МАТЕРІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ В ТРУДОВОМУ ПРАВІ
Працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов’язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків передбачених законодавством [3].
Матеріальна відповідальність працівника виключається у випадках виникнення збитку внаслідок непереборної сил, крайньої необхідності або необхідної оборони або невиконання роботодавцем обов’язку щодо забезпечення належним умов для зберігання майна, довіреного працівникові. Якщо працівником було здійснено всі заходи для зберігання майна, а шкода виникла в результаті незабезпечення власником чи уповноваженим ним органом умов для роботи чи збереження цінностей, працівник звільняється від матеріальної відповідальності, оскільки шкода не є наслідком його неправомірних дій [16, 96].
Передбачено два види матеріальної відповідальності: повна та обмежена. Обмежена матеріальна відповідальність працівника – це відшкодування працівником заподіяної роботодавцю прямої дійсної шкоди не більше встановленої законом межі – свого місячного заробітку. Повна матеріальна відповідальність – це покриття працівником заподіяної шкоди у повному розмірі, але не більше прямої дійсної шкоди [16, 104].
Особливість відповідальності власника або уповноваженого ним органу перед працівником полягає у тому, що небезпечні та шкідливі умови праці можуть завдати моральної шкоди працівнику. Порушити його нормальні життєві зв’язки і потребують додаткових зусиль для організації свого життя. Тому власник або уповноважений ним орган може нести перед працівником не тільки матеріальне, а і моральне відшкодування завданих збитків.
Визначення розміру шкоди, завданої підприємству, установі, організації працівником залежить від ступеня вини працівника, який заподіює шкоду, характеру і напрямку виробничої діяльності підприємства, а також від його статусу та завдань. Розмір шкоди, заподіяної підприємству, визначається за фактичними витратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей з урахуванням ступеня зносу. Вартість майна визначається на день виявлення шкоди, а в разі зміни цін застосовується ціни, які діяли в день прийняття рішення про відшкодування. Покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться керівництвом шляхом відрахування із заробітної плати працівника. Розпорядження власника про покриття заподіяної шкоди має бути зроблено не пізніше двох тижнів і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові.
Протокол про виявлення факту завдання матеріальної шкоди зазначається в Додатку М. В протоколі вказуються місце та дата складання протоколу, також прізвище, ім’я та по батькові уповноважної особи, що складала даний протокол, прізвище, ім’я та по батькові особи, що нанесла дану матеріальну шкоду, вказується суд, до якого подається протокол, пояснення порушника.
Договір про повну матеріальну відповідальність працівника подається в Додатку Н.
Отже, з даної теми можна зробити висновок, що матеріальна відповідальність – це сукупність норм, які встановлюють матеріальні санкції за заподіяння матеріальної або немайнової шкоди та добровільне чи примусове перетерпіння стороною трудових правовідносин негативних наслідків майнового характеру за скоєне трудове правопорушення, що призвело до заподіяння матеріальної і немайнової (моральної) шкоди іншій стороні трудових правовідносин. Підставою матеріальної відповідальності є трудове правопорушення.
ТЕМА 13
ОХОРОНА ПРАЦІ
Охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров’я і працездатності людини у процесі трудової діяльності [11]. За допомогою охорони праці передбачається забезпечення всебічного соціального розвитку кожної працюючої особи, захист особи, визнання пріоритету життя та здоров’я людини у процесі виробничої та трудової діяльності, запобігання шкідливим наслідкам, до яких може призвести ігнорування вимог техніки безпеки та гігієни праці на виробництві.
Державна політика в галузі охорони праці визначається відповідно до Конституції України Верховною Радою України і спрямована на створення належних, безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням. Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах:
1) пріоритету життя та здоров’я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належним, безпечних і здорових умов праці;
2) комплексного розв’язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони довкілля;
3) адаптації трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров’я та психологічного стану [11].
Державне управління у галузі охорони праці здійснюють:
1. Кабінет Міністрів України.
2. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці.
3. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади.
4. Рада міністрів АРК, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування.
