Предмет та метод приватного права. Загальні положення
Загальні положення приватного права
1. Принципи міжнародного приватного права
В науковій літературі принципи міжнародного приватного права часто розглядають в контексті міжнародного публічного права. Видається, що більш обґрунтованим є інший підхід. Віддаючи належне важливості міждержавного порядку для розвитку спілкування між особами різних країн, разом з тим варто ще раз наголосити на тому, що МПрП (Міжнародні принципи права) , яке має забезпечити таке спілкування, все ж є правом приватним. Саме тому питання принципів МПрП потрібно розглядати насамперед у контексті загальноправових принципів та принципів приватного права. Серед цих принципів варто назвати принцип верховенства права, принцип свободи особи (неприпустимість свавільного втручання в особисте життя людини), принцип непорушності права власності (свободи власності), принцип свободи договору, принцип свободи підприємницької діяльності, принцип судового захисту порушеного права чи інтересу, засади розумності, справедливості та добросовісності.
Названі принципи діють не тільки у сфері матеріально-правового регулювання міжнародних приватних відносин (наприклад, відносин, що підпадають під дію уніфікованих договірних матеріальних норм), але і у сфері колізійного регулювання, нерідко конкретизуючись там у більш специфічні принципи, такі як принцип тісного зв'язку, принцип автономії волі (lex voluntatis), принцип застосування більш сприятливого права для слабкої сторони відносин тощо. Саме ці "колізійні" принципи є визначальними для вирішення питання про те, право якої країни застосовувати для регулювання приватних відносин з іноземним елементом.
Усі перелічені принципи втілено в актах міжнародного і внутрішнього законодавства.
2. Принцип верховенства права закріплено в Конституції України, ст. 8 якої передбачає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Аналізуючи його через співвідношення природного права і права позитивного, проф. А. С. Довгерт дійшов висновку, що цей принцип лежить в основі регулювання всіх приватноправових відносин, включно з відносинами, ускладненими іноземним елементом (Довгерт А. С. Принцип верховенства права у приватноправовій сфері // Цивільне право для адвокатів: навч. посібник / кол. авт. - К., 2006. - С. 243-253).
3. Реалізація цього принципу пов'язана з регулюванням приватних відносин на засадах розумності, добросовісності та справедливості (які знайшли своє нормативне закріплення у ст. З ЦК України). Відома теза Святого Августина про те, що "несправедливе право не є правом" (lex iniusta поп est lex), повністю перегукується з теорією природного права, згідно з якою поряд з "писаним" правом є "вище" право, яке походить з людської природи, тому має найвищу юридичну силу. Варто погодитися з А. С. Довгертом, який вважає, що принципи справедливості, добросовісності та розумності (так само, як і інші засади ст. З ЦК) виконують в українському приватному праві стосовно позитивного права, договорів, звичаїв тощо інтерпретаційну, доповнювальну та виправну функції.
4. Принцип свободи особи (неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини). Цей принцип повністю відображає конституційне положення про те, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Саме цей принцип лежить в основі широкого кола особистих немайнових прав, які забезпечують природне існування людини та соціальне її буття (друга книга ЦК України), в тому числі і у міжнародному вимірі.
5. Принцип непорушності права власності (свободи власності). В багатьох класичних конституційних та приватноправових актах іноземних країн принцип непорушності права власності формулюється як принцип "святенності права власності", підкреслюється його важливе значення в житті суспільства. Принцип непорушності права власності полягає в тому, що ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
6. Принцип свободи договору. Відповідно до ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог добросовісності, розумності та справедливості.
7. Принцип свободи підприємницької діяльності. Згідно зі ст. 42 Конституції України, кожен мас право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Право на підприємницьку діяльність, в тому числі здійснювану іноземними суб'єктами, дістало своє закріплення у Цивільному кодексі України, Законі "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", інших актах законодавства України.
8. Принцип судового захисту порушеного права чи інтересу. Загалом особа може здійснювати захист своїх прав та інтересів шляхом самозахисту, звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, до нотаріату. Але найпоширенішим способом захисту прав та інтересів є судовий захист. Кожна особа має право на захист свого права у суді у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на судовий захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам регулювання приватних відносин. В контексті регулювання міжнародних приватних відносин важливим є положення ч.4 ст. 4 Закону України про МПрП, згідно з яким правила цього Закону про визначення права, що підлягає застосуванню судом, поширюються на інші органи, які мають повноваження вирішувати питання про право, що підлягає застосуванню.
9. "Колізійні" принципи. Принцип тісного зв'язку. Щодо принципів колізійного регулювання, то їх розгляд необхідно почати з принципу тісного зв'язку (залежно від контексту його застосування, він набуває формулювання "найбільш тісний зв'язок", "більш тісний зв'язок", "тісніший зв'язок", "тісний зв'язок"). Справа в тому, що, коли виникає питання про застосовуване право, необхідно визначитися, які чинники будуть впливати на визначення застосовуваного права. Фактично в МПрП мова йде про можливість застосування поряд з національним правом іноземного права. Визначення застосовуваного права має здійснюватися не за "математичними" формулами, а це повинно бути право, яке має тісний зв'язок з цими відносинами, інакше кажучи, право, яке властиве (є природним) для цих відносин.