Феномен влади, функції влади, об’єкт , суб’єкт, структура
Феномен влади ділиться на:атрибутивний (субстаціонарний) і соціологічний (реляціоністський). Атрибутивний-природа влади пояснюється біологічними властивостями психіки. Їх дві: біологічна концепція( М. Марсель) влада- це невідємна властивість людини, яка закладена в її природних інстинктах боротьби і суперництва з іншими представниками роду людського. Психологічна (З. Фрейд) Прагнення дол. Влади як прояв психічної енергії, взагалі досліджують структури в психіці людини, що роблять схильною до підкорення. На перетині атрибутивної та реляціоністської теорії знаходяться ( біхевіоріська концепціяя влади) 1) розглядають владу як особливий тип поведінки, зімовлений невідємною людською властивістю_-прагнення до влади. Політика влади- це можливість і здатність суб’єктів політики, впливати на процес прийняття політичних рішень, їх реалізацію, а також на політичну поведінку інших учасників політичних відносин. Функції влади:організаційна, регулятивна, контрольна, координаційна, мобілізаційна, управлінська.Суб’єкт:держава, політична партія,політичні елементи, політичні лідери.Об’єкт: індивіди, соц. групи. спільноти.
2) Ресурси влади –це сукупність засобів і методів за допомогою яких суб’єкт влади здійснює визначальний вплив на поведінку об’єкта. Класифікація ресурсів влади: економічні ресурси( гроші, товари, послуги, пільги, субсидії), соц.. ресурси (можливість соц.. пільги, здатність зміни соц.. статусу), силові ресурси( армія, зброя, служба безпеки, суди), культурно-інформаційні ресурси( знання, навчальні заклади), нормативні ресурси- правові, звичаєві соц.. норми(закони, ропорядження, традиції, моральні норми), демографічний( людина) Суб’єкти політичної влади: об’єкт влади- ресурс влади, суб’єкт влади- мотив влиди.
Джерела влади
- Сила (Основний закон життя – боротьба за їжу, територію; слабкість сили – її абсолютна негнучкість; сила здатна лише на грубий примус)
- Багатство (Володіння власністю забезпечує панівному масу підкоряти своєї волі економічною залежні класи; влада «середньої якості»)
- Знання (влада вищої якості; знання лежать в основі влади «вищої якості», влади найбільше ефективної, бо даний ресурс може бути застосований і для покарання, і для винагороди, і для переконання і навіть для перетворення ворога в союзника; знання не мають обмежень у застосуванні, вони здатні накопичуватися й підсилюватися за рахунок досвіду; знання – найдемократичніше джерело влади; знання – визначають характер влади)
Принципи влади
- суверенітет
- легітимність
Види суверенітету
- Державний (це політико-правова властивість державної влади, що визначає її верховенство і незалежність)
- Народний (це повновладдя народу, народ є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади)
- Національний (це повновладдя нації, можливість самостійного політичного самовизначення)
Принцип легітимності політичної влади – відбиває її правомірність, що виражається в готовності людей добровільно підкорятися владі.
Легітимності влади – ступінь відповідності політичної влади цінностям уявленням індивідів, соціальних груп, суспільства переконаність у необхідності підкорення владі.
Типи легітимності влади
- Традиційний – його джерелом є підкорятися владі, звичаєм, віра в непорушність існуючих порядків.
- Харизматичний – його джерелом є віра у виняткові якості лідера.
- Раціонально-легальний – заснований на вірі в юридично закріплену правильність цілей панування й засобів його здійснення.
Мотив підкорення – визнання влади, сформованої на основі закріплених законодавчих правил і процедур.
Форми політичної влади (за критерієм головного суб’єкта правління )
· Монархія – єдиновладне спадкоємне правління однієї особи (монарха)
· Тиранія – одноосібне деспотичне правління внаслідок насильницького захоплення влади.
· Аристократія – влада кращих тобто верхівкової здатної, привілейованої групі.
· Олігархія – влада небагатьох багатих.
· Темократія – особлива форма олігархії, за якою державна влада належить привілейованій більшості, яка володіє високим майновим цензом, часто військовою силою.
· Теократія – влада церкви.
· Охлократія – влада натовпу, що спирається не на закони, а на миттєві настрої та примхи юрби, яка часто піддається впливові демагогів, стає деспотичною і діє тиранічно.
