Глава 1. ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ: ПРЕДМЕТ І МЕТОДИ ПІЗНАННЯ
§1. ПРЕДМЕТ КУРСУ "ОСНОВИ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ"
Економіка як наука
Вивчення кожної науки починається з визначення її предмета, тобто з того кола питань, які вона досліджує, з'ясування цілей, які вона переслідує, і методів, які використовує. Отже, головним ; завданням даної теми є визначення:
а) предмета курсу "Основи економічної теорії";
б) цілей і функцій даної науки;
в) загальних методів економічних досліджень. Вперше поняття "економіка" ввів грецький мислитель Арістотель (III ст. до н. е.).
Описуючи організацію господарства в маєтку рабовласника, він фактично обґрунтував суть економіки як науки про домашнє господарство: грецьке "ойкос" означає дім, господарство, "номос" - вчення, закон. Проте економіка як наука, як систематизоване знання про суть господарської діяльності виникла лише в ХУП-ХУШ ст., тобто в період становлення капіталізму.
Щоб з'ясувати предмет даної науки, необхідно розкрити суть принаймні двох найважливіших категорій: "економіка" та "економічна теорія". При цьому слід зауважити, що теорія - це форма наукового пізнання, яке дає уявлення про певну об'єктивну дійсність як цілісну систему. Отже, економічна теорія має бути наукою про економіку як цілісну систему, в якій усе пов'язане, взаємозумовлене й субординоване.
В економічній літературі даються різні тлумачення поняття економіки як науки. Нагадаємо деякі найвідоміші з них:
економіка - наука про виробничу діяльність та обмін її результатами між людьми;
економіка вивчає рух економічного життя - тенденції в розвитку цін, виробництва, безробіття тощо. У міру вивчення цих явищ вона допомагає виробити політику, реалізуючи яку уряд може впливати на економічне життя;
економіка - наука вибору. Вона вивчає, як люди вибирають спосіб використання обмежених виробничих ресурсів (землі, праці, обладнання, технічних знань) для виготовлення різних товарів і розподілу їх між різними членами суспільства;
економіка вивчає, яким чином людина здійснює організацію виробництва і споживання;
економіка вивчає гроші, капітал, його форми й багатство. Жодне визначення не можна відхилити, оскільки у кожному з них відбивається певна сторона економічних відносин, хоч і не охоплюється повністю вся система. Водночас усі вони свідчать про те, що економіка безпосередньо пов'язана з виробництвом, зі створенням матеріальних і духовних благ.
Як відомо, суспільне виробництво має дві сторони: технічну й суспільну. Технічну виражають продуктивні сили, а суспільну - виробничі відносини. Детальну характеристику продуктивних сил ми розглянемо пізніше. Зараз же зазначимо, що вони складаються з двох основних частин: засобів виробництва і трудових ресурсів, які приводять їх у рух, тобто використовують для створення матеріальних і духовних благ. Продуктивні сили виражають відносини "людина - природа". Ці відносини вивчаються природничими й технічними науками.
Виробничі відносини
З приводу виробництва складаються насамперед відносини "людина - людина". Це - виробничі відносини. Вони виражають ті суспільно-економічні стосунки, які виникають між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну й споживання матеріальних і духовних благ.
Дана система відносин найповніше відбиває соціальну сторону економіки, тобто її соціальні засади. Вона показує:
1) хто володіє економічною владою, тобто привласнює засоби виробництва - вирішальні умови господарської діяльності;
2) як, за яких суспільних умов і скільки трудівник працює на себе та на інших членів суспільства;
3) кому дістаються продукти праці виробника, тобто хто привласнює результати виробництва.
Вивчення соціально-економічних відносин має надзвичайно важливе значення, тому що ми при цьому дізнаємося, чи підпорядкована економічна діяльність інтересам народу, наскільки соціальне справедливий даний соціально-економічний лад тощо.
