Печі крематорію на території концтабору Освенцим

 

Окупаційна політика Японії за формою була дещо іншою, але суть зберігалась та ж сама. Агресивні устремління прикривались гаслами: “Створення процвітаючої Азії”, “Звільнення Азії від білих колонізаторів”. До утворюваних окупаційних адміністрацій намагались залучити лідерів національно-визвольних рухів поневолених народів.

Така політика давала можливість здійснити загарбання колоніальних володінь європейських держав без значного опору місцевого населення. Але вже перші місяці японської окупації довели, що відбулась лише зміна колонізаторів. Японія безсоромно грабувала загарбані території.

Пiсля запровадження “нових порядкiв” поневоленi народи Європи й Азiї стали на боротьбу проти ворога.

 

Голокост

Антисемітська політика, яку проводили нацисти після приходу до влади в Німеччини у 1933 р. після початку Другої світової війни набула ще більш жахливого виду. Почалось планомірне і систематичне знищення нацистами та їх посібниками єврейського населення Європи. Цей процес отримав назву «Голокост». За роки Голокосту (1941-1945 рр.) загинуло 6 млн. євреїв.

 

Голокост(в перекладі з давньогрецької – „всеспалення”) – планомірне і організоване знищення єврейського населення в роки Другої світової війни. Жертвами Г. стали 6 млн євреїв (в Україні – 1,4 млн). Це складало близько 63% європейського і 36% світового єврейства. Не існує єдиної точки зору щодо періодизації Г. Одні дослідники вказують на період 1933-1945 рр. , інші, на 1941-1945 рр. – тобто період систематичного масового знищення.

Відразу після загарбання Польщі, де проживала одна з найбільших єврейських громад, все єврейське населення було переселено у спеціально створені гетто (відокремлені від зрвнішнього світу поселення з мінімальними умовами життя), а їх власність конфісковано. Створення гетто переслідувало лише одну мету – подальше повне знищення їх мешканців.

З нападом на СРСР нацисти приступили до «остаточного вирішення» єврейського питання». Спочатку повному винищенню підлягали євреї, що проживали на території СРСР, а згодом і всієї Європи (близько 11,5 млн).

За наступаючою німецькою армією рухались спеціально створені чотири айзацгрупи (дві з них «С» і «D» діяли на Україні), які мали знищувати «ворожі елементи», особливо євреїв. Вже перші місяці війни позначилися масовими знищеннями євреїв у Литві, Білорусії, Україні. Символом цього процесу стала трагедія у Бабиному Яру (29-30 вересня 1941 р.). Але методи масових вбивст, які використовували айнзацгрупи, були визнані неефективними для «остаточного вирішення єврейського питання». Айнзацгрупами було знищено близько 750 тис. євреїв. У січні 1942 р. нациське керівництво приймає рішення про створення на території Польщі шести лагерів смерті обладнаних газовими камерами і крематоріями (Треблінка, Собібур, Майданек, Освенцим, Белжец).

У лагерях смерті не було бараків для ув`язнених, які існували у концентраційних таборах. Жертви, які прибували на залізничні станції під приводом приведення себе у порядок направлялися у душові. Потім у душові подавався отруйний газ “Циклон В” – і через 5 хвилин 2000 чоловік ставали мертвими. Найбільш відпрацьованою технологія знищення була в таборі Освенцим, де за добу знищувалося 12 тис. чол. У таких таборах за роки їх існування було знищено 2,5 млн. євреїв.

Створення лагерів смерті супроводжувалось масовим винищенням населення гетто. На території СРСР протягом 1941-1942 рр. Були ліквідовані майже всі гетто, а їх населення відправлено до таборів смерті або знищено на місці.

Така політика нацистів не могла не викликати опір у єврейського населення. Він був як пасивним (духовний опір, втеча тощо), так і збройним. Перше збройне повстання відбулось у Вільнюському гетто. Згодом у гетто Мінська, Каунаса, Тудіно, Мізачів, Кременці, Луцька, Бродів, Львова тощо. Найбільше повстання відбулось у Варшавському гетто (квiтень – червень 1943 р.). Лише через три мiсяцi нерiвної боротьби повстання було придушено, в результатi чого загинуло i вiдправлено до таборiв смертi 76 тис. чоловiк.

Близь 25 тисяч євреїв приймало участь у партизанському русі на території СРСР, 5 тис. – у Франції, 3 тис. – у Югославії, 2 тис. – у Греції і т.д.

 

Рух Опору

Окупаційна політика Німеччини і Японії викликала розгортання руху Опору. Він виник у всіх окупованих країнах, але розмах його був різним. На чолі руху Опору стали соціалістичні, комуністичні, радикальні і націоналістичні партії.

У результатi перемог на фронтах вiйськ антигiтлерiвської коалiцiї значно посилюється рух Опору проти окупантiв у країнах Європи. У багатьох з них створювалися партизанськi загони, підпільні організації. Рух Опору об’єднував всіх, хто був не байдужим до долі своєї батьківщини. Але були й такі, які йшли на співробітництво з окупантами, стаючи колабораціоністами.

У Францiї з фашистською окупацією i колаборацiонiстським урядом маршала Петена боролися партизанськi загони та пiдпiльнi групи, очолюванi комунiстами й соцiалiстами. Створена де Голлем організація “Вільна Франція” в 1942-43 рр. встановила контроль над африканськими коло­ніями Франції. У листопадi 1942 р. французьке підпілля уклало з де Голлем угоду про спiльнi дiї. У травнi наступного року була створена Нацiональна рада Опору, що об’єднала всi сили, якi боролись з окупантами. У червнi був утворений Фран­цузький комiтет нацiонального визволення, який оголосив себе урядом, на чолі з де Голлем.

Значного розмаху набрав народно-визвольний рух в Югославiї. З 1941 р. тут велись активні партизанські дії проти фашистів. Партизанський рух в Югославії був представлений загонами емігрантського уряду – четники (командувач Д.Михайлович) і Народно-визвольною армією Югославії (НВАЮ) під керівництвом комуністів на чолі з Броз Тіто. У 1943 р. було створено уряд нової Югославії – Національний комітет визволення Югославії на чолі з Й.Броз Tiто, на засіданні Антифашистського віче народного визволення Югославії, який було визнано країнами союзниками антигітлерівської коаліції. Партизанськi армiї формувались також в Албанії, Грецiї та Болгарiї. Значну роль у цьому процесі відігравали комуністи.