Служба зайнятості в Україні, роль та значення
Щорічно близько трьох мільйонів громадян користуються послугами державної служби зайнятості. Майже один мільйон роботодавців пропонують роботу через службу. За 9 місяців цього року база даних служби зайнятості налічувала майже 1 млн. 800 тис. вакансій. Близько 860 тисяч наших співвітчизників за цей період знайшли роботу за допомогою служби зайнятості. Основним джерелом для визначення реальних масштабів зайнятості і безробіття є вибіркові обстеження населення з питань економічної активності. офіційними. Зокрема, передбачено розробити механізм ефективної взаємодії відповідних служб з легалізації працівників, які працюють за наймом в підприємницьких структурах, щоквартально проводити звірки баз даних громадян, які отримують соціальні виплати щодо законності їх отримання згідно з чинним законодавством тощо. Фахівці служби зайнятості переконані, що на динаміку створення нових робочих місць позитивно вплине збільшення фінансування на їх облаштування за рахунок коштів Фонду. Якщо торік на ці цілі було виділено 194,5 тис. грн., то на 2005-й цю суму доведено до 513,7 тис. грн. На виконання доведених завдань у І-му півріччі 2005 року Рівненський ОЦЗ виділив місту 268,8 тис. грн. Освоєно 101,2 тис. грн., які пішли на покриття витрат на заробітну плату 36 працевлаштованим на дотаційні робочі місця та виплати 45 безробітним 167,6 тис. грн. одноразової допомоги по безробіттю для започаткування ними власної справи. За результатами І півріччя 2004року рівень зайнятості склав 44%, тоді як річні показники 2004-го були на рівні 57,6%. Це свідчить про високий рівень інформаційно-консультативних послуг міського центру зайнятості для клієнтів служби. До складу державної служби зайнятості входять також навчальні заклади професійної підготовки незайнятого населення, інформаційно- обчислювальні центри, територіальні та спеціалізовані бюро зайнятості, центри реабілітації населення, підприємства, установи та організації, підпорядковані службі зайнятості. Діяльність державної служби зайнятості провадиться під керівництвом Мінпраці, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Основними завданнями державної служби зайнятості є: - розробка та здійснення заходів щодо реалізації державної політики зайнятості, які забезпечують зайнятість працездатного населення та матеріальну допомогу громадянам у разі безробіття;- систематичне вивчення процесів, що відбуваються на ринку праці, у сфері професійної зайнятості та професійного навчання, і розробка на цій - основі необхідних прогнозів для вироблення і вжиття заходів щодо регулювання ринку праці та зайнятості робочої сили;- раціональне й ефективне використання державного фонду сприяння зайнятості населення;- контроль за дотриманням законодавства про зайнятість підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності. Послуги, пов"язані із забезпеченням зайнятості населення, його соціальним захистом від безробіття, надаються державною службою зайнятості безкоштовно. Державна служба зайнятості відповідно до покладених на неї завдань:- інформує населення про стан ринку праці, наявність вільних робочих місць і вакантних посад на підприємствах, в установах і організаціях держави, про послуги, що надаються службою зайнятості;- консультує громадян з питань одержання роботи, в тому числі в інших населених пунктах держави, умов і оплати праці;- здійснює добір і направлення на підприємства, в установи і організації усіх форм власності, працівників потрібних професій (спеціальностей) і кваліфікації, контроль за їх працевлаштуванням; веде первинний облік працевлаштування громадян, а також громадян, направлених на професійну підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку і оплачувані громадські роботи;- сприяє створенню додаткових робочих місць на підприємствах, в установах і організаціях для використання праці громадян, які потребують соціального захисту і нездатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, а також на територіях пріоритетного розвитку;- здійснює заходи щодо професійної підготовки, підвищення кваліфікації та перепідготовки вивільнюваних працівників і безробітних з метою підвищення їх конкурентної спроможності на ринку праці як у навчальних закладах системи служби зайнятості, так і в інших авчальних закладах з урахуванням індивідуальних здібностей та інтересів громадян;- бере участь у підготовці та реалізації державних і територіальних програм зайнятості, заходів щодо запобігання безробіттю;- бере участь в організації оплачуваних громадських робіт для забезпечення тимчасової зайнятості населення, передусім для осіб, зареєстрованих як безробітні, на підприємствах, в установах і організаціях комунальної власності та за договорами на