У господарстві кожної країни є також відносини, які можна представити як "виробництво - виробництво". Вони виникають у процесі обміну засобами виробництва, трудової діяльності, кооперації праці, фінансових ресурсів тощо. Ці економічні відносини стосуються організації виробництва, тому їх називають, організаційно-економічними. Система даних відносин фактично охоплює весь господарський механізм, за допомогою якого здійснюється управління народним господарством.
В сукупності організаційно-економічних відносин розрізняють конкретно-економічні та загальні організаційно-економічні відносини. Конкретно-економічні відносини - це господарський механізм окремих галузей (промисловості, будівництва, сільського господарства тощо). У кожній з них він має свої особливості і вивчається безпосередньо конкретно-економічними науками.
Загальні організаційно-економічні відносини - сукупність форм і методів господарювання, властивих усім галузям народного господарства, тобто економіці у цілому. Це, наприклад, ринкова система організації виробництва, підприємництво, маркетинг, фінанси й кредит тощо. Загальногосподарські відносини не можуть бути охоплені окремими конкретно-економічними дисциплінами. Вони вивчаються наукою, яка називається економічною теорією.
Предмет курсу "Основи економічної теорії"
Таким чином, економічна теорія вивчає:
а) соціально-економічні відносини;
б) загальні організаційно-економічні відносини.
Соціально-економічні відносини - це ті відносини, які виникають між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну й споживання матеріальних і духовних благ, їхню основу, ядро становлять відносини власності на засоби виробництва і виготовлений продукт.
Загальні організаційно-економічні відносини являють собою певну систему господарського механізму, а саме: систему форм і методів суспільної організації і регулювання народного господарства.
Названі групи економічних відносин тісно між собою пов'язані. Завдання економічної теорії полягає в тому, щоб з'ясувати існуючі тут причинно-наслідкові зв'язки, закони й закономірності, які характеризують функціонування цих відносин як цілісної, логічно зумовленої економічної системи.
Предмет "Основи економічної теорії" відрізняється від "Економіксу" і курсу марксистської "Політичної економії".
Предмет "Економіксу"
У підручнику П. Самуельсона і В. Нордхауса "Економікс" дається таке визначення предмета: економіко - це наука про те, як люди і суспільство вибирають спосіб використання обмежених ресурсів для того, щоб виробити різноманітні товари й розподілити їх сьогодні або в майбутньому для споживання різних індивідів і груп суспільства.
З цього визначення видно, що економікс зосереджує свою увагу на вивченні організаційно-економічних відносин, зокрема тих принципів і моделей, які визначають логіку функціонування ринкової економічної системи на мікро- і макрорівнях.
Класики буржуазної політичної економії по-іншому трактували свій предмет дослідження. Вони вважали, що економічна наука має вивчати виробництво, розподіл, обмін і споживання благ і послуг, причому з точки зору не лише майнових зв'язків, а й суспільних відносин між людьми, особливо в галузі розподілу. Неупереджений, строго науковий підхід до досліджень дав змогу А. Сміту й Д. Рікардо проникнути в таємниці походження багатства в капіталістичному суспільстві. Вони виявили, що прибуток капіталістів утілює неоплачену працю найманих робітників. Д. Рікардо відкрив економічний закон, який виражає співвідношення між оплаченою працею (заробітною платою робітників) і неоплаченою (прибутком капіталіста). Згідно з цим законом прибуток "буде високим або низьким в тій самій пропорції, в якій буде низька або висока заробітна плата".
Звичайно, подібні дослідження не були в інтересах буржуазії. З 40-х років XIX ст., коли робітники повели рішучу боротьбу за свої соціальні права, буржуазні економісти перестали вивчати властиві капіталістичному способу виробництва суспільні відносини й зосередили увагу на дослідженні організаційно-господарських зв'язків. Тут вони досягли значних успіхів, широко використовуючи математику й статистику для з'ясування складних господарських процесів. Багатьом західним економістам (особливо спеціалістам з економіко-математичних методів аналізу) були присвоєні Нобелівські премії з економічних наук. Серед них, зокрема, американські вчені Пол Самуельсон, Василь Леонтьєв, Мілтон Фрідмен, англійський дослідник Фрідріх фон Хайєк, французький - Моріс Алле та ін.
