Чому віддати пріоритет — соціології праці, соціології промисловості чи економічній соціології?

Деякі провідні соціологи однією з найрозвиненіших соціологіч­них дисциплін називають соціологію праці, наукові претензії якої достатньо великі, хоча й не існує загальновизнаного визначен­ня предметної царини її досліджень. У першому наближенні можна сказати, що соціологія праці намагається підійти до вивчення трудо­вої діяльності як до соціально зумовленої активності, спрямованої на задоволення матеріальних та духовних запитів людей. Якщо по­годитися із запропонованою характеристикою дослідницької орієн­тації соціології праці, то тоді треба з'ясувати соціальний смисл тих відносин, які породжує трудова діяльність людини і які, у свою чер­гу, визначають місце та роль людини-трудівника у загальній системі соціальних зв'язків. Іншими словами, соціологію праці цікавить ні-тільки сфера виробництва тих чи тих предметів споживання, а її життя людини поза цією виробничою сферою як споживача нею самою створеного продукту. Отже, ми повинні враховувати, що у вільний від роботи час людина відтворює себе, крім усього іншого, ще й для роботи (відновлює фізичні та психічні сили, підвищує спою кваліфікацію тощо).

Виокремлення соціології праці у самостійну дисципліну пояснюють багатьма причинами, включаючи механізацію та автоматизацію сучасного промислового виробництва, що передбачає високу грамотність працівників, розвинене почуття особистої відповідальності та багато чого іншого, що раніше вимагали тільки від інженерно-технічного персоналу.

Соціологія праці, як і будь-яка інша молода галузь наукової діяльності, утворилася на стику різних дисциплін (економіки, пси­хології, етики, юриспруденції, політичних вчень тощо), які стосува­лися питання соціального значення трудової діяльності людини та створили свої власні моделі людини-трудівника (лат. homo economicus, homо moralis, homо роliticus тощо — відповідно економічна лю­дина, моральна людина, політична людина тощо). Між тим людина як соціальна істота, маючи всі ці якості, є цілісною особистістю, а не абстрактним чинником або функціонером, хоча у деяких ситуаціях і може бути перетворена на "гвинтик". Коли ж стало ясно, що люди­на — це передусім соціальна істота, тобто істота, пов'язана безліччю соціальних нитей з іншими такими самими істотами, що відбиваєть­ся на характері та суспільній значущості трудової діяльності, тоді й почалося, на думку вчених, формування соціології праці, яку іноді називають соціологією промисловості, або промисловою (індустріаль­ною) соціологією. Втім, першою на світ з'явилася все ж таки промис­лова соціологія й швидко термінологічно закріпилася в англосак­сонській літературі. Дещо пізніше у французькій та німецькій літе­ратурі почало фігурувати словосполучення "соціологія праці".

Виникнення та швидкий розвиток соціології праці зумовлені бурхливим розвитком промисловості у XIX—XX ст. Як відзначають соціологи, саме необхідність розв'язувати нові та складні завдання техніко-практичного, морально-психологічного та соціально-полі­тичного характеру, що виникають у зв'язку з розвитком промисловості та переходом капіталізму на державно-монополістичний рівень, зумовила швидкий розвиток емпіричних досліджень трудової діяль­ності людей, залучених до капіталістичних виробничо-ринкових відносин.

Від самого початку свого виникнення соціологія праці переваж­но орієнтувалася на розв'язання організаційних питань у трудових Колективах, намагаючись виявити індивідуальну та групову мотивацію трудової діяльності. У подальшому соціологія праці вдалася до вивчення питань, пов'язаних з трудовими резервами, професійною Орієнтацією та мобільністю. Відтак почалося вивчення життя люди­ни поза трудовою сферою та його впливу на поведінку людей під час роботи.

Сьогодні майже ніхто не заперечує важливого значення соціології праці як однієї з соціологічних дисциплін. Між тим, незважаючи на успіхи, досягнуті соціологією праці, поки ще не вироблено єди­ної точки зору на її предмет, цілі та завдання. Понад те, є розбіжності стосовно найменування самої соціологічної дисципліни, що вивчає різні аспекти життя людини-трудівника та трудових колективів. Ось чому нерідко порушують питання: чи не є соціологія праці та про­мислова соціологія двома різними науковими дисциплінами? Части­на нинішніх соціологів схильна вважати, що це дві взаємопов'язані, але відносно самостійні наукові дисципліни. Подібна точка зору має сенс хоча б із тих міркувань, що соціологія праці більш всеохопна та більш історична, ніж соціологія промисловості. Навіть із самої наз­ви "соціологія праці" випливає, що ця дисципліна не обмежена вив­ченням людини-трудівника індустріального суспільства, їй доступні й інші різновиди трудової діяльності за різних умов господарського життя того чи того суспільства.

