Соціальна робота в пенітенціарній системі
Пенітенціа́рна систе́ма — державний інститут, що відає виконанням кримінальних покарань, накладених на громадян відповідно до закону.
Забезпечує виконання покарання у вигляді позбавлення свободи та утримання підслідних з моменту взяття під варту до суду.
У її підпорядкованості перебувають слідчі ізолятори, виховні колонії, колонії різного рівня безпеки, виправні центри.
Пенітенціарна система – необхідна частина державного організму, що функціонує
приблизно на тому ж рівні якості, що й держава в цілому і тому може слугувати
індикатором її стану. Вона не може компенсувати ураженості інших частин державного
механізму. Основна причина її низької якості криється в тому, що пенітенціарні
проблеми не розглядаються належним чином. Нагальними проблемами вітчизняної
пенітенціарної системи є:
− високий рівень захворюваності (туберкульоз) та смертності ув’язнених;
− обмеження прав і свобод ув’язнених;
− велика кількість репресивно-каральних заходів;
− фізичне, психічне і сексуальне насильство ув’язнених;
− обмеження матеріально‐побутового характеру.
Соціальна робота в пенітенціарній системі, окрім загальнонаукових, грутнується на
таких специфічних принципах: охорони соціальних прав, клієнт‐центризму, соціального
реагування, опори на власні сили, максимізації соціальних ресурсів, конфіденційності,
гуманізму, толерантності, законності та справедливості.
Зміст діяльності соціального працівника зумовлений реаліями пенітенціарного
закладу та проблемами клієнта. До неї включається:
− складання індивідуального плану соціальної реабілітації клієнта (складається
разом з клієнтом та адміністрацією колонії);
− подолання психологічної кризи, пов’язаної з арештом;
− адаптація до середовища колонії;
− формування у клієнта компетентного ставлення до часу;
− організація дозвілевої діяльності;
− захист прав клієнта;
− підготовка клієнта до виходу на волю (допомога у пошуку житла, роботи тощо);
− допомога родичам у розв’язанні проблем, пов’язаних з ув’язненням близької
людини;
− регуляція стосунків клієнта та персоналу колонії;
− допомога клієнту в регуляції фінансових питань;
− прискіплива увага та першочергова допомога нужденним прошаркам
ув’язнених (неповнолітні, жінки, пенсіонери та інваліди).
Така робота є необхідною, оскільки результати наукових досліджень свідчать, що випадки психічних розладів у пенітенціарних закладах трапляються на 15% частіше, ніж на волі, через те, що люди не можуть адаптуватися до нового середовища; ¼ ув’язнених живуть у стані хронічного стресу; після 5 – 8 років ув’язнення відбуваються часто незворотні зміни у психіці . Тривале перебування на обмеженій території зумовлює підвищену агресивність людей та внутрішню самотність .Тотальний контроль,коли навіть відправляти фізіологічні потреби та здійснювати гігієнічні процедури доводиться публічно, унеможливлює навіть тимчасове усамітнення, призводить до постійного нервового перенапруження та деструкції особистості.
Групова ізоляція, безособовість тюремного середовища, монотонність життя,
неможливість зайнятися діяльністю за інтересами призводять до інформаційної
виснаженості, зміни сприйняття просторової структури, деформації сприйняття часу і десинхронізації ритмів сну та бадьорості. Найбільш дієвими методами соціальної роботи в пенітенціарних закладах, на нашу
думку, є метод прогресивної системи виконання покарання і метод виправно-психологічної корекції особистості ув’язненого.
Метод прогресивної системи виконання покарання – це сукупність юридичних,
організаційних і виховних засобів, що забезпечують поетапне пом’якшення покарання ув’язненому у міру його виправлення.
Прогресивний метод претендує на роль головного підходу в карно-виправній
системі.
Виправлення – головна мета діяльності соціального працівника і головний
чинник мотивації ув’язненого, оскільки знижує покарання.
Метод виправно‐психологічної корекції – виправлення певних психологічних
властивостей особистості, що визначають змістовні боки соціальної поведінки клієнта, насамперед, його цінності та настановки.
Соціальний працівник надає первинну психологічну допомогу, здійснює психопрофілактику і корекцію деструктивних конфліктів та негативної сприйняття виправних впливів. Соціальний супровід після звільнення є необхідним кроком соціальної реабілітації клієнта. Слід відзначити, що практика соціально супроводу існує в Україні: здійснюється допомога у відновленні документів, працевлаштуванні, влаштуванні за потреби в
соціальний готель. Проте, технологія соціального супроводу потребує удосконалення.
Варіантом виходу з кризи є запровадження альтернативного правосуддя (пробація),
практика якого в країнах Євросоюзу виявилася успішною. Вивчення провідного
зарубіжного досвіду дозволить поповнити недостатню теоретикометодологічну базу.
Пробація – це альтернативний вид покарання, який не передбачає ув’язнення, а
лише обмеження свободи. Заарештовану особу можуть зобов’язати відвідувати центр
пробації, брати участь у суспільних роботах, обмежити в пересуванні на певній території або в часі.