Предмет марксистської політекономії
Предметом марксистсько-ленінської політичної економії є переважно соціально-економічні відносини. Марксистський напрям в економічній науці виходить з того, що в реальному житті не існує виробництва взагалі, що в кожну історичну епоху розвиваються певні способи виробництва, характерні особливості яких визначаються специфічними соціально-економічними відносинами. Отже, щоб з'ясувати суть того чи іншого способу виробництва, необхідно розкрити властиву саме йому специфічну систему соціально-економічних відносин.
Така система досліджень, безумовно, мала певні позитивні результати. Саме К. Маркс дав геніальну характеристику капіталізму домонополістичного періоду і виробив ряд методологічних принципів аналізу суспільно-економічної системи.
Не виникає сумніву, наприклад, у тому, що для виявлення в суспільстві експлуатації і визначення її ступеня необхідно використати марксистську методологію аналізу.
Водночас марксистська політична економія має істотні недоліки.
1. Вона ігнорує конкретну господарську практику, тому виявляється надто затеоретизованою. Наука, яка намагається сформулювати якісь теоретичні положення, що не мають нічого спільного з конкретною господарською практикою, нікому не потрібна.
Крім того, марксистська політекономія фактично ухилялася від аналізу тих форм і методів господарювання, без яких не може розвиватися суспільство шляхом цивілізації. Зокрема, такі прогресивні сучасні форми організації економіки, як підприємництво, маркетинг, менеджмент, не лише не вивчалися, а навіть представлялися як ворожі, не сумісні з соціалізмом. Тому не випадково, що в галузі організації економіки ми дуже відстаємо від західних країн.
2. Предмет марксистської політекономії був також занадто ідеологізований; політекономи, як і інші суспільствознавці, нерідко лише обґрунтовували і коментували партійні рішення, замість того щоб проводити об'єктивні наукові дослідження. Крім того, акцентуючи увагу на специфічних явищах, властивих тій чи іншій формації, вони ігнорували те загальнолюдське, загальноекономічне, що вироблене людством. Фактично марксистська політекономія протиставляла себе світовій економічній думці, що завдавало їй величезної шкоди. В умовах командно-адміністративної системи марксистська політична економія стала догматичною й апологетичною.
Таким чином, предмет курсу "Основи економічної теорії" за своїм економічним змістом відрізняється як від "Економікса", так і від марксистської політичної економії. В ньому дається комплексний аналіз соціально-економічних і організаційно-економічних відносин. При цьому виключається апологетика будь-якого економічного ладу, характеризуються позитивні й негативні сторони кожного історично визначеного способу виробництва. Крім того, при розгляді різних типів господарювання основна увага приділяється загальним економічним структурам. У результаті вимальовується бачення загальнолюдських цінностей економічної культури, на котрих ґрунтуються прогресивні способи виробництва. Одночасно виявляються особливості різних історичних видів економічних відносин. Головним мірилом науковості, обгрунтованості висловлених у навчальному курсі теоретичних положень має бути їхня відповідність реальному життю, об'єктивній дійсності. З цих позицій і розглянемо цілі і функції економічної теорії.
§ 2. ЦІЛІ І ФУНКЦІЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ
Формування економічного мислення
Головна мета, а отже, і функція економічної теорії полягає в тому, щоб дати відповідь на кардинальні економічні питання, які цікавлять усіх членів суспільства.
В нинішніх умовах переходу до ринку люди насамперед хочуть знати: що собою представляє ринкова економіка, як вона функціонує, чим обумовлюються притаманні їй піднесення й спади національного виробництва, інфляція і безробіття, які заходи впливають на рівні споживання та інвестицій, на курси гривні і торговельні баланси, заробітну плату і ціни, в чому полягає суть монетарної і фіскальної політик, яким має бути обсяг грошової маси в обігу, як формується бюджет, процентна ставка, що таке державний борг та ін.?
