Тема 11. Норми права в системі соціальних норм. Ключові поняття та терміни: соціальні норми: поняття та класифікація, місце і роль норм права в системі соціальних норм
Ключові поняття та терміни: соціальні норми: поняття та класифікація, місце і роль норм права в системі соціальних норм, співвідношення норм права і норм моралі, поняття, ознаки, класифікація, структура правових норм, співвідношення норми права і статті нормативно-правового акту і способів викладення норм права.
Важливою властивістю суспільства є організованість, впорядкованість суспільних відносин, що формують соціальне життя, а значить, і об'єктивна необхідність їх регулювання за допомогою певних норм.
Норми - це певні стандарти, зразки позитивної поведінки учасників суспільних відносин.
У юридичній науці всі діючі в суспільстві норми поділяються на дві великі групи - технічні і соціальні.
Технічні норми - це правила найраціональнішого користування і ставлення людей до зовнішнього світу, природи, знаряддям праці, техніки.
Соціальні і технічні норми розрізняються по предмету і методу регулювання, за змістом і конструкцією, способами фіксації, формальній визначеності і іншим параметрам. Загальне у них в тому, що мають справу з людською діяльністю.
Технічні норми, діючі в матеріально-виробничій і в управлінській сфері, що одержали закріплення в правових актах, набувають юридичну силу, стають техніко - юридичними нормами.
Соціальні норми - це вироблені суспільством правила поведінки, які закріплюють і регулюють поведінку людей, їх об'єднань і тим самим, закріплюють типові соціальні зв'язки і відносини.
Загальні риси і особливості соціальних норм:
- є продуктом історичного розвитку суспільства;
- формуються в ході свідомо-вольової діяльності людей;
- предмет їх регулювання суто соціальний - це типові соціальні зв'язки і суспільні відносини, характерні для більшості представників суспільства або соціальної групи;
- суб'єктами є тільки люди як представники соціальної сфери;
- є певною системою норм, які взаємозв'язані і взаємообумовлені один з одним;
- здійснюють впорядкування поведінки людей через нормативне регулювання, де в нормах визначаються основні цілі, межі, умови і форми поведінки людей в різних сферах суспільного життя;
- суспільна необхідність (цінність), загальнообов'язковість і фактична реалізація в поведінці людей;
- мають загальний характер, розраховані на неодноразові дії відносно певного коло осіб;
- підкріплюється силою або авторитетом відповідної соціальної спільності - суспільства, класу, соціальної групи, церкви, держави;
- вказують на наслідки різного характеру, які можуть наступити при їх дотриманні або порушенні;
Залежно від характеру регулювання суспільних відносин можна виділити, перш за все, соціальні норми загальної дії і соціальні норми корпоративної дії.
До норм загальної дії відносяться:
- Норми права - це загальнообов'язкові правила поведінки, встановлені або санкціоновані державою і що охороняються його примусовою силою.
- Норми моралі - правила поведінки, регулюючі відносини між людьми відповідно до етичних цінностей, що затвердилися в суспільстві, забезпечені силою суспільною думки.
- Норми звичаїв - правила поведінки, що склалися в певному суспільному середовищі, передаються з покоління в покоління, і дотримуються через звичку в результаті їх тривалого існування.
- Політичні норми - це загальні правила поведінки, що регулюють суспільні відносини у сфері досягнення, здійснення і утримання політичної влади.
До корпоративних норм, регулюючих суспільні відносини в рамках відособленої соціальної групи, можна віднести:
- Норми релігії - правила поведінки, встановлені релігійними організаціями або вироблені в ході суспільної практики в різних областях віросповідання, що регулюють суспільні відносини серед представників релігії.
- Норми організацій - правила поведінки, що регулюють суспільні відносини між членами відповідної структурованої організації.
- Внутрішньосімейні норми - правила поведінки, які регулюють відносини між членами сім'ї (батьки - діти, чоловік - дружина), об'єктивно знаходяться поза сферою правового регулювання.
