Етнонаціональні відносини та етнонаціональна політика

Роль націй та етнонаціональнихвідно­син у політичному житті, розв'язанні політичних проблем детермінована змістом і спрямуванням національної політи­ки, остання, в свою чергу, залежить від:типу і характеру політичної влади;форми політичного панування;ставлення до національних проблем та міжнаціональ­них стосунків, політичних режимів, їх лідерів;соціальних основ суспільного ладу;рівня розвитку демократичних засад в країні;оцінки визначення пануючих фактичних постулатів щодо сутності нації як спільності людей;Етнонаціональні - це відно­сини між суб'єктами етнонаціонального розвитку - нація­ми, народностями, національними групами та їхніми дер­жавними утвореннями. У системі національних відносин політичні аспекти є ключовими, визначальними. Національна політика - це цілеспрямована діяльність з регулювання відносин між етносами, націями і етнонаціональними групами (народами), що виявляються у свідомому впливі державних і суспільних організацій на розви­ток, міжнаціональних та міжетнічних взаємин з метою їх нормалізації, стабілізації та гармонізації. Об'єктами національної політики є нації, народності й інші етнічні спільноти, а також відносини, що складаються між ними. Суб'єктами національної політики виступають держава (ЇЇ органи), політичні партії, громадські організації тощо. Національна політика тісно пов'язана з економічною, соціальною, демографічною, культурною та іншими видами політики. Соціальні, економічні, культурні, демографічні аспекти національної політики перетворюють її у складову частину цих видів політики. В той же час національна полі­тика як система є концентрованим виразом соціальної, еко­номічної, демографічної, культурної політики.

 


Право націй та самовизначення і форми його реалізації.

Ідея права народів на самовизначення отримала в сучасному світі широкого поширення: вона декларована у двох «твердих» джерелах міжнародного права - Міжнародних Пактах про права людини, прийнятих в 1966 році, міститься в багатьох деклараціях Генеральної Асамблеї ООН, документах міждержавних і міжнародних неурядових організацій; до неї часто апелюють в ході етнічних конфліктів і рухів за незалежність. У міжнародному праві відсутні норми, що встановлюють, в яких випадках і за яких умов народи мають можливість реалізовувати своє право на самовизначення. До таких умов повинні ставитися принаймні такі обставини: наявність спільності, що може реалізувати право на самовизначення, і відсутність обмежень, які існують для вибору форми та змісту реалізації права на самовизначення.

 


Етапи становлення нації.

Існують три основні шляхи формування єдиної нації в багатоетнічній державі. Один з них передбачає поступове руйнування етнічних культур і їх злиття в єдину національну культуру, яка стає домінуючою у цій спільноті. Даний спосіб відомий під назвою «плавильний казан» (melting pot). Цей шлях є характерним для молодих націй, і дуже наочним прикладом тут можуть бути Сполучені Штати Америки.

Другий шлях полягає в тому, що єдина нація формується під знаком «нового майбутнього», коли в суспільстві починають домінувати нові спільні політичні та економічні інтереси, які пригнічують відповідні приватні інтереси етнічного характеру. Як приклад тут можна навести досвід Радянського Союзу, де була сформована єдина нація - радянський народ.

Третій шлях формування єдиної нації полягає в тому, що вона створюється без руйнування етнічних культур і самобутності входять до складу даної нації етносів. Характерними прикладами тут є Австралія, Мексика і Сінгапур, де формування нації є однією з пріоритетних завдань урядів, планомірно здійснюють відповідну державну політику. Однак, цей шлях є і найскладнішим, хоча і найбільш перспективним, оскільки він дозволяє не тільки зберегти для майбутніх поколінь все багатство історичної та культурної спадщини кожного етносу, але також використовувати і його сучасний потенціал у встановленні економічних та культурних зв'язків з іншими країнами.