Стадії політичного конфлікту. - актуалізація політичних інтересів;
 |
Перед конфліктна:
- актуалізація політичних інтересів;
- виділення пріоритетних цілей;
- розробка стратегії та тактики боротьби;
- 
пошук союзників.
Стадія розвитку політичного конфлікту:
- демонстрація сили та загроза її застосування;
- застосування сили та інших засобів боротьби;
- повномасштабне застосування насильства.
Стадія розв’язання політичного конфлікту:
- тимчасове розв’язання конфлікту (компроміс);
- повне розв’язання конфлікту і знищення або консенсус.
Політична криза – стан політичної системи при якому через різке загострення протиріч порушується її стабільність, нормальне функціонування та розвиток.
Типи політичних криз:
1.Зовнішньополітичні (викликанні міжнародними конфліктами).
2.Внутрішньополітичні (виникають в нутрі держави).
Кризові моделі розвитку конфлікту:
1. Війна – форма розв’язання політичного конфлікту, шляхом застосування насильства
Типи війни:
- зовнішні (між різними державами, Світова війна)
І світова війна 1914-1918рр.(Австро-Німецький блок) Антанта, 34 держави, загинуло 9.5 млн.людей.
ІІ світова війна 1939-945рр.(Фашистка Німеччина, антигітлерівська коаліція) 72 держава, загинуло 62 млн.людей.
ІІІ світова війна 1946-1989рр. нетиповий різновид війни «Холодна Війна» - ідеологічне і військово-політичне протистояння між капіталістичними державами і державами з соціалістичною економікою.
Форми холодної війни:
- гонка озброєнь;
- введення економічних санкцій;
- ідеологічна агресія.
ІV світова війна новий глобальний цивілізаційний конфлікт ХХІ ст..
11 вересня 2201р. – терористичні акти на США 40 країн Ісламського світу = 1млрд. 200млн. людей населення. Всі країни постіндустріального християнського світу з населенням 700млн. людей.
2. Революція –вид політичного процесу, що характеризується радикальними політичними змінами повною зміною політичної системи або витіснення з її структури окремих елементів.
Альтернативою революції, як форми розвитку політичної кризи є реформування – перетворення, зміна, перебудова політичної системи або окремих її елементів.
Методи розв’язання військових конфліктів:
1. Метод власних інтересів.
2. Авторитарний метод.
3. Метод силового примусу.
4. Консультативний метод (міжнародні посередники знаходять переконати сторони у припинені війни).
Способи розв’язання політичного конфлікту:
1. Локалізація конфлікту – безпосереднє збалансування інтересів через вплив владних структур чи громадськості, ліквідація бази ініціації правопорушень.
2. Деескалація конфлікту – зменшення його гостроти і руйнівних наслідків, може завершитись затуханням конфлікту, його розв’язанням або переходом у новий виток ескалації.
3. Компроміс – спосіб розв’язання конфлікту, шляхом взаємних поступок. Консенсус – спосіб розв’язання політичного конфлікту, який заснований на досягненні принципової згоди між основними суспільно-політичними силами щодо принципів політичної організації, розподілу влади та політичних ресурсів у суспільстві.
3. Вибори до органів влади – серцевина демократичного політичного процессу.
Класифікація виборів:
1.Відповідно до територіального представництва:
- вибори до державних органів влади;
- вибори до регіональних органів влади;
- вибори до місцевих органів влади;
- вибори до міжнародних органів.
2.З огляду на причини проведення виборів:
- чергові;
- позачергові;
- додаткові вибори.
Виборче право:
1. Активне – право громадянина брати участь у виборах до органів державної влади.
2. Пасивне – право громадянина балотуватися та право бути обраним.
Принципи виборчого права:
1. Загальність (незалежність від освіти, статі, національності, професії, мови, доходів та віросповідань).
2. Рівності (один виборець, один голос).
3. Безпосередність виборів (пряме голосування).
4. Непряме виборче право.
5. Пряме голосування.
Обмеження виборчого права:
1. Віковий ценз.
2. Ценз не діє здатності (обмеження виборчого права психічнохворих людей).
3. Моральний ценз (які перебувають в місцях обмеження волі).
4. Ценз осілості (термін проживання в даній місцевості).
5. Статевий ценз.
6. Майновий ценз (бідні прошарки населення не допускались до виборів).
Принципи демократичної організації виборів:
1. Свобода виборів і добровільна участь громадян.
2. Наявність вибору альтернативних кандидатів.
3. Конкурентність виборів.
4. Періодичність та регулярність.