Право займає найбільш значне місце в системі соціальних норм. Воно регулює найважливіші суспільні відносини, походить від держави, виражає її волю і охороняється від порушень за допомогою заходів державного примусу.
Право пов'язане з розвитком і реалізацією багатьох корпоративних норм. Конституція створює правову основу організації і діяльності різних об'єднань. Законодавство визначає порядок їх утворення, умови діяльності і відповідальність.
В умовах демократії правом обмежується дія політичних норм. З його допомогою забезпечується рівновага інститутів влади, протиборчі інтереси і прагнення різних суспільних сил, опосередковані політичними нормами, отримують впорядкованість і узгодженість. Форми взаємодії норм права і політики - взаємопідтримка, протиборство, солідарність, блокування.
В історії низки країн право знаходило вираження в релігійних нормах, вони регулюють деякі політичні, державні, цивільно-правові, процесуальні, шлюбно-сімейні і інші відносини (канонічне, мусульманське право).
Взаємодія правових і економічних норм визначається конкретно-історичними умовами, через відносини власності і державної влади. Правове регулювання в економічній області виділяє наступні основні напрями: встановлення цілей економічного розвитку; закріплення в законі економічної основи руху до ринку і ринкової динаміки; визначення крута суб'єктів економічних (ринкових) відносин; правова заборона і витіснення порочних засобів в економічній (комерційної) діяльності; правова регламентація вирішення ринкових справ і суперечок; встановлення юридичної відповідальності.
Звичаї набули правового характеру при фіксації в різних збірках, кодексах; сукупність правових звичаїв визначила систему звичайного права.
Відносини в сім'ї регулюються сімейними нормами, які мають правову основу і багато в чому знаходять своє вираження в юридичних актах (кодексах, договорах, контрактах).
Співвідношення норм права і моралі можна прослідити через єдність їх загальних ознак і відмінностей.
Загальні ознаки права і моралі:
- є різновидами соціальних норм, що створюють в сукупності цілісну систему нормативного регулювання;
- переслідують одні і ті ж цілі і задачі - впорядкування і вдосконалення суспільного життя;
- мають один і той же об'єкт регулювання - суспільні відносини;
- як нормативні явища визначають межі належних і можливих вчинків суб'єктів;
- ґрунтуються на свободі волі індивіда, можливості вибору ним варіантів поведінки;
- виступають як фундаментальні загальноісторичні цінності.
Відмінності між правом і мораллю:
- за способом формального закріплення владних розпоряджень - мораль формується в свідомості людей, а право встановлюється від імені держави і отримує своє оформлення у визначених державою джерелах (нормативних актах, прецедентах, звичаях тощо);
- за методом забезпечення - мораль на основі внутрішніх переконань і суспільного осуду, право у вигляді конкретних санкцій, забезпечуваних апаратом примусу;
- за сферою дії - норми права регулюють тільки найважливіші юридично значущі суспільні відносини, а мораль може оцінювати практично всі суспільні відносини.
Норма права - це встановлене або санкціонувалося державою і забезпечуване його примусовою силою загальнообов'язкове формально-визначене правило поведінки суб'єктів, що містить міру їх свободи і відповідальності, регулює типові суспільні відносини.
Основні ознаки норми права:
– Загальнообов'язковість. Норма права - це державно-владне розпорядження (вимога), що закріплює правило поведінки обов'язкове для всіх суб'єктів незалежно від особливостей їх статусу (соціального і матеріального положення, віку, статі тощо).
– Безпосередній зв'язок з державою. Встановлюється або санкціонується державою, охороняється від порушень і забезпечується заходами державної дії (у тому числі, примусового характеру).
– Правило загального характеру. Регулює певний вид суспільних відносин; є загальним, типовим варіантом поведінки людей; діє постійно; спрямовує свою дію на неперсоніфікований круг суб'єктів.