· Демократія – влада народу на основі закону та забезпення прав і свобод громадян.
· Партократія – влада партійної верхівки.
· Бюрократія – панування вищого державного чиновництва.
· Технократія – панування науково-технічної еліти, технологічного мислення.
Політична система - це цілісна сукупність державних і недержавних суспільних інститутів, правових і політичних норм, взаємовідносин політичних суб'єктів, засобом яких здійснюється влада і управління суспільством.
Поняття "система" прийшло у суспільні науки з біології і кібернетики. У соціології і політології його вперше використав американський дослідник Т.Парсонс. Інший американський політолог Д.Істон у 1953 р. вводить у науку і саме поняття "політична система". Сутність системного опису суспільства найбільше вираження отримала в теоретичних побудовах Т.Парсонса. Він підійшов до розгляду суспільства як складної відкритої системи, яка складається з чотирьох підсистем, кожна з яких виконує певну функцію.
Виконання кожною підсистемою своєї функції забезпечує стійкість і цілісність суспільства:
1. економічна підсистема
2. політична підсистема
3. соцієнтальна підсистема
4. духовна підсистема
Суть першого підходу (Д. Істон) , який часто називають мікроскопічним, полягає в розгляді політичної системи під кутом зору її складових підсистем, вивченні сукупності взаємозв'язків і взаємодій, що виникають всередині. Суть другого підходу (Г. Алмонд) , який нерідко називають макроскопічним, полягає в тому, що він концентрується на вивченні входів і виходів, а також зворотніх зв'язків, нкі встановлюються між політичною системою та навколишнім середовищем. Політична система суспільства грунтується у першому варіанті як система "взаємодій структурних елементів, за допомогою яких у суспільстві авторитарно розподіляються цінності" (Д. Істон), у другому - як система ролей або взаємодій структурних елементів, які виникають на вході і виході політичної системи та асоціюються "із застосуванням або загрозою застосування фізичного примусу" (Г. Алмонд). Суть третього підходу( К.Дойг). політ. система - це інформаційна модель, чорний ящик ,який працює за принцепом " вхід - вихід" Модель сучасної пол. системи
Структуру політичної системи становлять:
1. Політичні відносини.
2. Політична організація суспільства.
3. Засоби масової інформації.
4. Політичні принципи та норми.
5. Політична свідомість і культура.
Політичні відносини. Вони формуються в суспільстві щодо завоювання та здійснення політичної влади. Це — міжкласові, внутрікласові, міжнаціональні та міждержавні відносини; вертикальні відносини у процесі здійснення влади між політичними організаціями; відносини між політичними організаціями та установами.
З політичних відносин виростає політична організація суспільства, охоплюючи його стабільні політичні організації та установи, які здійснюють політичну владу. Їх поділяють на три види:
- власне політичні організації (держава, політичні партії, політичні рухи);
- політизовані організації (народні рухи, профспілки);
- неполітичні організації (об´єднання за інтересами).
Засоби масової інформації — це розгалужена мережа установ, що займаються збиранням, обробкою та поширенням інформації. Вони впливають на регулятивно-управлінську діяльність усіх ланок управління, сприяють реалізації цілей політики, пропагують вироблені політичні й правові норми. Засоби масової інформації намагаються звільнитися з-під державного й політичного диктату, але їхня незалежність не забезпечує нейтральності. Інтереси певних соціальних сил завжди домінують у викладі масової інформації. Політичні принципи й норми. Їх призначення полягає у формуванні політичної поведінки та свідомості людини відповідно до цілей і завдань політичної системи. Закріплені в Конституції, законах, кодексах, законодавчих актах політичні принципи й норми регулюють політичні відносини, визначають дозволене й недозволене під кутом зору зміцнення правлячого режиму. Політична свідомість і політична культура. Будучи важливими елементами політичної системи, вони формуються під впливом соціальної та політичної практики. Політична свідомість постає як сукупність політичних ідей, уявлень, традицій, відображених у політичних документах, правових нормах, як частина суспільної свідомості, а політична культура як сукупність уявлень про різні аспекти політичного життя. Політична культура сприяє формуванню ставлення людини до навколишнього середовища, до головних цілей і змісту політики держави. Значущість політичної культури визначається її інтегративною роллю, яка передбачає сприяння єднанню всіх прошарків населення, створення широкої соціальної бази для підтримки системи влади, політичної системи загалом.