Ділових і підприємливих людей хвилюють питання: в яких межах і формах провадитиметься подальше законодавче забезпечення і державне регулювання підприємницької діяльності, які основні принципи цієї форми господарювання та найважливіші чинники, що визначають логіку її функціонування?
Не байдужі людям і проблеми міжнародного характеру; їх, зокрема, цікавить: який рівень життя в інших країнах світу, чим пояснюється існуюча тут різниця; яка господарська система краща, тобто забезпечує більший ефект і краще слугує людині; що являє собою, наприклад, "шведська модель суспільного розвитку"; для чого здійснюється економічна інтеграція в західноєвропейських країнах тощо. Сьогодні в Україні також постає чимало питань, що стосуються економічних відносин між суверенними державами, структурної перебудови економіки, інтеграції України в світове господарство й багато інших.
Переконливо відповісти на такі запитання неможливо без глибокого й системного вивчення економічної теорії.
Важливим завданням економічної теорії є формування наукового економічного мислення. Це завдання науки ще називають пізнавальною функцією. Суть її полягає в тому, щоб глибоко і всебічно вивчати виробництво, розподіл, обмін і споживання матеріальних благ і послуг протягом усієї історії людського суспільства, виявляти закони й тенденції економічного прогресу.
Щоб розкрити значення даної функції, наведемо такий приклад. Не будучи спеціалістом, скажімо, у галузі чорної металургії, людина не стане розмірковувати про якість різних марок сталі або про переваги конверторного способу виплавки металу. Інша справа - економіка. Тут кожний з дитинства щось пізнає й постійно розширює свій кругозір. У результаті формується те, що називається буденним економічним мисленням.
Така форма мислення не є науковою. Вона ґрунтується на окремих поверхових і однобічних відомостях про економіку.
Тому часто те, що здавалося б абсолютно істинним, насправді при детальному дослідженні, за висловом лауреата Нобелівської премії П. Самуельсона, перетворюється в абсолютну безглуздість. На буденне мислення часто впливають такі фактори, як традиції, звичаї, натура людини та ін. Якщо, наприклад, перед будь-якою аудиторією поставити досить прості запитання про вигідність кооперативів для народного господарства або про доцільність будівництва нафтового терміналу в Одесі, то у відповідь почуємо різноманітні судження, які відіб'ють суть власної життєвої позиції учасників дискусії, їхні нахили та устремління.
На відміну від буденного наукове економічне мислення намагається виявити об'єктивну істину, тобто відобразити економічне життя таким, яким воно є насправді, незалежно від будь-яких поглядів і побажань.
Щоб одержати об'єктивні дані, необхідно проаналізувати величезну кількість статистичних даних, які всебічно характеризували б те чи інше економічне явище і дали б можливість зробити справді об'єктивні узагальнення й висновки, а отже, й сформулювати окремі економічні категорії та економічні закони.
Вивчення економічної теорії головним чином і зводиться до пізнання економічних законів і категорій, які виражають глибинну суть конкретної, завжди визначеної економічної системи.
Економічні категорії і закони
Економічні категорії - це узагальнюючі поняття, які виражають суттєві сторони економічних явищ і процесів.
Кожна категорія виражає окремі сторони економічних відносин, а в сукупності вони характеризують економічний лад суспільства в цілому. Наприклад, щоб розкрити суть ринкової економіки, необхідно глибоко оволодіти цілою системою економічних категорій, починаючи з товару, грошей, вартості, ціни і кінчаючи маркетингом і менеджментом.
Виведення і пізнання економічних категорій - важливий, але не останній крок на шляху проникнення в суть економічних явищ. Як відомо, економічні відносини розвиваються за певними економічними законами. З'ясування іманентних кожній системі економічних законів і є головним завданням курсу "Основи економічної теорії".