– Формально-юридичне закріплення. Норма права викладається в статті нормативно-правового акту, який розробляється і приймається компетентним державним органом в порядку, встановленої законом процедури.
У основу класифікації правових норм покладені різні критерії:
1. За предметом правового регулювання (галузевій ознаці) правові норми поділяються на норми державного, адміністративного, цивільного, кримінального, трудового, цивільно-процесуального і ін. галузей права.
У свою чергу галузеві норми діляться на норми матеріального і процесуального права:
- матеріальні правові норми закріплюють права і обов'язки суб'єктів права, їх правове положення, межі правового регулювання і тощо (норми конституційного, адміністративного, цивільного, кримінального права);
- процесуальні правові норми регулюють організаційні відносини і носять суто організаційний, процедурний, управлінський характер, регламентують порядок, форми та методи реалізації норм матеріального права.
2. За методом правового регулювання норми права діляться на імперативні, диспозитивні, заохочувальні, рекомендаційні.
- Імперативні норми - категоричні владні розпорядження, в максимально конкретній формі визначають правила поведінки, при реалізації яких не допускається якої б то не було свободи правозастосувальника.
- Диспозитивні норми перебачають варіант поведінки, але при цьому надають суб'єктам можливість в межах законних засобів врегулювати відносини на свій розсуд.
- Заохочувальні норми - це правові приписи про заходи заохочення за схвалюваний державою і суспільством, корисний для них варіант поведінки суб'єктів, що полягає в добросовісному виконанні своїх юридичних і суспільних обов'язків або в досягненні результатів, що перевищують звичайні вимоги.
- Рекомендаційні норми встановлюють варіанти бажаного, з точки зору держави, врегулювання суспільних відносин, для забезпечення реалізації яких адресати даних рекомендацій проводять відповідні їх компетенції заходи з урахуванням своїх місцевих умов, можливостей і резервів.
3. За функціональною роллю в механізмі правового регулювання суспільних відносин норми права підрозділяються на класичні норми-правила і спеціалізовані норми (дефініції, цілі, принципи).
- Норми-правила містять характеристику варіантів можливої, належної і неприпустимої поведінки. При цьому, вони у свою чергу підрозділяються на регулятивні і охоронні.
- Регулятивні норми встановлюють права і обов'язки суб'єктів, направлені на врегулювання правомірної поведінки, формулюють позитивні приписи в праві.
- Охоронні норми передбачають негативну реакцію держави на неправомірну поведінку, передбачають вживання до порушника негативних заходів у формі державного примусу.
- Спеціалізовані норми визначають основні поняття і принципи правового регулювання; формулюють його цілі і задачі; визначають можливі перспективи розвитку юридичних інститутів. До цього виду правових норм відносяться: норми-начала; норми-принципи; норми-цілі; норми-дефініції.
- Норми-начала - це приписи, які конституційно закріплюють основи соціально-економічного, політичного і державного життя, взаємозв’язків держави і особи, прав і свобод громадян. Норми-начала в своїй більшості зосереджені в Конституції держави.
- Норми-принципи - закріплюють основні спрямовуючі начала юридичної діяльності (наприклад, в Конституції України закріплюється норма-принцип, в якій йде мова про те, що в основу формування державної влади в Україні встановлений принцип розподілу влад).
- Норми-цілі - визначають і юридично закріплюють перспективні цілі політико-правового розвитку.
- Норми-дефініції -містять визначення конкретних юридичних понять.
4. За суб'єктом правотворчості і юридичній силі, тобто залежно від органу, що видав ті або інші юридичні норми, вони підрозділяються на норми, що отримують закріплення в законах ті, що мають вищу юридичну силу, і норми, що містяться в підзаконних нормативних актах, які видані на підставі і для виконання законів.
5. За дією в просторі, розрізняються норми загальної дії і норми обмеженої дії (локальні).
- Норми загальної дії діють на всій юрисдикційній території держави (норми закріплені Конституцією).