Основними функціями політичної системи є:1)функція політичної соціалізації — це залучення людини до політичної діяльності суспільства; 2 )реагування – відбивається у здатності системи сприймати імпульси, що надходять з зовнішнього середовища. Вони набувають форми вимог, що висуваються до влади різними соціальними групами; 3)мобілізація - мобілізація ресурсів для виконання завдань політичної системи ; 4)політичне рекрутування - підготовка та відбір політичних лідерів; 5)розподільча - розподіл політичною системою,благта статусів; 6)управлінська - управ. координації поведінки індивідів та груп; Типи політичних систем :1.За типом легітивного панування:
· традиційні
· харизматичні
· раціонально-легальні 2.За типом суспільно-економічної формації:
· рабовласницькі
· феодальні
· капіталітичні
· соціалістичні 3.За характером звязків і з навкол. середовищем:
· відкрита
· закрита 4.За характером політичних цінностей:
· ліберальні
· традиційні
· радикально-авторитарні
· авторитарно-копиративні
· популістські 5.За типом політичноі культури :
· англо-американська
· європейсько-контенинтальна
· доіндустріальна
· тоталітарна
Політичний режим - сукупність засобів і методів, що визначають спосіб здійснення влади, що склалися стосовно державної влади та суспільства
Тоталітаризм— спосіб організації суспільства, який характеризується всебічним і всеохопним контролем влади над суспільством, підкоренням суспільної системи державі, колективними цілями, загальнообов´язковою ідеологією.
Різновиди:
· фашизм
· національний соціалізм
· комуністичний тоталітаризм
Ознаки тоталітарного режиму:
· едина загально-державна ідеологія
· однопартійність
· централізована планова економіка
· державна монополія та ЗМІ
· потужний репресовий апарат
Умови винекнення авторитарного режиму
· відсутність активного впливу населення на політичну систему
· значний вплив релігії на політичні орієнтації людей
· економічна відсталість
· нерозвиненість громадянського суспільства
· висока конфліктність у суспільстві
Ознаки авторитарного режиму :
· централізація політичної влади
· закритиц характер політ-еліти
· мополізація державною владою
· пріорітет силових методів у політичному управлінні
· відчуження народу від влади
Різновиди аторитарних режимів :
· військовий режим
· традиційно політичний режим
· пісокративні режими
· персоніфікований режим
· неовторитарні режими
Сучасні демократичні режими - це форма організаціїта функціонування політичної системи при якій всі члени суспільства мають рівні можливості реалізації своїх прав і свободи .
Ознаки демократичного режиму :
· політичний плюралізм
· верховенство права
· виборність органів державної влади
· реалізація принципу росподілу державної влади
· наявність розвиненого громадянського суспільства
Моделі демократії :
· теорія демократичног елітизму
· теорія плюралізму еліти
· конкурентна демократія
· партійноторна теорія
· поліархічна демократія
Держава в політичній системі
1. Поняття ознаки та функції держави.
2. Форми сучасної держави. Тенденції розвитку державності в сучасному світі.
1. 16 ст термін держава ввів Н. Мікавеллі. Теорія походження держави. Перші держави виникають в кінці 4 на початку 3 тис. до н. е. Теорії походження держави:
а) Неісторична (Арістотель). Суть: Держава це природний продукт розвитку людських спільнот. Держава створюється для того щоб люди жили щасливо.
б) Патріархальна теорія (Р. Фішер). Держава виникла у процесі механічного обєднання родів у племена племен у більш ширші утв. аж до держав.
в) Теологічна теорія (Ф. Аквінський). Держава виникла в результаті дії надприродного чинника тобто Бога.
г) Договірна концепція (Руссо) Держава створюється добровільно суспільним договором суверенних громадян із правителем.
д) Насильницька теорія (Л. Гумплович, К. Каутський) Держава виникає внаслідок приєднання захоплених територій, а також підкорених народів.
е) Соціально- економічна теорія (К. Маркс, Ф. Енгельс, В. Ленін) Походження держави пояснювалося економічними факторами політичним пануванням певного класу.
є) Психологічна теорія (Л. Петрожицький ) Держава виникає внаслідок потреби людей у підкорені.
Властивості держави
1) Універсальність. Здатність управляти соціально неоднорідним суспільством за допомогою спеціальних органів.
