Природа конфліктної поведінки в МВ та витоки міжнародного конфлікту
Так, у питанні про походження міжнародних конфліктів можуть бути виділені дві позиції. У рамках однієї з них міжнародні конфлікти пояснюються причинами, пов'язаними з характером структури міжнародної системи. Прихильники другий схильні виводити їх із контексту, тобто внутрішнього середовища системи міждержавних відносин.
Й. Галтунг, наприклад, який запропонував "структурну теорію агресії", вважає причиною міжнародних конфліктів розбалансування критеріїв, що дозволяють судити про те місце, яке займає дана держава в міжнародній системі, коли її високе положення в цій системі, відповідно до одних критеріїв, супроводжується недостатнім або непропорційно низьким положенням у якомусь іншому відношенні. Наприклад, фінансова міць такої держави, як Кувейт, дисонує з його незначною політичною вагою; ФРН, що була економічним гігантом, була обмежена у своїх дипломатичних можливостях. З цього погляду, можна сказати, що демографічний, ресурсний, науково-технічний і виробничий потенціал України знаходиться в явному протиріччі з характерною для неї сьогодні економічною ситуацією і, відповідно, із тим місцем, яке вона займає в системі міждержавних відносин.
"Виникнення агресії, - стверджує Галтунг, - найбільш вірогідне у ситуації структурного розбалансування". Це стосується і глобальної міжнародної системи з її так зв. "структурним гнобленням", що спостерігається в її рамках коли індустріально розвинуті держави, вже в силу самих особливостей функціонування властивого їм типу економіки, виступають у ролі гнобителів і експлуататорів слаборозвинених країн. Проте сама по собі наявність структурного розбалансування ще не означає, що конфлікти, які випливають із нього, обов'язково досягнуть свого вищого ступеня - військового протистояння. Останнє стає найбільш ймовірним за двох умов: по-перше, коли насильство перетворюється в невід'ємну і звичну рису життя суспільства; по-друге, коли вичерпані всі інші засоби відновлення порушеного балансу.
До розглянутих поглядів примикають і погляди американського дослідника Органскі. Базуючись на теорії політичної рівноваги, або балансу сил, він виходить в аналізі причин конфлікту з того, що порушення структурної рівноваги в міжнародній системі пояснюються появою в ній держав-"челленджерів". Їхня зростаюча міць наближається до мощі найбільш сильних держав, що займають у світовому порядку провідні позиції, але значно відстає від рівня політичного впливу останніх.
Ще одним різновидом "структурного" підходу до питання про походження міжнародного конфлікту є прагнення об'єднати запропонований К. Уолцем аналіз трьох рівнів аналізу - рівня індивіда, рівня держави і рівня міжнародної системи. На першому рівні дослідження причин міжнародного конфлікту займається вивченням природного єства людини ("animus dominandi", про яке згадує Г. Моргентау) і її психології - насамперед особливостей психологічного образу державних діячів (наприклад, через теорії інстинктів, фрустрації, агресії і т.п.). На другому - розглядаються детермінанти і чинники, пов'язані з геополітичним положенням держав, а також специфіка пануючих у них політичних режимів і соціально-економічних структур. Нарешті, на третьому рівні з'ясовуються характерні риси міжнародної системи: "полярність", або "конфігурація співвідношення сил" (Р. Арон), інші структурні ознаки.
До структурних бачень походження міжнародних конфліктів можуть бути віднесені і погляди, що панували в радянській літературі, на їхній характер і природу. Походження конфліктів пояснювалося неоднорідністю глобальної міжнародної системи з властивим їй поділом на світову капіталістичну систему, світовий соціалізм і країни, що розвиваються, у середовищі яких, у свою чергу, вбачалися процеси розмежування на класовій основі. Причини ж конфліктів, їхнє основне джерело виводилися з агресивної природи імперіалізму.
Як уже говорилося, деякі автори бачать походження міжнародних конфліктів в особливостях взаємодії міждержавної системи і її внутрішнього середовища. З цього погляду, найбільш сприятливим для збройних конфліктів або криз, що їм передують є міжнародний контекст, що характеризується розмиванням або ж різкою зміною в співвідношенні сил. У тому й іншому випадку держави втрачають ясне уявлення про їхнє взаємне положення в міжнародній ієрархії і намагаються покінчити з виниклою двоїстістю (як це відбулося, наприклад, у відносинах між США і СРСР під час "Карибської кризи" 1962).
Відсутність загальноприйнятого (узвичаєного) розуміння структури міжнародної системи робить різницю між "структурним" і "контекстуальним" підходами важковловимаою. Втім, як підкреслюють дослідники теорій міжнародних відносин, зазначені підходи тісно пов'язані один з одним і містять ряд загальних ідей. Справді, їх об'єднує, наприклад, явна прихильність до державо-центричної моделі міжнародної системи з усіма наслідками, що звідси випливають, головним із яких є зведення всього різномаїття міжнародних конфліктів до міждержавних протиріч, криз і збройних сутичок. Про це свідчать і різноманітні типи класифікації конфліктів.
По суті, у рамках названого напрямку ("автономність" якого, як і тих, що були розглянуті вище, носить відносний характер) мова йде про широкий комплекс питань, пов'язаних із пошуками врегулювання міжнародних конфліктів. При розгляді даної проблематики можуть бути виділені три основних підходи. Один із них пов'язаний із традиціями англо-саксонської школи "Conflict Resolution" ("регулювання конфлікту"), другий грунтується на баченні, властивому європейській школі "Peace Resеаrсh" ("дослідження миру"), третій наголошує на процесі міжнародних переговорів.