Економічний закон - це стійкий, істотний, причинно-наслідковий зв'язок і взаємозалежність явищ і процесів економічного життя. Якщо економічна категорія виражає який-небудь один момент або одну сторону економічних відносин, суть одного явища, то економічні закони розкривають взаємозв'язок, внутрішню залежність кількох або багатьох однопорядкових явищ. Крім того, в категоріях фіксується статичний стан, а в законах - динаміка, процеси руху й розвитку економічного життя. Пізнання економічних законів дає змогу визначити основні тенденції економічного розвитку суспільства, передбачити його перспективу. Економічні закони характеризуються такими особливостями: вони мають сутнісний характер; виявляються через практичну діяльність людей, що нерідко опосередковується політичними, ідеологічними та іншими відносинами, які часто протидіють "природно-історичному" розвитку суспільного виробництва. Тому економічні закони діють не так безумовно, як закони природи; вони проявляються як основні пануючі тенденції економічного розвитку суспільства.
Систематизація економічних законів
Економічні закони тісно між собою пов'язані. Тому, щоб зрозуміти суть того чи іншого закону, необхідно розглянути його місце і роль у системі законів.
Сукупність економічних законів - це субординована система, в якій виділяються, з одного боку, основні (первинні, вихідні) і, з іншого, похідні (вторинні, третинні й т.д.) відносини: у зв'язку з цим і економічні закони розрізняються за сферою охоплення виробничих відносин і за роллю у розвитку суспільного виробництва.
Основний економічний закон виражає найхарактернішу рису й найглибшу суть, природу економічного ладу, найглибші імпульси економічного розвитку. Це - ядро економічних законів. Основний закон виражає мету суспільного виробництва і засоби її досягнення. Загальні економічні закони (системи в цілому) - це закони, які охоплюють усі сторони і сфери економічних відносин, тобто їхню сукупність як єдине ціле (закон попиту й пропонування, спадної граничної корисності благ, закон пропорціональності).
Закони окремих сфер охоплюють певні сторони економічних відносин: виробництво, розподіл, обмін, споживання (закон підвищення продуктивності праці, закон оплати праці та ін.).
Системний підхід до вивчення економічних законів має надзвичайно велике значення. Лише на його основі можна виробити правильні рекомендації щодо їх використання, установити науково обґрунтовані принципи й методи суспільного регулювання економіки.
Пізнання економічних законів сприяє правильному їх використанню в господарській діяльності. Адже економічний розвиток відбувається відповідно до вимог економічних законів. Вони фактично означають економічну необхідність. Суспільство одержить найбільший економічний ефект тоді, коли свою діяльність будуватиме таким чином, щоб створити широкий простір для дії об'єктивних економічних законів. У цьому саме й полягає зміст використання останніх. І навпаки, коли свідомо організована господарська діяльність суперечить вимогам об'єктивних законів, то це призводить до великих збитків.
У використанні економічних законів не можна допускати ні фетишизму, ні волюнтаризму. Необхідно здійснювати науково виважену економічну політику, що ґрунтується на глибокому пізнанні економічних законів.
Практична функція
Економічна теорія виконує й практичну функцію, яка полягає в розробці принципів і методів раціонального господарювання, науковому обґрунтуванні економічної політики держави. Вчені безпосередньо беруть участь у визначенні економічної стратегії - довгострокової господарської політики суспільства.
В сучасних умовах посилюється роль економічної теорії в підвищенні результативності суспільного виробництва. Не випадково в усіх країнах світу її вивченню в навчальних закладах приділяється значна увага. Широка економічна освіта - важливий компонент загальнолюдських цінностей, без яких не можна досягти подальшого прогресу цивілізації.
Крім цього, вивчення курсу "Основи економічної теорії" допомагає майбутнім спеціалістам краще й ефективніше реалізувати свою спеціальність. Адже незаперечним фактом є те, що економічна сторона в діяльності кожного фахівця відіграє неабияку роль. Оволодівши економічною теорією, студент краще орієнтуватиметься в економічному житті, у виборі місця майбутньої роботи, зможе повніше реалізувати свої здібності, набуті знання, ефективніше використати їх у своїх інтересах.