2) Суверенітет. Це повнота, верховенство та незалежність політичної влади.
3) Монополія на видання законів , норм, збір податків та застосування насильства.
Атрибути держави
1. Територія. Тобто просторова організація держави.
2. Населення.
3. Публічна влада. Особлива система органів і установ що реалізують функції державної влади.
Апарат сучасної держави
- Органи законодавчої влади. Розробка і прийняття законів.
- Органи виконавчої влади. Виконавчо розпорядчі функції держави.
- Судові органи влади. Ф-ції правосуддя.
- Органи контролю та погляду. Вони сприяють виконанню контрольних функції в державі.
- Глава. Конституційний орган (президент або монарх) які представляють державу в середині та за кордоном.
Функції держави
- Внутрішні функції
Правова функція: захист конституційного ладу законості та правопорядку.
Соціально-економічна: функція регулювання економіки реалізація соціальних програм та соціальний захист населення.
Екологічна функція. Охорона навколишнього середовища та закріплення правового режиму природокористування.
Культурно-виховна. Держава підтримує освіту науку, культуру, туризм.
- Зовнішні функції.
Захист держави від зовнішнього нападу.
Співробітництво з іншими державами (дипломатична діяльність, самостійна зовнішня політика, поглиблення інтеграції)
Підтримка світового порядку.
Держава – це універсальна, суверена політична форма організації суспільства, центральний інститут політичної системи, які створюються для організації та управління життям населення на певній території за допомогою публічної влади, що має обов’язків характер.
2. Форма державного правління – це форма держави, яка характеризує організацію вищої державної влади та системи її зв’язків з населенням.
ФОРМИ ДЕРЖАВНОГО ПРАВЛІННЯ
МОНАРХІЯ РЕСПУБЛІКА
Необмежена Обмежена Недемократична Демократична
доалістична президентська
парламентська парламентська
змішана
МОНАРХІЯ – форма правління за якою влада глави держави (царя, імператора, короля, іміра) успадков. здійсн. Безстроково і не залежно від населення.
АБСОЛЮТНА МОНАРХІЯ – вона характеризує зосередження влади в руках монарха, викл. наявність органів державної влади не залежних від монарха наприклад (Саудівська Аравія, Ватикан).
ОБМЕЖЕНА МОНАРХІЯ – форма державного правління в якій повноваження монарха обмежується конституцією, що припускає існування незалежних представників органів державної влади.
ДІАЛІСТИЧНА МОНАРХІЯ – це коли монарх очолює виконавчу гілку влади, наприклад Мароко, Іорданія.
ПАРЛАМЕНТСЬКА МОНАРХІЯ – в ній реалізація влади належить не главі державі, а главі уряду, що призначена парламентом наприклад Англія, Швеція, Бельгія, Норвегія.
Нетипові форми монархії
1. Монархія – монарх обирається на 5 років з числа 9 султанів котрі очолюють потомствені султани.
2. ОАЕ – колективний монарх (рада імірів) обирає зі свого складу президента країни.
РЕСПУБЛІКА – це форма державного правління за якою вища влада належить представницьким органом вибраним населенням на певний період.
До демократичної форми республіки відносять:
Президентські республіки – президент, який обирається на всенародних виборах поєднує повноваження глави держави та глави виконавчої влади, наприклад США.
ПАРМАМЕНТСЬКА РЕСПУБЛІКА – парламент формує уряд зі складу партії, що одержує більшість голосів на виборах президент, виконавчі представницькі функції (Німеччина, Італія)
ЗМІШАНА РЕСПУБЛІКА – уряд формує та контролюється одночасно і парламентом і президентом, (Франція, Україна), не демократичні – глави держави обираються вищими партійними органами.
ДЕРЖАВНИЙ УСТРІЙ – він представляє собою форму держави яка визнає її національно-територіальну організацію.
Державний устрій:
1) Унітарна (проста, ускладнена автономія)
2) Федеративна (за історичним принципом, територіальний принцип, національний принцип, змішана)
УНІТАРНИЙ ДЕРЖАВНИЙ УСТРІЙ – характеризується єдністю державної території єдиною системою органів державної влади та єдиним законодавством. Територія поділена на різні адміністративно-територіальні одиниці, відповідно до яких формується система місцевих органів влади на самоврядування.
