Особливості підготовки та ведення наступального бою при виході з оточення
185. Взвод самостійно або у складі роти (батальйону) виходить з оточення в напрямку, який вказується старшим командиром. Вихід з оточення здійснюється організовано і супроводжується знищенням перешкоджаючого виходу противника. Вихід з оточення дрібними групами і без бойової техніки не дозволяється.
186. Взводу при виході з оточення вказується об’єкт атаки і напрямок подальшого наступу, який збігається з напрямком виходу з оточення. Метою атаки взводу може бути знищення вогневих засобів противника у визначеному старшим командиром районі і створення разом із іншими підрозділами пролому в кільці оточення. Напрямок подальшого наступу взводу співпадає із завданням старшого командира, яке полягає у виході підрозділів із кільця оточення і з’єднанні їх з військами, що діють назустріч, з метою сприяння виходу з оточення або оволодіння районом, який забезпечує сприятливі умови для подальших дій.
187. У залежності від отриманого завдання і умов обстановки, насамперед, від положення і характеру дій військ, які знаходяться поза оточенням, порядок виходу з оточення може бути різним.
Вихід з оточення при сприятливих умовах здійснюється за допомогою сил і засобів старшого командира, які знаходиться поза оточенням. Ця допомога може полягати у нанесенні ударів по противнику, що атакує, авіацією, вогнем артилерії, в зустрічних ударах військ, у десантно-штурмових діях, перекиданні повітрям у район оточення підрозділів підсилення або виводу підрозділів із району оточення на вертольотах. В цих умовах удар оточеними підрозділами, як правило, наноситься назустріч своїм військам або вбік призначеного для евакуації району.
Існує варіант виходу з оточення, коли підрозділи, що знаходяться поза оточенням, переходять у наступ і наносять головний удар по основних силах противника, які діють у районі оточення. Рішучий удар наших військ по цьому противнику може змусити підрозділи противника, які безпосередньо здійснюють оточення, відмовитися від активних дій. Підрозділи, які опинились в оточенні, у цьому випадку не обов’язково наносять удар назустріч своїм військам, а переходять в наступ у напрямку, який визначив старший командир.
188. Найбільш складними умовами виходу з оточення є такі, коли старший командир не має достатніх сил як для наступу, так і для надання допомоги оточеним підрозділам. Це буває в тих випадках, коли основні сили наших військ ведуть важкі оборонні бої або відходять під тиском переважаючих сил противника. У цьому випадку взвод (відділення) виходить з оточення самостійно, у напрямку дій своїх військ, які ведуть бій поза оточенням, або спочатку в іншому напрямку, а потім у напрямку дій своїх військ. Якщо взводу (відділенню) після виходу з оточення не вдалося вийти до своїх військ, підрозділ може перейти до партизанських дій в тилу противника.
189. Проведення основних заходів щодо організації виходу взводу з оточення починається після отримання відповідного бойового наказу (розпорядження) старшого командира. У залежності від конкретних умов командиру взводу крім бойового завдання може вказуватись:
яка допомога може бути здійснена силами старшого командира і по яких об’єктах противника наносяться удари його засобами;
підрозділи, що виділяються для нанесення ударів зовні, напрямок їх наступу і рубіж зустрічі з ними;
район виводу і час прибуття вертольотів;
напрямок виходу з оточення і час початку дій;
порядок вогневої підготовки і підтримки військ при прориві і виході з оточення;
порядок встановлення зв’язку і взаємодії з підрозділами, що діють зовні, а також порядок взаємного розпізнавання військ.
Організуючі вихід з оточення, командир, насамперед, повинен зважувати на свої сили і засоби.
190. Для прийняття командиром обґрунтованого рішення на прорив і вихід з оточення силами і засобами розвідки необхідно встановити: сили і засоби противника на напрямку прориву, характер його оборони, ділянки, які обороняються слабо, і систему вогню; можливості противника здійснити маневр з інших ділянок фронту оточення. Крім цього, від старшого командира також отримуються відомості про противника як на напрямку прориву, так і виходу з оточення, його можливості щодо перекидання резервів на цей напрямок.