Методологічна функція
.Методологічна функція економічної теорії означає, що дана наука виступає теоретичною основою конкретно-економічних наук, тобто розробляє загальні методологічні принципи, без яких не можна обійтися при проведенні скільки-небудь ґрунтовного конкретно-економічного аналізу. Наприклад, економічна теорія формулює загальні принципи маркетингової діяльності підприємств, які можуть бути використані в багатьох галузях, приміром, при організації маркетингу туризму тощо.
§ 3. ЗАРОДЖЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ ТА ЇЇ РОЗВИТКУ
Зародження економічної думки
Історичний екскурс у минуле економічної думки показує, що люди завжди прагнули теоретично усвідомити економічні умови свого існування, мотиви господарської діяльності, а відтак, розгадавши таємниці економічних процесів, спробувати управляти ними. Практичні потреби регулювання економічного життя й зумовили виникнення економічної теорії.
Економічна думка зародилася ще в стародавньому світі. Це була певна сума поглядів на господарські явища, на рушійні сили економічної діяльності людей, істотного розвитку вона досягла в епоху рабовласництва. В працях Ксенофонта (430-355 рр. до . н.е.), Платона (427-347 рр. до н.е.), Аристотеля (384-322 рр. до н.е.), а також мислителів стародавнього Риму, Індії, Китаю міститься спроба з позицій свого часу з'ясувати загальні принципи економічного розвитку. "Економікс" (домашнє господарство) - так називалася праця видатного мислителя Стародавньої Греції Ксенофонта, в якій зроблена спроба обґрунтувати мотиви господарської діяльності людей, висловлено ряд Цікавих економічних думок.
Формування економічної теорії як науки Не кожна економічна думка розвивається в систему поглядів і стає економічним ученням. Ні в рабовласницькому, ні у феодальному суспільстві ще не існувало стрункої системи економічних поглядів на економічні процеси. Вона складається поступово в процесі історичного розвитку суспільства.
Могутнім поштовхом до формування економічної науки стало становлення в усіх структурах суспільного життя капіталістичних відносин, коли бурхливими темпами почали розвиватися продуктивні сили, стали формуватися ринок, обмін, торгівля. З'явилася потреба в дослідженні всіх цих явищ, вивченні закономірностей функціонування економіки в цілому. Врешті-решт постало питання і про джерела багатства націй і народів, груп людей, окремих осіб, засоби їх виміру.
Не відразу, суперечливо, але формується система поглядів на всі ці питання. Відбувається і становлення економічної теорії як науки під назвою політична економія. Цей термін був уперше застосований французьким економістом Антуаном Монкретьє у праці "Трактат політичної економії" (1615). Тривалий час саме під цією назвою розвивалася економічна теорія. Назва ж походить від грецьких слів "політикос" - суспільний, державний і "ойкономія" - управління, домашнє господарство ("ойкос" - дім, господарство, "номос" - закон). Визначне місце в історії політичної економії зайняло вчення меркантилістів (ХУ-ХУІІІ ст.). Воно зародилося в країнах Західної Європи. Виражаючи інтереси торгової буржуазії, це вчення було спрямоване проти феодалізму. У меркантилістів. об'єктом досліджень був обіг, зокрема багато уваги приділялося зовнішній торгівлі. Саме обіг вважався тією сферою, де створюється багатство. Загалом же у меркантилістів переважав поверховий опис явищ процесу обігу. Вони не створили наукової системи. К. Маркс зазначав, що справжня наука сучасної економічної теорії починається лише з того часу, коли теоретичне дослідження переходить від процесу обігу до виробництва.
Перенесення аналізу із сфери обігу у виробництво стало початком економічної науки, що пов'язано зі становленням капіталістичного ладу. Саме його розвиток зумовив занепад меркантилізму і виникнення класичної буржуазної економічної науки.
Історично першими на шлях капіталізму стали Англія і Франція, де й зародилася класична буржуазна політекономія, її засновниками були Вільям Петті (1623-1687 рр., Англія) і фізіократи на чолі з Франсуа Кене (1694-1774 рр., Франція). Питання про походження багатства переноситься ними зі сфери обігу в сферу виробництва. На їхню думку, саме тут; і створюється багатство у вигляді матеріальних цінностей, а його джерелом є природа й праця. Ф. Кене в своїй праці "Економічна таблиця" (1758) уперше в економічній літературі процес суспільного відтворення розглядав як цілісну систему виробництва, обміну, споживання.