АВТОНОМІЯ – законодавчо закріплена форма самоврядування, територіальних одиниць держави, що проявляються в самостійному рішені питань місцевого значення.
Види автономії
І Політична автономія – має деякі ознаки державності (Республіка Крим)
ІІ Адміністративна автономія – не має ознак державності (Тібет)
ФЕДЕРАЦІЯ – форма державного устрою, що припускає наявність у складі перших державних утворень – суб’єктів федерації (Росія – республіки, США – штати, Швеція – кантони, Канада – провінції,Німеччина – землі, ОАЕ - імірати)
Історичний тип утворення федерація – Швейцарія.
Терироріальна федерація – США, Мексика.
Національна ознака – Рад. Союз.
Змішаний тип – Росія.
Особливі форми державного устрою
1. Імперії – коли держава складається із метрополії і колоній . (Римська, Британська)
2. Конфедерації – тобто це форма міждержавного об’єднання, союз незалежних держав, що створюється для виконання певних завдань у сфері економіки політики військових домовленостей та інше. (Австро-Угорщина до 1918р).
Тенденції розвитку державності у сучасному світі
1. Ослаблення національної державності: процес формування нових наддержавних структур. Марк Леонард – англійський політолог. «Європа змінює країни …»
2. Посилення державності Френсіс Фукуяма (американський вченний ) «В умовах кризи елоб. безпеки є потреба посилення державності »
Політичні партії та групи інтересів.
1.Партії в політичній системі, їх суть властивості , функції, типи.
2.Партійні системи.
3.Групи інтересів та групи тиску.
Термін “інтересів”виник в стародавньому Римі, політичні партії починання формування в середині 19ст.
США
1828р.на базі клубу федералістів створено демократичну партію.
1854р.на базі клубу антифералістів було створено республіканську партію.
Англія
1861р.на базі клубу вігів було створено ліберальну партію.
1867р.на базі клубу торі була створена консервативна партія.
НІМЕЧЧІНА
1863р. було створено загальний германський робітничій союз.
Росія
Кінець 19ст. налічувалися такі партії:
Октябристи , кадети , соц-демократична партія, трудовики.
Партологія – галузь політичної науки, яка досліджує політичні партії.
Властивості партії:
1. Наявність головної меті – боротьба за владу.
2. Наявність соціального статусу (зв’язок між грошовим суспільством і державою).
3. Наявність соціальної бази (прошарок суспільства або соціальної групи, інтереси яких представлена політична партія.
4. Наявність організаційної структури ( програма, статут, партійна символіка)
Особливості сучасних політичних партій .
1.Наявність квазі партії – це організації які претендують на роль партії, але не мають організаційної структури і соц.бази :Направлення “Політична партія”, “ Прогресивна автономна партія України”
2.Партії які використовувалися у своїх цілях “Розкручені бренди”
Направлення 1991р. була створена партія “Зелених України ”
3. Наявність помаранчевих партій (1911р) організації які відверто пародіюють діяльність політичних партій та рухів. Немає соціальної бази і організаційної структури, вони переважно займаються політикою, хепінгом – це протестна форма політичної участі , масові театралізовані або інші дії політичної спрямованості.
Тема 8 Політична еліта та політичне лідерство
1) Політична еліта як основний суб’єкт політичної влади
2) 
Суть та теорії політичного лідерства
Елітологія це наука про еліту, система знань про сутність і особливості еліти, участь у житті суспільства та держави а також можливості у владній практиці. Термін з’явився в кінці ХІХ на початку ХХ століття і цей термін запропонував Жорж Сорель.
Політична еліта це певні соціальні групи, що мають значний політичний вплив, володіють особливими якостями ( організованістю, свідомістю, активністю ), а також доступом до ресурсів влади.
Підходи до обґрунтування необхідності існування еліт:
· Біологічний підхід – вчені говорять, що відмінність між меншістю і більшістю є генетичною ( еліта володіє вищим біологічним, фізичним, та розумовим потенціалом )
· Психологічний – людській масі властива потреба підкорення нормам і правилам а також потребам в авторитетові як втіленню батьківської опіки.
· Функціонально-технократичний – еліти забезпечують потреби суспільства в управлінні.
Нова еліта рекрутується з усіх верств населення, тобто нова еліта власників переходе до еліти професіоналів.