У рішенні на прорив і вихід з оточення при веденні дій самостійно командир взводу визначає:
замисел бою – місце, напрямок, час прориву фронту оточення і місця відволікаючих дій;
якого противника і в якій послідовності знищити, проти якого противника оборонятись;
об’єкти ураження і порядок застосування зброї;
бойовий порядок, у тому числі сили і засоби для прориву (групи прориву), відволікаючих дій і прикриття на решті фронту, а також для прикриття флангів групи прориву (заслону);
вихідне положення групи, яка призначена для прориву, порядок і час його зайняття;
порядок виходу з оточення; черговість відходу підрозділів (груп прикриття), які утримують фронт оточення, і призначених для прикриття флангів (заслонів);
бойове завдання підрозділам (групам);
головні питання взаємодії між підрозділами взводу і військами, які діють поза оточенням;
головні питання всебічного забезпечення;
основні питання організації управління.
При виході з оточення дуже важливо вибрати найбільш доцільне місце і напрямок прориву, місце відволікаючих дій, а також створити необхідний бойовий порядок.
191. При визначенні напрямку прориву командир взводу повинен врахувати місце нанесення ударів засобами старшого командира, напрямок головного удару військ, які діють зовні, наявність ділянок, які не щільно зайняті або не зайняті, і проміжки в бойовому порядку противника, характер місцевості у місці виходу з оточення. Прорив фронту оточення необхідно проводити в місці і напрямку, які забезпечують швидке і приховане зосередження підрозділів (групи) у місці прориву, стрімкість удару і виходу з оточення та з’єднання зі своїми військами.
Якщо противник надійно уражається засобами старшого командира, то місце і напрямок прориву для виходу з оточення може вибиратись там, де щільність противника найбільша. Перевага нанесення ударів по головних силах противника полягає у тому, що із знищенням підрозділи, які виходять із оточення, можуть використовувати найбільш вигідні напрямки і в меншому ступені піддаються ударам противника з флангів.
У випадку, коли можливість надійного ураження головних сил противника, що оточують, незначна – місце і напрямок прориву доцільно призначати там, де сили противника незначні і є проміжки в бойових порядках його військ, а місцевість доступна для дій бойових машин.
Іноді місце прориву вигідно призначати на такому напрямку, яке через його важкодоступність або за інших причин противник рахує найменш можливим для виходу з оточення, але нашим підрозділам воно забезпечує прихованість перегрупування і раптовість прориву.
При нанесені зустрічних ударів напрямок наступу взводу, який знаходиться в оточенні (навіть якщо він вказаний старшим командиром), повинен узгоджуватись командиром взводу з напрямком удару підрозділів, які наступають зовні. При цьому необхідно враховувати, що такі напрямки противник буде прикривати особливо міцно з метою протидії прориву. Місце прориву у цьому випадку в залежності від обстановки може вибиратись, як на напрямку дій військ, що діють зовні, так в стороні від нього. Але після здійснення прориву взвод повинен обов’язково виходити на цей напрямок і наступати назустріч військам, які наносять удар зовні.
Ширина у місці прориву кожен раз буде визначатись бойовими можливостями підрозділів, які виходять з оточення, складом противника, характером його дій, особливостями місцевості та іншими умовами обстановки з врахуванням нормативів наступального бою.
192. Для відволікання частини сил противника з напрямку прориву і введення його в оману необхідно додатково нанести удар на іншому напрямку.
Відволікаючі дії доцільно намічати на тих напрямках, де противник найбільш очікує удару взводу з метою прориву. Їх вигідно проводити на тих напрямках, де противник під час попередніх дій мав найбільший успіх і вклинився в глибину оборони оточених підрозділів. Активні дії на цих напрямках противник може прийняти за спробу відновлення положення, чим і буде відволікатись його увага від дійсного місця прориву.
Починати відволікаючі дії можуть одночасно зі здійсненням прориву або трохи раніше. Вирішення цього питання залежить від конкретних умов обстановки у кожному випадку. При розміщенні резервів противника на незначній відстані від місця прориву, відволікаючі дії для їх знищення необхідно розпочати з упередженням атаки у місці прориву.
При розміщенні резервів противника на напрямку, протилежному від місця прориву, відволікаючі дії доцільно починати одночасно з атакою у місці прориву.
193. При створенні бойового порядку командир взводу повинен врахувати, що деякий час підрозділ повинен утримувати район, який займає, протидіяти атакам противника, а частиною сил виходити з бою і здійснювати відхід.
Бойовий порядок взводу, який здійснює вихід з оточення самостійно, може включати сили і засоби, які призначені для прориву фронту оточення, та сили і засоби прикриття.
