Народні традиції у вихованні

Народ і виховання - ці два поняття взаємопов'язані ожен народ від покоління до покоління передає свій суспільний та соціальний досвід, духовне багатство Народ завжди виступає вихователем молодшого покоління, а виховання при цьому набуває народного характеру формування національного характеру, національної психології людини ародна педагогіка - це сукупність накопичених та перевірених практикою знань, умінь та навичок, що передаються від покоління до покоління переважно в усній формі як продукт історичного й соціального досвіду народу. Пам'ятки народної педагогіки зберігаються в казках, легендах, епосах, прислів'ях, приказках, які створив сам народ, відбиваються в національних звичаях, традиціях, передбачають цілеспрямоване виховання та навчання молоді на кращих ідеалах народу. Етнопедагогіка відбиває народний світогляд, ґрунтується на знанні народної психології Головна особливість народної педагогіки полягає в тому, що вона покликана будувати навчально-виховний процес так, аби кожен вихованець добре знав свій народВивчаючи народні традиції, діти починають цікавитися історичним минулим як свого народу , та і загалом усіх народів. Вивчення фольклору допомагає розвивати творчі нахили учнів, спонукати їх до пізнавальної діяльності. А це і є запорукою виховання любові до рідної української мови Народна педагогіка здавна використовувала рідну мову як провідний засіб виховання дітей. за допомогою прислів'їв та приказок здійснюється патріотичне, трудове виховання, вони відбивають такі моральні норми, як честь, гідність, обов'язок, щирість, добро та інші;

на основі народних казок виховуються: ввічливість, конкретність у стосунках з людьми, працелюбність, любов до рідної землі, розуміння понять "добро" і "зло";

застосування українських народних пісень у навчально-виховній роботі призводить до виховання у дитини любові до рідної землі, батьків і праці, поваги до старших, щирості, довір'я, інтересу до культурної спадщини українського народу;

за допомогою українського народного мистецтва (ткацтва, вишивання, писанкарства) виховується

Аналіз підручника

(Lynda Hübner, GaznorRamsey Your Turn.– Langensheidt, Wien.-2007)

Підручник – навчальне видання, що містить систематизоване викладення навчальної дисципліни, що відповідає офіційно затвердженій навчальній програмі і вимогам дидактики.

Сучасний підручник будь-якого шкільного предмета, насамперед, має бути тією навчальною книгою, котра в доступній формі викладає зміст

предмета учням певного віку або класу. У ній мають бути визначені види та способи діяльності, спрямовані на досягнення мети і завдань навчання,

співвіднесені з вимогами програми. Підручник має виступати засобом управління навчальною діяльністю учнів і спрямовуючим інструментом

роботи вчителя. Він повинен якнайповніше відображати основні концептуальні положення прийнятої системи навчання, базуватись на

апробованих у шкільній практиці методологічних засадах, забезпечуючи достатньо цілеспрямоване і водночас гнучке управління навчальним

процесом.

Вимоги до підручників: висока науковість, доступність, точність, ясність i яскравість викладення змісту, його практична спрямованість, міжпредметні зв'язки. Підручник повинен бути одночасно стабільним i мобільним (введення нових елементів знань без порушення основи).

Сучасний підручник виконує такі основні функції:

Освітню — функція підручника, що полягає в забезпечені процесу засвоєння учнями певного обсягу систематизованих знань стосовно до сучасного рівня розвитку конкретної науки, у формуванні в учнів пізнавaльних умінь i навичок.

Розвивальну - функція підручника, яка сприяє розвиткові учня, формує його перцептивні, мнемонічні, розумові, мовні та інші здібності.

Виховну - функція підручника, яка полягає в його здатності впливати на світогляд учня, його моральні, естетичні почуття, ставлення до праці, навчання, формувати й удосконалювати певні риси особистості школяра.