інших підприємствах, в установах і організаціях;- подає допомогу бажаючим влаштуватися на роботу громадянам, у тому числі тим, які потребують соціального захисту і нездатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці;- реєструє безробітних, забезпечує їх працевлаштування, в тому числі за бажанням направляє безробітних на сезонні та оплачувані громадські роботи, виплачує допомогу по безробіттю, матеріальну допомогу по безробіттю, надає одноразову матеріальну допомогу безробітним та членам сімей, які перебувають на їх утриманні, а також матеріальну допомогу громадянам, які проходять підготовку, перепідготовку або підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості, надає безпроцентні позики безробітним для зайняття підприємницькою діяльністю;- готує пропозиції щодо визначення територій пріоритетного розвитку, де збільшення кількості робочих місць заохочується державою;- проводить роботу з питань організації професійної діяльності громадян України за кордоном;Державний центр зайнятості Мінпраці несе відповідальність за:- проведення на території держави єдиної політики зайнятості;- організаційно-методичне забезпечення діяльності місцевих ланок державної служби зайнятості;- створення і розвиток матеріально-технічної, виробничої, поліграфічної бази державної служби зайнятості всіх рівнів;- формування системи професійної підготовки, підвищення кваліфікації та перепідготовки незайнятих громадян;- організацію підготовки кадрів для державної служби зайнятості та створення ефективної системи підвищення кваліфікації її працівників;- діяльність підприємств, установ та організацій служби зайнятості.
Районні, міськрайонні, міські та районні в місті центри зайнятості несуть відповідальність за: - своєчасне і якісне надання кожному громадянину, який звернувся до державної служби зайнятості, безплатних послуг по працевлаштуванню, професійній орієнтації та підготовці;- обгрунтованість призначення і виплати допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги по безробіттю, надання одноразової матеріальної допомоги безробітному та членам сім"ї, які перебувають на його утриманні, матеріальної допомоги громадянам, які проходять підготовку, перепідготовку або підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості, надання безпроцентної позики безробітним для зайняття, підприємницькою діяльністю;- збереження у таємниці соціальних даних кожного громадянина, який користується послугами державної служби зайнятості;- об"єктивність при наданні послуг щодо консультування та працевлаштування громадян, які звернулися до місцевої служби зайнятості;- раціональне використання коштів державного фонду сприяння зайнятості населення, що знаходяться в їх розпорядженні. Державна служба зайнятості має право:- одержувати від підприємств, установ і організацій усіх форм власності, статистичні дані про наявність вільних робочих місць і вакантних посад, характер і умови праці на них, про всіх вивільнюваних, прийнятих працівників та інформацію про передбачувані зміни в організації виробництва і праці, інші заходи, що можуть призвести до вивільнення працівників;- укладати за дорученням підприємств, установ і організацій усіх форм власності, договори з громадянами при їх працевлаштуванні з попередньою (при необхідності) професійною підготовкою, оплатою вартості проїзду, добових, а також подавати допомогу при переїзді на нове місце проживання та роботи за рахунок коштів цих підприємств, установ і організацій;- розпоряджатися в установленому порядку коштами державного фонду сприяння зайнятості населення за напрямами, визначеними державними і територіальними програмами зайнятості населення, та кошторисами на утримання органів державної служби зайнятості- укладати договори з професійно-технічними, іншими навчальними закладами, зокрема вузами, на професійну підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку громадян, які зареєстровані у службі зайнятості і потребують одержання нової професії (спеціальності) або підвищення кваліфікації, та оплачувати вартість їх професійного навчання, підвищення кваліфікації та перенавчання;- відвідувати підприємства, установи і організації для контролю за дотриманням законодавства про зайнятість населення і вирішення питань, пов"язаних із соціальним захистом громадян;- стягувати відповідно до Закону України "Про зайнятість населення" штрафи з підприємств, установ та організацій усіх форм власності у разі: 1) використання праці іноземців або осіб без громадянства без дозволу державної служби зайнятості; 2) неподання або порушення строків подання державній службі зайнятості письмового повідомлення про наступне вивільнення працівників, як це передбачено пунктом 5 статті 20 Закону України "Про зайнятість населення".