Сили і засоби, які призначені для прориву, можуть, як і в наступі, включати маневрену групу, вогневу групу, групу управління і вогневої підтримки. Вони повинні нанести удар на напрямку, що вибраний, і розвинути наступ до з’єднання з військами, які діють зовні. Це завдання найбільш відповідальне, тому в їх склад включають не менше половини сил і засобів. В інтересах сил і засобів прориву повинні діяти решта сил і засобів оточених.
Зі складу сил і засобів, які призначені для прориву, виділяються сили і засоби (заслони) для прикриття флангів, щоб не допустити змикання противником розірваного під час прориву кільця оточення доти, поки з району оточення не вийде весь особовий склад і техніка, в тому числі підрозділи прикриття.
Сили і засоби прикриття включають сили і засоби, що призначені для відволікаючих дій, безпосередньо ті мінімальні сили і засоби прикриття, які мають завдання утримувати позиції, що займають, і забезпечити планомірний вихід підрозділів із району оточення.
Автоматичні гранатомети, міномети, гармати, що опинились в оточенні, командир взводу включає до групи управління і вогневої підтримки. Під час прориву вони розміщуються на вогневих позиціях, де забезпечується їх готовність для розвитку успіху прориву, а також для підтримки підрозділів, які призначені для прикриття.
194. Вивід взводу із району оточення вертольотами здійснюється під прикриттям вогню приданих і підтримуючих засобів та спеціально призначених підрозділів прикриття. Підрозділи, що не виконують завдання прикриття, відходять у призначений пункт збору, групуються по варіантам загрузки в вертольоти і вивозяться із району оточення.
Підрозділи прикриття вивозяться останнім рейсом, причому вертольоти, що прибувають за ними, здійснюють посадку як можна найближче до їх позицій. Для вивозу підрозділів у день вертольоти застосовуються тільки у тому випадку, коли оточені підрозділи заздалегідь зосереджені в визначеному районі та організоване їх надійне прикриття. Для прикриття можуть застосовуватися димові завіси.
195. При виході з оточення у складі роти (батальйону) взвод може бути призначений для виконання завдань як у складі основних сил (підрозділів, що призначені для прориву), так і у складі сил і засобів, що призначені для прикриття.
Дії щодо організації і ведення бою при виконанні завдань прикриття, при виході з оточення такі ж що і при організації та веденню бою при виході з бою і відході.
При діях у складі основних сил, аеромобільний (парашутно-десантний) взвод може призначатись у заслон для прикриття одного або двох флангів і забезпечення виходу з оточення основних сил роти (батальйону) і підрозділів прикриття. Він відходить останнім з дозволу командира роти (батальйону) і відходу підрозділу прикриття.
Після виходу роти (батальйону) з оточення і до її з’єднання зі своїми військами заслони можуть діяти в якості бойових (тилових) похідних застав.
Для руйнування мостів, ділянок доріг та інших об’єктів на шляху відходу від взводу може призначатись група підривників.
З виходом на зазначений рубіж (у район збору) командир взводу, що призначався в заслон, уточнює завдання і діє згідно з розпорядженням старшого командира.
196. Час початку прориву підрозділу, що знаходиться в оточенні, і дій підрозділів, що наступають зовні, визначає старший командир. Найбільш вигідно здійснювати прорив вночі або в інших умовах поганого спостереження. Але в деяких випадках обстановка може вимагати виходу з оточення і вдень.
197. У бойовому наказі на прорив і відхід з оточення командир взводу при постановці завдань, крім загальних питань, що вказується у наказі на наступ, вказує:
підрозділам (групі прориву), які призначені для прориву, і тим, що діють на відволікаючому напрямку, – засоби підсилення, завдання, вихідне положення для прориву і час його зайняття, які сили і засоби (заслони) виділити для прикриття флангів та їх завдання;
групі прикриття – склад, завдання, рубежі, хто підтримує, час і порядок відходу;
вогневим засобам групи управління і вогневої підтримки, – завдання щодо знищення об’єктів противника на напрямку прориву, з підтримки підрозділів (групи), що здійснюють прорив і прикривають фланги, райони вогневих позицій і порядок їх зміни, час готовності до відкриття вогню і порядок дій при виході з оточення.
198. Під час організації взаємодії командир взводу особливу увагу приділяє узгодженню зустрічних ударів взводу і діючому зовні підрозділу за часом, напрямком дій і рубежами.