5. Рівність можливостей у передвиборній боротьбі.
6. Можливість громадського контролю за виборами.
Виборча система – сукупність правил і прийомів, які забезпечують певний тип участі суспільства у формуванні держави, представницьких, законодавчих, судових, виконавчих органів влади, а також втілення волі тієї частини суспільства, котрої згідно із законодавством достатньо для визначення виборів дійсним.
Типи виборчої системи:
1. Мажоритарна виборча система – депутатські місця в конному окрузі дістаються кандидатові, який зібрав встановлену більшість голосів; види:
- абсолютної більшості 50%+1 голос;
- відносної більшості;
- система кваліфікованої більшості.
Переваги:
- порівняльна легкість формування уряду і його стабільності;
- формування стійких зв’язків між виборцями і депутатами
Недоліки: не відображає реальної розстановки соціально-політичних сил в Україні, уможливлює ситуацію коли значне число виборців залишається без свого представника в парламенті.
2. Пропорційна виборча система – вибори відбуваються за партійними списками і розподіл мандатів між партіями пропорційно до кількості голосів набраних в межах виборчого округу.
Види списків для голосування:
- тверді списки;
- напівтверді списки;
- вільні списки.
Переваги: представництво партій у виборних органах відбувається відповідно до їх реальної популярності серед виборців.
Недоліки: відносна менша стабільність уряду дії якого часто непослідовні і суперечливі, можливість включення до партійних списків непопулярних людей.
Проблема виборчого бар’єру – для того щоб побороти недоліки партійне дроблення парламенту встановлюється виборчий бар’єр.
Ізраїль – 1%, Данія – 2%, Швеція – 4%, Росія, Німеччина – 5%, Туреччина – 10%, Україна – 5%
3. Змішана – коли застосовують різні модифікації мажоритарної і пропорційної.
4. Консенсусна (використовують ООН) – кожен виборець отримує бюлетень з кандидатами, напроти виборця ставлять бали (від 5 до 1) визначаються переможці за сумою балів.
5. Куріальна – використовують для держав з програмою забезпечення представництва в парламенті, нечисленних етнічних, соціальних та демографічних груп. Для кожної курії встановлюється норми представництва (Нова Зеландія, Зімбабве, Фіджі)
10.1. Політична культура – явище,зумовлене історичним досвідом,система відносно стійких цінностей, настанов або переконань,що визначають поведінку суб’єктів політичних відносин.
Функції політичної культури:
1) Ідентифікаційна
2) Політ. соціалізації та адаптації
3) Інтегративна
4) Комунікативна
5) Регулятивна
6) Політ. орієнтації
Структура політичної культури:
1)Нормативний елемент (накопи чений політ. досвід,напр.,політ. міф,пол. стереотип,пол..символи)
2)Ціннісний елемент(політ. свідомість, напр.. знання, переко нання,настанов…)
3)Поведінковий елемент(моделі політ. поведінки,напр. політ. участь та політ. неучасть).
Політичний досвід - накопичений протягом істори чного розвитку суспільства досвід,який має в собі соціальні норми – звичаї, традиції, релігійні, моральні та правові норми.
Політичні символи– знаки,які виконують комунікативну функцію між суб’єктами політичних відносин,напр.. дер жавна символіка(герб,гімн) наочно – агітаційні символи (листівки,бігборди), умовно – графічні символи(медалі,грамоти Політична свідомість – система політичних знань,переконань людей, на підставі яких формуються певні політичні орієнтації по відношенню до політичних систем та формування моделі політичної поведінки.
Політичний стереотип – спрощене схематичне уявлення про політичний об’єкт.
Політичний міф – стійкий, помилковий, некритичний, емоційно – забарвлене уявлення про політичні явища,події та процеси.
Структура політичної свідомості:
1) Політичні знання
2) Пол..цінності
3) Пол..переконання
4) Пол. орієнтації
Ідеологія– система політичних, правових,релігійних,філософських, уявних поглядів та ідей, які показують світогляд, інтереси,ідеали людей,соц..груп, пол..партій,громад. організацій та суспільства в цілому.
Політична поведінка – взаємодія соц. суб’єктів і політ. системи.
Форми пол. поведінки:
1)політ. участь
2)пол..неучасть(абсентеїзм)
Класифікація політ. поведінки:
1)ортодоксальна участь(дії,що забезпечують установлене функціонування політ. системи (голосування,лобізм,мітинги..)