Концепції політичних еліт:
Ø Класична ( маківеалістська )
В. Паретто «Трактат із загальної соціології». Еліта є правляча і не правляча (контр еліта)
Він характеризував типи еліти:
а) еліта левів – рішучість, прямота, силові методи управління
б) еліта лисиць – хитрість, дипломатичність, прагматизм, основний метод маніпуляція.
Ø Теорія циркуляції еліт. Представник: Г. Моска « Елементи політичної науки ».
Суспільство поділяється на меншість яка править і більшість якою правлять. Основа влади меншості – організованість. Основа суспільного розвитку це політика. Якості що дають можливість входження до еліти:
а) доблесть
б) багатство
в) церковний сан
Ø Р. Міхельс. Він сформулював залізний закон олігархії. Демократія обмежується необхідністю існування організації що спирається на «активну меншість» (політичні партії, профспілки), тому керована меншість і керована більшість неминуче призводить до політичної еліти.
Ø Ціннісна концепція еліти Х. Ортегос – і – Гассет. Для еліти притаманна професіоналізм і розвинутий інтелект. В межах цієї концепції сформована теорія меритократії. Представник – К. Маннгейм. В суспільстві формується еліта компетентності, тобто найбільш талановитих і освічених людей.
Ø Теорія демократичного елітизму. Г.Ласуел. Демократії визначається не відсутністю еліти а ступенем контролю еліти з боку населення. Еліта здатна виконувати функцію захисту демократичних цінностей.
Ø Концепція плюралізму еліт. Представник Р.Даль «Критика моделі правлячої еліти». Демократія можлива при наявності конкуренції між елітними групами, що роблять їх залежними від населення і запобігає формуванню єдиної еліти.
Ø Концепція пануючої еліти Ч. Міллс «Правляча еліта». Основна еліто формуюча ознака не індивідуальні якості а володіння певними командними позиціями. Реальне народовладдя на практиці виявляється досить обмеженим, правляча еліта не допускає маси до реальної участі у практиці.
Ø Теорія «нового класу». Представники: М Джилавас, М. Вослесенський. Правлячій клас – соціальна група (партійний апарат, адміністративно – бюрократичний прошарок) члени якого мають доступ до управління ресурсів влади а також відзначаються спільними інтересами та свідомістю. До нового класу можна відносити тих хто винятково завдяки монополії на управління одержує матеріальні вигоди та привілегії.
Класифікація сучасної політичної еліти:
1) Ступінь участі у здійсненні влади. Автор В. Паретто.
2) Джерела впливу. Автор К. Мангейм і О. Конт «Еліта крові» або «Аристократія» характерна для традиційних політичних систем. «Еліта багатства» або плутократія – характерна для індустріальних суспільств. «Еліта знань і компетентності» або меритократія – характерна для постіндустріальних суспільств.
3) Спосіб формування і структура влади:
§ Правлячий клас ( єдина авторитарна еліта )
§ Управлінський клас (єдина демократична еліта)
§ Пануюча еліта (автократична еліта)
§ Елітна група (демократична еліта)
4) Обсяг владних повноважень
§ Вища еліта (стратегічні посади)
§ Середня еліта (регіональна еліта)
§ Адміністративна еліта – вищий прошарок державних службовців
5) Структура та характер внутрішньо – елітних зв’язків
§ Інтегративна еліта
§ Дезінтегрована еліта
6) Способи оновлення та зв’язок з політичною системою. В залежності від цієї ознаки існує два типи еліти:
§ Відкрита еліта
§ Закрита еліта
Моделі рекрутування політичної еліти:
a. Система гільдій
b. Антрепренерська система
Система гільдій – закритість, поетапне просування «наверх», наявність формальних вимог для заняття владних посад, невелике відносно закрите коло осіб які здійснюють відбір, тенденції до відтворення існуючого типу еліти.
Антрепренерська система – відкритість, високий рівень соціальної мобільності, високі вимоги до особистих якостей кандидата, широке коло осіб які здійснюють відбір, невелика кількість формальних вимог до кандидата.
Функції політичної еліти:
a) Управлінська
b) Інтегративна
c) Організаційна
d) Комунікативна
В епоху Відродження за небувалого злету мистецтва та науки постала теорія італійця Н. Макіавеллі, згідно з якою люди є різними, але звички мають однакові, в масі своїй більше схиляються до поганого, ніж до доброго. Головне є те, що в основі людської природи — інтерес або жадоба влади й наживи. Макіавеллі вважав, що в політиці володареві слід удаватися до великих, віртуозних шахрайств, зрад, які, як він гадав, вимагають мужності, особистого впливу та авторитету.