Ринок праці в Україні
Ринкова система являє собою сукупність взаємозв'язаних ринків, які охоплюють різноманітні сфери людської діяльності. Ці ринки взаємодіють між собою на основі цін, що формуються на них під впливом попиту і пропозиції, конкуренції тощо. Ринкові ціни є тією інформацією, що дає змогу постачальникам і споживачам ресурсів приймати необхідні економічні рішення та погоджувати їх.
Складовими ринкової системи є: ринок товарів (сировини, матеріалів, палива, готових виробів, проектних робіт, наукових досліджень, послуг, житла), ринок капіталу (інвестицій, цінних паперів, і грошей (кредитів)) і ринок праці.
Ринок праці — це передусім система суспільних відносин, пов’язаних із купівлею і продажем товару “робоча сила”. Крім того, ринок праці є сферою працевлаштування, формування попиту й пропозиції на робочу силу. Його можна трактувати і як механізм, що забезпечує узгодження ціни та умов праці між роботодавцями і найманими працівниками.
У ринковій економіці ринок праці охоплює всіх здатних працювати: як зайнятих, так і не зайнятих найманою працею. Серед незайнятих розрізняють такі групи працездатних людей:
• особи, що не працюють, але бажають працювати й шукають роботу (безробітні, які мають відповідний статус; особи, які мають вперше приступити до трудової діяльності; особи, які шукають зайняття після перерви в роботі);
• особи, котрі хоча і мають роботу, проте не задоволені нею і шукають друге місце основної або додаткової роботи;
• особи, які зайняті, проте явно ризикують утратити роботу і тому шукають друге місце роботи [1, c.17].
Указані категорії людей і визначають пропозицію праці на ринку праці.
Отже, ринок праці — це ринок найманої праці. Він охоплює відносини від моменту наймання працівників на роботу до їхнього звільнення.
3.1. Особливості формування ринку праці в Україні
Проблеми зайнятості населення України на сучасному етапі ринкових перетворень перебувають у доволі кризовому становищі. Зокрема, зменшується природна основа відтворення робочої сили — населення.
Так, за останні сім років скоротилась чисельність населення нашої країни на 1,6 млн. чол. Основними причинами природного скорочення населення України є такі: зменшування народжуваності, зростання смертності, зниження життєвого рівня населення, труднощі з працевлаштуванням тощо.
Відповідно зменшились і трудові ресурси України, відбувають суттєві зміни у структурі зайнятості за галузями економіки та формами власності, зокрема спостерігається зменшення чисельності зайнятих у сільському господарстві. Якщо у 2002 році ця чисельність становила 21963,0 тис. чол. то в 2003 році вона зменшилась на 1093,7 тис. чол.
Характерною рисою означеної сфери зайнятості є нерівномірна її регіональна структура. Так, у семи областях України зосереджено від 4,5 до 10,2% зайнятих і народному господарстві; ще в семи — від 3,0 до 4,0%, решта від 0,6 до 2,9%. Більш рівномірно у межах (у межах 70-80%) розподіляється зайняте працездатне населення у працездатному віці.
Як свідчать дані аналізу балансу трудових ресурсів, чисельність зайнятих впродовж 2002-2003 роках у галузях народного господарства в основному скоротилась за рахунок зменшення зайнятих у галузях матеріального виробництва на 525,4 тис. чол. або на 4,9%. Спостерігається стійка тенденція відтоку висококваліфікованих кадрів із підприємств державної власності, передусім у суспільні і малі підприємства, індивідуальний сектор.