2)неортодоксальна(не функціоновані законом дії спрямовані проти політ системи(байкоти,страйки)
3)політ. злочини(політ д-сть з використанням нелегітимної сили(тероризм,війни,революції..)
Політична участь(Мілбрайт):
1)конвенційна(легальна) – робота в політ. партії
2) не конвенційна – страйк, бунт..
Протесні форми: демонстрації, страйк,бунт,абстракція, бойкот, тероризм, політ. хеппінінг, анекдот ,абсентеїзм.
10.2. Типи політ. культури:
1)моделі,що визнач. роль громадян у політ. процесах (Алмант):
- парафіяни( громадяни мають неясні уявлення про урядову політику, тобто відсутні політ. знання). Утвор. Патріархальний тип культури(орієнтація на традиційні цінності, підкорення політ. лідерам.
- піддані(громадяни пасивно підкорюються законам, не голосують, не беруть активної участі у політичному житті). Форм. Підданський тип культури(пасивне ставлення громадян до політ. системи)
-учасники(громадяни активно залучені до політ. процесів, висувають вимоги до політ. системи). Форм. активіський тип культури(орієнтація громадян на активну взаємодію з політ. системою).
В світі існує змішаний тип політ. культури «громадянська культура»(в її межах більшість громадян можуть бути активними в політиці, а інші викон. більш пасивну роль(роль підданих).
2)за типами політ. режиму(Вятр):
- тоталітарна
- авторитарна
- демократична
3)комунікативний підхід (Поппер):
- відкрита
- закрита
4)порівняльний(цивілізаційний)підхід:
- західні політ. культури
- східні політ. культури
Для західних характерна: політ. активність, свобода особистості, ліберально – демократичні цінності, інноваційний підхід, християнство.
Східний тип культури х-ся: закритий характер, традиційність, харизматичний тип лідерства, пріоритет духовно – релігійних норм, ісламська релігія.
5)структурний пдхід(Алмант):
- консенсусний тип культури
- конфліктний.
Політична субкультура – сукупність політ. орієнтацій і моделей поведінки, що суттєво відрізняється від домінуючих у суспільстві.
Культурні розломи –субкультурні розходження, що систематично впливають на політ. переваги та політ. курси.
Типи культ. розломів(А лмант):
- поперечні
- кумулятивні
Поперечні культ. розломи визначають протистояння груп тільки з одного питання.
Кумулятивні розломи – зіткнення людей, або соц.. груп одночасно з цілої низки питань, напр. питання мови, приналежність релігії, історії.
Екстремізм– схильність політ. сил до крайніх поглядів, викор. нелегальних форм політ. участі(бунт, погроми, тероризм…)
Фундаменталізм – суспільна, політична течія, ідеологія, що х-ся радикальним неприйняття змін, модернізації соц.. та політ. систем, прихильність до традицій, відстоювання релігій них принципів.
Релігійний фундаменталізм – відкидає спробу критики Біблії і спрямований на захист фундамент. принципів релігійних догм.Напр.ісламський фундамен.
10.3. Політична ідеологія.
Лібералізм – політична та ідеологічна течія, що об’єднує прихильників парламентського ладу, вільного підприємництва та демократичних свобод і обмежує сфери д-сті держави.
Неолібералізм(течія, яка х-рна для кінця 19 – початку 20 ст..) – сучасна політ. течія, різновид традиційної ліберальної ідеології та політики, що сформ. як відображення трансформації буржуазного суспільства від вільного підприємництва до державно – монополістичного регулювання економіки, інституційних форм державного втручання в суспільне життя(концепція «держави добробуту»).
Консерватизм – політична ідеологія і практика суспільно – політичного життя, зорієнтована на збереження і підтримання існуючих форм соц. структури традиційних цінностей і морально – правових засад.
Неоконсерватизм– сучасна політ. течія, що пристосовує традиційної цінності консерватизму до реалій постіндустріального суспільства (концепція «обмеженої» демократії)
Соціалізм– вчення і теорії, які ствердж. ідеал суспільного устрою заснованого на суспільній власності, відсутності експлуатації, справедливому розподілі матер. благ і духовних цінностей залежно від затраченої праці на основі соц. – забезпеченої свободи особистості.
Соціал – демократія – ідеологічна і політична течія, яка використ. концепцію соціалізму, що досягається не революцією, а реформуванням капіталізму зі збереженням приватної власності забезп. зростанням середнього класу соц. партнерства, досягнення значно вищого рівня, соц.. рівності і справедливості(соціалізація капіталізму, концепція «демокр. соціалізм», «якості життя», самоврядного соціалізму»).