- Локальні норми - правила поведінки, діючі в межах відособленого територіального утворення (правила поведінки, закріплені в нормативних актах, що приймаються і діючих на територіях суб'єктів федерацій).
6. За характером приписів, норми діляться на вповноважуючі, приписуючі, забороняючі.
- Уповноважуючі норми права визначають правила можливої поведінки суб'єктів.
- Приписуючі норми права встановлюють правила належної поведінки суб'єктів.
- Забороняючі норми зобов'язують суб'єктів утримуватися від здійснення певних діянь, визнаних законодавцем протиправними.
7. За дією норм права в часі розрізняються постійні і тимчасові норми.
- Постійні необмежені в своїй дії тимчасовим проміжком, діють до відміни.
- Тимчасові діють протягом формально визначеного проміжку часу. При цьому проміжок часу може визначатися календарним терміном (норми, закріплені в національному бюджеті, діють протягом календарного року), а також фактичною ситуацією (норми, закріплені надзвичайним законодавством, матимуть юридичну силу в умовах оголошеного надзвичайного положення).
8. В залежності від дії по колу осіб, норми права розділяються на загальні - що стосуються всіх суб'єктів права (норми, що закріплюють право на судовий захист); спеціальні - що поширюють свою дію на певне коло суб'єктів (норми, що регулюють правовий статус біженців).
Структура правової норми - це внутрішня будова правової норми, поділ її на складові елементи (частини) і взаємозв'язок цих частин між собою.
Структура правової норми складається з трьох взаємозв'язаних елементів: гіпотеза, диспозиція, санкція.
Логічна структура правової норми показує взаємозв'язок гіпотези, диспозиції, санкції і є формулою: «якщо - то - інакше». «Якщо» - це умова дії правила, закріпленого в нормі права, «то» - саме правило поведінки, «інакше» - наслідки реалізації правила.
Гіпотеза - частина правової норми, що вказує на умови, при настанні (не настанні) яких реалізується закріплений в нормі правовий припис. В гіпотезі зазначаються ті фактичні обставини, за наявності яких у осіб виникають, припиняються або змінюються передбачені нормою юридичні права і обов'язки.
1.Залежно від структури гіпотези бувають прості, складні, альтернативні:
- Проста - в гіпотезі вказана єдина умова, з наявністю або відсутністю якої пов'язується дія юридичної норми.
- Складна - гіпотеза дію норми ставить в залежність від наявності (відсутність) одночасно двох і більш умов.
- Альтернативна - гіпотеза, що ставить дію юридичної норми в залежність від однієї з декількох перерахованих умов.
2.За наявністю і відсутністю юридичних фактів (обставин) гіпотези діляться на позитивні і негативні:
- Позитивна - пов'язує реалізацію правового припису з наявністю певних умов (заключення і розірвання шлюбу, отримання правових пільг).
- Негативна - припускає, що вживання норми права здійснюється у разі відсутності визначених в гіпотезі умов (не надання допомоги хворому розглядається як негативна гіпотеза норми, що встановлює міру юридичної відповідальності по відношенню до медичного працівника, який міг і повинен був таку допомогу надати).
3. 
За формою викладення гіпотези підрозділяються на абстрактні і казуїстичні:
- Абстрактна гіпотеза, вказуючи на умови дії норми, акцентує увагу на їх загальних, родових ознаках.
- Гіпотеза казуїстична пов'язує реалізацію юридичної норми, виникнення, зміну або припинення заснованих на ній правовідносин, з окремими, чітко визначеними окремими, спеціальними випадками, які важко або неможливо відобразити за допомогою абстрактної гіпотези.
Диспозиція - частина норми права, що безпосередньо розкриває зміст правила поведінки, формулює права і обов'язки суб'єктів в процесі врегульованих даною нормою правовідносин.
1. Залежно від способу викладення диспозиції бувають простими, описовими, відсильними, бланкетними.