Має певні особливості і розвиток зайнятості у невиробничі сфері. Загальна зменшення цієї категорії зайнятих у 2003 році порівняно з 2002 роком на 108,4 тис. чол. Супроводжувалось зменшенням чисельності зайнятих у житлово-комунальному господарстві і невиробничих видах обслуговування на 6,1%4; в освіті і культурі, мистецтві науці та науковому обслуговуванню на 4,6%; у закладах охорони здоров’я, фізичної культури і соціального забезпечення на 2,2%. І якщо у сфері фінансування, кредитування та пенсійного забезпечення чисельність зайнятих залишилась майже стабільною, то в органах громадського та державного управління, кооперативних та громадських організацій цей показник мав тенденцію до істотного збільшення, а саме на 30,2 тис. чол., або на 4,2% [22].
Особливу тривогу викликає зниження чисельності зайнятих у науці, культурі, мистецтві, охороні здоров’я. Висококваліфіковані (у тому числі молоді) талановиті фахівці переходять до комерційних та інших структур непрофільного спрямування, де їхній професійний рівень використовується не повною мірою, але заробітна плата є значно вищою. Це свідчить про розмінювання праці зайнятих у цій галузі нині з упевненістю можна говорити про формування загрозливих тенденцій на ринку праці в Україні. Вони, зокрема, виявляються у збільшенні контингенту незайнятого населення і прихованого безробіття, зниженні ефективності використання робочої до критичного рівня, зростання офіційно зареєстрованого безробіття тощо.
Рівень фіксованого безробіття безперервно зростає — на початок 2002 року воно становило 0,46%, на початок 2003 року 1,28% [20].
Як свідчать наведені дані, незайнятість є масовим явищем. На сучасному етапі становлення ринку праці в Україні загострюються також проблеми прихованого безробіття. Проблеми масштабності економічної неадекватності і соціальної вразливості сегменту прихованого безробіття в Україні важливі ще й тому, що істотно впливають як на економіку, так і долі людей.
Приховане безробіття є однією з однією з ознак кризових явищ економіки України, однією з причин і наслідків недосконалої політики зайнятості, наявність прихованого безробіття стримує темпи зростання відкритого безробіття, збільшення заробітної плати працюючих, а також національного доходу, приховує справжній стан із зайнятістю.
У вересні 2004 р. на великих і середніх підприємствах було зайнято 11,3 млн. працівників. Розмір середньомісячної заробітної плати цих працівників у вересні 2004 р. значно перевищував розміри встановлених державних соціальних стандартів. Так, її рівень майже в 2,7 раза перевищив рівень мінімальної заробітної плати, встановленої у вересін (237 грн.) та в 1,6 – установлений прожитковий мінімум для працездатних осіб (386,73 грн.).
Середній розмір заробітної плати у вересні 2004 р. порівняно з серпнем зріс у більшості видів економічної діяльності, зокрема, в промисловості на 2,2%, будівництві – на 4,8, лісовому і рибному господарствах – відповідно на 15,3 і 8,9%. В організаціях охорони здоров’я і соціальної допомоги її розмір зріс на 9,1%, а в установах освіти – на 28,8%. Водночас у сільському господарстві, фінансовій сфері і державному управлінні її рівень зменшився.
За рівнем середньої заробітної плати першість продовжують утримувати працівники допоміжних транспортних послуг, фінансових установ, авіаційного транспорту, зарплата яких перевищила середній в економіці показник в 1,7-2,3 раза. Серед промислових видів діяльності найбільш оплачувані працівники зайняті на підприємствах з видобування енергетичних матеріалів, а також з виробництва коксу, продуктів нафтоперероблення.
Реальна заробітна плата за вересень 2004 р. зросла на 2,9%, порівняно з вереснем минулого року – на 21,3% [20].