Особливості укладення та нотаріального посвідчення договору довічного утримання
Особливості укладення та нотаріального посвідчення договору довічного утримання визначаються відповідними положеннями Цивільного кодексу України, а також Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 р.
Нотаріальне посвідчення договору довічного утримання може бути здійснено нотаріусом, який працює у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві (державним нотаріусом), або займається приватною нотаріальною діяльністю (приватним нотаріусом), в приміщенні, яке є його робочим місцем. В окремих випадках, зокрема, коли фізична особа не може з’явитися в зазначене приміщення, нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаним приміщенням, але відповідно до правил, встановлених Інструкцією.
При посвідченні договору нотаріус встановлює особу учасників цивільних відносин, які особисто звернулися за вчиненням нотаріальних дій; з’ясовує обсяг цивільної дієздатності фізичних та юридичних осіб, які укладають договір; перевіряє повноваження представника, у разі укладення правочину за його участю. Для цього нотаріусу подаються такі документи:
– документ щодо встановлення особи (паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний чи службовий паспорт, свідоцтво про народження тощо);
– ідентифікаційний номер за даними Державного реєстру фізичних осіб платників податків (для фізичних осіб);
– ідентифікаційний код за даними Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (для юридичних осіб);
– нотаріально посвідчена довіреність або договір доручення (у разі укладання договору через представника);
– дозвіл опіки та піклування, якщо предмет відчуження зачіпає майнові права неповнолітніх чи малолітніх осіб або осіб, щодо яких встановлено опіку та піклування;
– нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) чи піклувальників, якщо предмет відчуження зачіпає майнові права неповнолітніх або осіб, щодо яких встановлено піклування (у разі, якщо угода укладається ними особисто).
Нотаріус не приймає для посвідчення правочин, що укладається від імені малолітньої дитини представником батьків (усиновлювачів) або одного з них.
Для перевірки нотаріусом обсягу цивільної правоздатності юридичної особи, яка бере участь у договорі, необхідно подати для ознайомлення:
– установчі документи (статут, засновницький договір);
– установчі акти;
– свідоцтво про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб’єкта підприємницької діяльності (витяг з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України);
– положення про філію та представництво юридичної особи;
– наказ юридичної особи про призначення керівника філії або представництва.
Договір довічного утримання є особливим видом правочинів, що спрямований на передачу відчужувачем права власності на майно набувачеві. Тому відповідно відчужувач повинен бути власником такого майна. Оскільки предметом договору довічного утримання може бути нерухоме майно (житловий будинок, квартира або їх частина, земельна ділянка тощо) або рухоме майно, яке має значну цінність, право власності на таке майно відчужувач повинен підтвердити належними правовстановлюючими документами чи їх дублікатами (наприклад, щодо нерухомого майна або рухомого майна, яке підлягає державній реєстрації) або надати інші підтвердження належності йому на праві власності предмета відчуження. Крім того, відчужувач повинен надати гарантії щодо відсутності будь-яких перешкод для відчуження ним такого майна та набуття його набувачем у власність. Тож для встановлення правового статусу майна, що передається за договором, нотаріусу подають:
– документ, що підтверджує право власності відчужувача на нерухоме та рухоме майно, що підлягає державній реєстрації, або інше майно;
– документ, що підтверджує визначення частки у спільній сумісній власності або встановлення порядку користування відповідним майном (нотаріально посвідчений договір, рішення суду);
– документи, що підтверджують відсутність заборон на відчуження майна – предмета договору довічного утримання, що таке майно не перебуває під податковою заставою та заставною тощо.
Оскільки укладення договору довічного утримання має на меті встановлення зобов’язання набувача щодо утримання, забезпечення, догляду, опікування відчужувача (утриманця) протягом всього його життя, нотаріус повинен перевірити реальність можливості виконання таких зобов’язань. Тому для визначення матеріального становища набувача (утримувача) необхідно подати довідки про доходи (наприклад, про сукупний річний дохід), видані за місцем роботи або податковим органом тощо.
Згідно з Декретом Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. «Про державне мито» за посвідчення договорів відчуження земельних ділянок, житлових будинків, квартир, кімнат, дач, садових будинків, гаражів, а також інших об’єктів нерухомого майна, які перебувають у власності громадянина, який здійснює таке відчуження, справляється мито у розмірі 1 відсотка суми договору (тобто вартості нерухомого майна, визначеної договором), але не менше одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (17 грн.) [59].
Нотаріальні дії вчиняються після сплати державного мита у день подачі нотаріусу всіх необхідних документів.
Нотаріус зобов’язаний роз’яснити сторонам зміст, значення, правові наслідки правочину, який вони мають намір вчинити, перевірити проект поданого ними правочину, чи відповідає зміст посвідчуваних правочинів вимогам закону і справжнім намірам сторін.
Нотаріальне посвідчення договору нотаріусом здійснюється з використанням спеціальних бланків нотаріальних документів, форма яких встановлена Міністерством юстиції України.
Нотаріально посвідчувані правочини, заяви та інші документи підписуються у присутності нотаріуса особисто. У разі, якщо фізична особа внаслідок фізичної вади, хвороби або з інших поважних причин не може власноручно підписати правочин, заяву чи інший документ, за її дорученням і в її присутності та в присутності нотаріуса такий документ може підписати інша особа відповідно до правил, встановлених Інструкцією.
За надання нотаріусом додаткових послуг правового характеру, які не пов’язані з вчинюваними нотаріальними діями, а також послуг технічного характеру справляється окрема плата, порядок визначення розміру якої встановлено Інструкцією.
Необхідно акцентувати увагу, що укладення та нотаріальне посвідчення договорів у сучасних умовах, відповідно до оновленого законодавства, вимагає збільшення витрат часу, а також додаткових фінансових витрат учасників відповідних цивільних правовідносин. Але вагомим позитивним моментом цієї процедури є мінімізація ризиків для зацікавлених осіб, підвищення надійності та юридичної захищеності вчинюваних правочинів.