Найвищим досягненням буржуазної політичної економії є праці представників англійської класичної школи Адама Сміта (1723-1790) і Давида Рікардо (1772-1823). У них досліджувалися виробництво й обіг, зроблено спробу розкрити суть товарно-грошових відносин, науково обґрунтувати походження прибутку. Результати досліджень, основні висновки класиків буржуазної політекономії високо оцінює й сучасна економічна наука.
Водночас слід зазначити, що через вузькість кругозору творців класичної буржуазної політекономії (так само, як і через недостатню розвиненість на той час самих капіталістичних відносин) вони не зуміли в повному обсязі розкрити суть даної економічної системи. Економічні інтереси й погляди дрібних товаровиробників міста й села капіталістичного суспільства покликали до життя дрібнобуржуазну політекономію в особі Ж. Сісмонді, Ж. Прудона та ін. Ці економісти викрили багато недоліків і суперечностей капіталістичного суспільства, але вони мріяли про їх усунення через повернення назад, до старих форм господарювання.
На початку XIX ст. на суспільній арені з'явилася така революційна сила, як пролетаріат. Виражаючи інтереси робітничого класу, К. Маркс і Ф. Енгельс поставили на науковий грунт соціалістичну ідею, звільнили її від утопічних ілюзій, з одного боку, й відокремили від грубого, зрівняльного комунізму, з іншого.
Сформувався так званий марксистський напрям у політичній економії.
Маркс і Енгельс уперше для пізнання економічних процесів застосували метод матеріалістичної діалектики. Становлення нового суспільства вони пов'язували з найвищим розвитком матеріального виробництва, демократії та особистості. Заслугою Маркса є також створення стрункої наукової теорії вартості й додаткової вартості. Цим визначається особливе місце марксистської політекономії в історії економічного вчення.
Класики марксизму дали лише загальнотеоретичну модель суспільного розвитку. Вони прогнозували його можливості, виходячи з відомих їм економічних реальностей, і готових відповідей на деталі організації майбутнього суспільства у них не було. Оцінюючи економічні погляди класиків марксизму з сучасних позицій, слід визнати, що певні їхні висновки хоч і були правильними для свого часу, не витримали перевірки практикою і підлягають науковій переоцінці сьогодні. Що ж до методології, то вона не застаріла і немає ніяких підстав від неї відмовлятися. Однак і обмежуватися нею не можна. Необхідно подолати кастову замкнутість науки, догматизм, відособленість від прогресивних економічних учень світу.
Наша країна розпочала сьогодні важкий шлях до ринку. Йдеться про перехід суспільно-економічного укладу до якісно нового стану, до формування нового економічного простору, головними дійовими особами якого мають стати акціонерні компанії, комерційні підприємства. Теоретикам належить складна робота щодо оновлення теоретичного арсеналу, вивчення досягнень економічної теорії зарубіжних країн, особливо розвинутих.
За своїм станом сучасна економічна теорія світу надзвичайно різноманітна. Провідними напрямами є неокласицизм і неокейнсіанство. Неокласицизм розвиває основні ідеї класичної буржуазної політекономії (А. Маршал - Англія, Дж. Кларк - США), неокейнсіанство (засновник Дж. Кейнс - Англія) розробляє концепції державно-монополістичного регулювання економіки.
Зближення неокейнсіанської теорії зростання з неокласичними концепціями розподілу зумовило виникнення неокласичного синтезу. Найповнішу уяву про його зміст може дати відомий підручник П. Самуельсона "Економіка", а також реферат підручника П. Самуельсона і В. Нордхауса "Економікс".
Зростає також значення ліберального критичного напряму нових теорій. Це - теорії "троякої революції", "нового індустріального суспільства", в яких порушується питання про утворення єдиного індустріального суспільства. Йдеться також про необхідність посилення перерозподілу доходів.