Теорію лідера-надлюдини розвинув німецький філософ Фрідріх Ніцше (1844—1900). Лідер, за його концепцією, — вищий біологічний тип людини, що ігнорує встановлені мораль, культуру, політичні цінності. Своїх сучасників Ніцше вважав утраченим поколінням, його герої — це герої майбутнього. Людина мусить побороти в собі все, що сприяє спокою та лінощам. Слід позбутися повсякденності, бути вищим за неї, щоб стати особою, здатною володіти і керувати. Це своєрідна концепція самовиховання, знищення в собі раба. Спрощений, вульгаризований підхід до концепції Ніцше застосував фашизм, що призвело до неадекватного сприйняття його філософії, наклало на неї тавро людиноненависницької теорії (зокрема в колишньому СРСР).
Французький соціолог Габріель Тард (1843—1904) вважав, що лідер є рушієм суспільного процесу, силою, що спонукає та певною мірою скеровує розвиток людської історії. На його думку, більшість населення не здатна до творчості, розуміння сутності історичного, політичного, соціального розвитку, і тому цю роль виконує лідер.
Своєрідне тлумачення лідерства дав німецький мислитель К. Маркс, визначаючи лідера як особу, якій властиві уміння, знання, авторитет, організаторський талант і яка є виразником інтересів і волі певного класу, зокрема пролетаріату.
У політичній науці існує багато інших теорій, концепцій. і трактувань лідерства.
Теорія рис лідерства. За цією теорією лідер повинен володіти певними рисами. Він має глибше та масштабніше мислити, вміти швидко знаходити вихід із певних ситуацій тощо. Якісна перевага — це продуктивність ідей. Людина мусить оволодіти вмінням уникати, а в разі необхідності розв´язувати конфлікти; мати “підхід” до людей, до їхніх проблем і питань, що потребують вирішення. Лідера характеризують високий рівень інтелекту, нестандартне мислення.
Усе це має витворити нову якість, що забезпечує лідерові здатність уміло вирішувати весь комплекс проблем, беручи до уваги не лише поточну ситуацію, а й можливі наслідки своїх дій у майбутньому. Нову ідею лідер повинен або вдосконалити, або відкинути.
Ситуаційна концепція. Лідер діє в межах певної ситуації, він необхідний як рушій, що розв´язує актуальну для певного періоду проблему.
Теорія послідовників. Політичне лідерство розглядається як особливі відносини між лідером і підлеглими або тими, хто його обрав чи на нього впливає. Ці відносини можуть бути односторонніми (коли впливає лідер), що залежить від рівня концентрації влади в лідера та рівня його політичної ваги, а також особистих якостей; двосторонніми, коли на лідера впливають його послідовники, а не тільки лідер впливає на них.
Психологічні концепції лідерства. Вони ґрунтуються на вченні 3. Фрейда. Згідно з ним в основі лідерства — певне лібідо, здебільшого підсвідоме почуття сексуального характеру. Воно виявляється в бажанні перебороти певні комплекси й табу, досягти більшого. Лідерові необхідно підтримувати врівноважені стосунки з масою, бути здатним стримувати її агресивні настрої.
Політичне лідерство — це суспільно-політичний інститут (процес), за якого одна, а іноді й декілька осіб беруть на себе роль глави, керівника, провідника певної соціальної групи, політичної партії, громадсько-політичної організації чи руху, держави або суспільства в цілому.
Класифікація лідерства:
1) За мірою впливу на суспільство
§ Реальні лідери (лідери герої)
§ Менеджери (не мабть впливу на перебіг подій)
2) За психологічними рисами і типами поведінки
а) щодо ставлення до власного впливу і можливостей:
§ Лідер ідеолог
§ Лідер прагматик
б) стосовно своїх прихильників
§ Лідер харизматик
§ Лідер представник
в) щодо супротивників
§ Лідер угодовець
§ Лідер фонатик
3) За способом оцінки здібностей
§ Відкритий лідер
§ Лідер догматик
4) За стилем керівництва і політичною системою
§ Демократичний тип
§ Диктаторський тип
§ Автократичний тип
§ Плутократичний тип
§ Лідер популіст
§ Лідер професіонал
Функції політичного лідерства:
ü Об’єднання суспільства навколо загальних цілей
ü Схвалення та здійснення компетентних політичних рішень
ü Зв’язок влади і підвладних структур
ü Підтримка та пропагування соціального оптимізму
ü Легітимація наявного суспільно політичного устрою
Тема 9: Політичні процеси
План
1. Політичний розвиток та модернізація.