Крім загальних питань він указує: завдання щодо розвідки, заходи, щодо забезпеченості прихованості і раптовості прориву, характер і порядок інженерного обладнання місцевості у місці прориву і на рубежах прикриття, місця, час і способи пророблення проходів у загородженнях противника, що і в який час повинно бути заміновано, зруйновано або знищено, порядок евакуації поранених і хворих, бойової техніки і озброєння – і призначає за це відповідальних.
199. Управління під час виходу з оточення організовується із врахуванням необхідності керівництва силами і засобами, які виконують у той самий час різні за характером бойові завдання. Командир взводу здійснює управління особисто, приділяючи основну увагу підрозділам (групам), які проривають оточення.
200. Бій з метою виходу з оточення, як правило, буває недовготривалим, але жорстким. Прорив фронту оточення може починатись з вогневої підготовки, яка здійснюється артилерією (при досягненні її вогню) і авіацією старшого командира.
Артилерія, якщо вона є у підпорядкуванні командира взводу, здійснює вогневу підтримку атаки з її початком.
При поганій видимості, особливо вночі, а також із метою досягнення раптовості і іноді через нестачу боєприпасів, атака може починатись без вогневої підготовки.
Використовуючи результати вогню артилерії і авіації, підрозділи (група), що призначені для нанесення удару, стрімкою атакою проривають фронт оточення і, знищуючи противника, просуваються вперед на з’єднання з підрозділом, що діє назустріч, або з тим підрозділом, що висадився і захопив район у напрямку виходу з оточення, і встановлюють з ними зв’язок.
По мірі просування підрозділів (групи), які здійснюють прорив, підрозділи, що призначені для прикриття флангів (заслони), займають вигідні рубежі для відбиття атак противника, створюючи тим самим коридор для виходу підрозділів (групи) прикриття, евакуації поранених і хворих, виходу техніки тощо. Під час прориву ці сили (заслони) можуть поповнюватись за рахунок підрозділів, які виконали завдання в складі групи прикриття.
Артилерія, яка використовувалась у складі групи вогневої підтримки, безперервно підтримуючи вогнем підрозділи (групу) прориву, виходить з оточення разом із ними.
Якщо техніка тилового і технічного забезпечення потрапить в оточення разом із взводом, вона з’єднується в одну колону і виходить з оточення, рухаючись слідом за підрозділами (групою), що здійснює прорив. Транспортні засоби надаються, насамперед, для евакуації поранених і хворих. Озброєння, бойова та інша техніка (в тому числі пошкоджені), які не можуть бути евакуйовані з району оточення, знищуються за наказом командира взводу спеціально призначеними військовослужбовцями.
Підрозділи (група), які призначені для прикриття виходу з оточення, під час прориву утримують займані позиції, не допускаючи звуження фронту оточення. Відхід ці підрозділи (групи) починають за наказом командира взводу, як правило, після прориву кільця оточення. Вихід із бою і відхід здійснюється аналогічно викладеному вище.
Заслони (підрозділи, групи), що прикривають фланги, відходять останніми, після пропуску підрозділів (груп), що призначені для прикриття.
Після того, як кільце оточення прорвано, взвод усіма силами і засобами безупинно просувається вперед на з’єднання з підрозділом, що діє зовні.
Якщо противнику вдається внаслідок контратак закрити пролом і розділити бойовий порядок тих, хто виходить з оточення, підрозділи (група), що вийшли, повинні терміново повернути назад для атаки противника з тилу з метою поновлення прориву створеного кільця і забезпечення виходу тих, хто залишився.
Підрозділ, який діє зовні, пропускає через створений коридор підрозділ, який виходить з оточення, прикриваючи його відхід.
Управління підлеглими підрозділами при виході з оточення командир взводу здійснює з командно-спостережного пункту на бойовій машині, яка слідує з підрозділом (групою), що прориває кільце оточення.
Усі підрозділи (групи), які знаходяться в оточенні і виходять з нього, завчасно забезпечуються радіоданими для зв’язку зі старшим командиром і підрозділом, що діє в районі, який призначений для виходу з оточення. Тим самим створюються умови встановлення зв’язку безпосередньо з підрозділами (групами), які під час бою втратили зв’язок з командиром взводу.
До початку прориву зв’язок здійснюється дротовими і рухомими засобами. Всі розмови, пов’язані з підготовкою до виходу з оточення, по технічним засобам забороняються.
З початком прориву вступає в дію радіозв’язок без обмежень і з цього моменту він стає основним засобом зв’язку.