- Проста - диспозиція називає варіант поведінки - дозвіл або заборона, але не розкриває його детально.
- Описова - диспозиція описує всі основні ознаки правила поведінки. В кримінальному праві вона включає не тільки найменування злочинного діяння (наприклад, крадіжка), але і перелік його основних ознак (таємне розкрадання чужого майна).
- Відсильна - диспозиція не містить повного опису правила поведінки, а відсилає для ознайомлення з ним до іншої статті даного закону, в якій дається опис відповідного виду діяння.
- Бланкетна - диспозиція для ознайомлення відсилає до інших нормативно-правових актів, що знаходяться або в даній, або в інших галузях права - до інструкцій, правил, технічних норм; не визначає ознак діяння, а надає встановлення їх спеціально вказаним органам.
2. Залежно від форми викладення диспозиції діляться на вповноважуючі, приписуючі, забороняючі.
- Вповноважуючі диспозиції надають суб'єктам право на здійснення передбачених в них позитивних дій, визначають той або інший варіант їх можливої, дозволеної поведінки.
- Приписуючі диспозиції покладають на суб'єктів обов'язок здійснення певних позитивних дій, наказують їм той або інший варіант належної поведінки.
- Забороняючими називаються диспозиції, що містять заборону здійснення певних протиправних дій (або бездіяльність).
Санкція - частина правової норми, в якій визначаються міра і вид державного стягнення, що застосовується до правопорушника, що не виконує розпоряджень диспозиції.
1. За ступенем визначеності (тобто за об'ємом і розмірам несприятливих для порушника наслідків) санкції діляться на абсолютно визначені, відносно визначені, альтернативні, кумулятивні.
- 
Абсолютно визначені (звільнення з роботи, штраф, позбавлення волі на термін 3 роки) - санкції, де точно вказаний розмір і вид несприятливих наслідків (покарання), що наступили в результаті порушення норм права.
- Відносно визначені (позбавлення волі на термін від 2 до 8 років, позбавлення волі на строк до 15 років) - санкції, що встановлюють мінімальну і максимальну (або тільки максимальну) межі можливого покарання. Конкретизація міри покарання при цьому залежить від судового (адміністративного) рішення.
- Альтернативні (штраф або звільнення з роботи, позбавлення волі або виправні роботи, позбавлення прав управляти автомобілем або штраф) - санкції, де названі і перераховані через сполучно-розділові союзи «або», «або» декілька видів несприятливих наслідків, з яких правозастосовчий орган вибирає тільки одне, - найдоцільніше для даного випадку.
- Кумулятивні (змішані) - санкції, що містять додаткові вказівки на несприятливі наслідки.
2. За галузевим критерієм розрізняються санкції, закріплені в кримінально-правових, адміністративно-правових нормах, нормах трудового права тощо.
3. За характером змісту наслідків виділяють каральні (штрафні), попереджувальні, правовідновлюючі санкції.
Каральні (штрафні) санкції (позбавлення волі, штраф, догана, стягнення матеріального збитку і ін.) - активна примусова міра, направлена на покарання правопорушника.
Попереджувальні санкції (попередження, привід, арешт майна, затримання в якості підозрюваною в здійсненні злочину, відміна акту державної влади або адміністративного акту, примусове лікування і ін.) - направлені на недопущення протиправної поведінки, або пов'язані з організаційним забезпеченням правоохоронної діяльності в процесі припинення протиправних діянь і реалізації санкцій карального характеру.
Правовідновлюючі (відновлення на колишній роботі робітників і службовців, раніше незаконно звільнених, стягнення аліментів і ін.) - пов'язані з відновленням порушених прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Щодо співвідношення норми права і статті нормативно-правового акту і способів викладення норм права, то:
Норма права - відноситься до змісту права, це правило поведінки, що містить гіпотезу, диспозицію, санкцію.
Стаття законодавчого акту - зовнішня форма вираження права, засіб втілення норми права.
