Йосип Броз Тіто (праворуч).1943 р

 

У Польщi емiгрантський уряд та його представництво — “делегура” — керували боротьбою загонiв Армiї Крайової. Комунiсти на противагу їм створили Гвардiю Людову.

Посилювались антифашистськi настрої i в Нiмеччинi. Група офiцерiв та урядових чиновникiв здiйснила спробу державного заколоту з метою знищення фашистського режиму та припинення вiйни. 20 липня 1944 р. полковник Штауффенберг залишив портфель з бомбою уповiльненої дiї у примiщеннi, де знаходився Гiтлер. Бомба вибухнула, однак Гiтлер залишився живий. Виступ заколотникiв було жорстоко придушено.

У 1944 р. в рядi європейських країн вiдбулись антифашистськi повстання. Поразкою завершилось повстання, пiдняте 1 серпня у Варшавi Армiєю Крайовою (командуючий генерал Бур-Комаровський). 29 серпня почалось Словацьке нацiональне повстання за участю партизанів та словацької армiї. Цiною великих зусиль гiтлерiвцям вдалося придушити і його.

У СРСР боротьба народних месників досягла особливо великого розмаху. На чолi її став Центральний штаб партизанського руху. Основною партизанською базою була Бiлорусiя. Тут знаходились найбiльшi з’єднання i великi партизанськi райони. В Українi центр партизанського руху був у пiвнiчних районах. Iснував постiйний зв’язок мiж партизанськими базами i “Великою землею”, звiдкiля партизанам постачали зброю, спорядження‚ квалiфiкованих вiйськових спецiалiстiв. У 1942 р. радянські партизани нараховували 125 тис. чол., у 1943 р. – 250 тис. Боротьбу з фашистами вели також загони Української Повстанської Армiї.

Партизанська боротьба мала як вiйськове, так i полiтичне значення. Широкомасштабнi диверсiйнi операцiї партизан, винищувальнi рейди внесли значний вклад в перемогу над фашистами. Значнi операцiї провели партизанськi з’єднання Ковпака, Федорова, Сабурова, Наумова та iн. Усього на територiї СРСР дiяло понад 6 тис. партизанських загонiв, якi знищили близько 1 млн. гiтлерiвцiв.

С.Ковпак і С.Руднев серед партизанів у Брянському лісі. 1942 р.

 

Найбiльш широкомасштабнi диверсiї були проведенi влiтку 1943 р. пiд час Курської битви пiд назвою “Рейкова вiйна” та у вереснi 1943 р. пiд назвою “Концерт”. Фашисти змушенi були для охорони своїх комунiкацiй вiд партизанів тримати в своєму тилу значнi сили.

Загалом на боротьбу з рухом Опору Німеччині та її союзникам доводилося відволікати більше 10% своїх сил.

Японська окупація теж дала поштовх розгортанню руху Опору. Найбільшого розмаху вiн набув у Бiрмi, Малайї та на Фiлiппiнах, де дiяли цілі партизанськi армiї. Японськi окупанти змушенi були надати Бiрмi формальну незалежнiсть. У В’єтнамi та Iндонезiї на перших етапах вiйни переважали пасивнi форми боротьби й лише на завершальному етапi рух Опору набув широкого розмаху. Зрештою, лідери національно-визвольного руху проголосили незалежність цих держав.

 

