Проблема прогнозування і управління глобальними кризами на міждержавному рівні
Головною причиною глоб криз э нерозв’язувана суперечність між виробничо-господарською діяльністю і обмеженими природними ресурсами.
Серед основ прогнозування глоб криз варто виділити феномен циклічності. Всі дослідження циклічних коливань господ системи, а отже і всі наукові висновки були зроблені низкою вчених в період з ХІХ по ХХ сторіччя. Саме цей період характеризується одним цивілізаційним укладом розвитку, а саме як “Індустріальна цивілізація”. Проте проблему управління кризами створює той факт, що на передній план все більше виступає так зване “інформаційне виробництво” або “постіндустріальне виробництво”, де темпи оновлення основних фондів, а саме інформаційних ресурсів, людського інтелекту, засобів обробки інформації надзвичайно швидкі. Це неминуче накладає свій відбиток на теорію економічних циклів. Очевидним стає припущення щодо утворення нової циклічної архітектури під впливом сучасних тенденцій світового розвитку.
Криза знищує більшість найбільш слабких і найменш ефективних організацій. Всюди криза викликає тенденцію відкинути застарілі способи виробництва, застарілі форми організації підприємств на користь більш сучасних способів і форм господарювання. Однак і окремі економіки, що суттєво страждають від кризи, далеко не всі бувають із числа технічно і економічно більш слабких або гірше організованих: загальне падіння зачіпає немало і передових підприємств. В цьому і вбачається відносний характер будь-якої кризи, або процесу динамічної нерівноваги.
Розглядаючи фактори, що сприяють та протидіють виникненню кризових процесів в міжнародній економіці з точки зору прогнозування криз, необхідно відзначити, що більшість з них носить цивілізаційний, соціальний, політичний, природний характер, а отже не піддається статистичному обрахунку. Тому, в процесі прогнозування найбільш доцільно використовувати гнучкі інтегровані моделі, здатні враховувати дію глобальних загроз, що постають перед людством на сучасному етапі розвитку світової господарської системи;\ Інтенсивне зростання взаємозалежності національних економік породжує потенційні проблеми регіональної чи глобальної нестабільності у зв'язку із можливістю швидкого розповсюдження кризових явищ в умовах глибоко інтегрованої світової економічної системи;
Особливістю глоб упр-я кризами: по-перше, даний період розвитку світового господарства характеризується більшою синхронізацією криз. Це означає перетворення локальних криз на глобальні. Як наслідок, сучасні кризи не мають штучних кордонів і дуже швидко розповсюджуються по всьому світу. Іншою особливістю є чітке проявлення у майбутньому півстолітніх Кондратьєвських циклів, кризові фази почнуть бути довшими, ніж звичайно. Ще однією характерною особливістю є бажання лідерів світового господарства перенести тяжкість криз на слабші країни. Отже, особливістю управління кризами полягає у тому, що вони є некерованими і швидко з локальних перетворюються на глобальні.
На керованість міжнародної системи, а отже, ефективність глобального регулювання впливають, по-перше, внутрішній контекст системи, тобто її складність, чисельність елементів (і недержавних також); по-друге, процеси та явища, які регулюють поведінку акторів (стійкість системної ієрархії, ефективність багатосторонніх інститутів ухвалення рішень; всезагальність норм та правил; роль міжнародного права; вплив політичних режимів; вплив недержавних акторів; механізми узгодження конфліктів); по-третє, ефективність внутрішньодержавного управління через взаємозалежність внутрішньої та зовнішньої політики держав у глобалізованому світі. Зрозуміло, що всі ці чинники перебувають у стадії становлення та інституціоналізації, оскільки функціонують в контексті трансформації самої міжнародної системи.
Питання побудови нового світового економічного порядку активно обговорюється на міжнародних зустрічах вищого рівня. Зокрема, найгостріші питання забезпечення глобальної економічної безпеки та встановлення нових «правил гри» порушувалися на останніх самітах країн «Великої двадцятки» (G20), АТЕС, ОБСЄ, а також на Давоському форумі. Основним висновком зазначених зустрічей стало те, що система міжнародних економічних відносин, побудована на традиційних правилах та постулатах ринкової економіки (вільний рух товарів і капіталів, Ямайська валютна система тощо), виявила свою недосконалість у нових реаліях. Так, на тлі «валютних війн», що тривали у 2010 р. між Китаєм та США, відбулося значне посилення протекціоністських настроїв у світовому співтоваристві; зросла конкуренція за ринки збуту; постало питання про необхідність світової резервної валюти як альтернативи долару США, а також доцільність створення глобальної системи резервних ресурсів (енергетичних, продовольчих та ін.).
На даний час гостро постало питання реформування глобальних інститутів, які виявилися неспроможними у сучасних умовах ефективно впливати на процеси забезпечення міжнародної безпеки у різних її проявах. Потенціал цих організацій не можна ігнорувати, враховуючи їх напрацьований досвід, правову базу, наявні кадрові та фінансові ресурси тощо. Проте таке реформування повинне враховувати зміну балансу сил в системі міжнародних відносин, що має відповідним чином відкоригувати формат представництва держав-учасниць та їх участь в управлінні діяльністю цих організацій.
Переважна більшість існуючих міжнародних організацій була створена після другої світової війни. Вони були засновані країнами, які мали на той час найбільший вплив на систему міжнародних відносин, і їх основним завданням було задоволення власних національних інтересів. На сьогодні діяльність цих організацій об’єктивно не зорієнтована на подолання новітніх викликів і загроз, а структура їх управління вже не відповідає новому багатополярному формату міжнародних відносин.
З огляду на зростаючу актуальність питань забезпечення економічної безпеки у світі, все більш характерною стає тенденція економізації діяльності основних міжнародних інститутів.
Крім того, продовжується формування інститутів ЄС, орієнтованих на забезпечення фінансової стабільності, зокрема, Європейської ради аналізу системних ризиків (European System Risk Board) та Європейської системи фінансових контролерів (European System of Financial Supervisors).