РОЗДІЛ 11. ВІДЧУТТЯ. СПРИЙНЯТТЯ
Поняття про відчуття
Джерелом наших знань про зовнішній світ і власне тіло є відчуття. Вони є основними каналами, інформація про явища зовнішнього світу й про стани організму доходить до мозку, даючи людині можливість орієнтуватися в довкіллі й у своєму тілі.
Відчуття – це усвідомлене психічне відображення окремих ізольованих властивостей предметів або стимулів шляхом їх безпосереднього впливу на органи чуття.
Фізіологічною основою відчуттів є діяльність складних комплексів анатомічних структур, названих І. П. Павловим аналізаторами. Аналізатор – функціональна одиниця, відповідальна за прийом і аналіз сенсорної інформації в якій-небудь одній модальності (наприклад, зоровій, слуховій, тактильній).
На рис. 11. 1 схематично зображено процес виникнення відчуття.
Рис. 11. 1. Схема процесу виникнення відчуттів
Кожен аналізатор складається з трьох відділів:
· периферичного – органу чуття або рецептора, який здійснює прийом і перетворення енергії подразників, що впливають на процес нервового збудження (око, вухо, шкіра тощо);
· центрального – підкіркових і кіркових структур, які здійснюють переробку нервових імпульсів, що приходять з периферичних відділів, у сенсорну інформацію (провідну роль у цьому процесі відіграють проекційні зони кори великих півкуль головного мозку);
· сполучної ланки – шляхів, що проводять, сполучають периферичний відділ аналізатора з центральним:
а) аферентних (доцентрових) нервів – висхідних нервових волокон, по яких збудження передається від рецепторів до вищерозміщених структур – центрів нервової системи;
б) еферентних (відцентрових) нервів – низхідних нервових волокон, по яких імпульси з вищерозміщених центрів, особливо з кори великих півкуль головного мозку, передаються до рівнів аналізаторів, що пролягають нижче, регулюючи їх активність.
Аналізатор – це активний орган, що рефлекторно перебудовується під впливом подразників, тому відчуття не є пасивним процесом, воно завжди включає рухові компоненти. У численних дослідженнях було встановлено, що відчуття тісно пов’язане з рухом, який іноді проявляється у вигляді вегетативної реакції (звуження судин, шкірно-гальванічний рефлекс), іноді – у вигляді м’язових реакцій (поворот очей, напруга м’язів шиї, рухові реакції руки тощо).
Численні досліди, здійснені методами штучної стимуляції, дозволили встановити локалізацію специфічних видів чутливості в корі головного мозку. Так, представництво зорової чутливості зосереджене головним чином у потиличних долях кори. Слухова чутливість локалізується в середній частині верхньої скроневої звивини, дотиково-рухова – у задній центральній звивині т. ін.
Види відчуттів
Існують різні підходи до класифікації відчуттів. Вельми поширеною є класифікація за модальністю відчуттів (специфічності органів чуття) – це розподіл відчуттів на зорові, слухові, вестибулярні, дотикові, нюхові, смакові, рухові, вісцелярні. Існують інтермодальні відчуття – синестезії.
Відомою є класифікація, запропонована англійським фізіологом Ч. Шеррінгтоном, який виділяє такі види відчуттів: екстероцептивні; пропріоцептивні; інтероцептивні.
Розглянемо основні типи відчуттів окремо. Інтероцептивні відчуття, що сигналізують про стан внутрішніх процесів в організмі, виникають завдяки рецепторам, що знаходяться на стінках шлунка й кишковика, серця й кровоносної системи та інших внутрішніх органів. Це найбільш давня й найбільш елементарна група відчуттів. Рецептори, що сприймають інформацію про стан внутрішніх органів, м’язів тощо, називаються внутрішніми рецепторами. Інтероцептивні відчуття належать до найменш усвідомлюваних і найбільш дифузних форм відчуттів і завжди зберігають свою близькість до емоційних станів. Слід також відзначити, що інтероцептивні відчуття дуже часто називають органічними.
Пропріоцептивні відчуття передають сигнали про положення тіла в просторі й становлять аферентну основу рухів людини, відіграючи вирішальну роль в їх регуляції. Описувана група відчуттів включає відчуття рівноваги, або статичне відчуття, а також рухове, або кінестетичне відчуття.
Периферичні рецептори пропріоцептивної чутливості знаходяться в м’язах і суглобах (сухожиллях, зв’язках).
Периферичні рецептори відчуття рівноваги розташовані в півкруглих каналах внутрішнього вуха.
Екстероцептивні відчуття доводять до людини інформацію із зовнішнього світу і є основною групою відчуттів, що зв’язує людину із зовнішнім середовищем. Усю групу екстероцептивних відчуттів прийнято умовно поділяти на дві підгрупи: контактні й дистанційні відчуття.
Контактні відчуття викликаються безпосередньою дією об’єкта на органи чуття. Прикладами контактного відчуття є смак і дотик. Дистанційні відчуття відбивають якості об’єктів, що перебувають на деякій відстані від органів чуття. До таких відчуттів належать слух і зір. Слід зазначити, що нюх, на думку багатьох авторів, займає проміжне положення між контактними й дистанційними відчуттями, оскільки формально нюхові відчуття виникають на відстані від предмета, але водночас молекули, що характеризують запах предмета, з якими відбувається контакт нюхового рецептора, поза сумнівом належать цьому предметові. У цьому й полягає двоїстість положення, що займає нюх у класифікації відчуттів.
Існують відчуття, які не можуть бути пов’язані з якою-небудь певною модальністю. Такі відчуття називають інтермодальними. До них належить, наприклад, вібраційна чутливість, яка зв’язує тактильно-моторну сферу зі слуховою.
Відчуття вібрації – це чутливість до коливань, що викликаються рухомим тілом. Вібраційне відчуття є перехідною формою між тактильною й слуховою чутливістю.
Особливого практичного значення вібраційна чутливість набуває за ураження зору й слуху. У житті глухих і сліпоглухонімих вона відіграє значну роль. Сліпоглухонімі, завдяки високій вібраційній чутливості, дізнаються про наближення вантажівки й інших видів транспорту на великій відстані, або, наприклад, що до них у кімнату хто-небудь входить.
Отже, відчуття, будучи найпростішим видом психічних процесів, насправді дуже складні й повною мірою не вивчені.