Співвідношення норми права і статті нормативно-правового акту припускає, що:
- всі три елементи логічної структури норми права можуть бути включені в одну статтю нормативного акту;
- у одній статті нормативного акту можуть бути викладені декілька правових норм;
- елементи норми права викладені у декількох статтях одного і того ж нормативного акту;
- елементи норми права викладені у декількох статтях різних нормативних актів.
Способи викладу норми права:
- прямий спосіб - структурні елементи норми права викладені у статті нормативного акту в повному об'ємі;
- відсильний спосіб - викладення в статті нормативного акту частини норми при конкретному відсиланні до тексту, в якому міститься недостаюча частина;
- бланкетний спосіб - коли в статті нормативного акту вказується на наявність правила поведінки і визначається відповідальність за його порушення (санкція), при цьому безпосередньо в статті не міститься інформації про сутність і про вихідні дані документа, який ці правила містить. Передбачається, що правореалізатор повинен володіти даною інформацією через власну професійну компетенцію.
Література:
1. Кельман М.С., Мурашин О.Г., Хома Н.М. Загальна теорія держави та права: Підручник.- Львів,2005.- 580с.
2. Скакун О.Ф. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник.- Харків, 2007.
3. 2002Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник/ За ред.. О.В.Зайчука, Н.М.Оніщенко.- К.: Хрінком Інтер, 2006.- 688с.
4. Теория государства и права/ Под ред. В.М.Корельского и В.Д.Перевалова.- М.,
Тема 12. Правова система, система права і система законодавства
Ключові поняття та терміни: правова система, національна правова система, система права, галузь права, підгалузь права, інститут права, субінститут права, галузі матеріального і процесуального права, публічне і приватне право, система законодавства, галузь законодавства, інститут законодавства.
Правова система- сукупність внутрішньо узгоджених, взаємозв'язаних, соціально однорідних юридичних засобів, методів, процедур, за допомогою яких публічна влада здійснює регулятивно-організуючий і стабілізуючий вплив на суспільні відносини, реалізує заходи юридичної відповідальності.
Іншими словами, правова система- це комплексна категорія, що характеризує правове життя суспільства в межах тієї або іншої цивілізаційної культури.
Поняття «правова система» і «система права» співвідносяться як «ціле» і «частина». Термін «система права» характеризує право з точки зору його внутрішньої будови, а правова система - це комплексна, інтегруюча категорія, що відображає всю правову організацію суспільства, цілісну правову дійсність.
Національна правова система - це конкретно-історична сукупність джерел права, механізмів правової дії, юридичної практики і пануючої правової ідеології, що сформувалася в межах юрисдикційної території держави.
Іншими словами, національна правова система- це реальне «живе» право конкретної держави.
Система права - це об'єктивно існуюча будова права, що характеризується внутрішньою узгодженістю, взаємообумовленістю і взаємодією норм права, об'єднаних в окремі галузі, підгалзі, інститути та субінститути права.
Система права характеризує внутрішню структуру права, визначає основоположні принципи об'єднання і диференціації юридичних норм.
Галузь права - це найбільш велика, відокремлена сукупність юридичних норм, що регулюють якісно однорідну сферу суспільних відносин за допомогою специфічного методу правового регулювання.
Всі галузі права, будучи структурними елементами системи права, взаємозв'язані органічною єдністю, хоча і нерівнозначні за своїм значенням. Утворення нових галузей є закономірним наслідком об'єктивних змін, що відбуваються в соціальному житті суспільства. Ускладнення суспільних відносин, обумовлює необхідність виникнення нових соціально-правових регуляторів. При цьому відбувається поступове накопичення однотипного нормативного матеріалу, що потребує уніфікації і відокремлення. Одним з видів такої уніфікації якраз і є процес створення нових галузей права. В системі права традиційно до основних галузей права відносять конституційне, цивільне, адміністративне, кримінальне. Разом з тим, достатньо часто, як самостійні галузі розглядаються такі галузі як: податкове право, митне право, банківське право і тощо.