У світлі сказаного розглянемо конкурента соціології праці та промислової соціології, який уперше заявив про себе у США і знай­шов підтримку у працях російських вчених Т. І. Заславської та Р. В. Ривкіної. Йдеться про так звану економічну соціологію (соціо­логію економічного життя).

У 50—60-ті роки XX ст. на базі Новосибірського наукового цент­ру склався колектив економістів з ухилом у бік соціології, яку реп­резентували Є. Г. Антосенков, В. М. Шубкін та ін. У рамках цього колективу й зародилась ідея міждисциплінарного союзу економістів та соціологів під назвою "економічна соціологія". Але сибірським однодумцям цього видалося мало, й вони поквапилися устами Зас­лавської та Ривкіної заявити без зайвої скромності про формування економічної соціології як нового наукового напряму.

Природно, у "ортодоксальних" соціологів одразу ж виникло кра­мольне питання: чим відрізняється економічна соціологія (соціоло­гія економічного життя) від соціології праці та промислової соціоло­гії, а також від соціології економіки?

На жаль, відповідь була не дуже оригінальною і, м'яко кажучи, доволі розпливчастою. Заславська та Ривкіна об'єктом вивчення економічної соціології обрали соціальні групи, що функціонують у системі економічних відносин. При цьому творці "нового" науково­го напряму наголосили, що ні політична економія, ні загальна соціологія, під якою, судячи з усього, розуміли консервативний істо­ричний матеріалізм, не вивчають усебічно та ретельно об'єкт, який їх цікавить.

На думку Заславської та Ривкіної, політична економія розглядає економічні відносини не як сферу функціонування соціальних суб'єктів, а як якусь абстрактну систему, де люди залишаються не­мовби "за кадром" економічної теорії. Що стосується загальної соціології, то для неї діяльність та поведінка соціальних груп у сфері економіки — лише одна з багатьох форм соціальної активності, розглядувана нарівні з усіма іншими. Таким чином, жодна з цих наук не має спеціальних інструментів для дослідження суб'єкта еко­номічного розвитку, головних різновидів економічної активності цього суб'єкта, тенденцій, спостережуваних у цій активності, та ба­гато чого іншого. А тому необхідно терміново створити нову галузь соціологічної науки, яка у центр своєї уваги ставила б діяльність та поведінку соціальних груп у системі економічних відносин. Такою галуззю й повинна стати економічна соціологія.

Як тут не згадати славнозвісне "лезо Оккама", яке безжально відтинає будь-які зайві "сутності". (Англійський філософ, логік та богослов В. Оккам (близько 1285—1349) полюбляв примовляти, що наукові поняття, які не підлягають дослідній перевірці, а базовані тільки на філософській інтуїції, мають бути нещадно видалені з наукового лексикону. "Сутності не слід примножувати без необхід­ності", — додавав до цього Оккам, лукаво підморгуючи своїм опо­нентам. Це висловлювання, яке стало крилатим, виражало цілком пев­ний науково-пізнавальний принцип, що дістав назву "лезо Оккама".)

Навіщо примножувати "сутності", коли вже є соціологія праці, промислова (індустріальна) соціологія, соціологія економіки та, між іншим, політична (в якомусь розумінні соціологічна) економія, яка аж ніяк не підпадає під характеристику, яку їй дали Заславська та Ривкіна? Чи варто розривати синоніми "економічна соціологія" та "соціологія економіки"? А якщо вони не синоніми, то що це пояс­нює? Але ось парадокс: іноді все ж таки варто робити таке "прим­ноження". Якщо згадати, як животіли у колишньому СРСР еконо­мічна наука та соціологія, як їх невсипно опікали партійні ідеологи, то багато що стає зрозумілим. Так, за тих умов критично мислячих вчених-економістів навряд чи могли б зацікавити питання соціології праці або промислової соціології, які досі ніяк не можуть чітко виз­начитися зі своїми дослідницькими предметними царинами. Не­обхідно було якимось чином вивести економіку та соціологію із зони "принципу партійності", що й спробували зробити сибірські соціологи разом з економістами, оголосивши хоча й про "новий", але цілком лояльний до партійної ідеології напрям наукових пошуків. Проте тепер, коли відпала необхідність хитрувати та лукавити, треба перевірити життєстійкість економічної соціології за допомо­гою "леза Оккама". Якщо цю соціологію не вдасться відсікти від соціології як такої або, наприклад, від соціології економіки, тоді во­на справді заслуговує всі права на своє існування. Але ці права слід доводити не тими розпливчастими аргументами, які у недавньому минулому використовували Заславська та Ривкіна. Тож питання про взаємодію соціології та економіки не з простих.