Рух Опору в Європі

Країна Організації, збройні форимування руху Опору Основні події визвольної боротьби
Франція Зовнішній рух Опору: «Вільна Франція», «Франція, що бореться», їх наступник – Французький комітет національного визволення (ФКНВ, 1943р.). Внутрішній рух Опору: «Таємна армія» (1942 р.), Національна рада опору (НРО,1943 р.), Французькі внутрішні збройні сили (ФФІ, 1944 р.) Всі учасники руху Опору визнавали загальне керівництво ФКНВ на чолі з Ш.де Голлем. Збройні підрозділи зовнішнього опору приймали участь у бойових діях проти німецьких та італійських військ у Північній Африці та Західній Європі у складі військ союзників. Внутрішній опір використовував всі методи боротьби з окупантами від підпільної боротьби до партизанських дій (макі). 15 березня 1944 р. НРО прийняла програму руху: зройне повалення окупаційного режиму і створення тимчасового уряду. Після висадки військ союзників у Нормандії макі активізували дії по всій території Франції. Найбільше повстання спалахнуло в районі Гренобля (південь Франції). 18 серпня 1944 р. у Парижі спалахнуло антифашистське повстання. Через 4 дні місто було повністю в руках повсталих.
Бельгія Фронт незалежності (1941 р.) у 1943 р. створив патриотичну міліцію. Емігрантському уряду підпорядковувалась «Таємна армія». Формування руху пру використовували як пасивні, так і активні методи боротьби з окупантами (саботаж, диверсії, дії партизанських загонів тощо).
Голландія Рада Опору (1943 р.), «Бойові дружини», «Служба порядку». Єдиного керівного центру опору не було. Названі організації використовували всі методи боротьби. З 1944 р. емігрантський уряд намагається встановити контроль над оорганізаціями руху Опору.
Данія Рада Свободи (1943 р.), мала воєнну комісію і армію чисельністю 25 тис. чол. Під тиском руху Опору колабораціоністський уряд відмовивився від подальшого співробітництва з окупантами. З квітня 1944 р. бойові дії руху Опору були підпорядковані штабу військ союзників.
Норвегія Частини норвезької армії, які не склали зброю, партизанські загони, підпільні групи. Єдиного центру опору не існувало. 1940-1941 рр. активна збройна боротьба проти окупантів. 1942 р. спад руху Опору. З 1943 р. активізація руху Опору. Найгучніша акція: знищення заводу по виробництву важкої води для німецької атомної бомби; зрив мобілізації норвезької молоді до німецької армії.
Італія Комітет національного визволення. Партизанські загони гарібальдійців (утворили ліві і центриські партії). У вересні 1943 р. король і маршал Бодальо зміщають Муссоліні. З осені 1943 р. розгортання масового партизанського руху на Півночі Італії проти німецької окупації і держави Сало на чолі з Муссоліні. Створення «партизанських республік». Захоплення і страта партизанами Муссоліні та його коханки Карли Петаччі (28 квітня 1945 р.).
Польща Сили зовнішнього опору: збройні формування на території СРСР Армія В.Андерса (у 1942 р. з СРСР була перекинута у Північну Африку), Войсько польське (вело боротьбу разом з радянською армією). Сили внутрішнього опору: Армія Крайова (утворена в 1939 р. представниками правих і націоналістичних сил, підпорядковувалась емігрантському уряду). Гвардія Людова утворена комуністами. Батальйони хлопські. Польський комітет національного визволення (1944 р.) займав прорадянські позиції. Участь у бойових діях разом з союзниками (Північній Африці, Західному і Східному фронтах Другої світової війни). Участь у штурмі Берліна (Войсько польське). Сили внутрішнього опору застосовували всі методи боротьби. Серпень 1944 р. антифашистське повстання у Варшаві організоване АК (командуючий генерал Бур-Комаровський) було придушене після місячних боїв. У 1943 р. у варшавському гетто відбулось антифашистське повстання євреїв, яке було жорстоко придушене.
Чехія і Словаччина Сили зовнішнього опору: Чеська бригада під командуванням Л.Свободи, що воювала в складі радянської армії. Емігрантський уряд у Лондоні. Сили внутрішнього опору: найслабший у Європі (Чехія). Діяли окремі підпільні групи і збройні загони. Партизанська армія Словаччини (65 тис. чол.). На території Чехії рух Опору обмежувався в основному актами саботажу. Антифашистське повстання у Празі (травень 1945 р.).   Словацьке національне повстання (осінь 1944 р.). Придушене німецькими військами.
Югославія Четніки («Королівська армія Югославії на батьківщині» під командуванням Драголюба-Дража Михайловича, утворена влітку 1941 р.), переважно сербська. Народно-визвольна армія Югославії (НОАЮ), під керівництвом комуністів на чолі з Броз Тіто. Визнана союзниками. Антифашистське повстання влітку 1941 р. у Сербії та Черногорії. Придушене. Створення партизанських армії, розгортання масової боротьби. До початку 1943 р. НОАЮ, яка нараховувала 320 тис. бійців, звільнила 2/5 території країни. Вирішальна битва в долині р. Неретви. Німецькі війська не змогли розгромити НОАЮ. У 1943 р. було створено уряд нової Югославії – Національний комітет визволення Югославії на чолі з Й.Броз Tiто, на засіданні Антифашистського віче народного визволення Югославії, який було визнано країнами союзниками антигітлерівської коаліції.
Албанія Національно-визвольний фронт (НОФ) і його Національно-визвольна армія (НОА), очолювана комуністами (Е.Ходжі). Батальйон «Антоніо Грамши» з італійських солдат, які в 1943 р. перейшли на бік партизан. Рух Опору вів успішну боротьбу проти італійських, а з 1943 р. проти німецьких окупантів. НОА самостійно звільнила країну від окупації.
Греція У 1941 р. Комуністична партія Греція на чолі з Д.Сатьясом створила широкий Фронт опору (ЕАМ) зі своєю підпільною партизанською армією (ЕЛАС, командуючий генерал С.Сарафіс) – найбільш чисельна і боєздатна (40 тис. чол.). До пиходу англійських військ (січень 1944 р. ЕЛАС звільнила територію Греції від німецьких військ і спробував встановити свою владу. У 1944 р. розгорнулись бої між ЕЛАС і англійськими військами (введені за угодою між Черчіллем і Сталіним), які завдали їй поразки.