Загальна характеристика та види злочинів проти власності
Злочини проти власності – це суспільно небезпечні та протиправні діяння, що, порушують право власності, спричиняють майнову шкоду приватній особі, колективу чи державі й учиняються, зазвичай, із корисливих мотивів.
Родовим і безпосереднім об’єктомцихзлочинів є врегульовані законом суспільні відносини власності, передусім, відносини щодо володіння, користування та розпорядження майном. Додатковими необхідними безпосередніми об’єктамизлочинів, які вчиняються з використанням насильства чи погрози його застосування (насильницький грабіж, розбій, вимагання, погроза знищення майна), можуть бути здоров’я, життя, психічна чи фізична недоторканність особи. При знищенні або пошкодженні майна додаткові факультативні безпосередні об’єкти – громадський порядок, громадська безпека, довкілля тощо.
Важливе значення при кваліфікації злочинів проти власності має предмет, до якого належать: чуже майно, яке має певну вартість і є чужим для винної особи (наприклад, речі (рухомі й нерухомі), грошові кошти, цінні метали, цінні папери тощо), а також право на майно та дії майнового характеру, електрична та теплова енергія
Майно – це речі матеріального світу, яким притаманні специфічні ознаки фізичного, економічного та юридичного характеру (наприклад, грошові кошти, цінні папери, особисті речі, побутова техніка, предмети домашнього господарства, продуктивна робоча худоба тощо).
Фізичні ознаки майна характеризуються тим, що вказані предмети та речі можна вилучити, привласнити, спожити, пошкодити, знищити тощо (людина як фізична особа не може бути предметом злочинів проти власності, а тому її викрадення, а також інше незаконне заволодіння слід кваліфікувати за відповідними статтями розділів III або XX Особливої частини КК).
Економічні ознаки полягають у тому, що майно повинно: а) мати мінову та споживчу вартість; б) бути відокремлене від природного середовища чи бути створене заново; в) бути здатним задовольняти потреби людини та суспільства.
Юридичними ознаками майна є те, що воно має: а) бути чужим для винного; б) належати за правом власності іншому суб’єктові права власності; в) не належати до предметів злочинів, відповідальність за які передбачена іншими розділами Особливої частини КК.
Чужим визнається майно, що не перебуває у власності чи законному володінні винного.
Навпаки, не є предметом злочинів проти власності:
1) природні багатства в їх природному стані (надра, ліс на корені, риба й інші водні тварини в природних водоймах, звірі в лісі тощо). Їх незаконне знищення, пошкодження, вилов належать до злочинів проти довкілля (ст.ст. 240, 246, 248 і 249 КК);
2) вогнепальна зброя (крім гладкоствольної мисливської), бойові припаси, вибухові речовини, вибухові пристрої чи радіоактивні матеріали (ст.ст. 262–267 КК);
3) транспортні засоби (ст. 289 КК);
4) тіло (останками, прахом) померлого, урна з прахом померлого, предмети, що знаходяться на (в) могилі, в іншому місці поховання, на тілі (останках, прахові) померлого (ст. 297 КК);
5) наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги та прекурсори (ст.ст. 308, 312 КК та ін.);
6) офіційні чи приватні документи (паспорти або інші важливі особисті документи), що не мають грошової оцінки та мінової властивості, штампи й печатки (ст. 357 КК);
7) військове майно (ст.ст. 410, 411 КК та ін.);
8) речі, що знаходяться при вбитих чи поранених на полі бою (ст. 432 КК) тощо.
Щодо права на майно (а отже й дій майнового характеру), то в юридичній літературі дослідники цього питання вважають, що воно не може виступати предметом злочинів проти власності (за такого підходу право на майно та дії майнового характеру – це, скоріш за все, предмети відносин власності)(3).Право на майно (зокрема, про вказане право йдеться при вчиненні шахрайства та вимагання) – це документи, що мають правове значення, тобто встановлюють право на майно або ж звільняють від обов’язків майнового характеру (наприклад, заповіт на квартиру, договір дарування машини, доручення на право користування певною річчю, страховий поліс, боргова розписка тощо). До будь-яких дій майнового характеру (про такі дії зазначено при вчиненні вимагання) належить виконання певних робіт або надання певних послуг (наприклад, ремонт квартири, будівництво гаража, реставраційні роботи, вирощування сільськогосподарських культур, примушування відвезти на транспортному засобі в певне місце без матеріальної винагороди тощо).