Галузі права як структурні елементи включають підгалузі і інститути та субінститути права.
Підгалузь права - відокремлена в межах галузі сукупність юридичних норм, що регулюють великий, відносно самостійний блок однорідних суспільних відносин.
Наприклад, в цивільному праві - авторське, житлове, спадкове право; в конституційному - виборче право, в земельному - водне, лісове. При певних обставинах підгалузь може бути перетворена в самостійну галузь права.
Інститут права - структурний елемент системи права, що об'єднує норми, що регулюють конкретний вид чи сторону однорідних суспільних відносин.
Наприклад, інститут державної служби включає правові норми, що регулюють відносини, які складаються в процесі організації і функціонування системи державних органів; встановлюють об'єм повноважень державних службовців, гарантії і процедури їх реалізації іт.д.
Інститути поділяються на галузеві і міжгалузеві. В межах галузевого інституту об'єднуються норми, що регулюють суспільні відносини тільки в межах однієї галузі.
Міжгалузевий інститут включає юридичні норми, що входять до складу різних галузей права, але при цьому регулюють взаємопов'язані споріднені суспільні відносини (інститут власності).
Субінститут права - це сукупність правових норм, що регулюють певний різновид суспільних відносин в межах окремо взятого інституту права (субінститути злочинів проти життя особи).
Первинним елементом системи права є юридична норма - правило поведінки загальнообов'язкового характеру, що приймається від імені держави та забезпечується системою державних гарантій і санкцій.
В системі права існує відмінність між галузями матеріального і процесуального права.
Галузі матеріального права містять норми, які безпосередньо регулюють суспільні відносини (конституційне право, кримінальне право, цивільне право, трудове право тощо).
Галузі процесуального права - це галузі, що мають організаційно-процедурний, управлінський характер, які регламентують порядок реалізації суб'єктивних прав і юридичних обов'язків, вирішення юридичних конфліктів.
Норми процесуального права регламентують процедуру застосування норм матеріального права і похідні від них. За допомогою процесуальних норм визначається коло суб'єктів, які приймають участь в юридичному процесі, визначаються їх права і обов'язки, встановлюються терміни здійснення передбачених законодавцем процесуальних заходів. До галузей процесуального права відносяться: кримінально-процесуальне право, цивільно-процесуальне право тощо.
Галузі публічного права об'єднують юридичні норми загальнозначущого, загальнообов'язкового характеру, реалізація яких здійснюється незалежно від внутрішнього ставлення суб'єкта до закріпленого в нормі припису (конституційне, адміністративне, кримінальне право та ін.).
Галузі приватного права - це галузі, що регулюють відносини між юридично рівними суб'єктами, які виникають в результаті волевиявлення цих суб'єктів і передбачають реалізацію кореспондуючих прав і обов'язків.
Реалізація приписів, закріплених нормами приватного права, знаходиться в безпосередній залежності від волевиявлення суб'єктів (не можна в примусовому порядку зобов'язати людину створити сім'ю, влаштуватися на роботу, укласти договір). Поза правовідносинами реалізація приватного права неможлива. До галузей приватного права відносяться цивільне право, сімейне право, трудове право і тощо. У випадку, якщо в процесі реалізації норм приватного права виникає колізія з нормами публічно-правового характеру, то держава вирішуватиме конфліктну ситуацію, що склалася, спираючись на норми публічного права.
В кожній національній системі права, питання про кількість галузей права вирішується по-різному. Враховуючи відносну об'єктивність розподілу суспільних відносин на види виділяють такі основні галузі права:
1. Конституційне право. Предметом цієї галузі права є відносини, що виникають з приводу закріплення основ конституційного ладу, формування державних органів, закріплення природних прав і свобод людини, визначення правового статусу громадян і ін.
2. Адміністративне право. Предмет - суспільні відносини, що складаються в процесі здійснення державного управління, тобто у зв'язку з організацією і функціонуванням системи виконавчої влади на всіх рівнях держави.