Працівники під час прийняття на роботу і в процесі роботи повинні проходити за рахунок роботодавця інструктаж, навчання з питань охорони праці, з надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків і правил поведінки у разі виникнення аварії [11].
Працівники зайняті на роботах з підвищеною небезпекою або там, де є потреба у професійному доборі, повинні щороку проходити за рахунок роботодавця спеціальне навчання і перевірку знань відповідних нормативно-правових актів з охорони праці [11].
Згідно Закону України «Про охорону праці», визначається право працівника на охорону праці. Законодавство України про охорону праці передбачено комплекс гарантій, спрямованих на реалізацію права щодо безпечних умов праці. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, механізмів, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства [11].
Забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних роботах, а також залучення жінок до підіймання або переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. Праця вагітних жінок і жінок, які мають неповнолітню дитину, регулюється законодавством [11].
Щодо охорони праці неповнолітніх, не допускається праця на важких роботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, до нічних, надурочних робіт. Неповнолітні приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду. Щодо охорони праці молоді та осіб з пониженою працездатністю, то їх умови праці повинні відрізнятися від умов праці дорослих працюючих. В галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці їм надаються пільги [11].
Роботодавець повинен організовувати розслідування та вести облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій відповідно до положення, що затверджується Кабінетом Міністрів України за погодженням з всеукраїнськими об’єднаннями профспілок. Створюється комісія з розслідування нещасного випадку на підприємстві. Встановлюється причини та обставини нещасного випадку, чи нещасний випадок виник на підприємстві [11]. За підсумками розслідування нещасного випадку, професійного захворювання або аварії роботодавець складає акт за встановленою формою, один примірник якого він зобов’язаний видати потерпілому або іншій заінтересованій особі не пізніше трьох днів з моменту закінчення розслідування. У разі відмови роботодавця скласти акт про нещасний випадок чи незгоди потерпілого з його змістом питання вирішуються посадовою особою органу державного нагляду за охороною праці, рішення якої є обов’язковим для роботодавця [11]. Рішення посадової особи органу державного нагляду за охороною праці може бути оскаржене у судовому порядку. За актом про нещасний випадок нараховуються додаткові грошові кошти до пенсійного забезпечення.
Спеціальному розслідуванню підлягають групові нещасні випадки, нещасні випадки з смертельними наслідками. Таке розслідування проводиться спеціальним наказом призначеною комісією на чолі з представниками органів державного нагляду. У разі групових і смертельних випадків, роботодавець зобов’язаний негайно повідомити:
- територіальні органи державного нагляду;
- органи прокуратури;
- виконавчий орган дирекції Фонду соціального страхування;
- орган, до сфери управління якого належить підприємство, а в разі його відсутності – місцеву держадміністрацію.
Для забезпечення реалізації права громадян на працю в Україні створено систему спеціальних державних органів, які здійснюють нагляд за дотриманням законодавства про охорону праці, це спеціально уповноважені органи центральної виконавчої влади з питань нагляду та контролю у сферах пожежної, техногенної, ядерної, радіаційної безпеки та також інспекції покликані захищати трудові права працівників і усувати порушення трудового законодавства [11].
Службові особи, які порушили законодавство про працю, правила охорони праці, допустили невиконання зобов’язань за колективними договорами і угодами з спеціальних питань та охорони праці або перешкоджали законній наглядовій діяльності, згідно з існуючим законодавством, можуть притягатися до адміністративної, дисциплінарної, матеріальної або кримінальної відповідальності.
Акт про нещасний випадок на виробництві подається в Додатку П.
Отже, охорона праці відіграє важливу роль у житті будь-якого працівника, оскільки впливає на здоров’я та життя працюючого. Охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров’я і працездатності людини у процесі трудової діяльності. В Україні створено систему спеціальних державних органів та інспекцій, які здійснюють нагляд та контроль за додержанням законодавства про охорону праці. Передбачена відповідальність для осіб, які порушили норми законодавства щодо охорони праці.
ТЕМА 14
ТРУДОВІ СПОРИ
ТЕМА 15