Щодо електричної та теплової енергії (зокрема, про ці види енергії зазначено у ст. 1881 “Викрадення електричної або теплової енергії шляхом її самовільного використання” КК), то відповідно до ст. 1 Закону України “Про електроенергетику” від 16 жовтня 1997 р. енергія – це “електрична чи теплова енергія, що виробляється на об’єктах електроенергетики і є товарною продукцією, призначеною для купівлі-продажу”(4). Більше того, Митний кодекс України (п. 39, ст. 1) також відносить до товарів електричну, теплову та інші види енергії(5).
З об’єктивної сторони злочини проти власності характеризуються, зазвичай, активними діями, що спричиняють матеріальну шкоду певній особі, колективу чи державі. Бездіяльністю вирізняється такий злочин, як порушення обов’язків щодо охорони майна (ст. 197 КК).
Більшість злочинів проти власності сконструйовано законодавцем переважно як матеріальні склади, тобто, при кваліфікації слід враховувати той факт, що обов’язковими ознаками їх об’єктивної сторони є суспільно небезпечне діяння, злочинний наслідок і причиновий зв’язок між діянням та наслідком. Склади деяких злочинів – формальні (вимагання – ст. 189 КК; придбання, отримання, зберігання чи збут майна, одержаного злочинним шляхом – ст. 198 КК) або усічені (розбій – ст. 187 КК; погроза знищення майна – ст. 195 КК).
Спосіб вчинення посягання є одним з основних критеріїв для кваліфікації вчиненого та відмежування різних форм викрадення майна й іншого протиправного заволодіння ним.
Отож спосіб злочинів проти власності може бути таким:
1) таємний (ст. 185 КК);
2) відкритий (ст. 186 КК);
3) шляхом нападу (ст. 187 КК);
4) шляхом самовільного використання електричної або теплової енергії без приладів обліку (якщо використання приладів обліку обов'язкове) або умисне пошкодження приладів обліку чи у будь-який інший спосіб (ст. 1881 КК);
5) погроза заподіяння певної шкоди (ст. 189 КК);
6) обман або зловживання довірою (ст. 190 КК);
7) привласнення, розтрата чи заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем (ст. 191 КК) тощо.
Суб’єктомзлочинів, передбачених ст.ст. 185–187, 189, ч. 2 ст. 194 КК, може бути фізична осудна особа, яка досягла 14-річного віку, а злочинів, передбачених статтями 1881, 190, 192, 193, ч. 1 ст. 194, 1941, ст.ст. 195, 196, 1971, 198 КК, – осудна особа, котра досягла 16-річного віку. У злочинах, передбачених ст.ст. 191 і 197 КК, суб’єкт спеціальний. Це особа, якій майно було ввірено чи перебувало в її віданні (ч. 1 ст. 191 КК), службова особа (ч. 2 ст. 191 КК), особа, котрій доручено зберігання чи охорона чужого майна (ст. 197 КК).
Суб’єктивна сторона злочинів проти власності, переважно, характеризується умисною формою вини. Вчинення крадіжки (ст. 185 КК), грабежу (ст. 186 КК), викрадення електричної або теплової енергії шляхом її самовільного використання (ст. 1881 КК), вимагання (ст. 189 КК), шахрайства (ст. 190 КК), привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем (ст. 191 КК) супроводжується реалізацією прямого умислу та корисливого мотиву, а розбою (ст. 187 КК) – ще й метою заволодіння чужим майном. Корисливий мотив при вчиненні злочинів проти власності полягає в прагненні винного протиправно використати чуже майно на свою чи іншої особи користь або отримати майнову вигоду без обернення чужого майна на свою користь.
Два злочини – необережне знищення або пошкодження майна (ст. 196 КК) і порушення обов’язків щодо охорони майна (ст. 197 КК) – із суб’єктивної сторони характеризуються необережною формою вини. Суб’єктивна сторона складу умисного знищення чи пошкодження майна, що спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки, може характеризуватися складною (змішаною) формою вини.
До кваліфікованихта особливо кваліфікованих видівбільшості злочинів проти власності закон відносить вчинення таких діянь:
1) повторно;
2) за попередньою змовою групою осіб;
3) організованою групою;
4) із заподіянням значної шкоди потерпілому;
5) у великих розмірах;
6) в особливо великих розмірах.
злочини проти власності поділяються на три види (групи):
1) корисливі злочини, пов’язані з оберненням чужого майна на користь винного чи інших осіб (ст.ст. 185–187, 1881–191 КК). При цьому ст. 188 КК скасовано на підставі Закону України № 270-VI (270-17) від 15 квітня 2008 р.;
2) корисливі злочини, не пов’язані з оберненням чужого майна на користь винного чи інших осіб (ст.ст. 192, 193, 198 КК);
3) некорисливі злочини (ст.ст. 194–197 КК);
4) злочини, пов’язані з самовільним зайняттям земельної ділянки та самовільним будівництвом (ст. 1971 КК).