3. Фінансове право. Предмет - грошово-кредитні відносини, банківські операції, формування бюджету, стягнення податків і зборів тощо.
4. Кримінальне право. Предмет - суспільні відносини, що виникають у зв'язку із вчиненням злочинів і притягненням винних осіб до кримінальної відповідальності.
5. Цивільне право. Предмет - майнові і особисті немайнові відносини, засновані на рівності, автономії волі і майновій самостійності їх учасників.
Сімейне право. Предмет - особисті немайнові і пов'язані з ними майнові відносини, що виникають у зв'язку з укладенням і розірванням шлюбу і т.д.
7. Трудове право. Предмет - суспільні відносини, що виникають між роботодавцем і працівником (заключення і розірвання трудового договору, робочий час, час відпочинку, гарантії, компенсації тощо).
8. Кримінально-процесуальне право. Предмет - відносини, що виникають з приводу здійснення кримінального судочинства (розслідування злочинів, розгляду справи судом).
9. Цивільно-процесуальне право. Предмет - відносини, що виникають при розгляді цивільних справ судами у сфері цивільного судочинства.
Крім зазначених галузей права виділяють як самостійні земельне, торгове, господарське, комерційне, екологічне, інформаційне і ін. галузі права.
Особливе місце в системі права займає міжнародне право.
Система права і система законодавства співвідносяться як зміст і форма.
Система законодавства - це система джерел права, насамперед нормативно-правових актів, що є зовнішньою формою існування правових норм, засобом надання їм об’єктивності, визначеності, загальності.
Елементи системи законодавства є матеріальною юридичною формою відповідних елементів системи права, а елементи системи права становлять зміст відповідних елементів системи законодавства.
Для системи законодавства України характерна галузева і субординаційна побудова системи законодавства.
Галузь законодавства - внутрішньо узгоджена сукупність нормативно-правових актів та окремих приписів, що об’єднуються на підставі предмета правового регулювання.
Відмінності між системою права та системою законодавства:
- первинним елементом системи права є норма права, а первинним елементом системи законодавства - нормативно-правовий акт;
- система законодавства за обсягом поданого в ній матеріалу ширша системи права;
- в основу розподілу права на галузі та інститути покладено предмет і метод правового регулювання, а галузі законодавства поділяються тільки за предметом регулювання і не мають єдиного методу;
- внутрішня структура системи права не збігається з внутрішньою структурою системи законодавства;
- якщо система права має об’єктивний характер, то система законодавства здебільшого зазнає впливу суб’єктивного чинника і багато в чому залежить від волі законодавця.
Систематизація законодавства - це цілеспрямована діяльність компетентних суб’єктів з упорядкування нормативно-правових актів з метою зручності їх використання, усунення можливих суперечностей, неточностей, прогалин і в такий спосіб удосконалення системи законодавства загалом.
У юридичній науці виділяють такі основні форми систематизації законодавства: інкорпорація, кодифікація та консолідація.
Література
1. Теорія держави і права: Підручник/ За ред. С.Л.Лисенкова.-К.:Юрінком Інтер, 2005.-447с.
2. Скакун О.Ф. Теорія держави і права. Підручник.- Київ, 2007. – 523с.
Кельман М.С., Мурашин О.Г., Хома Н.М. Загальна теорія держави та права: Підручник. - Львів, 2005.- 580с.
3. Малишев Б.В. Правова система (телеологічний вимір): монографія / Б.В.Малишев. – К.: «ВД «Дакор», 2012. – 364с.
4. Мірошніченко М. І. Генезис правової системи України: теоретико-методологічний аспект: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра юрид. наук: 12.00.01./ М.І. Мірошніченко. – К., 2013. – 40с.
5. Удовика Л.Г. Правова система України: глобалізаційні трансформації: монографія / Л.Г. Удовика. – Запоріжжя, 2014. – 316с.