2. Політичні конфлікти та кризи.
3. Вибори та виборчі системи.
1. Політичний процес – діяльність суб’єктів політичних відносин, що відбиває стадії зміни політичної системи.
Види політичного процесу:
- внутрішньополітичний і зовнішньополітичний;
- стабільні і нестабільні;
- еволюційні і революційні;
- конорронтаційні і консенсуальні;
- тривалі та короткочасні;
- глобальні і регіональні;
- відкриті і приховані.
Форми перебігу політичних процесів:
1. Режим функціонування – має місце просте в відтворенні, сформовані моделі відносин. Для цього режиму характерно: пріоритет традицій на інноваціями: система стабільна та стійка, але виникає проблема політичного застою.
2. Режим розвитку, для нього характерна: висока інтенсивність політичних змін; зміна структури і характеру політичних відносин, механізмів функціонування політичної системи, та характеру взаємодії у зовнішньому середовищі.
Теорія політичної модернізації (Г. Алеманд) зміни в окремих країнах сприяють переходу від традиційного (аграрного, деіндустіального) до індустріального суспільства, наприклад кінець ХVII початок ХХ століття. (З’являється новий тип політичної культури та нові форми участі громадян у політичному житті)
Типи модернізації:
1. Первинна(або оригінальна, або органічна) характеризується тим, що має місце еволюційних розвиток всіх сфер громадського життя та виникнення нового типу політичної системи, наприклад (США, зх. Європа) на це впливає поява політичних партій.
2. Вториннавона заснована на впливі зовнішніх факторів, має місце більша інтенсивність змін та їх нерівномірність (Росія, Туреччина, Бразилія)
В ХХ ст. в межах території політичної модернізації активно досліджена проблема демократизації.
Демократизація – це процес зміни політичної системи, що характеризується:
- розширенням політичних прав і свобод громадян;
- виникнення політичних ідеологій плюралізму;
- збільшення форм участі населення у політичному житті України;
- децентралізація державної влади;
- побудова громадянського суспільства з розподілом влади.
Теорія «Третьої хвилі демократизації» автор (С. Хантінгтон)
І хвиля 1828р. розширення виробничого права.
1828–1926рр. (30 країн в світі встановили демократичний режим)
1922–1942рр. – хвиля відкоти ( наслідки першої світової війни, сприяли відновленню авторитарного режиму в Італії, Югославії, Болгарії та Польщі.
ІІ хвиля 1943–1962рр. перемога антигітлерівської коаліції у ІІ світовій війні, розпад світової колоніальної системи.
1958–1974рр. період відкоти – Перун, Бразилія, Аргентина, Корея, Індонезія …
ІІІ хвиля 1974–1990рр. процеси встановлено демократичний режим у Греції Португалії, Іспанії, а також в Індії, Бразилії, Пакистані.
1991–1992рр. сх. Європа відбувся процес розпаду комуністичного світу.
Е.Гіденс англійський соціолог – демократія імовірно найпотужніша з ідей ХХ ст.
Парадокс демократії– демократія поширена по всьому світі у різних демократичних країнах, все більше і більше зростає розчарування у демократичних процесах.
2. Політичний конфлікт – форма політичного процесу, що характеризується зіткненням різноспрямованих політичних сил з метою реалізації їх інтересів в умовах протидії.
Види конфліктів:
1. Конфлікт інтересів (викликаний зіткненням політичних і соціально-економічних інтересів, позитивний характер).
2. Конфлікт цінностей (пов'язаний з протиборством різних ідеологічних течій, політичних цінностей і орієнтацій, небезпечний тип конфлікту, більш складний у розв’язанні і несе загрозу політичний системі).
3. Конфлікт ідентичності (зумовлений процесом ототожнення, ідентифікації, індивідами чи соціальними групами приналежності до певної спільноти, є небезпечний для політичної системи, який призводить до її зміни).