Які ідеї визначали діяльність «Руської трійці»?
4. Як розвивалася та стверджувалася національна мовна традиція протягом ХІХ ст.?
5. Назвіть головні риси української літератури ХІХ ст.
6. Які здобутки українського мистецтва ХІХ ст. Вам відомі?
7. Визначте роль інтелігенції у процесі національного відродження.
8. Сформулюйте головні положення програми діяльності Кирило-Мефодієвського братства.
9. У чому сутність міністерської реформи освіти, проведеної на почаку ХІХ ст.?
10. У якому стані знаходилася освіта в західноукраїнських землях протягом ХІХ ст.?
11. Хто з українських учених ХІХ ст. Вам відомий? В якій галузі науки їх здобутки?
12. Яке значення для культурного розвитку мали громади?
13. Визначте головну сутність національної ідеї, що було створено діячами української культури ХІХ ст.