Поняття, сторони, строки здійснення та сфери використання форфейтингових операцій у ЗЕД
строк форфетування становить здебільшого від 180 днів до 5 років, тобто форфейтинг можна трактувати як середньо- та довгостроковий спосіб кредитування зовнішньоекономічних операцій[95]
Суб`єктами форфейтингової операції є:
- експортер (продавець);
- імпортер (покупець);
- форфейтер (банк);
- гарант.
Форфейтингова операція — купівля експортних вимог форфейтером (банком або спеціалізованою фінансовою кампанією) з виключенням права регресу на експортера (форфейтиста) у разі несплати.
Форфейтинг (від фр. forfait — відмова від прав) — це купівля боргу, вираженого у зворотному документі (переказний або простий вексель) у кредитора на безповоротній основі. Це означає, що покупець боргу (форфейтер) бере на себе зобов’язання про відмову (форфейтинг) від свого права на звернення регресивної вимоги до кредитора у разі неможливості отримання боргу з боржника. Тобто покупець цих вимог бере на себе комерційні ризики, пов’язані з неплатоспроможністю імпортерів, без права регресу цих документів на колишнього власника. Форфейтер не має права подавати будь-які претензії до експортера у разі неплатежу імпортера. Форфейтер бере на себе фактично всі види ризику, а експортер відповідає лише за правові аспекти вимог, наприклад, за відповідність товару умовам договору. Купівля зворотного документа здійснюється звичайно зі знижкою.
Форфейтинг застосовується: у фінансових операціях — з метою швидкої реалізації довгострокових фінансових зобов’язань; в експортних операціях — для сприяння надходження готівки експортеру, який надав кредит зарубіжному покупцеві.
Основою виникнення форфейтингу були операції «а-форфе» (переуступка прав), які з’явилися у 50-х роках. Поява форфейтингу була зумовлена певною недосконалістю угод «а-форфе», що не задовольняло постійно зростаючий попит на міжнародні кредити. Швейцарія, яка традиційно вважається значним банківським центром і має багаторічний досвід у фінансуванні міжнародної торгівлі, стала одним із засновників перших ринків форфейтування.
Слід зазначити, що для західних банків операції з факторингу і форфейтингу стали добре технічно оснащеними видами фінансових послуг, що надаються експортерам. Вплив на хід імпортних операцій менший і полягає, в основному, у відкритті і підтвердженні акредитивів від імені імпортера і на користь іноземного постачальника товару та наданні імпортеру позабалансових кредитів на термін до надходження платежів від реалізації продукції на внутрішньому ринку.
Фактично форфейтер (комерційний банк або спеціалізована компанія) бере на себе такі ризики, як ризик неплатежу, ризик переказування коштів, валютний, процентний ризик та ін.
Основними документами, які застосовуються при форфейтингу, є векселі. Однак об’єктом форфейтингу можуть бути інші види цінних паперів (але вони обов’язково повинні містити абстрактне зобов’язання) або рахунки дебіторів та розстрочки платежів, що є наслідком використання акредитивної форми розрахунків. Пріоритетне використання векселів пов’язане з простотою їх оформлення, а також із давнім використанням як інструментів фінансування міжнародної торгівлі.
Форфейтингу властиві такі характерні ознаки:
- взаємозв’язок із зовнішньоторговельними операціями;
- договори форфейтингу укладаються переважно у вільноконвертованих валютах;
- основними документами, що застосовуються при здійсненні форфейтингових операцій, є векселі — прості та переказні;
- кредитування експортера здійснюється шляхом купівлі векселів або інших боргових вимог на дисконтній основі;
- кредитування здійснюється на середньостроковій основі, як правило, на строк від шести місяців до п’яти років, а в деяких випадках — до семи років;
- дисконтування відбувається на основі фіксованої процентної ставки;
- здебільшого форфейтинг пов’язаний з реалізацією машин, обладнання та інших товарів інвестиційного призначення.