Управлінську - функція підручника, яка полягає в програмуванні певного типу навчання, його методів,

букв, цифр Під впливом навчання формується логічна пам'ять, яка має вирішальне значення у здобутті знань. молодші школярі виробляють у себе настанову на дослівне запам'ятовування і відтворення. нагромадження словникового запасу і культури дитячого мовлення, розвитку довільної пам'яті. У процесі заучування розвиваються самоконтроль, уміння помічати помилки у відтвореному та їх виправляти. Зростають продуктивність, обсяг, міцність, точність запам'ятовування матеріалу Підлітковий вікзростання активності й самостійності, зміною пізнавальних і соціальних мотивів навчання. Удосконалюється сприйняття, стаючи більш плановим, різнобічним, але не досягає ще повного розвитку. На нього впливає не лише характер об'єкта, що сприймається, але й емоційний стан підлітка. Зазнає якісних змін мотивація навчання. Підлітки прагнуть до логічного осмислення матеріалу, застосовуючи при цьому порівняння, зіставлення, узагальнення, класифікацію тощо. Пам'ять набуває більшої логічності, довільності й керованості. Підлітки використовують різноманітні засоби запам'ятовування: логічну обробку матеріалу, виділення опорних пунктів, складання плану, конспектування. Юнацький вікінтенсивне інтелектуальне дозрівання, провідна роль в якому належить розвитку мислення. Навчальна діяльність створює сприятливі умови для переходу учнів до вищих рівнів абстрактного й узагальнюючого мислення. Старшокласники більш усвідомлено і міцно оволодівають логічними операціями.. Мовлення старшокласників ускладнюється за змістом і структурою Вдосконалюється спостережливість, Розвивається самоспостереження Розвивається репродуктивна і творча уява, критичність у ставленні до витворів уяви, посилюється самоконтроль, реалістичність у співвіднесенні образів уяви, особливо мрій, з дійсністю, своїми можливостями. 5. диференційоване навчання Навчально-виховний процес, який враховує типові індивідуальні особливості учнів, прийнято називати диференційованим, а навчання за таких умов диференційованим навчанням. Види диференціації: за здібностями; за відсутністю здібностей; за майбутньою професією; за інтересами учнів; за талантами дітей. Реалізація диф навчання в умовах комбінованого уроку. Розроблена технологія диф навчання на уроці базується на поділі учнів класу на три індивідуально-типологічні групи за темпом навчання, рівнем навченості, научуваності, пізнавальної активності та самоорганізації; забезпеченні провідної ролі методу самостійної роботи на уроці; вирівнюванні чотирьох типів самостійної роботи: відтворюючої за зразком, реконструктивно-варіативної, творчої та евристичної відповідно до індивідуально-типологічних особливостей учнів. 1. Етап перевірки домашнього завдання. Розпочати цей етап доцільно з фронтальної перевірки наявності домашнього завдання в усіх учнів з метою вилучення тих, що його не виконали, і утворення з них четвертої тимчасової типологічної групи за ситуативно-обумовленим чинником “ставлення до навчання”. Якщо не організувати виконання цими учнями хоч частини домашнього завдання найнижчого рівня, то вони у кращому випадку, залишатимуться пасивними спостерігачами до кінця уроку. 2. Підготовка до нового етапу, до активного, усвідомленого засвоєння нових знань. Підвівши підсумки попереднього етапу роботи для учнів 1-ї, 2-ї, 3-ї груп, вчитель відключає від роботи учнів 4-ї групи, проводить мотивацію навчальної д-ті всього класу і починає усне опитування за темою попереднього уроку. Оскільки учням 3-ї групи немає сенсу слухати відповіді учнів 2-ї, 3-ї, 4-ї груп, вчитель ”відключає” їх від фронтальної роботи і залучає до самостійної роботи. Потім відповідають учні 2-ї групи і теж отримують завдання для самостійної роботи. Опитування учнів 1-ї і 4-ї груп проводиться за уваги учнів тільки цих двох груп або навіть індивідуально на фоні самостійно працюючого класу. 3. Етап засвоєння нових знань. На цьому етапі уроку найприйнятнішим є спосіб вирівнювання умов сприйняття нового всіма учнями

Суфікси –er/-est	Допоміжні слова more/most	винятки

Тестові завдання, у відповідях яких застосовано принцип кумуляції.